Международный неврологический журнал 3 (33) 2010

Вступ

Проблема гострої цереброваскулярної патології та її наслідків є провідною при оцінюванні стану здоров''я населення в Україні [1, 2, 6, 9]. Висока медико-соціальна значущість інсульту пояснюється його значною питомою вагою у структурі основних показників здоров''я населення: захворюваності, смертності та інвалідності [2, 10, 11].

Останнє десятиріччя ознаменувалося працями, що свідчать про динамічний характер структурно-функціональних змін у мозковій тканині внаслідок гострої гіпоперфузії та ішемії, а також механізми їх трансформації в інфаркт мозку (ІМ) [14, 18, 22].

Виснаження клітинних енергетичних ресурсів, надмірне накопичення збуджуючих амінокислот і пов''язана з цим ексайтотоксичність, утворення активних форм кисню з розвитком оксидантного стресу, розвиток ендотеліальної дисфункції (ЕД) та функціональних змін гематоенцефалічного бар''єра (ГЕБ) є провідними патогенетичними механізмами при гострій ішемії головного мозку [3–5, 13, 16].

Усі ці процеси негативно впливають на міжклітинні структури, навколишні клітинні мембрани і, що важливо, на судинну стінку. При цьому відбувається ушкодження базальної судинної мембрани, щільних міжендотеліальних контактів, самої ендотеліальної вистилки церебральних судин та як результат — розвиток функціональних порушень ГЕБ [15, 19, 20].

Найбільш ранньою реакцією мозкової тканини на патологічні й біохімічні зміни є її набряк. При зниженні мозкового кровотоку до 50 % через ушкодження клітинної мембрани й накопичення води в клітині формується цитотоксичний церебральний набряк. Протягом кількох діб поступове ушкодження ГЕБ призводить до вазогенного набряку, що характеризується збільшенням об''єму позаклітинної рідини, переважно в білій речовині, внаслідок чого підвищується проникність капілярів за рахунок: а) метаболічних порушень транспортних систем ендотеліальних клітин; б) структурних ушкоджень ендотелію капілярів, що призводить до порушення міжендотеліальних зв''язків, розриву клітин, зростання піноцитозу [7, 21, 22].

Індикатором ступеня проникності ГЕБ є рівень альбуміну в спинномозковій рідині (СМР). З великою часткою вірогідності можна зазначити, що при ІМ зміни в системі лікворних протеїнів відбуваються за рахунок транссудації — збільшення потрапляння альбуміну з плазми крові внаслідок ушкодження ГЕБ, що є результатом підвищеної проникності та дефектної реабсорбції [5, 13, 18]. Ступінь транссудації прямо корелює з кількістю альбуміну в СМР.

Таким чином, наведена сукупність клініко-патоморфологічних критеріїв, що свідчать про виражену дезорганізацію ГЕБ, поза сумнівом, є однією зі значних патогенетичних ланок гострого церебрального інфаркту. Необхідно відзначити, що найуразливішою ділянкою є церебральний ендотелій судин, ступінь і структура ушкодження якого значно впливають на вираженість морфологічних змін базальних мембран і прилеглих до них нейронально-гліозних структур.

В останні десятиріччя значно розширилися наукові відомості про ендотелій як активно функціонуючу та складну метаболічну систему [3, 4, 17, 22]. При гострій церебральній ішемії відбуваються послідовні процеси мікроциркуляторно-клітинного каскаду, на різних стадіях якого церебральний ендотелій зазнає істотних змін: структурні ушкодження (розриви, зморщення, коагуляційний некроз) і функціональна перебудова (продукція молекул адгезії, ФНП- a , фактора активації тромбоцитів, тромбоксану, вазоконстрикторів та ін., дисбаланс у системі вазорегуляції) [4], набування гемостатичних прокоагуляційних властивостей [3], збільшення проникності його базальної мембрани і трансендотеліальних контактів для нейтрофілів і рідини на фоні пригнічення абсорбції [19]. Усі вищевказані процеси сприяють розвитку ЕД та розладам функціонування ГЕБ, формуванню цитотоксичного набряку глії та нейронів, проникненню токсичних речовин із судинного русла в мозкову тканину на фоні оксидантних та прокоагулянтних реакцій, що призводить до головної втрати — загибелі життєво важливих нейронів із формуванням інфарктного вогнища.

Розвиток ЕД призводить до дисбалансу в системі вазорегуляції, що відображається в рівнях судинних констрикторів та дилататорів. Одним із найпотужніших вазоконстрикторів є ендотелін-3 (ЕТ-3), що у великій кількості визначається в центральній нервовій системі [11, 22]. Найбільш значущою ланкою ЕД є система синтезу важливого ендотеліального фактора й вазодилататора — оксиду азоту (NO) [17, 22].

З огляду на вищевикладене в лікувальній тактиці гострого періоду ІМ активну увагу слід приділяти методам медикаментозної корекції структурно ушко­джених й функціонально порушених церебрального ендотелію кровоносних судин та ГЕБ. Із цих позицій у межах даного дослідження особливий інтерес становить вивчення комплексного впливу ЦДФ-холіну, що справляє мембраностабілізуючий, ендотеліотропний, нейрометаболічний ефекти на деякі механізми патогенезу гострої церебральної ішемії [1, 8, 10, 12].

Матеріали та методи

Основою цієї праці були матеріали комплексного обстеження 121 хворого з першим у житті ІМ. Осіб чоловічої статі було 69 (57 % ), жіночої — 52 (43 % ). Середній вік обстежених хворих — 64,4 ± 0,9 року. Як контрольну групу обстежено 20 однорідних за статтю та віком з групою хворих на ІМ осіб (11 чоловіків і 9 жінок, середній вік — 58,3 ± 0,7 року) з ортопедичною патологією без ураження ЦНС, системних захворювань та порушень терморегуляції, яким проводилася перидуральна анестезія.

З урахуванням активної ролі ендотеліальних механізмів у патогенезі гострої судинної патології головного мозку доцільним є призначення препаратів з ангіопротекторними властивостями. З цією метою нами застосовано в лікувальній схемі хворих на ІМ розчин ЦДФ-холіну (протинабряковий, мембранотропний, ендотеліотропний, нейрорегенеративний, протизапальний, нейропротекторний, антиоксидантний ефекти), що здатний модифікувати продукцію NO-сполук ендотелієм [8, 13]. Залежно від призначеної медикаментозної терапії всі хворі на ІМ були випадковим чином до початку лікування розподілені на 2 групи: 1-ша (n = 61) — недиференційована терапія + диференційована з призначенням базисного комплексу лікарських препаратів; 2-га (n = 60) — недиференційована терапия + базисна диференційована + 1000 мг розчину ЦДФ-холіну внутрішньовенно струменно 2 рази впродовж 10 діб, потім перорально по 2 мл 3 рази на добу протягом 20 діб.

Оцінка тяжкості стану хворих проводилася з урахуванням рівня свідомості, наявності загальномозкової симптоматики та вираженості неврологічного дефіциту за шкалою інсульту Національного інституту здоров''я (NIHSS) і шкалою коми Глазго. На підставі цього всі хворі були розподілені на 2 клінічні підгрупи:

А (n = 79) — хворі в стані середнього ступеня тяжкості (середній бал за шкалою NIHSS: 1-ша група — 14,24 ± 0,29, 2-га група — 14,63 ± 0,38);

В (n = 42) — хворі в тяжкому стані (середній бал за шкалою NIHSS: 1-ша група — 23,65 ± 0,45, 2-га група — 24,17 ± 0,35).

Для докладної оцінки клініко-неврологічної картини обстежених хворих були використані шкали та карта обстеження. Параклінічні методи обстеження включали лабораторно-біохімічні методи (клінічний аналіз крові, сечі, біохімічний аналіз крові, ліпідний спектр крові, коагулограмма), інструментальні методи (ЕКГ, рентгенографія органів грудної клітки, офтальмоскопія, люмбальна пункція з вимірюванням лікворного тиску на 1-шу та 10-ту добу). Для верифікації діагнозу «інфаркт головного мозку», визначення розмірів вогнища та наявності мас-ефектів проводили комп''ютерну томографію головного мозку на томографі Siemens Somatom Emotion 6.

Визначення рівнів альбуміну в СМР проводили імуноферментним методом з використанням тест-системи «Альбумін-ІФА» виробництва ТОВ НВЛ «Гранум» (Україна).

Визначення вмісту альбуміну в сироватці крові проводили фотоколориметричним методом із використанням набору Liquick Cor-ALBUMIN виробництва Cormay (Польща).

Визначення ЕТ-3 у СМР проводили імунофермент-ним методом із використанням набору виробництва DRG (США).

Про рівень NO в СМР судили за концентрацією його кінцевого стабільного метаболіту — нітриту (NO 2 ) і рівнів суми кінцевих метаболітів NО (нітрати + нітрити). Метод дослідження концентрації нітриту в СМР заснований на фотоколориметричному визначенні оптичної щільності забарвленого комплексу нітриту з реактивом Гріса (1% розчин сульфонаміду та 0,1% розчин N-1-нафтилетилен-діамінхлориду).

Статистична обробка отриманих результатів проводилася з використанням пакету статистичного аналізу Statistica 6.0 for Windows.

Результати дослідження та їх обговорення

Максимальна кількість хворих відзначена в стані середнього ступеня тяжкості (підгрупа А) — 79 (65,3 %) осіб. У тяжкому стані (підгрупа В) знаходилися 42 (34,7 %) хворі. Скарги хворих на ІМ у дебюті захворювання практично були відсутні в більшості осіб.

Аналіз динаміки скарг хворих на ІМ показав, що статистично вірогідному регресуванню (р < 0,05) піддавалися такі скарги, як шум у вухах та голові (з 14,9 до 6,6 % у 1-й групі та з 14,8 до 3,5 % у 2-й), нудота й блювота (з 22,3 до 4,3 % у 1-й групі та з 22,1 до 1,2 % у 2-й), порушення сну (з 31,8 до 11,6 % у 1-й групі та з 33,8 до 5,6 % у 2-й), при цьому відзначена чітка різниця в даних показниках між 1-ю та 2-ю групою після лікування.

При порівнянні ефективності застосованих методів лікування в обох групах виявлено, що додаткове призначення ЦДФ-холіну вірогідно поліпшує динаміку регресування чутливих порушень (84,6 % у 1-й групі та 68,3 % у 2-й), рухових розладів (65,4 % у 1-й групі та 46,8 % у 2-й), порушень вищих кіркових функцій (афатичні, агностичні розлади) — 40,8 % у 1-й групі та 21,9 % у 2-й; центрального ураження під''язикового нерва (53,8 % у 1-й групі та 48,8 % у 2-й). Аналогічна тенденція спостерігалася щодо вегетативної дисфункції (зміна АТ, лабільність пульсу, зміна потовиділення) — 56,8 % у 1-й групі та 31,2 % у 2-й.

Зіставлення клінічної динаміки в групах хворих на ІМ різного ступеня тяжкості, які отримували різні лікувальні комплекси, показало вірогідне прискорення регресування неврологічного дефіциту за середнім балом шкали NIHSS. Так, виявлена статистично вірогідна різниця середнього балу на 10-ту добу захворювання між 1-ю та 2-ю групами спостереження. При цьому в обох групах простежена тенденція до загального поліпшення стану, а саме зниження сумарного клінічного балу в 1-й групі з 16,11 ± 0,54 до 13,28 ± ± 0,86, у 2-й — з 16,63 ± 0,38 до 11,17 ± 1,52, тобто у хворих, які додатково отримували розчин ЦДФ-холіну, відзначена більш позитивна динаміка регресування неврологічної симптоматики під час лікування. На 21-шу добу захворювання в обох групах середній клінічний бал продовжував знижуватися, однак у 2-й групі він був практично в 2 рази нижчий, ніж у 1-й.

При аналізі динаміки середнього балу на 10-ту добу за ступенем тяжкості ІМ виявлено вірогідне зниження цього показника в підгрупах А обох груп, що свідчить про поліпшення клінічної картини у хворих середнього ступеня тяжкості та відсутності вірогідного регресування симптоматики в пацієнтів у тяжкому стані.

Летальність серед хворих із прогресуючим погіршенням стану, зростанням загальномозкової симптоматики і неврологічного дефіциту, розвитком інтра- чи екстракраніальних ускладнень у 1-й групі становила 13,1 % (8 з 61 осіб), тоді як у 2-й групі — 10 % (6 із 60 осіб).

Причинами летального кінця стали набряк головного мозку, що не купірувався медикаментозно (n = 8), тромбоемболія легеневої артерії (n = 4), гострий інфаркт міокарда (n = 2).

Таким чином, проведене комплексне клініко-неврологічне обстеження хворих на ІМ у динаміці захворювання показало більш виражену позитивну динаміку клінічної картини в хворих на ІМ, які отримували додатково ЦДФ-холін. Це, можливо, пояснюється поліфакторною корекцією деяких патофізіологічних процесів, зокрема впливом на ЕД та стабілізацією структур ГЕБ, що проявляється в клінічній картині захворювання.

Для оцінки функціонального стану ГЕБ одним із найважливіших факторів є вміст альбуміну в СМР з подальшим розрахунком альбумінового коефіцієнту. Згідно з отриманими даними, вже з перших годин розвитку ІМ спостерігається різке зростання рівнів альбуміну в СМР в обох групах порівняно з контрольними значеннями (0,404 ± 0,320 г/л та 0,403 ± 0,120 г/л відповідно), що відображає високу інтенсивність перебігу патофізіологічних процесів, які супроводжують церебральну ішемію та ушкодження ГЕБ.

У дані строки також відзначено вірогідне зниження рівня альбуміну в сироватці крові в обох групах (р < 0,05) порівняно з контрольними значеннями (29,50 ± 1,32 г/л та 29,60 ± 1,12 г/л відповідно). У динаміці лікування відзначена тенденція (р > 0,05) до підвищення рівнів альбуміну сироватки крові в хворих обох груп до субнормальних значень.

Інтенсивність ураження структур ГЕБ відображена в підвищенні рівня альбуміну в СМР в обох групах хворих на ІМ за ступенем тяжкості до початку лікувальних заходів. При цьому рівень альбуміну чітко підвищувався зі зростанням ступеня тяжкості хворого, що відображається як у 1-й, так і в 2-й групі хворих. У динаміці лікування спостерігається загальна тенденція (р > 0,05) до підвищення рівня альбуміну СМР у всіх підгрупах хворих 1-ї групи, що досягає рівня вірогідності лише в підгрупі В — з 0,46 ± 0,05 г/л до 0,59 ± 0,07 г/л. Разом із цим вжиті лікувальні заходи у 2-й групі призвели до вірогідного зниження рівня альбуміну в лікворі в усіх підгрупах за тяжкістю стану хворих. Вірогідні відмінності в рівнях альбуміну на 10-ту добу ІМ між 1-ю та 2-ю групами відмічені в хворих у тяжкому стані. Отримані дані можуть свідчити про те, що підвищення проникності ГЕБ, що наявне в усіх хворих на ІМ, є менш інтенсивним перебіг та підлягає більшому лікувальному впливу при відносно задовільному та середньотяжкому станах хворих.

Ішемія викликає набряк мозку зі збільшенням об''єму церебральної тканини, що супроводжується підвищенням внутрішньочерепного тиску (ВЧТ). Вкрай несприятливі для прогнозу захворювання значення ВЧТ зафіксовані в підгрупах В обох груп (306,98 ± 2,47 мм вод.ст. та 311,23 ± 0,88 мм вод.ст. відповідно), що більше ніж у 2,5 раза перевищують контрольні показники. У динаміці лікування відзначено зниження ВЧТ практично в усіх підгрупах, але більш наближені до контролю значення отримані в підгрупі А 2-ї групи, що свідчить про ефективність мембраностабілізуючих властивостей ЦДФ-холіну, який сприяє відновленню життєздатності нейронів у зоні penumbra та попередженню посилення постішемічних змін у гострому періоді ІМ.

Внутрішньочерепна гіпертензія перешкоджає адекватному кровотоку, знижуючи церебральний перфузійний тиск (ЦПТ). Незадовільні показники ЦПТ (нижче 50 мм рт.ст.), коли виникають метаболічні ознаки ішемії та зниження електричної активності мозку, наявні в хворих обох груп у підгрупі В, тобто в пацієнтів із великою площею ураження мозкової речовини та високим ВЧТ. Найбільш сприятлива картина в хворих підгруп А, в яких величина ЦПТ на 1-шу добу захворювання та в динаміці медикаментозної корекції практично не змінюється й наближена до показників контрольної групи. Відзначено вірогідне підвищення величини ЦПТ у хворих 2-ї групи в підгрупі В з 43,24 ± 1,01 мм рт.ст. до 69,08 ± 2,13 мм рт.ст., що доводить позитивний вплив ЦДФ-холіну на стабілізацію структур ГЕБ. Вищенаведені дані свідчать, що неадекватний ЦПТ — основний фактор негативного результату у хворих із підвищеним ВЧТ у гострому періоді ІМ.

Найбільш вірогідною ланкою ЕД є система синтезу ендотеліального вазотонічного фактора — оксиду азоту [17, 22].

Про вміст оксиду азоту судили за концентрацією його стабільного кінцевого метаболіту — нітриту (NО 2 ) у СМР. Рівень NО 2 у хворих 1-ї (4,02 ± 0,18 мкмоль/л) та 2-ї груп (4,01 ± 0,20 мкмоль/л) на 1-шу добу захворювання перевищував контрольні значення більше ніж у 2 рази, а на 10-ту добу спостереження критично знижувався в обох групах нижче контролю (1,36 ± ± 0,12 мкмоль/л та 1,65 ± 0,09 мкмоль/л відповідно). Разом із цим значення NО 2 в 2-й групі спостереження зберігалися на рівнях, значно наближених до контролю. Це може свідчити про сприятливішу відповідь церебрального ендотелію шляхом продукції судинорозширювального агента — NO в 2-й групі хворих.

Аналізуючи отримані дані, ми відзначали, що в групі хворих середнього ступеня тяжкості на 1-шу добу захворювання рівень NО 2 в СМР максимально наближений до контролю; в динаміці простежено його зниження (р < 0,05). У групі тяжких хворих відмічено підвищення концентрацій NО 2 : у 1-й групі — на 1-шу добу його вміст значно більше контролю (р < 0,05), на 10-ту — він знижується вірогідно менше за контрольні значення; у 2-й групі цей показник початково підвищений з тенденцією до зниження в динаміці.

Таким чином, можна виділити групу хворих з найбільш грубими змінами в NO-системі — це тяжкий ступінь ІМ, що вказує на початкову гіперстимуляцію продукції NO та зниження інактивації оксиду азоту при тяжких церебральних катастрофах. Відзначені вищі показники NО 2 в підгрупі В у хворих 2-ї групи з наближенням до контрольного рівня.

Під час аналізу кореляційних взаємовідношень між рівнем нітриту та вмістом нітритів + нітратів при ІМ виявлені позитивні зв''язки між цими показниками як у 1-й групі (r = 0,77; р < 0,05), так і в 2-й групі (r = 0,88; р < 0,05); у динаміці лікування характер зв''язків не змінювався.

Одним із найважливіших показників ЕД є дослідження продукції ендотеліну. Ушкоджуючий вплив високих рівнів ЕТ-3 виражається в потужному стійкому судиноконстрикторному ефекті, гальмуванні синтезу оксиду азоту, структурному ушкодженні ендотеліоцитів, проліферації гладких міоцитів і фібробластів судинної стінки, експресії адгезивних молекул [3, 4].

Виявлено вірогідне підвищення рівня вазоконстрикторного агента ЕТ-3 в СМР хворих на ІМ. Так, на 1-шу добу гострої судинної катастрофи значення ЕТ-3 в СМР значно зростають порівняно з контролем в обох групах — до 138,1 ± 0,03 нг/л та 138,3 ± 0,01 нг/л відповідно. Ці дані свідчать, що у хворих на ІМ вже з перших годин захворювання активізуються процеси ендотеліального викиду вазоконстрикторів, що посилює порушення мозкового і системного кровотоку на макро- і мікроциркуляторному рівнях. Під час лікування у хворих 1-ї групи спостерігається тенденція (р > 0,05) до підвищення цього показника — до 166,8 ± 0,01 нг/л. У хворих 2-ї групи рівні ЕТ-3 в СМР також зростали, але додавання до лікувальної схеми ЦДФ-холіну призводило до вірогідного (порівняно з 1-ю групою) гальмування синтезу ЕТ-3, про що свідчать значно нижчі цифри концентрації останнього в лікворі — 143,3 ± 0,02 нг/л. Таким чином, у хворих 2-ї групи досягнуто статистично значимого регресування вмісту ЕТ-3 у СМР, що дозволило створити умови для швидшої та сприятливішої корекції ендотеліальної дисфункції, встановлення рівноваги у вазорегулюючій системі.

За даними кореляційного аналізу взаємозв''язків вазотонічних показників церебрального ендотелію, структурно-функціональних елементів ГЕБ, ступеня тяжкості стану, розмірів ішемічного вогнища, величин ВЧТ, ЦПТ у хворих на ІМ відзначено ряд особливостей.

Виявлено зворотний кореляційний зв''язок значень нітриту та альбуміну (r = –0,27; р < 0,05), що свідчить про інгібуючий вплив патофізіологічних процесів, пов''язаних із підвищенням проникності ГЕБ, на систему оксиду азоту.

Відзначено прямі вірогідні кореляційні зв''язки рівнів ЕТ-3 у СМР та альбуміну (r = +0,25; р < 0,05) у хворих на ІМ у дебюті захворювання, що вказує на однонаправлені механізми розвитку церебральної ендотеліальної дисфункції з підвищенням рівня вазоконстриктора та проникності ГЕБ.

Відмічено зворотні зв''язки між рівнями альбуміну та сумарним клінічним балом (r = –0,62; р < 0,05).

Виявлено прямі вірогідні кореляційні зв''язки величини ВЧТ та рівнів альбуміну (r = +0,33; р < 0,05) у СМР у хворих у гострому періоді ІМ, що вказує на ушко­дження структур ГЕБ із підвищенням його проникності та розвитком набряку мозку. В динаміці спостереження між цими показниками також зберігалися напрями кореляційних зв''язків, що досягали статистично достовірних значень (р < 0,05).

Площа ураження мозкової речовини суттєво впливає на перебіг та прогноз ІМ. Встановлено прямі вірогідні зв''язки між об''ємом ураженої зони та величиною ВЧТ (r = +0,27; р < 0,05), а також значеннями альбумінового коефіцієнту (r = +0,31; р < 0,05), що вказує на зриви механізмів компенсації транспортних систем ГЕБ, особливо при ішемічних вогнищах великих розмірів.

Під час дослідження виявлено зворотний кореляційний зв''язок значень ВЧТ та ЦПТ (r = –0,23; р < 0,05), що свідчить про пряму залежність адекватного мозкового кровотоку від функціонування ГЕБ. Встановлено зворотний кореляційний зв''язок значень ЦПТ та альбумінового коефіцієнту (r = –0,41; р < 0,05), що також вказує на значні структурно-функціональні зміни ГЕБ, що супроводжують перебіг ІМ.

Виявлені зміни в системі церебральної ендотеліальної вазорегуляції (за даними рівнів ЕТ-3 та NO в СМР) та підвищення проникності ГЕБ (за даними рівнів альбуміну в лікворі та сироватці крові) дозволили зробити висновок про ендотелійзалежні механізми патогенезу ішемічного інсульту. Метаболічні розлади транспортних систем ендотелію призводять до «шокового відкриття» ГЕБ та розвитку набряку мозку. Відбувається прогресуюче зростання рівня медіаторів ушкодження ендотелію та нейронально-гліальних структур мозкової речовини, що й продемонструвано у нашому дослідженні.

Отримані результати стимулювали нас до пошуку методів корекції виявлених порушень з метою поліпшення результату захворювання. Обраний препарат ЦДФ-холін проявив під час дослідження позитивні ендотеліопротекторний та мембраностабілізуючий ефекти, які виражалися у вірогідному регресуванні рівнів ЕТ-3 та метаболітів NO в СМР, що свідчить про корекцію ЕД у хворих у гострому періоді ІМ. Разом із цим виявлена вірогідна позитивна динаміка основного показника проникності ГЕБ — альбуміну СМР при призначенні ЦДФ-холіну. При цьому відмічалася більш значуща позитивна динаміка неврологічного статусу обстежених хворих.

Висновки

1. У результаті проведеного дослідження встановлено, що в хворих у гострому періоді ІМ відбувається різке підвищення в СМР рівня стабільного метаболіту оксиду азоту — нітриту, що максимально виражене в пацієнтів у вкрай тяжкому стані. Вікові особливості характеризуються ослабленням синтетичних можливостей церебрального ендотелію.

2. Зміни у вазорегулюючій системі церебрального ендотелію у хворих на 1-шу добу ІМ характеризуються підвищенням концентрації в СМР ЕТ-3. Рівень даного показника зростає при погіршенні стану хворих і максимально виражений у хворих у вкрай тяжкому стані.

3. Для хворих на ІМ уже на 1-шу добу захворювання характерні функціональні зміни ГЕБ, про що свідчить різке зростання рівнів альбуміну в СМР та прямо корелює зі ступенем тяжкості хворих.

4. Встановлено зворотний кореляційний зв''язок значень нітриту та альбуміну, що свідчить про інгібуючий вплив патофізіологічних процесів, пов''язаних із підвищенням проникності ГЕБ, на систему оксиду азоту.

5. Виявлено прямі вірогідні кореляційні зв''язки рівнів ЕТ-3 в СМР та альбуміну в дебюті захворювання, що вказує на однонаправлені механізми розвитку ЕД із підвищенням рівня вазоконстриктора та проникності ГЕБ.

6. Виявлено прямі вірогідні кореляційні зв''язки величини ВЧТ та рівнів альбуміну в СМР у хворих у гострому періоді ІМ, що вказує на ушкодження структур ГЕБ з підвищенням його проникності та розвитком набряку мозку.

7. Виявлено зворотний кореляційний зв''язок значень ВЧТ та ЦПТ, що свідчить про пряму залежність адекватного мозкового кровотоку від функціонування ГЕБ. Встановлено зворотний кореляційний зв''язок значень ЦПТ та альбумінового коефіцієнту, що також вказує на значні функціональні зміни ГЕБ, які супроводжують перебіг ІМ.

8. Діагностично-прогностичними критеріями ІМ згідно з отриманими результатами слід вважати порушення вазорегулюючої функції церебрального ендотелію як тимчасове підвищення рівня нітриту в СМР, залежного від віку та статі, підвищення рівня альбуміну в лікворі та зниження його концентрації в сироватці крові, що прямо залежить від ступеня тяжкості хворих та об''єму постраждалої зони
мозку.

9. При порівнянні ефективності вживаних методів лікування в групах хворих із ІМ виявлено, що додаткове призначення препарату ЦДФ-холін сприяє вірогідному регресуванню неврологічного дефіциту, більш значущим змінам у системі оксиду азоту, більш вираженій динаміці показника проникності гематоенцефалічного бар''єра — альбуміну, а також свідчить про корекцію ЕД у хворих у гострому періоді ІМ та дозволяє стверджувати про наявність ендотеліопротекторного ефекту в даного препарату.