Международный эндокринологический журнал 3 (27) 2010

Вступ

Цукровий діабет (ЦД) залишається одним із найпоширеніших захворювань людини. Кількість хворих на ЦД в різних країнах становить 4–7 % від загальної популяції. На початок 2010 року у світі зареєстровано близько 285 млн хворих на ЦД. У 2004 році опубліковано міжнародне дослідження з епідеміології та прогнозу цукрового діабету за участю ВООЗ, університетів Единбургу (Шотландія), Орхус (Данія) та Міжнародного інституту діабету (Австралія) (табл. 1).

Наведені дані свідчать про серйозну тенденцію до збільшення поширеності ЦД у світі до 2030 року, коли згідно з прогнозом, його частота становитиме 366,385 млн.

ЦД 2­го типу є гетерогенним та багатофакторним захворюванням. Він розвивається в надрах метаболічного синдрому і є основою для розвитку серцево­судинних захворювань.

Головним завданням лікування ЦД взагалі й діабету 2­го типу зокрема є забезпечення хворим належної якості життя, попередження хронічних ускладнень діабету, досягнення компенсації (нормалізації) обміну речовин [2]. Доведено, що порівняно з традиційними терапевтичними підходами інтенсивне лікування, направлене на зниження рівня глікованого гемоглобіну (HbA1с) до нормальних величин, асоціюється зі значним зменшенням частоти та тяжкості мікро­ та макроваскулярних ускладнень у хворих на ЦД. Так, дані, отримані в дослідженні UKPDS, свідчать, що при зниженні рівня HbA1с на 1 % ризик мікроваскулярних ускладнень зменшується на 25 %, частота інфаркту міо­карда — на 14 % [1].

Успіх у контролі рівня глікемії залежить від кількох складових: майстерності лікаря, відповідальності хворого та достатнього медикаментозного забезпечення. Отже, згідно з консенсусом ADA/EASD (2008), алгоритм тактики лікування ЦД 2­го типу, зокрема з позицій доказової медицини, виглядає так (рис. 1) [3, 4].

Посилюють втручання в спосіб життя при кожному відвідуванні й контролюють HbA1с кожні 3 міс. до досягнення рівня HbA1с ≤ 7 %, потім кожні 6 міс. Терапія змінюється, якщо HbA1с ≥ 7 %.

Мета роботи — аналіз прихильності лікарів до різних варіантів фармакотерапії ЦД 2­го типу таблетованими цукрознижуючими препаратами.

Матеріали та методи дослідження

Проведено дослідження асортименту цукрознижуючих лікарських засобів, що були відпущені в одній з аптечних мереж м. Вінниці за період 2007–2009 рр. (перша група дослідження). Проаналізовані виписані за безкоштовними рецептами лікарями­ендокринологами цукрознижуючі засоби за період 2005–2009 рр. (друга група). Під час роботи використовували статистичний, логічний та графічний методи.

Результати дослідження та їх обговорення

На першому етапі проведено аналіз спектра цукро­знижуючих препаратів, що були відпущені в аптеці та виписані лікарями за безкоштовними рецептами, у хронологічній динаміці. Так, виявлено, що в обох досліджуваних напрямках на першому місці — препарати з групи похідних сульфонілсечовини, друге місце посідають бігуаніди і третє — фіксовані комбіновані препарати, що поєднують у своєму складі похідні сульфонілсечовини та метформін (рис. 2, 3).

Проте серед препаратів, що були виписані безкоштовно (рис. 2), у 2009 році ми виявили збільшення частки бігуанідів (на 8,74 %) та комбінованих лікарських засобів (на 5,24 %), зменшилась частка похідних сульфонілсечовини (на 18 %) порівняно з 2007 роком, також у 2009 році почали призначати препарати з групи тіазолідиндіонів — піоглітазон (1,35 %).

На другому етапі проведено аналіз прихильності лікарів до оригінальних (брендових) цукрознижуючих лікарських засобів та генериків вітчизняного або закордонного виробництва в обох досліджуваних групах. Таким чином, було проведене ранжування країн­постачальників згідно з об’ємом продажу в одній з аптечних мереж та виписування безкоштовних рецептів лікарями­ендокринологами в загальному підсумку в хронологічному порядку за 2007 та 2009 рр. Так, було виявлено, що у 2007 році першу трійку лідерів займали Німеччина (42,83 % асортименту цукрознижуючих препаратів), Франція (29,91 % асортименту) та Україна (23,62 %) (рис. 4). Останні місця в цьому списку зайняли Індія (0,6 %) та Данія (0,22 % асортименту). Така тенденція спостерігалась як за даними відпуску препаратів в аптечній мережі, так і за виписуванням безкоштовних рецептів.

Що ж стосується 2009 року, то тут прослідковується вже явна четвірка лідерів, а саме Німеччина (35,92 % асортименту цукрознижуючих препаратів), Україна (21,84 % асортименту), Франція (21,09 %) та Австрія (12,48 %). Хоча згідно з об’ємом виписування безкоштовних рецептів простежується навіть деяка перевага у призначенні лікарських засобів українського виробництва проти німецького. Останні місця зайняли Індія та Туреччина — 2,83 та 0,57 % досліджуваного асортименту відповідно (рис. 5). Отже, серед країн­постачальників цукрознижуючих генеричних препаратів спостерігається перевага саме вітчизняного виробника.

На фармацевтичному ринку України серед таблетованих цукрознижуючих препаратів близько 20 % припадає на оригінальні лікарські засоби. Простежуючи в динаміці об’єми продажів, ми виявили, що збільшився попит на брендові препарати, а саме з 31,22 % у 2007 році до 44,53 % у 2009 році. Що ж стосується другої досліджуваної групи, то виписування брендових лікарських засобів за безкоштовними рецептами було на досить високому рівні у 2005 та 2007 рр., 57,18 та 55,32 % асортименту відповідно, незважаючи на їх більшу вартість порівняно з генериками. Проте у 2009 році це число дещо зменшилось — до 41,04 %, що, можливо, може бути пов’язане з економічною ситуацією в країні (рис. 6). Проте великий об’єм продажу брендових препаратів все ж таки вказує на прихильність лікарів та й самих пацієнтів до використання оригінальних лікарських засобів на противагу генерикам (із меншою вартістю).

Згідно з консенсусом ADA/EASD (2008), на першому етапі тактики фармакотерапії ЦД 2­го типу за умови добре підтвердженої ефективності препаратом вибору є метформін. За неефективності його використання як монотерапії другим кроком є поєднання бігуаніду з похідним сульфонілсечовини (окрім глібенкламіду чи хлорпропаміду). Отже, ми проаналізували прихильність лікарів до призначення метформіну та його фіксованих комбінацій: в обох досліджуваних групах зросла частка метформіну та його стандартних комбінацій. Так, за об’ємом продаж, цей показник збільшився на 5,45 %, тобто з 36,85 % асортименту цукрознижуючих препаратів в 2007 році до 42,3 % у 2009 році. За виписуванням безкоштовних рецептів спостерігалась така ж картина — збільшення частки використання метформіну на 13,98 %, тобто з 29,41 % асортименту цукрознижуючих препаратів у 2007 році до 43,39 % у 2009 році (рис. 7). Хоча більшість із фіксованих комбінацій — це метформін + глібенкламід.

Що ж стосується вибору серед похідних сульфонілсечовини, то ми спостерігаємо зменшення частки використання глібенкламіду як за об’ємом продаж, так і за виписуванням безкоштовних рецептів. Так, згідно з об’ємом продаж в аптечній мережі помітне зменшення частки глібенкламіду серед досліджуваного асортименту на 8,66 % та збільшення питомої ваги глімепіриду на 9,35 % (рис. 8) як за рахунок бренду, так і через збільшення на фармацевтичному ринку кількості генериків глімепіриду.

Як щодо безкоштовних рецептів, то частка глібенкламіду зменшилась на 28,23 % (38,4 % асортименту в 2004 році проти 10,17 % в 2009 році), призначення гліклазиду збільшилось практично вдвічі (17,04 % асортименту в 2004 році проти 34,24 % у 2009 році), глімепіриду — у 13,5 раза (0,8 % у 2004 році проти 10,85 % у 2009 році). Що ж стосується порівняння даних за 2007 та 2009 роки, то при виписуванні безкоштовних рецептів зберігалась така ж тенденція у прихильності до похідних сульфонілсечовини, динаміка яких перебувала в межах 3 % (рис. 9).

Висновки

1. Проведено дослідження прихильності лікарів до різних варіантів фармакотерапії ЦД 2­го типу. Встановлено, що на сучасному етапі лікарями віддається перевага призначенню основних двох груп цукрознижуючих препаратів, а саме похідних сульфонілсечовини та метформіну, а також їх фіксованих комбінацій.

2. Серед перерахованих представників цукрознижуючих лікарських засобів брендові препарати використовують у 41,0–44,53 % випадків. У хронологічному порядку за останні 3 роки змінилась прихильність лікарів у використанні певних представників у межах окремих груп цукро­знижуючих препаратів. Так, збільшилась частота використання метформіну та його фіксованих комбінацій, а також зменшилась частка призначення глібенкламіду за рахунок розширення призначення гліклазиду та глімепіриду, що відповідає принципам консенсусу ADA/EASD (2008).