Международный эндокринологический журнал 5 (29) 2010

Цукровий діабет (ЦД) є складною медико-соціальною проблемою не тільки державного, але й міжнародного масштабу. Кількість хворих на ЦД на земній кулі на 2010 рік перевищує 250 млн осіб, а до 2030 року очікується, за деякими прогнозами, близько 380 млн хворих [42, 48]. Ступінь поширеності цього захворювання потребує подальшого пошуку додаткових методів традиційного і нетрадиційного лікування. Застосування лікарських рослин у зазначеній проблемі виступає як «старий» і «новий» ад''ювантний метод. До ери відкриття інсуліну (1922 рік) і синтетичних цукрознижувальних препаратів (з середини 50-х років) саме фітотерапія була єдиним методом підтримки хворих, тому й на сучасному етапі завдяки лікарським рослинам, зокрема, поповнюється арсенал нових природних препаратів для боротьби з цією недугою. Призначення препаратів із лікарських рослин не є альтернативою застосування інсуліну та синтетичних цукрознижувальних препаратів. Але фітотерапія здатна проявити суттєву підтримку стандартному способу лікування на всіх стадіях захворювання, а на ранніх етапах деколи спроможна на певний період замінити традиційне лікування. Доведено, що пацієнти, які активно використовують фітотерапію, потребують нижчих доз інсуліну і пероральних цукрознижувальних ліків. Як зауважує англійський автор, традиційна фармакологічна терапія ЦД зменшує ризик діабетичних ускладнень, але вона не в змозі забезпечити довготривалу нормалізацію метаболічних порушень. Саме це і може здійснювати фітотерапія [28].

Фітотерапія при цукровому діабеті базується на таких основних принципах [9]:
— Частково відтворює або посилює ефекти багатьох пероральних антидіабетичних препаратів при можливому зниженні їх побічних ефектів і дози.
— Сприяє синтезу інсуліну, оптимізуючи його дію на рівні тканин.
— Стимулює процеси регенерації бета-клітин.
— Покращує роботу всіх ланок імунної системи.
— Нормалізує вторинні порушення обміну речовин і гормонів.
— Забезпечує профілактику ускладнень зі сторони серцево-судинної, сечовидільної систем, опорно-рухового апарату тощо.

Існує багато підходів до класифікацій рослин, що застосовують при ЦД, але, узагальнюючи їх, можна виділити такі групи [4, 7]:

1. Рослини, що знижують рівень глюкози крові завдяки вмісту інсуліноподібних і інших гормоноподібних речовин (так звані фітогормони — галенін, інозит, інулін): листя чорниці, брусниці, суниці, козлятник, кропива дводомна, оман, коріння лопуха, кульбаба, квасоля звичайна, конюшина, корені солодки, топінамбур тощо.

2. Рослини загальнозміцнювальної дії (адаптогени, модулятори імунітету) — родіола рожева, елеутерокок колючий, женьшень, заманиха висока, лимонник китайський, левзея сафлороподібна, аралія висока, акантопанакс, солодка. Рослини-адаптогени не тільки проявляють імуномодулюючу дію, але і стимулюють вагоінсулярну вісь нервової системи, активізуючи ендокринну функцію підшлункової залози.

3. Рослини-очищувачі й регулятори обміну речовин, рослини з антисклеротичною дією (толокнянка (мучниця), спориш, листя чорниці, звіробій, пирій, сушениця болотна, подорожник, липа, насіння льону).

4. Рослини, що містять легкозасвоювані речовини, за рахунок яких в організмі знижується загальна потреба в інсуліні (листя суниці, цикорій, кизил, листя малини, ожина, гранат, виноград тощо). Фруктоза, що в них міститься, для своєї утилізації потребує мало інсуліну, а деякі цукри засвоюються взагалі без інсуліну.

5. Рослини, що містять багато мікроелементів, зокрема цинк і хром, що забезпечують стимуляцію процесів синтезу інсуліну і сприяють його нормальній взаємодії із тканинними рецепторами (лушпиння квасолі, трава споришу, кукурудзяні приймочки, лавровий лист, імбир, трава шавлії). Відомо, що хром підвищує активність інсуліну, він є центральним атомом у молекулі гормоноподібної речовини — фактора засвоєння глюкози (GTF — glucose tolerance factor), що функціонує в поєднанні з інсуліном і забезпечує транспортування глюкози через клітинні мембрани [22].

6. Рослини, багаті на вітаміни, органічні кислоти, інші біологічно активні речовини, що підвищують захисні сили організму (листя і ягоди брусниці, шипшини, горобини, листя і ягоди смородини).

Антигіперглікемічна дія обумовлена різними речовинами, які входять до складу рослин, зокрема виділяють [15]:

а) рослини, що містять аргінін, інозит, гуанідин; вони обумовлюють інсуліноподібну дію (мигдаль, зелений горошок, салат-латук, селера, грецький горіх, люцерна, кульбаба тощо);

б) рослини, що є джерелами глікозиду миртиліну: їм притаманна інсуліноподібна дія (чорниця, гарбуз, барвінок малий, сік цибулі, аралія, женьшень, елеутерокок);

в) рослини, що містять глікопротеїни — фітогемаглютиніни, що зумовлюють також інсуліноподібну дію (бобові — квасоля, горох);

г) рослини, що багаті на гіркоти та стимулюють регенерацію бета-клітин підшлункової залози (лопух, оман, звіробій, спориш, кульбаба, подорожник, пирій, цикорій);

д) прянощі — стимулюють регенерацію бета-клітин підшлункової залози і секрецію вже синтезованого в них інсуліну (цибуля, часник, селера, лавр, кориця, куркума);

е) багато овочів і фруктів містять рослинні секретини, що стимулюють функцію інсулярного апарату підшлункової залози (капуста, салат, спаржа, груша, мигдаль).

Є лікарські рослини, що сприяють засвоєнню вуглеводів шляхом утворення з них фруктози, яка засвоюється інакше, ніж глюкоза. Це стосується лікарської сировини, що містить інулін, — коріння оману, кульбаби, топінамбур, цикорій. Деякі лікарські рослини дозволяють покращити постачання тканин киснем (липа, сушениця болотна, арніка), виводять надлишки солей і глюкози з організму з сечею, проявляють бактерицидну і в''яжучу дії (листя і бруньки берези, пол-пала, мучниця, польовий хвощ) [7].

Встановлено, що більшість лікарських рослин справляють олужнюючий ефект і глюкоза у слаболужному середовищі переходить в інші вуглеводи — манозу і фруктозу, для утилізації яких не треба інсуліну, унаслідок чого потреба у введенні останнього знижується.

При діабеті корисними можуть стати і рослини, що містять целюлозу і пектини, що сповільнюють всмоктування глюкози під час і після їжі та підтримують деякий час належний рівень глюкози в крові після їди [7].

Препаратам і зборам із козлятника (галеги лікарської), лушпиння квасолі, листя чорниці вдається відтворити в організмі ефекти, подібні до дії цукрознижувальних препаратів бігуанідів. Це проявляється в оптимізації дії інсуліну в результаті його захисту від активності ферментів. Включення «захищеного» інсуліну в обмінні процеси вирішує проблему гормональної недостатності і нормалізує порушений вуглеводний обмін без негативного впливу на синтез білків і жирів в організмі [7, 9].

Як видно з наведеного вище, багато лікарських рослин включено в декілька груп, що вказує на їх полівалентну і багатофакторну дії. Це дозволяє одночасно вирішувати декілька завдань у лікуванні зазначеного контингенту хворих при мінімальному ризику ускладнень токсичного чи алергічного характеру.

Автори W.L. Li, H.C. Zheng та ін. [38] так узагальнюють основні механізми протидіабетичної дії лікарських рослин: стимуляція бета-клітин панкреатичних острівців, що синтезують інсулін; інгібіція гормонів, які підвищують рівень глюкози в крові; підвищення кількості інсулінових рецепторів або посилення їх чутливості до інсуліну; зменшення утилізації глікогену; покращання засвоєння глюкози тканинами і органами; зменшення кількості вільних радикалів, інгібування надмірної ліпопероксидації і корекція метаболічних порушень ліпідного і білкового обміну.

Зупинимось більш детально на окремих представниках лікарських рослин (табл. 1), які найчастіше використовуються при цукровому діабеті [10].

У нашій державі та в країнах СНД фармацевтичною промисловістю випускаються два готових протидіабетичних рослинних збори — «Арфазетин» (лушпиння квасолі, коріння аралії, кореневище заманихи, плоди шипшини, трава хвоща польового, звіробою, квіти ромашки) та «Мірфазин» (листя чорниці, лушпиння квасолі, плоди шипшини, листя кропиви, подорожника, квіти ромашки, календули, трава звіробою, деревію, коріння солодця, оману).

В іноземній літературі серед рослин, що найчастіше застосовуються при діабеті та є науково вивченими, зустрічаються такі: Gymnema sylvestre, Momordica charantia, Trigonella foenum graecu, Eugenia jumbolana, Allium cepa, Allium sativum, Ficus bengalensis, Pterocarpus marsupium, American ginseng, Cinnamonum, Ginkgo biloba, Rhоdiola rosea [30, 35, 40, 45]. На характеристиці деяких з них зупинимось більш детально.

Gymnema sylvestre (гімнема звичайна) — ця рослина відома в аюрведичній медицині Азії і Індії вже декілька сотен років своїми унікальними властивостями знижувати рівень глюкози в крові не тільки при діабеті 2-го типу, але і при 1-му типі, коли, здавалось би, допомогти може тільки інсулін [19, 26, 33]. Ще в 1990 році клінічними дослідженнями було доведено, що при вживанні 400 мг екстракту Gymnema sylvestre на добу різко посилюється чутливість клітин до інсуліну і майже удвічі збільшується кількість бета-клітин підшлункової залози [11]. Відбувається це за допомогою активного інгредієнту — джимнемової кислоти, що посилює продукцію інсуліну [19, 26, 46]. Профілактичне введення екстракту Gymnema sylvestre і композиція на її основі сприяли відновленню площі, яка зайнята бета-ендокриноцитами в панкреатичних острівцях, що свідчить про здатність цієї рослини до стимуляції регенерації бета-ендокриноцитів [12]. Крім того, ця рослина застосовується при метаболічному синдромі для регуляції маси тіла при ожирінні, яке є майже домінуючим фактором ризику розвитку діабету, а також здатна блокувати реабсорбцію глюкози в шлунково-кишковому тракті, має антихолестеринову дію [25]. Цікаво відзначити, що екстракт цієї рослини не має побічних ефектів і впливає на зниження рівня глюкози тільки у хворих на діабет, у здорових людей такої дії не спостерігається [11, 49].

Momordica charantia (момордика, гірка диня). Перші дані про цю рослину були опубліковані ще в 1960-х роках в Індії і з тих пір неодноразово клінічно й експериментально підтверджувалась її користь для хворих на цукровий діабет [21, 31, 34, 49]. Експериментально на тваринах на моделі цукрового діабету, викликаного ін''єкцією стрептозотоцину, було показано, що 30-денний прийом екстракту насіння момордики призвів до суттєвого зниження глюкози в крові, реактивних речовин тіобарбітурової кислоти, ліпід-гідропероксидів, супероксиддисмутази, суттєвого покращання показників аскорбінової кислоти, рівня глутатіону у тканині підшлункової залози, отже сприяло ліквідації оксидативного стресу [16, 39, 43]. Виявлено також ефект зниження рівня глікозильованого гемоглобіну, активності лактатдегідрогенази, глікогенфосфорилази, збільшення активності гексокінази, глікогенсинтетази [18, 37].

Trigonella foenum graecu (гуньба сінна, пажитник). Гуньба сінна — пряно-ароматична лікувальна рослина, відома ще з часів Гіппократа. В Україні її вирощують як кормову та ефірно-олійну рослину. У вигляді прянощів вона виступає в кухнях різних країн світу під різними назвами: фенугрек, грецьке сіно, верблюжа трава, але найяскравішу назву йому дали в Індії — шамбала. Найулюбленіша рослина індусів носить ім''я легендарної країни, у якій зберігаються таємниці тантризму і буддизму, що закликає до поважного ставлення до неї. Антидіабетичний ефект цієї рослини виявлений досить недавно, однак поряд із цим рослина справляє спазмолітичну, відхаркувальну, протизапальну дію [24]. Насіння гуньби містить: алкалоїд тригонелін (0,3 %), нікотинову кислоту (вітамін РР) — 3,5–18 мг%, рутин, стероїдні сапоніни і фітостерини, флавоноїди, слизові (до 30 %) і гіркі речовини, відокремлені діосгенін, ямогенін, гітогенін, тігогенін і глікозиди діосцин, фітостерин [31, 49]. Приблизно половина (за масою) насіння цього виду — вуглеводи, що утворюють у воді слиз. Вона містить ряд сполук, що допомагають контролювати рівень глюкози в крові [23, 44, 47]. Крім того, споживання рослини сприяє підвищенню концентрації ліпопротеїнів високої щільності, що корисно для профілактики атеросклерозу й серцево-судинних захворювань, до яких схильні хворі на діабет, справляє антиоксидантний ефект [17].

Rhоdiola rosea (родіола рожева, золотий корінь). Історія екстраординарних властивостей рослини простягається на тисячі років у дописемну історію Сибіру та була довго утаємниченою. Давнє алтайське повір''я говорить: той, хто відшукає золоте коріння, буде до кінця днів своїх здоровий і щасливий та проживе два віки. Клінічною та експериментальною медициною дотепер встановлені адаптогенні, антиішемічні, антиоксидантні, кардіо-, гепатопротекторні, холеретичні, імунокоригуючі, протизапальні, антиаритмічні, сечогінні, ноотропні, репаративні властивості, сприятлива дія на ЦНС, гіпоталамо-гіпофізарну, вегетативну нервову системи. В експерименті наведені переконливі аргументи гормоноподібної дії на інсулярний апарат (постулюється пряма інсулінотропна та опосередкована через ВНС гіпоглікемізуюча дія), щитоподібну залозу, надниркові залози, сприятлива дія на апоптоз і ангіогенез [6]. Сумарно це можна оцінити як системно-регуляторний, органопротекторний, загальнометаболічний впливи оптимізуючого характеру. З огляду на особливості ураження організму хворих на цукровий діабет на різних етапах його формування, вік хворих, деякі клінічні аспекти, застосування препаратів родіоли рожевої як ад''ювантної терапії дуже перспективним [6].

Ginkgo biloba (гінкго дволопатеве). У Китаї лікувальні властивості гінкго використовувались упродовж останніх п''яти тисяч років, у Європі та Америці їх почали впроваджувати в медицину лише в останні 200 років. Нині ліки з гінкго білоба визнані найбільш популярними у ФРН, Франції та США. Понад сорок активно діючих речовин виявлено в листі гінкго білоба. Завдяки своїм факторам (гінкготин, білобетин, кемпферол, кверцетин, лінолева, хінна кислоти, b -ситостерин, ефірні олії тощо) гінкго зумовлює органну судинорозширювальну, спазмолітичну, антитромботичну, ангіопротекторну, антиоксидантну, антиішемічну, седативну дії, сприятливо впливає на вуглеводний обмін та репаративні процеси. Найбільш вивченим є вплив препаратів гінкго білоба на різноманітні ураження головного мозку, переважно атеросклеротичного генезу. Але за останнє десятиліття посилено вивчається та доведено сприятливу їх дію при ішемічних ураженнях серцево-судинної системи, при цукровому діабеті []. Дія біологічно активних речовин гінкго білоба починається повільно і триває довго, тому сучасні технології застосування препаратів з гінкго білоба передбачають багатомісячне і навіть декількарічне використання чи тривале переривчасте призначення [2].

Пилок бджолиний (квітковий) є дуже складним конгломератом, що складається із квіткових пилинок, згрудкованих бджолою та збагачених нею активними чинниками секрету спеціальних бджолиних залоз і, частково, нектаром квітів, з яких бджоли збирають цей продукт. Пилок бджолиний містить більше ніж 300 активних факторів, які можна згрупувати в такі біологічні групи: фітогормони, незамінні та вільні амінокислоти, нуклеїнові кислоти, ліпіди (фосфоліпіди, тригліцериди), ненасичені жирні кислоти, повний спектр вітамінів, понад 30 найважливіших макро- і мікроелементів, флавоноїди і фенолокислоти, алкалоїди, глікозиди, ферменти, білки та цукри тощо [3]. За влучним висловом відомого вченого Алена Кабяса, природа сконцентрувала у квіткових пилинках максимум найнеобхідніших корисних речовин, здатних забезпечити реалізацію генетичної програми рослини: дати потужний поштовх одному з найважливіших етапів — зародження плоду рослини. Донині встановлені такі властивості пилку бджолиного: антиоксидантні, анаболічні, репарантні, цитопротективні, капілярозміцнювальні, імуномодулюючі, протисклеротичні, гепатопротекторні, антибактеріальні, протизапальні, антианемічні, жовчогінні, загальнозміцнювальні, сприятливий вплив на вуглеводний обмін тощо [3]. Тому не дивно, що численні біологічно активні добавки та ліки з пилку бджолиного використовуються майже в усіх галузях медицини, окрім онкології, онкогематології, психіатрії, венерології, а також не застосовуються при гострих інфекційних хворобах.

Науковою медициною та фармацією враховано оригінальність та багатоплановість дії як гінкго білоба, так і пилку бджолиного і створено комбінований препарат вазавітал (Україна, ТОВ «Астрафарм»), складниками якого є основні фактори (білобаліди) гінкго і 60 мг екстракту пилку бджолиного та вітаміни С, В 1 , В 2 , В 6 , РР та А. Спектр застосування препарату — поліорганні атеросклеротичні та діабетичні ураження судин і нервів.

У багатьох випадках фітотерапія попереджує розвиток уражень серцево-судинної системи, діабетичних нейро-, ретинопатій, уражень нирок, печінки або віддаляє появу цих патологій. Саме тому фітотерапія повинна бути обов''язковим компонентом у лікуванні діабету. Висловлюється теорія, що ряд лікарських рослин попереджають розвиток ускладнень діабету не тільки внаслідок гіпоглікемічного ефекту, але й завдяки зниженню оксидативного стресу, модуляції метаболізму ксенобіотиків, депресії глюконеогенезних ферментів [47].

Так, наприклад, при діабетичній нефропатії, або при розвитку пієлонефриту в хворих на діабет у період ремісії рекомендують лікування травами, що мають протизапальну, антисептичну, регенеруючу дію. Вираженим антисептичним та протизапальним ефектами володіють такі трави: конюшина, брусниця (плоди), волошка польова (листя), жовті глечики, льон посівний. Антибактеріальну дію виявляють звіробій, календула лікарська, журавлина болотна. Протизапальна, сечогінна та регенеруюча активність притаманна кропиві, липі, малині звичайній, підбілу, ромашці аптечній. Виражений сечогінний ефект мають нирковий чай, мучниця звичайна, кріп городній, спориш, горобина, петрушка городня [8, 10]. Фітопрепарат канефрон Н («Біоноріка АГ», Німеччина) при лікуванні має перевагу над фітозборами завдяки вмісту стандартизованих екстрактів трави золототисячнику, кореня любистку й листя розмарину. Він з успіхом клінічно апробований у хворих на 2-й тип діабету з нефропатією, пієлонефритом. Комплекс біологічно активних речовин препарату зумовлює діуретичну, протизапальну, антимікробну, спазмолітичну, вазодилатуючу дії. Канефрон Н за рахунок флавоноїдів зменшує проникність капілярів нирок, проявляючи в такий спосіб антипротеїнуричну дію [13].

У комплексному лікуванні діабетичної нейропатії місцево ефективно використовується капсаїцин — речовина, виділена з гіркого червоного чилійського перцю [32]. Експериментальними та клінічними дослідженнями виявлено, що пероральне вживання цієї речовини знижує рівень глюкози в крові [20]. Для попередження ускладнень у лікуванні діабету застосовується екстракт часнику. Позитивний ефект реалізується завдяки ключовому компоненту цієї рослини — S-алілцистеїну, який є потужним антиоксидантом і інгібує так звані AGEPs-продукти (advanced glycation endproducts), що грають провідну патогенетичну роль у розвитку ускладнень діабету [41]. Для лікування діабетичної ангіопатії з успіхом застосовуються препарат пікногенол (препарат з кори приморської сосни — Pinus maritima) та препарати гінкго білоба [14, 29]. Пікногенол містить біофлавоноїди проантоціанідинової групи (вони є особливо активними антиоксидантами), покращує еластичність кровоносних судин і еритропоез, ефективний для профілактики катаракти, що нерідко ускладнює перебіг цукрового діабету [29].

З вищенаведеної інформації видно, що ліки рослинного походження, які застосовуються у хворих на цукровий діабет, мають різнопланову метаболічну, регуляторну поліорганну дію. З іншого боку, у діабетології в останні роки викристалізовувався та швидко розвивається напрямок із вивчення ролі коморбідних захворювань, що виникли до захворювання на цукровий діабет чи посилюються внаслідок цукрового діабету, досліджується феномен взаємного обтяження цукрового діабету та коморбідних захворювань, рівень ризиків, вікові аспекти тощо [5]. Доведено, що одночасне існування чи формування у хворого на ЦД декількох захворювань (від 2 до 8–9), особливо артеріальної гіпертензії, атеросклерозу, ІХС, патології органів травлення та дихання, створює не тільки труднощі в їх діагностиці, але й суттєво ускладнює й погіршує результати терапії та прогноз. Встановлено, що у хворих на ЦД відмічається не тільки прискорений атерогенез, але й розвивається синдром раннього старіння регуляторних систем [5]. Вбачається, що системний підхід до вивчення рівня коморбідної патології при ЦД відповідає сучасним вимогам нового напрямку в діагностиці та дозволить розвинути і вдосконалити реабілітаційну стратегію. З цих позицій виникають зовсім нові погляди на застосування фітотерапії у хворих на цукровий діабет в аспекті загальнометаболічних неспецифічних порушень на тканинному, органному, організмовому рівнях залежно від форми та стадії ЦД, ступенів його компенсації, рівня та варіантів коморбідності, нашарувань вікових недуг, формування феномену взаємного обтяження перебігу тощо.

Висновки

1. Попри незаперечні досягнення в діагностиці й лікуванні хворих на цукровий діабет поширеність, ускладнення, смертність та соціально-економічні втрати світової спільноти від цієї недуги зростають, особливо у зв''язку з підвищенням рівня коморбідних захворювань.

2. Науково обгрунтовані підходи та диференційований вибір фітотерапевтичних засобів у комплексному лікуванні (як допоміжна терапія) хворих на цукровий діабет можуть на всіх стадіях суттєво покращити результати лікування, знизити рівень навантаження цукро-знижувальними препаратами, здійснювати профілактику органних уражень внаслідок діабету чи впливати на спільні неспецифічні патогенні ланки діабету та коморбідних захворювань. Однак рівень наукових досліджень та впроваджень у практику в діабетології на сьогодні є недостатнім.

3. Доцільне об''єднання зусиль ендокринологів, лікарів внутрішньої медицини, фітотерапевтів та відповідних наукових центрів щодо розробки нових та вдосконалення існуючих лікувально-профілактичних методів фітотерапії, створення полікомпозитних ліків багатогранної дії з урахуванням коморбідного статусу хворих на цукровий діабет.

У цьому висновку ми вбачаємо вагому перспективу подальших досліджень.