Газета «Новости медицины и фармации» Психиатрия и неврология (215) 2007 (тематический номер)

Не спрашивай, по ком звонит колокол.
Он звонит по тебе.
Э. Хэмингуэй

Надзвичайна ситуація — це майже завжди чиясь драма, чиясь біда. А чужої біди, як добре відомо, не буває. Кожен, хто став свідком надзвичайної ситуації або навіть просто почув про неї, мимоволі «приміряє» її наслідки на себе, співчуває її жертвам... Від епіцентру трагедії тривога і сум розходяться серед людей, як кола на поверхні води. Це явище багаторазово підсилюється засобами масової інформації, завдяки чому «віртуальними» свідками надзвичайних ситуацій стають широкі верстви населення: мешканці району, області, країни, а при певних масштабах події — практично все людство.

Ось чому сьогодні як ніколи раніше особливо актуальним є питання про наслідки надзвичайних ситуацій (НС) для психічного здоров'я великих спільнот людей і для психічного здоров'я націй у цілому.

Водночас структура створеного людиною техногенного середовища постійно ускладнюється. Той резерв надійності, який може бути забезпечений за рахунок удосконалювання самих технічних систем або в рамках компетенції інженерної психології, все частіше виявляється недостатнім для забезпечення потреб техносфери, що ускладнюється. Тому пошук додаткових можливостей профілактики розвитку катастрофічних подій, викликаних людиною, залишається начальною проблемою сучасності.

Практично невивченим залишається вплив поширених у суспільстві видів психопатології на ймовірність розвитку антропогенних катастроф. Очевидно, що душевнохвору людину внаслідок жорсткого професійного відбору не допустять до керування складним техногенним об'єктом. Однак люди із психічними й поведінковими розладами (ППР), які живуть у суспільстві, через особливості свого захворювання, безумовно, впливають на своє оточення. Окрім того, виявлена захворюваність на ППР нозологічного рівня є лише малою частиною відповідних донозологічних психічних негараздів, їхнім, так би мовити, повноважним представником у медичній статистиці. Тому вплив людей із ППР на суспільство, як можна очікувати, у цілому істотно більше їх чисельної ваги в ньому.

Все це зумовлює необхідність вивчення не тільки прямих впливів НС на психічний статус потерпілих від них людей, але також і зворотних впливів — стану психічного здоров'я населення на ймовірність виникнення й характер НС.

Раніше ми (в першому наближенні) вже звертались до цієї теми. Тоді були проаналізовані деякі співвідношення між НС і захворюваністю на ППР невротичного кола [1]. Ось чому метою цієї статті є більш детальне визначення взаємозалежностей між НС і станом психічного здоров'я населення нашої країни.

Матеріал і методи дослідження

Матеріалом для дослідження служили офіційні дані Міністерства надзвичайних ситуацій (МНС) і Міністерства охорони здоров'я (МОЗ) України. Дані про кількість і характер НС у країні в 1999–2004 рр. були почерпнуті зі звіту МНС України за 2004 рік [2]. Дані про захворюваність на ППР в 1999–2004 рр. були взяті із щорічних статистичних збірників МОЗ України [3–8].

Взаємозв'язок між захворюваністю на зазначені розлади і частотою НС різного походження досліджувалися засобами кореляційного (з використанням непараметричного коефіцієнту рангової кореляції Спірмена) і регресійного аналізу. Всі види статистичної обробки виконувалися за допомогою пакету «Аналіз даних» електронних обчислювальних таблиць MS Excel-2003 [9].

Результати й обговорення

За даними МНС України, всього з початку 1997 до кінця 2004 року в країні було зареєстровано 3629 НС, у тому числі 1974 техногенного та 1655 природного характеру (рис. 1).

Частка НС державного рівня складала 1,85 %, регіонального рівня — 7 %, місцевого та об'єктового рівнів — 27 та 64,15 % відповідно. Всього внаслідок НС за 8 років постраждали близько 21,7 тис. осіб, з них загинули понад 3,2 тис. осіб.

Найбільшу кількість НС (природного, техногенного та іншого характеру) протягом 8 років зареєстровано (у прямому ранговому порядку) в Донецькій, Львівській, Луганській, Дніпропетровській, Запорізькій, Одеській та Миколаївській областях. Найменша кількість НС протягом 8 років спостерігалась (у зворотному ранговому порядку) у Черкаській, Волинській, Чернівецькій, Чернігівській, Тернопільській, Закарпатській та Сумській областях, а також у містах Київ та Севастополь (рис. 2).

Найбільшу кількість загиблих у НС (природного, техногенного та іншого характеру) протягом 8 років зареєстровано (у прямому ранговому порядку) у Донецькій (628 осіб), Луганській (299), Дніпропетровській (227) областях, АР Крим (189), а також в Львівській (185) і Одеській (181) областях.

Найменша кількість загиблих в Івано-Франківській (35 осіб) та Рівненській областях (24) областях, а також у містах Київ (35) та Севастополь (18) (рис. 3).

Найбільшу кількість постраждалих внаслідок НС протягом 8 років зареєстровано (у прямому ранговому порядку) у Донецькій (1755 осіб), Луганській (1485), Дніпропетровській (1345), Закарпатській (1292), Одеській (1261) та Львівській (1215) областях, а найменшу — у Чернівецькій (264), Тернопільській (256), Хмельницькій (222), Херсонській (220), Черкаській (182), та Чернігівській (120) областях, а також у м. Севастополь (248) (рис. 3).

За статистичними даними щодо НС усіх типів МНС України розраховує інтегральний показник небезпеки регіонів країни. Цей показник враховує співвідношення між потенційними загрозами, реальними матеріальними втратами, що зазнали області внаслідок НС, та індивідуальним ризиком смерті населення кожного регіону України внаслідок НС (рис. 4).

Найвищі інтегральні показники небезпеки, за статистичними даними 1998–2004 років, мають (у прямому ранговому порядку) Донецька, Запорізька та Одеська області, АР Крим, а також Луганська, Дніпропетровська, Львівська, Миколаївська та Закарпатська області. Наведені дані є науковою підставою для прийняття політичних рішень щодо рівня прийнятного ризику в регіоні, величина якого в кожному окремому випадку встановлюється місцевими органами влади самостійно, в залежності від власних економічних можливостей, соціально-економічної та екологічної ситуації. Цей рівень прийнятного ризику для регіону і є тією величиною, що визначає обгрунтованість вимог і адекватність соціальних дій громадськості та влади в даному регіоні. Водночас протягом 1999–2004 років стало зменшувалась захворюваність на розлади психологічного розвитку, невротичні, пов'язані зі стресом та соматоформні розлади, а також різні види розумової відсталості та поведінкові розлади, пов'язані з фізіологічними порушеннями та фізичними факторами.

Аналіз захворюваності на ППР свідчить про те, що напрямки розвитку її складових протягом останніх років розійшлися (рис. 5).

Відносно стабільною залишалась захворюваність на шизофренію, шизотипові, маячні та афективні розлади, а також ППР органічного генезу, тобто захворюваність на розлади, на генез яких, за сучасними уявленнями, великий вплив справляє спадковість.

Причини, що призвели до цього зменшення, у перелічених вище груп розладів різні.

Розлади психологічного розвитку та розумова відсталість, як добре відомо, маніфестують у дитинстві. Між тим, кількість дітей у нашій країні внаслідок стрімкого скорочення народжуваності зменшується випереджальними (порівняно із загальною депопуляцією) темпами. З урахуванням цієї обставини стає зрозумілим, що скорочення захворюваності на розлади психологічного розвитку та розумову відсталість є простими наслідками зменшення питомої ваги дітей і підлітків серед населення України — населення старіє (рис. 6А).

Зменшення захворюваності на невротичні, пов'язані зі стресом та соматоформні розлади, за припущенням, пов'язане з розвитком промислового виробництва (рис. 6Б) і, як наслідок, із певним покращенням соціально-економічних умов у країні, що відбувається протягом останніх років.

Необхідно також відзначити, що індекс промислового виробництва (ІПВ) вірогідно зворотно корелює (r = –0,702, при p < 0,05) із загальною частотою НС у країні: чим вище ІПВ, тим нижче частота НС.

На користь цього ствердження свідчить те, що зменшення захворюваності на невротичні, пов'язані зі стресом та соматоформні розлади відбувається разом із зменшенням темпів росту інших показників суспільних негараздів, наприклад злочинності та суїцидів (рис. 7 ).

Доцільно також підкреслити, що рівень злочинності, виражений через кількість осіб, засуджених за скоєння злочинів, і суїцидальна активність населення виражено корелюють (r = 0,852 і r = 0,985 відповідно, при p < 0,01) із загальною частотою НС у країні.

Слід наголосити, що суїцидальна активність населення тісно пов'язана з первинною (рис. 8А), але не з госпіталізованою (рис. 8Б) захворюваністю на невротичні, пов'язані зі стресом та соматоформні розлади. Це свідчить на користь того, що серед ППР саме первинну захворюваність на неврози і близькі до них психопатологічні стани можна вважати (разом із рівнем суїцидальної активності) показником ступеня напруги у суспільстві, ступеня його неблагополуччя, викликаного в тому числі і НС.

З цього приводу розглянемо показники захворюваності (щорічну кількість нових випадків захворювання) на невротичні, пов'язані зі стресом та соматоформні розлади в регіональному аспекті (рис. 9). Найбільша захворюваність на невротичні, пов'язані зі стресом та соматоформні розлади (на 100 тис. нас.) протягом 2000–2004 років була зареєстрована (у прямому ранговому порядку) у Кіровоградській, Житомирській, Київській, Херсонській, Івано-Франківській, Дніпропетровській та Луганській областях.

Важко сказати, чим викликана висока захворюваність на неврози в Кіровоградській області. Доступна інформація не дає відповіді на це питання. Але неможна не відзначити, що дві інші з трьох перших позиції в наведеному вище рейтингу займають адміністративно-територіальні одиниці, що найбільше постраждали від наслідків катастрофи на Чорнобильській АЕС 1986 року, а саме Київська і Житомирська області. Щоб упевнитись в цьому, достатньо ознайомитись із рейтингом регіонів за кількістю громадян, які мають статус постраждалих внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС (рис. 10). Також привертає увагу те, що висока або помірно висока захворюваність на невротичні, пов'язані зі стресом та соматоформні розлади (рис. 9) реєструвалась саме в тих регіонах півдня і сходу країни, яким притаманна висока частота НС (рис. 2, 3).

Отже, можна констатувати, що на території України існують дві сталі зони з підвищеною захворюваністю на невротичні, пов'язані зі стресом та соматоформні розлади, до виникнення першої з яких істотний внесок роблять наслідки Чорнобильської катастрофи 1986 року (Київська, Рівненська та Житомирська області), а другої — несприятливі умови життя, пов'язані, зокрема, з не дуже масштабними, але частими НС (високоурбанізовані і промислово навантажені області півдня і сходу країни).

Для мінімізації впливу неоднорідності розподілу наслідків Чорнобильської катастрофи за регіонами України з регресійного аналізу взаємозалежностей НС і захворюваності на невротичні, пов'язані зі стресом та соматоформні розлади були вилучені згадані вище три області (рис. 11).

Помітно, що взаємозалежність між первинною захворюваністю на розлади невротичного кола і кількістю техногенних НС є статистично значущою. З рівняння регресії виходить, що збільшення кількості техногенних НС на одну одиницю на 100 тисяч населення призводить до зростання захворюваності на невротичні, пов'язані зі стресом та соматоформні розлади на 16,12 випадка на 100 тисяч населення (рис. 11А). Регресійна взаємозалежність НС природного походження з первинною захворюваністю на невротичні розлади наближається до рівня статистичної значущості, але не перетинає його, можливо, через недостатню кількість спостережень. Отже, результати регресійного аналізу на регіональному рівні свідчать про те, що техногенні катастрофи справляють більшу психотравмуючу дію, ніж природні. При цьому саме первинна (а не госпіталізована) захворюваність на невротичні, пов'язані зі стресом та соматоформні розлади може служити одним із маркерів тієї напруги, що виникає серед населення, яке постраждало від техногенних катастроф регіонів.

Зрозуміло, що на статистику захворюваності на невротичні, пов'язані зі стресом та соматоформні розлади може впливати доступність психіатричної допомоги, формальною мірою якої можна вважати кількість фізичних осіб лікарів-психіатрів і психіатричних ліжок на 100 тис. населення. Однак найнижчі показники у наведеному рейтингу мають адміністративно-територіальні одиниці з потужною системою надання психіатричної допомоги (Одеська, Львівська та Харківська області та м. Київ). Отже, наявні регіональні розбіжності у захворюваності на невротичні, пов'язані зі стресом та соматоформні розлади не є артефактами доступності психіатричної допомоги. Навпаки, результати регресійного аналізу запевняють у тому, що існує обнадійлива вірогідна зворотна тенденція — чим більше лікарів-психіатрів на 100 тис. населення, тим нижче первинна захворюваність на невротичні, пов'язані зі стресом та соматоформні розлади нозологічного рівня (рис. 12А), що, можливо, є наслідком певної профілактичної ефективності психіатричної служби стосовно розвитку цієї категорії ППР. Щодо кількості психіатричних ліжок, то вона істотно не впливає на захворюваність на невротичні, пов'язані зі стресом та соматоформні розлади (рис. 12Б).

У результаті кореляційного скринінгу всіх наявних даних було встановлено, що НС пов'язані не тільки з розладами невротичного кола, а й з іншими видами психопатології.

Так, наприклад, була встановлена позитивна регресійна залежність між кількістю НС в регіонах країни і захворюваністю на розлади особистості зрілого віку (рис. 13). Цей результат не можна вважати несподіваним хоча б тому, що до цієї групи розладів належать хронічні зміни особистості після переживання катастрофи (шифр розладу F62.0 відповідно до МКХ-10).

Несподіваним постає те, що вплив техногенних НС на захворюваність на розлади особистості зрілого віку перевищував вплив природних катастроф. Відповідно до одержаних рівнянь регресії збільшення кількості техногенних НС на одну одиницю на 100 тисяч населення призводило до підвищення захворюваності на 5,03 випадка на 100 тисяч населення (рис. 13А), в той час як природних — лише на 1,94 випадка на 100 тисяч населення (рис. 13Б), і це при тому, що в середньому від природних катастроф протягом 1999–2004 років щороку страждали 1925,1 ± 238,5 особи, в той час як від техногенних — лише 354,1 ± 32,0 особи, тобто в 5,44 раза менше. Можливо, справа в тому, що техногенні НС при меншій кількості постраждалих забирали щороку життя більшої кількості людей, ніж природні (в середньому 282,5 ± 16,4 жертви проти 80,4 ± 9,30 відповідно, тобто в 3,51 раза більше).

Подібна ситуація спостерігалась і при аналізі взаємин між НС і афективними розладами (рис. 14).

Встановлено, що між НС техногенного походження й афективними розладами існує вірогідна (p < 0,01) позитивна регресійна залежність. Відповідно до одержаних рівнянь регресії збільшення кількості техногенних НС на одну одиницю на 100 тисяч населення призводить до підвищення захворюваності на афективні розлади на 3,36 випадка на 100 тисяч населення (рис. 14А). Водночас між афективними розладами і природними НС вірогідної регресійної залежності не виявлено (рис. 14Б). Остання обставина, можливо, пояснюється тим, що протягом періоду спостереження природні катастрофи супроводжувались меншою кількістю людських жертв, ніж техногенні, про що вже йшлося вище. Не дивлячись на питому вагу генетичних детермінант у розвитку багатьох афективних розладів, початок їхніх окремих епізодів часто буває пов'язаний зі стресовими подіями, до яких певною мірою можуть бути віднесені НС. В цьому контексті встановлена регресійна залежність між техногенними НС і захворюваністю на афективні розлади є цілком зрозумілою.

Набагато важче інтерпретувати вірогідну (p < 0,001) залежність між техногенними НС і захворюваністю на шизофренію (рис. 15А).

Можливо, в цьому проявляється провокаційна роль стресорних факторів щодо маніфесту шизофренії у осіб із вже сформованою до неї предиспозицією. Також можливо, що у підвищенні частоти техногенних катастроф і маніфестації шизофренії винен урбанізований спосіб життя або будь-який інший, ще невідомий чинник. Нарешті не можна виключити і те, що захворюваність на шизофренію є лише видимою верхівкою айсберга відповідних донозологічних розладів поведінки, що призводять до підвищення ризику виникнення катастроф на техногенних об'єктах. На користь двох останніх гіпотез свідчить відсутність вірогидної регресійної залежності між шизофренією і НС природного походження (рис. 15Б).

Серед усіх ППР, що виникають внаслідок вживання психоактивних речовин, найкраще задокументовані ті, що важко приховати, а саме: гострі алкогольні психози і нарко-токсикоманії. Тому для регресійного аналізу зв'язків НС і захворювань наркологічного профілю по регіонах країни були обрані саме ці захворювання. Так, було встановлено існування вірогідної (p < 0,05) прямої регресійної залежності між гострими алкогольними психозами і кількістю техногенних катастроф (рис. 16А).

Наявність такої залежності можна було б пояснити тим, що і техногенні НС, і гострі алкогольні психози (які є маркерами реальної поширеності хронічного алкоголізму і рівня вживання населенням спиртних напоїв взагалі) мають місце переважно в індустріально розвинутих регіонах України. Однак нарко-токсикоманії ще більшою мірою, ніж алкоголізм, є хворобами урбанізованого способу життя, але регресійної залежності між ними і НС техногенного походження виявити не вдалося (рис. 16Б). Таке положення свідчить на користь причинно-наслідкових (а не суто географічних) відношень між алкоголізмом і техногенними катастрофами. Справа в тому, що переважна більшість хворих на наркоманію (на відміну від хворих на алкоголізм) ніде не працює, не має доступу до техногенних об'єктів і тому не має можливості істотно вплинути на ризик виникнення техногенних катастроф. Окрім того, поширеність наркоманій майже на порядок нижче, ніж поширеність алкоголізму (що несуттєво з погляду гіпотези про домінуючу роль географічного розподілу у виникненні зазначеної регресійної залежності і, навпаки, критично важливо з погляду причинно-наслідкової гіпотези).

Висновки

1. Регіони України істотно відрізняються один від одного за інтегральним показником небезпеки (ІПН), значний внесок до якого робить саме НС. Внаслідок цього рівень тиску несприятливих умов життя на мешканців різних областей країни є вірогідно відмінним, що необхідно враховувати при оцінці стану психічного здоров'я і при плануванні заходів щодо його збереження.

2. Первинна захворюваність на невротичні, пов'язані зі стресом та соматоформні розлади вірогідно корелює зі щорічною кількістю НС у країні і тому може вважатися одним із маркерів тієї психоемоційної напруги, що виникає у суспільстві, зокрема внаслідок екстремальних подій. При цьому існує вірогідна регресійна залежність між частотою техногенних НС в регіонах України і захворюваністю на зазначені розлади в них, в той час як відповідної взаємозалежності з частотою НС природного походження виявити не вдалося.

3. На території України існують дві сталі зони з підвищеною захворюваністю на невротичні, пов'язані зі стресом та соматоформні розлади, що, за припущенням, виникли внаслідок патогенного впливу техногенних НС на психічне здоров'я широких верств населення. Перша з них охоплює Київську та Житомирську області, що найбільш постраждали від наслідків Чорнобильської катастрофи 1986 року, а друга — високоурбанізований і промислово навантажений південно-східний регіон країни, де часто виникають НС на численних підприємствах гірничовидобувного комплексу.

4. Додатковими епідеміологічними маркерами психоемоційної напруги, що виникає у суспільстві внаслідок екстремальних подій, є захворюваність на розлади особистості зрілого віку, афективні розлади, на алкогольні психози і шизофренію. Існує статистично вірогідна регресійна залежність між захворюваністю на зазначені розлади та частотою техногенних (але не природних) НС у регіонах країни. Це також свідчить про те, що в умовах сучасної України серед екстремальних подій різного походження саме техногенні НС справляють найбільший патогенний вплив на психічне здоров'я населення.

5. Існують вірогідні кореляції між частотою НС з одного боку і показниками поточного соціально-економічного становища в країні з іншого, а саме: депопуляцією, рівнем злочинності, суїцидальною активністю населення та індексом промислового розвитку. Однак складність і недостатня визначеність природи зазначених кореляцій не дозволяють впевнено кваліфікувати їх як прояв прямих причинно-наслідкових зв'язків.