Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.



UkraineNeuroGlobal


UkraineNeuroGlobal

Международный неврологический журнал 8 (38) 2010

Вернуться к номеру

Мікрохвильова резонансна терапія синдрому вегетативної дистонії у хворих з екзогенним ураженням центральної нервової системи

Авторы: Коршняк В.О., ДУ «Інститут неврології, психіатрії та наркології АМН України», м. Харків

Рубрики: Неврология

Версия для печати


Резюме

У роботі описано немедикаментозний метод лікування синдрому вегетативної дистонії та динаміку мозкоспецифічних білків, деяких біохімічних показників у хворих із наслідками дії іонізуючого випромінювання, закритої черепно-мозкової травми, нейроінфекції. Наведено дані об’єктивізації ефективності мікрохвильової резонансної терапії за допомогою вивчення цитобіофізичного показника біологічного віку та фізіологічного стану організму.


Ключевые слова

Мікрохвильова резонансна терапія, наслідки черепно-мозкових травм, нейроінфекції, іонізуюче випромінювання, цитобіофізичні показники.

До захворювань нервової системи, що часто зустрічаються в практиці лікаря-невролога та пов’язані з екзогенними чинниками, належать черепно-мозкова травма (ЧМТ), нейроінфекції (НІ), іонізуюче опромінювання (ІО) та їх віддалені наслідки.

В економічно розвинених країнах зростає потреба в методах лікування, не пов’язаних із ризиком побічних ефектів. Це, однак, не означає відмови від офіційної медицини, тому що відповідно до даних останнього опитування понад 70 % респондентів хотіли б користуватися немедикаментозними методами як доповненням до традиційного лікування, щоб уникнути його можливих несприятливих наслідків. Ця думка підтверджується індивідуальними спостереженнями за існуючим погіршенням якості життя населення, забрудненням навколишнього середовища (особливо після аварії на Чорнобильській АЕС), підвищенням травматизму та частими інфекційними захворюваннями (гострі респіраторні захворювання, грип, вогнища хронічної бактеріальної інфекції). Терапія наслідків цих нозологічних форм медикаментозними методами не є простою, а часта декомпенсація призводить до алергізації організму, зриву регуляторних процесів та інших розладів, пов’язаних із уживанням медпрепаратів.

Синдром вегетативної дистонії (СВД) у хворих із віддаленими наслідками закритої ЧМТ (ЗЧМТ), НІ та дії ІО призводить до неврологічних захворювань, через які формуються стійкі симптомокомплекси, резистентні до загальноприйнятих схем терапії.
Мета роботи: вивчити вплив мікрохвильової резонансної терапії (МРТ) у хворих із СВД з наслідками ЗЧМТ, НІ, ІО, динаміки мозкоспецифічних білків, біогенних амінів та ліпідів; об’єктивізація ефективності МРТ за допомогою цитобіофізичного показника біологічного віку та фізіологічного стану організму.

Матеріали і методи дослідження

Обстежено 150 хворих — 50 осіб із наслідками ЗЧМТ; 50 — із наслідками НІ та 50 — із наслідками ІО, віком від 24 до 43 років, із СВД. Давність захворювання становила 1–6 років. Усі хворі до надходження до клініки інституту періодично отримували традиційне медикаментозне лікування за місцем проживання з короткочасним позитивним ефектом або без такого. Діагноз синдрому вегетативної дистонії встановлювали з урахуванням результатів застосування «Питальника для виявлення ознак вегетативних змін» (понад 15 балів) та «Схеми ознак вегетативних порушень» (понад 25 балів) [1].

МРТ проводили за допомогою генератора Г4-141 — джерела міліметрового випромінювання з діапазоном генеруючих частот 37,50–53,57 ГГц та потужністю випромінювання, що не перевищувала на виході хвилеводу 2 мВ/см2. Для кожного хворого індивідуально добирали так звану резонансну терапевтичну частоту впливу, що викликає характерні сенсорні реакції, і за допомогою фторопластового хвилеводу підводили до заданої біологічно активної точки (БАТ) (VB20; E8; TR5; F3; F2; RP6; TR18; MC7). На кожний сеанс МРТ використовували одну БАТ. Тривалість сеансу становила 15–25 хвилин. Курс лікування — 9–12 сеансів щоденно.

Для вивчення динаміки мозкоспецифічних білків ми використовували метод перехресного імуноелектрофорезу, що має більш високу роздільну здатність і дає можливість оцінити відносні концентрації антигенів, що досліджуються [2]. Вивчали автоантитіла (ААТ) до білків S-100, гліальнофібрилярно-кислого білка (ГФКБ), 3G-9-D6, енцефалогенного білка (ЕБ), основного білка мієліну (ОБМ).

Вивчення концентрації холестеролу та його ефірів у крові проводили за методом Фольга після попередньої екстракції ліпідів спирто-ефірною сумішшю (3 : 1), розділення загальних ліпідів на фракції за допомогою тонкошарової хроматографії на пластинках «Сілуфол» фірми Merk із використанням одномірної хроматографії в системі розчинників [3].

Екскрецію катехоламінів (ЕК) — адреналіну і норадреналіну — визначали триоксиіндоловим флуориметричним методом [4]. Концентрацію серотоніну в крові визначали флуориметричним методом, що полягає у вимірюванні флуоресценції продукту конденсації серотоніну з нінгідрином після депротеїнізації крові хлорною кислотою. Реєстрацію флуоресценції проводили із застосуванням первинного та вторинного інтерференційних світлофільтрів довжиною хвилі 365 та 536 нм відповідно [5].

Для об’єктивізації та контролю ефективності МРТ ми запозичили новий метод вивчення біологічного віку та фізіологічного стану людини на підставі показників електрокінетичних властивостей клітинних ядер у пробі букального епітелію. Донорами клітин букального епітелію були хворі вказаних груп — із наслідками ЗЧМТ, НІ та ІО.

З метою контролю ефективності та об’єктивізації фізіологічного стану організму використовували методику визначення біологічного віку. Пробу клітин букального епітелію отримували вранці (о 8–9-й годині) до сніданку (до початку та після закінчення курсу МРТ). Обстежували хворих, у яких виключали паління, приймання медикаментів, емоційний стрес та інші фактори, що порушують енергетичний статус організму.

Методика дослідження полягала в проведенні мікроелектрофорезу проби клітин за допомогою оригінального приладу в плоскій камері у розчині 3,03 мМ фосфатного буфера (pH — 7,0) із додаванням 2,89 мМ хлориду кальцію при напрузі в камері 30 В/см. За допомогою мікроскопа в одноразовому мазку епітеліальних клітин на склі при збільшенні в 400 разів визначали відсоток клітин із ядрами, що зміщувалися при електрофорезі в бік анода, тобто ядер, які мали негативний дзета-потенціал. Цей показник названий відсотком електронегативності клітинних ядер (ЕНЯ%). Підраховували кількість клітин із негативним дзета-потенціалом за даними таблиці, розробленої професором В.Г. Шахбазовим, відзначали біологічний вік організму [6].

Вік кожного хворого ми зіставляли тричі, враховуючи: 1) календарний вік; 2) біологічний вік (до початку МРТ) за зміною показника ЕНЯ% клітин шляхом зіставлення з віковою нормою; 3) біологічний вік (після курсу МРТ) шляхом зіставлення з таким до лікування та з віковою нормою. Усі отримані дані обчислювалися з використанням методів математичної статистики.

Аналіз результатів та їх обговорення

Після проведеного лікування за аналізом результатів мозкоспецифічних білків у сироватці крові хворих із СВД радіаційного ґенезу виявлено позитивну динаміку. Результати дослідження показали, що у хворих цієї групи — учасників ліквідації аварії на ЧАЕС має місце поява автоантитіл до різних антигенів мозку, що свідчить про розвиток органічного ураження головного мозку, з одного боку, і втягнення у патогенетичний процес автоімунних реакцій — з іншого.

Автоімунні реакції в основному направлені проти глії (білок S-100, ГФКБ, частково 3G-9-D6), мієлінових структур (ОБМ).

До лікування концентрація ААТ була вищою, ніж у контрольній групі. Після МРТ відзначається зменшення концентрації ААТ до білків S-100, ГФКБ та 3G-9-D6, але тільки показники ОБМ, ГФКБ та 3G-9-D6 наблизилися до показників контрольної групи (p < 0,05).

Таким чином, наведені дані про вміст ААТ до різних нейробілків мозку можуть бути використані як у діагностиці й прогнозуванні, так і певним чином як показник ефективності лікування.

Вивчення взаємозв’язку нервової та імунної систем має важливе значення для розуміння патогенезу багатьох захворювань ЦНС. Аналіз отриманих результатів дослідження мозкоспецифічних білків у сироватці крові хворих із СВД травматичного ґенезу до і після МРТ подано в табл. 2.

Як видно з табл. 2, до початку лікування вміст ААТ до S-100, ЕБ, ГФКБ, 3G-9-D6 був підвищений, а до ОБМ — нижчий за показники контрольної групи, тобто автоімунні реакції направлені проти глії та нейронів, але не проти мієлінових структур (маркер ОБМ). Після проведеної МРТ уміст ААТ до білків S-100, ГФКБ, 3G-9-D6 знизився і наблизився до показників контрольної групи, а вміст ААТ до ЕБ підвищився, хоча до початку лікування цей показник був утричі більший, ніж у контрольній групі, що може свідчити про тривалі нейроімунні процеси у віддалений період ЗЧМТ.

У табл. 3 наведені результати наших досліджень вмісту автоантитіл у сироватці крові хворих із синдромом вегетативної дистонії до і після МРТ.

Як показано у табл. 3, до початку лікування найбільший вміст ААТ виявився у хворих із НІ до ЕБ — 2,741 ± 0,150 (0,688 ± 0,100) (p < 0,01). Після проведеного лікування вміст ААТ до білків S-100, ОБМ, ГФКБ, 3G-9-D6 нормалізувався. Підвищення вмісту ААТ до ЕБ у хворих з наслідками не тільки НІ, але й ЧМТ та ІО, може свідчити про тривале порушення автоімунних реакцій саме в ЦНС після впливу на неї екзогенних факторів. Даний метод лікування можна застосовувати для нормалізації автоімунних реакцій в ЦНС у хворих таких груп.

Біохімічні показники у хворих із СВД радіаційного ґенезу після проведення мікрохвильової резонансної терапії змінилися: до початку лікування у хворих даної групи спостерігали дисбаланс гормональних та медіаторних компонентів симпатоадреналової системи, який частіше проявлявся активізацією її гормонального ланцюга, що можна визначити як стан хронічного стресу в стадії толерантності. Про наявність хронічної стресової ситуації в організмі цієї групи хворих може свідчити і збільшення частки адреналіну в сумі екскретованих катехоламінів (табл. 4).

Після МРТ у пацієнтів цієї групи відзначається зменшення екскреції адреналіну з 53,8 ± 4,1 до 42,1 ± 3,8 (р < 0,05) (хоча мало місце зменшення, але до контрольних цифр показники не наблизилися) та підвищення рівня норадреналіну (НА) до 163,1 ± 8,8 (що вище за показники контрольної групи і відображає підвищення активності симпатичної нервової системи), що збігалося з суб’єктивним покращенням стану (підвищення працездатності, зникнення млявості, сонливості протягом дня і т.д.). Аналогічний характер змін спостерігався щодо концентрації серотоніну: після МРТ його рівень знизився з 2,32 ± 0,27 до 1,83 ± 0,35 (р < 0,05), але не наблизився до контрольних цифр (1,49 ± 0,09). Якщо виходити з того, що серотонін міститься в головному мозку (головним чином у гіпоталамусі), а ЦНС дуже чутлива до дії іонізуючого випромінювання, то можна припустити, що МРТ впливає на ці ланцюги, але їх ураження і неповноцінність не дозволяють «привести до норми» ці ланки в організмі.

У хворих із СВД травматичного ґенезу після проведеної терапії вірогідно зменшилася концентрація адреналіну з 48,6 ± 3,6 до 34,9 ± 2,7 нмоль/добу (р < 0,05) і практично наблизилася до рівня у контрольній групі. Рівень екскреції НА під впливом лікування збільшився з 138,3 ± 10,2 до 147,8 ± 10,2 нмоль/добу і також наблизився до контрольних цифр (табл. 4). Рівень серотоніну також нормалізувався після МРТ. Вплив МРТ можна характеризувати як аверсивно-нормалізуючий. Тобто підвищені показники екскреції КА знижуються до нормальних значень, а низький рівень екскреції зростає до нормального.

У групі хворих із СВД інфекційного ґенезу переважав гіпометаболічний тип змін симпатоадреналової системи і, як результат, знижувалася швидкість екскреції адреналіну та НА (табл. 4). У цих хворих було виявлено найбільше підвищення вмісту серотоніну серед обстежених із трьох груп. Після лікування методом МРТ удвічі підвищилася екскреція адреналіну — з 16,8+2,1 до 31,6 ± 2,5 нмоль/добу; НА — з 98,7 ± 7,6 до 145,9 ± 10,2 нмоль/добу (хоча її рівень і не наблизився до показників контрольної групи). Вміст серотоніну у крові після МРТ зменшився з 3,11 ± 0,33 до 2,09 ± 0,45 мкмоль/л (р < 0,05) і також не наблизився до контрольних цифр).

Як відомо, підвищений рівень серотоніну у крові, що переважно депонується тромбоцитами, може спричинювати порушення регуляції судинного тонусу та агрегаційної здатності самих тромбоцитів, що, в свою чергу, може призводити до тромботичних ускладнень у обмеженої категорії хворих, тому нормалізуюча дія МРТ є, безумовно, позитивною. Окрім того, з урахуванням теоретичних положень, що закладені в основу обґрунтування ефективності МРТ і полягають у прямому впливі високочастотного випромінювання на структури води, результатом застосування цього виду терапії може бути поліпшення реологічних властивостей крові, зниження її в’язкості та інтенсифікація кровообігу, що запобігає розвитку цереброваскулярних порушень, початковим проявом яких часто є вегетативна дистонія.

Аналіз досліджень показав, що загальними моментами вказаних патологічних процесів є дезінтеграція функціонування регуляторних механізмів та системний характер неврологічних порушень, що спотворює, а у ряді випадків робить неможливим формування як генералізованої адаптивної реакції, так і поточної адаптогенної метаболічної корекції обмінних процесів.

Концентрацію холестеролу та його ефірів подано в табл. 5.

Загалом концентрація холестеролу та його ефірів у крові хворих була в межах вікової норми. Разом із тим розподіл холестеролу між його окремими фракціями мав характерні особливості залежно від екзогенних чинників, що призвели до неврологічних порушень.

У пацієнтів із неврологічними порушеннями, причиною яких була дія іонізуючого опромінення, визначено найбільший вміст загального холестеролу та фракцій вільного холестеролу у крові, який навіть після проведеного лікування практично істотно не змінився, що є фактором ризику виникнення атеросклеротичних уражень судин (табл. 5).

У групі хворих із наслідками ЧМТ при дещо зниженому рівні загального холестеролу у крові та низькою порівняно з нормою концентрацією його ефірів зменшувалося співвідношення «ефіри холестеролу/вільний холестерол», що є несприятливим фактором розвитку ліпідемій. Після МРТ показники вільного холестеролу та його ефірів практично наблизилися до показників контрольної групи (табл. 5).

У хворих із наслідками НІ виявлено найнижчий з усіх обстежених груп пацієнтів рівень загального холестеролу в крові, але при цьому спостерігалося найбільше порівняно з іншими групами зниження концентрації ефірнозв’язаної форми холестеролу, що має негативні наслідки для утилізації холестеролу та його накопичення в стінках судин. Після проведення МРТ фракції як загального, так і вільного холестеролу майже нормалізувалися — наблизилися до контрольних цифр, що свідчить про нормалізацію метаболічних обмінних процесів в організмі.

Для об’єктивізації фізіологічного стану організму хворих та контролю ефективності МРТ використали методику визначення біологічного віку за електрокінетичними властивостями клітинних ядер у пробі клітин букального епітелію.

Після курсу МРТ (табл. 6) достовірно знижувався біологічний вік (відбувалось омолодження) обстежених.

Так, біологічний вік до 45 років до застосування МРТ був лише в 11 (11 ± 3 %) хворих молодого віку. Після МРТ став у 61 (61 ± 5 %) (р < 0,001). Найкращі результати отримано при МРТ у хворих із синдромом вегетативної дистонії травматичного ґенезу: їх біологічний вік не перевищував 45 років (р < 0,001). При СВД інфекційного ґенезу біологічний вік у 19 хворих із 23, тобто 83 ± 8 %, відповідав віку 45 років (до лікування в цьому віці було 13 ± 7 % пацієнтів; р < 0,001). У хворих із СВД радіаційного ґенезу омолодження біологічного віку до 45 років мало місце лише у 8 (19 ± 6%) із 43, ще у 33 (77 ± 7 %) хворих також було зниження віку до 48–50; 50–55 років із 56–75 років після курсу МРТ (р < 0,001).

Метод визначення біологічного віку та фізіологічного стану організму на підставі проби клітин букального епітелію є дуже чутливим, об’єктивним та інформативним, відносно простим для експрес-діагностики в комплексі з клінічними даними. Він дозволяє оцінити функціональний стан клітин і може бути використаний як допоміжний діагностичний критерій ступеня порушення біоенергетичних процесів і гомеостазу в організмі і, як наслідок, ступінь тяжкості захворювання і прогнозу його перебігу.

Таким чином, значне зниження ЕНЯ% букального епітелію у хворих із СВД різного (радіаційного, травматичного, інфекційного) ґенезу, які перебували в стадії декомпенсації, свідчить про збільшення швидкості старіння організму, порушення біоенергетичних процесів, погіршення фізичного стану пацієнтів та порушення гомеостазу. При цьому найбільше зниження біоенергетики та швидке «постаріння» хворих мало місце у групі з наслідками іонізуючого опромінення. Виявлені нами функціональні порушення клітин букального епітелію свідчать про стійку мембранну патологію, що призводить до зміни трансмембранного ядерного потенціалу.

Даний метод бажано використовувати як допоміжний для діагностики та прогнозу захворювання, а також для оцінки ефективності методів лікування хворих із синдромом вегетативної дистонії.

Висновки

1. Після мікрохвильової резонансної терапії у хворих із синдромом вегетативної дистонії екзогенного ґенезу (наслідки дії іонізуючого випромінювання, закритих черепно-мозкових травм, нейроінфекцій) відзначалася позитивна динаміка вмісту автоантитіл у сироватці крові: поява ААТ до різних антигенів мозку у хворих із наслідками ІО свідчить про розвиток органічного ураження головного мозку, з одного боку, і втягнення в патогенетичний процес автоімунних реакцій — з іншого. Автоімунні реакції направлені проти глії (білок S-100; ГФКБ, частково 3G-9-D6), мієлінових структур (ОБМ). Після лікування вони наблизилися до показників контрольної групи. У групі з наслідками ЧМТ автоімунні реакції були направлені проти глії та нейронів, що свідчить про тривалі нейроімунні процеси у віддалений період захворювання, які після МРТ наближаються до контрольних цифр.

У хворих із наслідками нейроінфекції виявлено значні відхилення, що після проведеної терапії нормалізувалися. Виявлені зміни свідчать про порушення нейропластичності та нейропротекції після екзогенних уражень ЦНС, а застосований нами немедикаментозний метод лікування нормалізує ці процеси.

2. Виявлено дисбаланс біохімічних показників гормональних та медіаторних компонентів симпатоадреналової системи, що проявлявся активізацією її гормонального ланцюга і характеризувався нами як стан хронічного стресу — збільшення частки адреналіну в сумі екскретованих катехоламінів. Після МРТ показники нормалізувалися у групі з наслідками ІО. У групі з наслідками ЧМТ біохімічні показники покращилися (низькі підвищилися, високі знизилися), що дає нам підставу характеризувати вплив МРТ як аверсивно-нормалізуючий. У групі хворих із НІ переважав гіпометаболічний тип змін симпатоадреналової системи, що після проведеної терапії (МРТ) нормалізувався.

3. Для об’єктивізації та контролю ефективності МРТ була розроблена методика визначення біологічного віку за електрокінетичними властивостями клітинних ядер букального епітелію. Отримані дані свідчать про збільшення швидкості старіння організму, порушення біоенергетичних процесів та порушення гомеостазу, що особливо чітко проявляється у групі з синдромом вегетативної дистонії післярадіаційного ґенезу. Даний метод використовували як для діагностики, так і для прогнозу у хворих із наслідками ІО, ЧМТ та НІ, а також для оцінки ефективності проведеного лікування.


Список литературы

1. Вегетативные расстройства: клиника, лечение, диагностика / Под ред. А.М. Вейна. — М.: Мед. информ. агенство, 2000. — С. 54-56.
2. Штарк М.Б. Мозгоспецифические белки (антигены) и функции нейрона. — М.: Медицина, АМН СССР, 1985. — 320 с.
3. Количественное определение холестерина в органах и тканях // Методы биохимических исследований. — Л., 1982. — С. 70-71.
4. Бару А.М., Бойко Т.П. Методика исследования катехоламинов с повышением специфичности триоксииндоловой процедуры // Актуальные проблемы экспериментальной и клинической эндокринологии. — М.: Наука, 1979. — С. 126-127.
5. Костюковська Л.С. Удосконалений метод визначення серотоніну крові у хворих в клінічній неврології та психіатрії // Український вісник психоневрології. — 1993. — № 1. — С. 51-54.
6. Шахбазов В.Г., Григорьева Н.Н., Колупаева Г.В. Новый цитобиофизический показатель биологического возраста и физиологического состояния организма // Физиология человека. — 1996. — № 22(4). — С. 1-5.


Вернуться к номеру