Газета «Новости медицины и фармации» 1-2 (351-352) 2011

Вступ

Упровадження високоактивної антиретровірусної терапії (ВААРТ) докорінним чином змінило лікування ВІЛ-інфікованих пацієнтів, значно знизивши показники смертності та ускладнень, спричинених ВІЛ/СНІДом (Egger et al., 2002). Однак тривале комбіноване застосування антиретровірусних (АРВ) препаратів не завжди є безпечним для пацієнтів. Кількість побічних ефектів, у тому числі гепатотоксичних реакцій, під час проведення ВААРТ сягає 20 %, що у третині випадків призводить до припинення лікування (Nunez, 2006). Причому нерідко негативні реакції є наслідком фармакологічної взаємодії АРВ-засобів між собою та з іншими групами ліків (Pastakia, 2008), у тому числі на рівні мікросомальної ферментної системи (МФС) гепатоцитів. Загальновідомо, що МФС забезпечує захист від токсичних сполук екзо- та ендогенного походження, у тому числі медикаментів (Арчаков, 1983; Кузнецова и др., 2007). Проте у процесі метаболічних перетворень лікарські засоби можуть індукувати або інгібувати мікросомальні оксигенази зі змішаною функцією та, як наслідок, змінювати фармакокінетику інших лікарських середників, що призводить до недостатньої ефективності лікування або ж до розвитку токсичних ефектів (Головенко, 2001).

Мета дослідження — встановлення змін показників стану печінки на тлі повторного застосування комбінації антиретровірусних препаратів (ефавірензу, ставудину, ламівудину) та при її поєднанні з Ентеросгелем.

Матеріалита методи дослідження

Дослідження проводились на білих лабораторних щурах-самцях вагою 150–170 г, яких було поділено на три групи (n = 10): 1-ша група — контроль; 2-га — тварини, котрі отримували комбінацію АРВ-препаратів, що включала ламівудин (3TC, 60 мг/кг), ставудин (d4T, 10 мг/кг) та ефавіренз (EFV, 160 мг/кг); 3-тя — тварини, які крім комбінації АРВ-препаратів отримували препарат Ентеросгель, паста для перорального застосування (650 мг/кг). Усі засоби вводили внутрішньошлунково щодня протягом 14 днів; контрольна група отримувала аналогічні об’єми розчинника. Для попере­дження поглинання АРВ-препаратів сорбентом проміжок між їх введенням становив 5 годин. На 15-й день тварин декапітували під тіопенталовим наркозом, дотримуючись принципів Європейської конвенції із захисту лабораторних тварин. Визначали такі показники: рівень гідроперекисів ліпідів (ГПЛ) у печінці (Гаврилов, Мишкорудная, 1983); рівень ТБК-активних продуктів (ТБП) у гомогенатах печінки та сироватці крові (Андреева и др., 1988); проводили виділення мітохондріальної та мікросомальної фракцій гепатоцитів за методикою (Карузина, Арчаков, 1977); встановлювали N-деметилазну та p-гідроксилазну активність МФС, що є маркером активності специфічних ізоформ цитохрому Р450 — Р4503А та Р4502Е1 відповідно (Карузина, Арчаков, 1977), активність мітохондріальних ферментів сукцинатдегідрогенази (СДГ) (Ещенко, Вольский, 1982) та цитохромоксидази (ЦХО) (Кривченкова, 1977); уміст загального білка в сироватці крові за допомогою стандартного набору реактивів ТОВ НПП «Філісіт-Діа­гностика», Україна; проводили гістологічне дослідження печінки щурів. Отримані результати піддавали статистичній обробці у програмі Excel із використанням t-критерію Стьюдента при p ≤ 0,05.

Результати та їх обговорення

Встановлено, що АРВ-препарати при їх поєднаному 14-денному введенні призводили до активації перекисного окиснення ліпідів (ПОЛ) із підвищенням рівнів ТБП у сироватці крові на 69 %, ГПЛ та ТБП у печінці — на 70 та 107 % відповідно у 2-й групі порівняно з контролем. Під впливом комбінації ефавірензу, ламівудину, та ставудину спостерігалось зростання N-деметилазної активності мікросом печінки на 28 % порівняно зі здоровими тваринами (табл. 1).

Відомо, що реакція N-деметилювання диметиланіліну здійснюється за допомогою цитохрому Р4503A (Герич, 2009). Також доведено, що ефавіренз метаболізується в печінці переважно ізоформою цитохрому Р450 — Р4503A (Barry, 1999; Kwara, 2008), справляючи на неї індуктивний вплив (Berruet, 2005), тоді як ставудин та ламівудин біотрансформуються шляхом глюкуронідації, не впливаючи на систему цитохрому Р450 (Mouly, 2006). Таким чином, зростання N-деметилазної активності мікросом у наших дослідах є результатом індуктивного впливу ефавірензу. Водночас зростала кількість загального білка в сироватці крові на 20 % (табл. 2), що також може бути пов’язане з індукуванням ефавірензом системи цитохрому Р450, яка в тому числі бере участь у синтезі білків (Berruet, 2005).

При двотижневому введенні АРВ-засобів спостерігалось зниження р-гідроксилазної активності мікросом на 33 %, що може бути наслідком підвищення вмісту токсичних продуктів перекисного окиснення ліпідів (Day, Lewis, 2004).

Установлено також, що під впливом комбінації АРВ-препаратів відбувалося зниження активності мітохондріальної СДГ на 27 % порівняно з контролем (табл. 1). Відомо, що для нуклеозидних інгібіторів зворотної транскриптази (НІЗТ), до яких належать ламівудин та ставудин, типовою є мітохондріальна токсичність (Brinkman, 1998; Fouty, 1998). Ці препарати є проліками та інгібують зворотню транскриптазу ВІЛ лише після переходу в активну форму шляхом внутрішньоклітинного фосфорилювання. При цьому НІЗТ пригнічують гамма-полімеразу, що відповідальна за реплікацію мітохондріальної ДНК, біологічним призначенням якої є кодування суб­одиниць ферментів дихального ланцюга, що знаходяться на внутрішній мембрані мітохондрій. Відповідно, зниження концентрації мітохондріальної ДНК під впливом препаратів НІЗТ супроводжується порушенням функції дихального ланцюга цих органел (Lewis, 2003).

Як показують наші дослідження, призначення ентеросорбенту Ентеросгель супроводжувалося покращанням стану печінки. У 3-й групі тварин показники активності ПОЛ знижувались: рівень ТБП у сироватці крові — на 11 %, ГПЛ та ТБП у печінці — на 31 та 38 % відповідно порівняно з тваринами 2-ї групи. При цьому зростала швидкість процесів гідроксилювання у печінці: р-гідроксилазна активність мікросом у цій групі становила 85,5 % від показника контролю (рис.1).

Активність СДГ зростала на 13 %. Ентеросгель при його введенні на тлі АРВ-препаратів протягом 14 днів не впливав на активність ЦХО та швидкість реакції N-деметилювання, але відновлював рівень загального білка у сироватці крові (табл. 2).

При гістологічному дослідженні тканини печінки тварин, які протягом 14 днів отримували комбінацію АРВ-засобів, виявлено помірні зміни трабекулярної структури печінкової часточки (рис. 2б).

Центральні вени та синусоїди були дещо розширеними та не містили еритроцитів. Макрофагальна активність була виражена помірно. Навколо портальних трактів переважали зірчасті ретикулоендотеліоцити. На окремих ділянках спостерігалась лімфогістіоцитарна інфільтрація навколо жовчних проток. У клітинах периферичної частини печінкових часточок спостерігались явища помірної білкової гіаліново-крапельної дистрофії.

У групі тварин, як, окрім комбінації АРВ-засобів, отримували Ентеросгель, були відсутні зміни трабекулярної структури часточок (рис. 2в). Центральні вени були частково розширеними та заповненими еритроцитами, спостерігалося помірне розширення синусоїдів, у яких еритроцити були відсутні. Макрофагальна активність була слабо виражена. В цитоплазмі клітин центральної частини часточок відзначено слабо виражену білкову дистрофію. Серед периферичних гепатоцитів зустрічалися клітини з двома ядрами.

Висновки

1. Комбінація антиретровірусних засобів (ефавірензу, ламівудину, ставудину) при її введенні лабораторним тваринам протягом 14 діб викликає порушення стану печінки, що проявляється активацією перекисного окиснення ліпідів, змінами її детоксикаційної функції (пригніченням р-гідроксилазної активності мікросомальної ферментної системи гепатоцитів та зростанням процесів N-деметилювання за рахунок індуктивного впливу ефавірензу на систему цитохрому Р450), зниженням активності сукцинатдегідрогенази мітохондрій гепатоцитів, помірними змінами гістологічної структури печінки (незначною білковою гіаліново-крапельною дистрофією, низькою макрофагальною активністю клітин та деякими проявами холестазу за відсутності ознак гострого порушення кровообігу).

2. Препарат Ентеросгель сприяє зменшенню ознак порушення стану печінки, спричиненого комбінацією антиретровірусних препаратів при їх повторному введенні. Це підтверджується зниженням активності процесів переокиснення мембранних ліпідів, покращанням знешкоджуючої функції печінки, зокрема зростанням активності ізоформи цито­хрому Р4502Е1, функціонування дихального ланцюга мітохондрій, відновленням гістоструктури гепатоцитів, підвищенням їх регенераторних можливостей.

3. Установлена здатність препарату Ентеросгель попереджувати патологічні зміни, які виникають у печінці при повторному комбінованому введенні ефавірензу, ламівудину та ставудину, доводить доцільність його подальшого поглибленого вивчення як засобу, що може бути з успіхом використаний для попередження ятрогенного ураження печінки при проведенні високоактивної антиретровірусної терапії.