Международный эндокринологический журнал 4 (36) 2011

15 березня 2011 року помер відомий лікар-ендокринолог, організатор охорони здоров’я, керівник Чернівецького обласного ендокринологічного диспансеру протягом багатьох років Орест Костянтинович Руснак.

Кожна втрата — мов рана, що не гоїться й постійно нагадує про себе. Важкої втрати зазнала родина Ореста Костянтиновича Руснака, останнього з трьох синів-велетнів славного роду, вся ендокринологічна спільнота. За одне століття у вирі історії закарбувалися різні долі дідів, батьків, синів. Хіба могли Тодор і Домна Руснаки з села Самушин, що знаходиться на Буковині у мальовничому куточку на березі Дністра, тоді, на початку XX століття, передбачити, як зміниться цей світ? У корчмі, яку вони тримали, під час першої світової війни могли увечері за кухлем вина жваво й люб’язно розмовляти російські й австрійські офіцери, а вранці – знову воювати один з одним. Стара добра Австро-Угорщина! Сьогодні годі про таке й мріяти.

Гарних дітей мали Домна й Тодор — троє синів та донечку Василину. Скільки зусиль вони доклали, виховуючи їх. Та зла іронія долі: двох за любов до рідної землі, за мужність і порядність було вбито. Старшого сина Василя, який після 1937 року потай перейшов на територію Радянської України, було знищено без жодних слідів тією нелюдяною владою. Другий син Костянтин встиг одружитися із гарною дівчиною Марією. Вона була наймолодшою донькою шляхетного роду Криськів. Її старші брати послужилися своєму народові. Василь був освітянином, директором школи, а Іван — січовим стрільцем. Саме він мріяв дати своїй сестрі освіту, та не судилося. На його честь і назвала Марія свого первістка, який став для Ореста Костянтиновича і старшим братом (різниця між ними була 17 років), і порадником, а почасти батьком. У дворічному віці маленький Орест навіть не зрозумів, що сталося. Це був 1944 рік, початок тотальних репресій «визволителями». Було вбито батька, і говорити про справжню причину батькової загибелі було заборонено. Марія залишилася з двома неповнолітніми синами, а найстаршого забрали на війну. Голод загрожував їй, адже не залишили нічого ні в хаті, ні коло хати, а головне — забрали землю.

Та все ж таки вони вижили. Іван, повернувшись додому, взяв на себе тягар відповідальності. До смерті Марія жила в його родині, а маленькому Орестові брат Іван замінив батька. Навіть за таких умов дитина пізнала життя. Навчаючись у Чернівецькому інтернаті, Орест знайшов і перших друзів, і відчув покликання. Та відразу стати лікарем не судилося. Попереду ще була служба в армії, але й там він не покидає книжок. Тому, повернувшись із війська, не вагаючись, пішов вступати до Чернівецького медичного інституту, де й навчався протягом 1964–1970 років.

Після закінчення інституту декілька років за направленням молодий лікар працював на Чернігівщині головним лікарем тубдиспансеру в невеликому містечку Ріпки, де набув багатий досвід. Після повернення на рідну Буковину працює завідуючим відділом кадрів у Чернівецькому обласному відділі охорони здоров’я, цілком віддаючи себе роботі й родині. Зростали донечки Олена й Оксанка, яких він дуже любив. У 1978 році О.К. Руснак був призначений головним лікарем Чернівецького ендокринологічного диспансеру. На цій посаді Орест Костянтинович працював упродовж 31 року, доклавши чималих зусиль, щоб цей медичний заклад став одним із кращих у краї.

О.К. Руснак мав вищу кваліфікаційну категорію з організації охорони здоров’я та ендокринології. Він ініціатор створення цілісної ендокринологічної служби області. Завдяки його невтомній праці Чернівецький обласний клінічний ендокринологічний диспансер став передовою базою науково-практичних досліджень профільної кафедри Буковинського медичного університету. Декілька поколінь лікарів-ендокринологів здобули професію та постійно підвищували свій професійний рівень під орудою та опікою чуйного фахівця, яким був Орест Костянтинович Руснак.

Напрямки професійних та громадських інтересів О.К. Руснака були різнобічні й широкі: він автор 35 наукових праць, невтомний популяризатор профілактичного напрямку в охороні здоров’я, організатор експедицій у найвіддаленіші куточки Буковини з метою раннього виявлення патології щитоподібної залози та цукрового діабету. Упродовж понад трьох десятиліть О.К. Руснак був головним позаштатним спеціалістом з ендокринології при управлінні охорони здоров’я Чернівецької обласної державної адміністрації.

Нагороджений багатьма грамотами та подяками вищих органів влади та місцевого самоврядування. Природна порядність, справжня інтелігентність, ґрунтовний професіоналізм, глибокий патріотизм, доброзичливість, щирість — ось якості, які залишив нам в спадок на згадку про себе ЛІКАР!

Світла пам’ять про Ореста Костянтиновича Руснака — прекрасну людину, наставника — назавжди збережеться в серцях його друзів, співробітників та усіх, хто мав щастя працювати та спілкуватися з ним.