Международный эндокринологический журнал 4(6) 2006

Цукровий діабет (ЦД) — найпоширеніша ендокринна патологія серед осіб працездатного віку. При цьому кількість таких хворих постійно збільшується у всіх країнах, що дозволяє говорити про глобальну епідемію ЦД у сучасному світі. Кількість хворих на ЦД у світі перевищила 170 млн осіб, в Україні вона досягла 1066 тис., що становить 2137,2 на 100 тис. населення. Упродовж 2005 року вперше діагностовано цукровий діабет у 101 062 осіб (показник захворюваності — 214,6 на 100 тис. населення).

У результаті численних досліджень виявлено, що в загальній структурі смертності хворих, які страждають на ЦД, 75 % становить смертність від серцево-судинних захворювань. Так, ризик розвитку інфаркту міокарда, ішемічного інсульту головного мозку у хворих на ЦД підвищений у 2–3 рази порівняно з подібними показниками в осіб того ж віку без порушень вуглеводного обміну, при цьому перебіг даних захворювань у них характеризується гіршими наслідками, а показники інвалідності та смертності — більш високі [1–5]. Так, у віці від 30 до 55 років від ускладнень ішемічної хвороби серця (ІХС) помирають 35 % хворих на ЦД, у той час як у загальній популяції кардіоваскулярні ускладнення є причиною смерті 8 % чоловіків і 4 % жінок [6]. Вважається, що частота виникнення ІХС у хворих на ЦД обумовлена раннім та приcкореним розвитком атеросклерозу коронарних судин, так званою діабетичною макроангіопатією [5,7].

Одним із найважчих ускладнень ЦД 2-го типу є порушення мозкового кровообігу, це основна причина смертності та інвалідності [8–10]. У Західній Європі за рік реєструється близько 1 млн інсультів, у США — 500 тис., в Україні — близько 200 тис.

За даними В.В. Марунича та співавт. [11], у структурі інвалідності внаслідок хвороб системи кровообігу (ХСК) перше місце належить церебро-васкулярним хворобам (43,0 % первинної інвалідності дорослого населення, серед якого 34,7 % — у працездатному віці), на другому місці — ІХС (31,9 % та 30,8 % відповідно), на третьому — гіпертонічна хвороба (7,5 % та 11,6 %); на четвертому — хвороби артерій, артеріол та вен (7,3 % та 8,2 %).

Медико-соціальне значення ЦД обумовлене переважно розвитком хронічних ускладнень захворювання — діабетичних мікро- і макроангіопатій, які призводять до ранньої інвалідності, збільшення смертності, скорочення тривалості життя.

Метою даного дослідження було вивчення впливу ЦД 2-го типу на рівень інвалідності внаслідок серцево-судинних захворювань.

Матеріали та методи дослідження. Проаналізовано медико-експертну документацію 860 інвалідів унаслідок серцево-судинних захворювань у поєднанні з ЦД 2-го типу серед жителів Вінницької області за період з 2001 по 2005 рр. Дослідження проводилось на базі кардіологічної МСЕК. У програму дослідження були включені такі методи: соціально-гігієнічний, архівний, структурно-логічного аналізу.

Результати дослідження та обговорення

Вивчено рівні та динаміку інвалідності внаслідок серцево-судинних захворювань у поєднанні з ЦД 2-го типу у 860 осіб. Серед них було 530 (61,6 %) чоловіків та 330 (38,4 %) жінок; хворих віком 40–50 років — 55,6 %; 51–60 років — 32,3 %; старших 60 років — 6,2 %. Більшість хворих (83,4 %) страждали на ЦД середньої важкості, важка форма визначалась у 10,2 % осіб, легка — у 6,4 %. У 5,1 % хворих ЦД був у стані компенсації, у 93,2 % — субкомпенсації, у 1,7 % хворих — у стані декомпенсації.

У цілому кількість інвалідів у 2005 р. зросла порівняно з 2001 р. у 2,6 раза (табл. 1).

Аналіз даних свідчить про зростання як первинної, так і загальної інвалідності внаслідок серцево-судинних захворювань у поєднанні з ЦД 2-го типу. Так, у 2001 році кількість інвалідів становила 93 особи, в 2005 році — 245, тобто зросла в 2,6 раза. Із загальної кількості інвалідів уперше вирішували питання про групу інвалідності 264 особи (30,7 %), повторно — 596 (69,3 %).

Нами проведено поглиблене вивчення стану первинної інвалідності внаслідок серцево-судинних захворювань в поєднанні з ЦД 2-го типу за період з 2001 по 2005 рр. Вибір саме цього контингенту обумовлений тим, що ризик розвитку таких ускладнень, як інфаркт міокарда, ішемічний інсульт у хворих на діабет підвищений у 2–3 рази порівнянно з подібними показниками в осіб того ж віку без порушень вуглеводного обміну [12]. У структурі інвалідності дорослого населення України в 2001 році найбільш високі показники інвалідності внаслідок хвороб системи кровообігу зареєстровані в Черкаській (20,7) та Вінницькій (18,0) областях проти 14,7 в Україні (на 10 000 дорослого населення). Найбільшу питому вагу мають гіпертонічна (43,1 %), ішемічна (33,3 %) та церебро-васкулярна (14,2 %) хвороби [13]. Враховуючи даний розподіл, було виділено 2 групи хворих: інваліди внаслідок гіпертонічної хвороби (ГХ) в поєднанні з ЦД 2-го типу — перша група; інваліди внаслідок ІХС в поєднанні з ЦД 2-го типу — друга група.

Вивчена динаміка рівня первинної інвалідності в залежності від виділених груп. Розрахунки проведені на 10 000 працездатного населення (табл. 2).

Аналіз первинної інвалідності проведено за статтю, віком, важкістю інвалідності, наявністю серцево-судинної патології та ЦД.

Серед 264 первинно визнаних інвалідами осіб 69,8 % становили чоловіки, 30,2 % — жінки. За віком більшість інвалідів (56,2 %) складали особи працездатного віку — 45–55 років. За даними 2002 р., серед первинно визнаних інвалідами осіб працюють 33,9 %, а загалом за останні 5 років кількість працюючих зменшилась у 2,3 раза.

Суттєве значення при первинному огляді має важкість основного захворювання, а також супутні та сполучені хвороби, що вносять додаткові труднощі при винесенні експертних рішень під час огляду хворих на МСЕК. Серед первинних інвалідів особи із середнім ступенем важкості ЦД становили 84,0 %, з важким — 11,8 %, з легким — 4,2 %. У переважної більшості хворих ЦД був у стані субкомпенсації (96,2 %).

Загалом, кількість первинних інвалідів у 2005 р. зросла порівняно з 2001р. у 3,1 раза (з 0,97 у 2001 р. до 3,3 на 10 000 населення у 2005 р.). Спостерігається зростання кількості інвалідів як в першій (у 2,3 раза, з 0,66 у 2001 р. до 1,6 у 2005 р.), так і в другій групі хворих (у 5 разів, з 0,3 до 1,7 на 10 000 населення відповідно).

Особливої уваги заслуговує вивчення важкості первинної інвалідності серед осіб працездатного віку, яка за 5 років значно змінилася (табл. 3).

Аналіз показників, представлених в табл. 3, свідчить, що у 2005 р., як і в 2001, основну масу становлять інваліди третьої групи. Питома вага інвалідів першої та другої груп протягом 2001—2002 рр. була високою і коливалася від 32 % до 53,8 %. Слід зазначити, що зростання важкості інвалідності обумовлене збільшенням у 2,6 раза кількості первинних інвалідів з ГХ унаслідок перенесеного гострого порушення мозкового кровообігу (ГПМК). Протягом останніх двох років спостерігається стабілізація даного показника та зменшення частки інвалідів першої та другої груп на 15,1 %. Намітилась тенденція до збільшення питомої ваги інвалідів третьої групи (з 68 % в 2001 р. до 83,1 % в 2005 р.), особливо в групі з ІХС та ЦД 2-го типу переважно за рахунок кількості хворих, які перенесли інфаркт міокарда. Це свідчить, насамперед, не про зменшення важкості інвалідизуючої патології, а про деяке підвищення якості медико-соціальної експертизи та проведення ефективних реабілітаційних заходів, переважно серед хворих з ІХС, які перенесли інфаркт міокарда.

Особливу тривогу викликає значне збільшення за останні 5 років кількості хворих з важкими ускладненнями з боку серцево-судинної системи у вигляді інфарктів міокарда та гострих порушень мозкового кровообігу. Так, якщо протягом 2001–2002 рр. спостерігались поодинокі випадки ІМ, то в 2002 р. їх кількість зросла до 32, що становить 97,4 % від загальної кількості інвалідів унаслідок ІХС в поєднанні з ЦД 2-го типу. Переважна частина їх (82,6 %) — це чоловіки у віці 45–60 років, які страждають на ЦД середньої та важкої форм.

Відмічається зростання у 2,4 раза за 2001–2005 рр. кількості інвалідів з ГПМК. У 39,2 % випадків це важке ускладнення розвивалося у хворих на ГХ. У 76,8 % випадків це були чоловіки у віці 50–60 років, які хворіли на ЦД 2-го типу середньої та важкої форм. У переважній більшості випадків вони визнавалися інвалідами першої та другої груп. Саме наявність цього ускладнення сприяє зростанню важкості як первинної, так і загальної інвалідності.

Отже, важливою є розробка профілактичних заходів щодо попередження первинної інвалідності у хворих з серцево-судинною патологією в поєднанні з ЦД 2-го типу. У даного контингенту хворих спостерігається більш ранній та прискорений розвиток атеросклерозу судин головного мозку та коронарних артерій, що сприяє виникненню важких ускладнень у вигляді серцево-судинних катастроф, зокрема інфаркту міокарда та гострого порушення мозкового кровообігу. Це зрештою призводить до зростання первинної інвалідності та збільшення важкості загальної інвалідності. Ось чому рання діагностика ЦД та його лікування у хворих на серцево-судинну патологію дасть змогу зменшити кількість важких ускладнень і тим самим зменшити інвалідність та смертність, що має велике медико-соціальне значення.

Висновки

1. Спостерігаються несприятливі тенденції в стані та динаміці первинної та загальної інвалідності внаслідок захворювань серцево-судинної системи в поєднанні з ЦД 2‑го типу.

2. Кількість первинних інвалідів у 2005 р. зросла порівняно з 2001 р. у 3,1 раза. Виявлене зростання інвалідності як в групі хворих на гіпертонічну хворобу в поєднанні з ЦД 2-го типу (в 2,3 раза), так і в групі з ІХС та ЦД 2-го типу (у 5 разів).

3. Питома вага інвалідів першої та другої груп протягом 2001–2002 рр. була високою і коливалася від 32 % до 52,8 %. Зростання важкості інвалідності обумовлене збільшенням у 2,6 раза кількості первинних інвалідів з ГХ в поєднанні з ЦД, що перенесли гостре порушення мозкового кровообігу.

4. Відмічено значне збільшення за останні 5 років кількості хворих з важкими ускладненнями з боку серцево-судинної системи у вигляді інфаркту міокарда в поєднанні з ЦД.