Международный эндокринологический журнал 2(2) 2005

Проблема патології щитоподібної залози (ЩЗ) в Україні в цілому, а в Закарпатській області у першу чергу, залишається на сьогодні актуальною. Основною причиною виникнення ендемічного зобу на території області є нестача йоду в довкіллі, і, як наслідок, недостатнє надходження його в організм. Патологічні стани ЩЗ, зумовлені недостатнім надходженням йоду в організм, у даний час об'єднані під одною назвою «йоддефіцитні захворювання» (ЙДЗ), яка з 1983 р. замінила термін «ендемічний зоб». Тривалий час вважалось, що основним наслідком дефіциту йоду є збільшення ЩЗ, однак саме по собі воно не є найгіршим наслідком дефіциту йоду. Дефіцит йоду в організмі веде до зниження утворення в тиреоїдних гормонів (ТГ) тироксину (Т4) і трийодтироніну (ТЗ), вплив яких на організм людини є багатостороннім. Як наслідок дефіциту йоду спостерігається ураження всього організму в усі вікові періоди [1]. Найбільш небезпечним є дефіцит йоду в дітей, оскільки ТГ належить важлива роль у регуляції процесів розвитку й диференціації майже усіх органів і тканин. Надзвичайно важливим є забезпечення ТГ нормального розвитку та функціонування головного мозку. Нестача йоду в довкіллі може спричинити порушення формування та функції центральної нервової системи, внаслідок цього й інтелекту на великих територіях, що має велике соціальне значення. Вони можуть бути різної виразності від зниження здатності засвоювати нові знання аж до ендемічного кретинізму, що проявляється глухонімотою, затримкою розумового розвитку, ригідно-спастичними руховими розладами.

Вказані обставини зумовили той факт, що в останні роки ЙДЗ визнані актуальною медико-соціальною проблемою як захворювання, що мають значний вплив на загальний стан здоров'я населення та інтелектуальний рівень суспільства і можуть спричинити серйозні негативні соціально-економічні наслідки у межах великих регіонів. Закарпатська область відноситься до природних зон із зниженою кількістю йоду у навколишньому середовищі, й ендемічний зоб тут є поширеною патологією ЩЗ. Профілактичні заходи, що проводились у області з кінця 40-х до 70-х років XX століття (дача антиструміну, йодування солі, забезпечення населення морськими продуктами тощо) дали позитивні наслідки й привели до зниження рівня зобної ендемії. Однак за останні 20 років інтенсивність йодної профілактики значно знизилась, а часто не проводиться державними закладами зовсім. Все це привело до зростання патології ЩЗ серед населення області, у першу чергу серед дітей. Так, якщо у 1988 р. поширеність різних форм ураження ЩЗ складала 0,6%, то у 1998 р. вона зросла до 1,9%. Усе вищенаведене вказує на актуальність проблеми зобної ендемії в Закарпатті й необхідність її подальшого вивчення.

Нами проведено вивчення епідеміології зобу та стану тиреоїдної функції у 1680 школярів гірських (В. Березнянського, Міжгірського, Волівецького) та низинних (Ужгород, Берегово) районів Закарпаття у віці 12-17 років. Величина ЩЗ визначалася шляхом її пальпації, а при значному збільшенні або при наявності вузлових утворів проводилося подальше ультразвукове дослідження. У 311 дітей вивчено функціональний стан ЩЗ, оцінку якого проведено за результатами визначення у сироватці крові рівня тироксину (Т4); трийодтироніну (Т3), тиреотропіну (ТТГ), реверсивного трийодтироніну (к Т3), екскреції йоду з сечею за добу. Із обстежених дітей 149 проживали у гірських районах, а 162 — у низинних.

Серед обстежених дітей у гірських районах збільшення ЩЗ I-II ст. спостерігалося у 68-74% (у середньому 71,1%), а III ст. — у 0,9% дітей. У низинних районах зоб І-ІІ ст. було виявлено у 50,8% обстежених дітей. Проведені результати дослідження свідчать, що поширення зобу серед дітей, які живуть у гірських районах, є більшим порівняно з низинними. Відомо, що важкість ендемії корелюється з величиною дефіциту йоду. Йодурія за добу є показником кількості йоду, що поступає в організм і відображає ступінь важкості зобної ендемії. За критеріями ВООЗ, нормою вважається йодурія понад 100 мкг/л. Як видно із представлених у таблиці 1 даних, у дітей Закарпатської області рівень йодурії знижений як у гірських, так і у низинних зонах, однак у гірських районах цей дефіцит значно більший — на 14 мкг/д (р < 0,05) порівняно з низинними районами. Виявлена також і різниця йодурії у дітей з нормальною величиною ЩЗ (ЩЗ 0 ст.) порівняно з дітьми з ЩЗ І-ІІ ст. (у середньому 8 мкг/д, р < 0,05). Проведені дослідження говорять про зв'язок поширеності й величини зобу з величиною дефіциту йоду в організмі. Однак зменшення виділення йоду в умовах йодного дефіциту може розглядатися і як реакція адаптації і свідчити про більшу активність обміну йоду в організмі, посилену повторну утилізацію його ЩЗ, що у деякій мірі компенсує знижене поступлення йоду в організм. Отримані результати співпадають з дослідженнями інших авторів [4].

Недостатнє поступлення йоду в організм підтверджується результатами вивчення вмісту йоду у харчовому раціоні жителів Закарпаття. Рекомендоване мінімальне поступлення йоду, що забезпечує нормальне функціонування ЩЗ, складає 90 мкг/д для дітей і 130 мкг/д для дорослих. За нашими даними, надходження йоду з харчовими продуктами за добу у гірських районах області складало у середньому 84,9 мкг, а у низинних районах — 121,3 мкг. [5]. Це зумовлено низьким вмістом йоду у воді та продуктах харчування.

Так, у колодязній воді у гірських районах вміст йоду 1,00 ± 0,08 мкг/л, а у низинних 4,08 ± 0,64 мкг/л. У річковій воді в обох регіонах вміст йоду вищий — відповідно 1,40 ± 0,1 і 4,47 ± 0,6 мкг/л. Вміст йоду у окремих продуктах харчування також різниться. Так, якщо у гірських районах у молоці 1,98 ± 0,17 мкг/л, у картоплі — 4,47 ± 0,66, у квасолі — 2,52 ± 0,11, у капусті — 5,10 ± 1,09, у м'ясі свиней — 3,17 ± 0,18 мкг / 100 г, то у низинних ці показники відповідно — 3,59 ± 0,09, 6,8 ± 0,87, 3,55 ± 0,14, 8,65 ± 0,81, 4,66 ± 0,31 мкг / 100 г (р < 0,05). Слід зазначити, що термічна обробка спричиняє значні втрати йоду, що додатково зменшує кількість його поступлення у організм. Наведені дані вказують на йодний дефіцит у обох регіонах, однак найбільше він виражений у гірських районах.

Функціональний стан ЩЗ визначається рівнем тиреоїдних гормонів. Відомо, що 80% Т3 утворюється поза ЩЗ шляхом дейодування Т4. Визначення Т3 реверсивного, разом з визначенням рівня загального Т3 і Т4, а також ТТГ дає більш об'єктивну картину функціонального стану ЩЗ. У таблиці 2 наведено результати визначення вказаних гомонів у дітей Закарпатської області.

Проведені дослідження виявили зниження Т4, Т3, RТ3 і підвищення ТТГ у дітей з гірської зони порівняно з дітьми, які живуть у низинних районах. При аналізі стану тиреоїдної функції серед школярів окремої зони виявлено значні відмінності залежно від ступеня величини ЩЗ. Так, рівень Т₄ і RТ₃ достовірно нижчий у осіб з ЩЗ І-II ст., у той час як Т₃ і ТТГ при збільшенні ЩЗ достовірно зростали.

Вважається, що найбільш достовірною ознакою субклінічного гіпотиреозу є підвищення рівня ТТГ. Оскільки у осіб із збільшеною ЩЗ рівень ТТГ вищий, ніж у осіб з ЩЗ 0 ст., особливо у гірських районах, ми можемо говорити про наявність субклінічного гіпотиреозу в цих дітей. Про напруженість компенсаторних механізмів свідчить і динаміка Т4, Т3 і RТ3. На фоні зниження Т4 у школярів з гіперплазією ІДЗ спостерігається зростання Т3, що нами розцінюється як наслідок посиленої конверсії Т4 у Т3 на периферії. Цей висновок підтверджується зниженням рівня неактивного RТ3 у крові дітей із збільшеною ЩЗ. Вказані процеси, на нашу думку, є наслідком йодного дефіциту і вони виразніші при його збільшенні. Зростання кількості Т3 є компенсаторною реакцією, направленою на підтримку еутиреоїдного стану за рахунок утворення більш активного гормону. Певну роль у стимуляції конверсії має й підвищений рівень ТТГ.

Усе вищевказане дозволяє зробити наступні висновки:

1. У природних умовах Закарпаття спостерігається значний дефіцит йоду як у воді так, і в продуктах харчування.

2. У значної частини дітей Закарпатської області спостерігається порушення тиреоїдної функції, спричинене йодним дефіцитом. Підтримка клінічного еутиреоїдного стану в умовах йодного дефіциту йде за рахунок компенсаторного збільшення продукції Т3 як біологічно більш активного гормону. Компенсація дефіциту йоду у деякій мірі забезпечується посиленням його обміну і повторного засвоєння ЩЗ.

3. Проведені дослідження вказують на необхідність подальшого вивчення механізмів адаптації тиреоїдної системи в умовах йодного дефіциту.

4. Оскільки природне забезпечення йодом у жителів Закарпатської області недостатнє, з метою зменшення частоти виникнення зобу та компенсації порушення функції ЩЗ необхідна інтенсивна йодна профілактика — як масова, так і індивідуальна — препаратами йоду (таблетки Антиструмін, Калія йодид, Йодомарин, Йодис, Йодит-фармак, йодування продуктів харчування, у першу чергу солі, тощо). На нашу думку, зменшенню поширення ЙДЗ серед жителів Закарпаття може сприяти і широке використання природних факторів у області, у першу чергу мінеральних вод. Проведені дослідження [2, 3] вказують на позитивний вплив йодо-бромної води Велятинського родовища (Хустський р-н) на функціональний стан ЩЗ і доцільність використання її для профілактики та лікування захворювань ЩЗ в умовах йодної недостатності. Активна йодна профілактика сприятиме покращанню фізіологічних можливостей організму дітей, зменшенню їх хворобливості.