Газета «Новости медицины и фармации» 19 (391) 2011
Вернуться к номеру
Тактика ведення вагітних із патологією шийки матки
Авторы: І.А. Жабченко, д.м.н., заведующая отделением патологии беременности и родов ДУ «Інститут педіатрії, акушерства і гінекології НАМН України», м. Київ
Версия для печати
В організмі вагітної жінки відбуваються зміни в усіх органах та системах, у тому числі і в шийці матки (ШМ), у багатошаровому плоскому епітелії ШМ може з’являтися велика кількість клітин на різних стадіях їх ділення з порушенням диференціювання та гіперплазією. Слизова оболонка цервікального каналу (ЦК) гіпертрофується за рахунок збільшення у розмірах циліндричних клітин та посилення в них процесів слизовиділення. На окремих ділянках ШМ має місце метаплазія циліндричного епітелію в багатошаровий плоский епітелій. За рахунок гіперплазії резервних субциліндричних клітин утворюються поліпоподібні вирости у ЦК. Усе це сприяє активації інфекційних агентів статевих шляхів, у тому числі й вірусної інфекції (папіломавірус, герпес, цитомегаловірус тощо), що є найбільш значущою у процесах малігнізації ШМ [3, 6, 13, 18].
У стромі ШМ під час вагітності спостерігається деструкція колагенових волокон, утворюються нові кровоносні судини, з’являються нові клітини, схожі за морфологічними характеристиками на децидуальні. Строма інфільтрується лімфоцитами, лейкоцитами, моноцитами [9, 18].
ШМ під час вагітності є унікальною структурою, створеною насамперед для утримання плода в порожнині матки до його повної зрілості. Цю функцію ШМ може виконувати лише при повній спроможності, що забезпечується нормальною клітинною структурою, відсутністю активації мікрофлори піхви та ЦК, генетично детермінованою спроможністю сполучної тканини, адекватними обмінними та проліферативними процесами в організмі під час вагітності. У той же час високий рівень захворюваності на фонові та передракові процеси ШМ, а також більш часті випадки раку ШМ у вагітних, велика кількість абортів в анамнезі, ранній початок сексуального життя та поширеність статевих інфекцій свідчать про необхідність розробки алгоритмів моніторингу, діагностики та корекції патології ШМ у вагітних.
Захворювання шийки матки (ЗШМ), що найчастіше зустрічаються під час вагітності:
— цервіцити, ендоцервіцити;
— доброякісні та передракові захворювання ШМ;
— поліпи цервікального каналу (ПЦК);
— рак шийки матки (РШМ);
— децидуоз шийки матки (ДШМ);
— шийкова вагітність;
— ендометріоз вагінальної частини шийки матки (ЕШМ);
— істміко-цервікальна недостатність (ІЦН).
Причини виникнення захворювань шийки матки у вагітних:
— вірусно-бактеріальне інфікування статевих шляхів;
— травматичне пошкодження шийки матки;
— гормональний дисбаланс;
— уроджена патологія сполучної тканини;
— екстрагенітальні захворювання;
— генетичні передумови;
— вік, професійні, екологічні чинники, спосіб життя, санітарно-медична обізнаність;
— якість медичного спостереження та обстеження.
Як зазначено у нормативному документі МОЗ України (Наказ № 676 від 31.12.2004 «Про затвердження клінічних протоколів з акушерської та гінекологічної допомоги «Доброякісні та передракові процеси шийки матки»), «вагітність і патологія ШМ мають взаємний негативний вплив. При вагітності посилюється стимулююча дія на перебіг гіперпластичних процесів у шийці матки». Тому важливим є виявлення та лікування патології ШМ ще на етапі планування вагітності, оскільки під час неї лікарі обмежені в діагностичних та лікувальних заходах. У той же час багато жінок стають на облік за вагітністю вже з існуючими змінами у ШМ, часто поєднаного характеру. Серед таких змін переважають поєднання інфекційно-запальних процесів із фоновими та передраковими захворюваннями ШМ.
Починати будь-які дії у вагітних із патологією ШМ слід із визначення особливостей мікробіоценозу піхви та ЦК, чутливості знайдених мікробних агентів до антибіотиків та проведення адекватної санації згідно з Наказом МОЗ України № 906 від 27.12.2006 «Про затвердження клінічного протоколу з акушерської допомоги «Перинатальні інфекції» [10, 11]. Захворювання шийки матки інфекційного генезу вагітних етіопатогенетично пов’язані з мікробіоценозом піхви, рН її вмісту. Їх перебіг погіршується на тлі фонових та передракових станів ШМ, водночас тривалий їх перебіг сприяє посиленню проліферативних процесів у тканинах ШМ. Склад мікрофлори цервікального каналу та піхви значно погіршується в бік превалювання умовно-патогенної та патогенної мікрофлори саме на тлі патологічних станів ШМ. У хворих з ознаками генітальної інфекції проліферативний та пластичний потенціали епітелію є значно вищими за такі в неінфікованих пацієнток [13, 18].
Як відомо, на характер та ступінь вираженості запального процесу в геніталіях впливає кількісний та якісний склад мікроорганізмів, що його викликають. Склад мікрофлори вагіни залежить від віку й фізіологічного стану організму жінки, стану її гормонального фону. У здорових жінок репродуктивного віку загальна кількість мікроорганізмів у вагінальних виділеннях становить 6–8,5 lg КУО/мл (або на 1 грам) і складається з різноманітних видів, число яких може досягати 40 і більше. Домінуючими бактеріями у вагінальному середовищі є Lactobacillus spp. (95–98 %). Крім цього, у вагіні виявляються непатогенні коринебактерії й коагулонегативні стафілококи [1].
Під час вагітності під впливом гормонів жовтого тіла, а потім і плаценти, слизова оболонка вагіни потовщується, еластичність клітин проміжного шару збільшується, синтез глікогену в них відбувається з максимальною інтенсивністю. Одночасно може збільшуватись кількість мікроорганізмів, стійких у кислих середовищах, — генітальних мікоплазм і дріжджових грибків, що, у свою чергу, змінює pH середовища вагіни і призводить до місцевого порушення імунітету її слизової оболонки й розвитку дисбіозу.
У вагітних у структурі генітальних інфекцій переважають порушення мікробіоценозу піхви, частота яких під час вагітності в жінок групи ризику щодо розвитку акушерської патології становить 40–65 %. Більше ніж у половини жінок упродовж вагітності виникає хоча б один епізод генітальної інфекції [1, 15, 16]. У наш час також набула великого значення проблема дисбактеріозу. Під час вагітності це питання стає ще більш актуальним, причому йдеться про дисбіотичні зміни не тільки статевої сфери, а й організму жінки взагалі.
Вагітність різко обмежує кількість дозволених до використання препаратів, особливо на ранніх її термінах. Але добре відомо, що моноінфекція зустрічається в сучасних умовах дуже рідко (8–27,5 %, за даними різних авторів), тож постає потреба в появі комплексних антимікробних препаратів, які відповідали б вимогам сьогодення: нешкідливість під час вагітності; бактерицидна дія на якомога більший спектр збудників з одночасним зменшенням кількості ліків, що призначаються вагітній; мінімальне всмоктування з поверхні піхви, що зменшує алергізацію організму вагітної та є нешкідливим для плода; висока ефективність для плода, зручність застосування; доступність для користувачів.
З метою подальшого відновлення біоценозу піхви після санації статевих шляхів вагітним слід проводити заселення нормальною мікрофлорою шляхом призначення специфічних біологічних препаратів. До таких препаратів належать пробіотики — речовини, що містять живі висушені клітини молочнокислих бактерій. Найбільш ефективними є культури з високою антагоністичною активністю відносно широкого спектра патогенних мікроорганізмів. Проте багато існуючих пробіотиків місцевого застосування містять лакто- і біфідобактерії кишкового походження, які не здатні ефективно приживатися в піхві через низькі адгезивні властивості щодо вагінальних епітеліоцитів. Результатом цього лікування може бути нестійкий клінічний ефект. Тому патогенетично обґрунтованим є диференційоване призначення на другому етапі санації пробіотиків специфічної дії (окремо для мікрофлори піхви, кишечника, сечових шляхів).
Доброякісні та передракові процеси шийки матки
Найчастіше ці захворювання виникають на тлі тривалої персистенції вірусу папіломи людини (ВПЛ) та фонових захворювань ШМ, що існували до вагітності [9]. Саме цьому, на думку багатьох фахівців, ліквідація місцевого запального процесу в більшості хворих із різними формами дисплазії метаплазованого епітелію сприяє нормалізації процесів трансформації епітелію та зникненню процесів дисплазії [6, 13].
При виявленні клінічних та субклінічних форм ВПЛ та СІN I, II переривання вагітності не показане. У цих випадках проводиться динамічне спостереження 1 раз на 3 міс. (огляд, цитологія, кольпоскопія) впродовж вагітності.
При СІN ІІІ показано цілеспрямовану біопсію в умовах стаціонару на тлі токолітичної терапії та симптоматичного лікування з подальшою консультацією онколога.
Застосування діатермокоагуляції (ДЕК), кріо- та лазерної деструкції у вагітних є вкрай небажаним, оскільки може призвести до переривання вагітності, кровотечі та інших небажаних наслідків [1, 6, 13].
Рак шийки матки
Частота РШМ сягає 45 % серед усіх онкологічних захворювань репродуктивної сфери під час гестації, а серед усіх онкологічних захворювань під час гестації — до 4,1 %. За даними літератури, 5-річна виживаність хворих на РШМ І–II стадії в поєднанні з вагітністю становить 68,2–77 % випадків, при запущених стадіях (ІІІ–ІV) — 44–55 % [1, 3, 13].
РШМ виникає як на зовнішній поверхні ШМ, так і в ендоцервіксі. В етіопатогенезі ЗШМ основну роль відіграють онкогенні штами вірусу папіломи людини — типи 16, 18, 45, 33, 31, 52, 58, 35, 59, 56, 51, 73, 68, 66. Зазначені штами ВПЛ виявляють в 90 % хворих на ЗШМ, а також у хворих із дисплазіями ШМ та при cancer in situ (CIS) [6, 16].
Основним проявом прогресії пухлини є зниження ступеня диференціювання, на жаль, низькодиференційований РШМ у вагітних зустрічається у 2 рази частіше порівняно з невагітними.
Несприятливий чинник — глибока інвазія пухлини — відзначається в 73 % хворих із РШМ І стадії, які були оперовані впродовж вагітності або безпосередньо після неї, глибина інвазії у строму була > 1 см (у невагітних — до 30 %). Характерною є також висока схильність до метастазування (за межі ШМ) вже з І триместру, а ураження регіонарних лімфатичних вузлів у вагітних визначається у 2 рази частіше, ніж у невагітних жінок [1].
Виявлення запущених стадій РШМ у вагітних пов’язане з пізньою діагностикою, оскільки кровотечу в І триместрі вважають ознакою загрози викидня, у ІІ–ІІІ — передлежання плаценти, її відшарування тощо. Слід зазначити також, що деякі лікарі нехтують оглядом шийки матки під час вагітності, що також спричинює прогресування процесу.
Щодо тактики лікарів при підозрі на РШМ, то при діагностиці на всіх термінах вагітності слід приділяти увагу анамнезу (патологічні білі, контактні кровотечі, ациклічні, болі, порушення функції суміжних органів, погіршення самопочуття), фізікальному обстеженню (огляд, пальпація — бімануальна, ректовагінальна; взяття мазків на цитологію), лабораторному обстеженню (цитологія, проба Шиллера, біопсія йодонегативних ділянок, ПЛР на ВПЛ), інструментальному обстеженню (взяття біопсії лише в стаціонарі, аспірація або вишкрібання ЦК, кольпоскопія, цистоскопія), після всіх проведених заходів — консультація онколога [1, 6].
При підтвердженні діагнозу РШМ під час вагітності тактика лікарів залежить від багатьох чинників: стадії злоякісного процесу, терміну вагітності, стану та життєздатності плода, бажання жінки та її родини тощо.
При РШМ in situ в І триместрі показані переривання вагітності та конусоподібна ексцизія ШМ; у ІІ–ІІІ триместрах — кольпоскопічне та цитологічне спостереження, через 2–3 міс. після пологів — конусоподібна ексцизія ШМ або радіохвильова хірургія, якщо жінка бажає зберегти репродуктивну функцію. Після цього — диспансерне спостереження: упродовж 1-го року — 6 разів, 2-го — 4 рази, потім — 2 рази на рік.
При Іа стадії в І–ІІ триместрах рекомендовано розширену екстирпацію матки з верхньою третиною піхви.
При Іb стадії в І–ІІ триместрах або після пологів — розширена екстирпація матки з наступним дистанційним опроміненням; у ІІІ триместрі — кесарів розтин (КР) із подальшою розширеною екстирпацією матки та з наступним дистанційним опроміненням.
При ІIa ст. у всі терміни — розширена екстирпація матки з подальшим дистанційним опроміненням; при ІIb ст. у І триместрі показане переривання вагітності, у ІІ–ІІІ триместрах — КР; потім — поєднана променева терапія.
При ІІІ ст. у І триместрі проводиться поєднана променева терапія, у ІІ–ІІІ триместрах — після КР поєднана променева терапія [1, 6, 13].
Досить складним є питання щодо планування та можливості виношування майбутньої вагітності в жінок із РШМ при збереженні в них репродуктивної функції. Більшість фахівців вважають, що наступна вагітність після СIS можлива через 2 роки (допускається розродження природним шляхом, але у цих жінок зростає частота невиношування та перинатальних втрат) [1, 16].
Частота рецидивів після органозберігаючої терапії, проведеної на тлі вагітності, становить 3,9 %, у популяції — 1,6–5,0 %, а частота настання вагітності після лікування початкових форм РШМ — 20–48,4 % [1].
Слід пам’ятати, що вагітність є несприятливою для прогнозу РШМ: починаючи з ІІ триместру затримка з лікуванням погіршує прогноз на 5 % щомісяця [1, 13].
Поліпи цервікального каналу
ПЦК досить часто зустрічаються у вагітних жінок, ускладнюють перебіг вагітності та сприяють розвитку інших ускладнень гестаційного процесу.
У гінекологічних хворих ця патологія зустрічається у 22,8 %. Поліп ЦК — це вогнищева проліферація ендоцервіксу у вигляді деревоподібних виростів сполучної тканини на ніжці, що покриті циліндричним епітелієм та виступають у просвіт ЦК або за його межі. Слід проводити диференціальну діагностику ПЦК із децидуозом, РШМ, у чому можуть допомогти додаткові методи обстеження (УЗД, допплерівське кольорове картування, цитологія) [4].
Поліпи ЦК під час вагітності призводять до змін консистенції та ферментного стану шийкового слизу, активності гранулоцитів еластази, що знижує місцевий імунітет, викликає цервіцит та створює умови для висхідної інфекції та хоріоамніоніту. За рахунок постійного подразнення шийки матки може провокуватися розвиток загрози переривання вагітності [17].
Щодо тактики лікаря при ПЦК у вагітних, то на першому етапі проводиться патогенетично обґрунтована протизапальна терапія одночасно з лікуванням загрози переривання вагітності.
Другим етапом лікування є поліпектомія на будь-якому терміні вагітності в умовах акушерського стаціонару. Показаннями до видалення поліпу ЦК виступають: розміри > 1 см; тенденція до зростання; кровоточивість; наявність деструктивних та некротичних змін, дискаріозу; розширення цервікального каналу з розвитком ІЦН. У нашій практиці ми проводимо накладання циркулярного шва на ШМ одразу після поліпектомії з подальшим продовженням зберігаючої терапії.
Децидуоз шийки матки
Децидуоз (у перекладі — «тканина, що відпадає») шийки матки є варіантом норми у вагітних жінок та являє собою екзофітне розростання децидуальної тканини в ділянці ШМ, склепінь піхви різноманітної форми, білястого кольору з рівною, місцями часточковою поверхнею. З прогресуванням вагітності збільшується у розмірах та зникає лише після пологів.
Децидуоз шийки матки зустрічається у 2 формах: пухлиноподібний та поліпоподібний (у 2 рази рідше, нагадує поліп ЦК та екзофітний РШМ).
ДШМ часто виникає в жінок із гормональним дисбалансом та супутньою патологією: лейоміома матки з низьким розташуванням вузлів, гіперандрогенія, ІЦН, низька плацентація. У 19,3 % вагітних на фоні децидуозу виникає дисплазія, а в деяких випадках РШМ (Е.Б. Рудакова та співавт., 2004).
Діагностика ДШМ заснована на даних цитології, кольпоскопії (1 раз на місяць), біопсії (рідко, в умовах стаціонару). Слід зазначити, що в деяких випадках при цитологічному дослідженні децидуальні клітини приймають за атипові і, таким чином, виставляють хибний діагноз раку ШМ. Тому цитологи мають бути попереджені про термін вагітності в даної пацієнтки.
У неускладнених випадках ДШМ лікування не потребує та самостійно проходить після завершення вагітності.
Шийкова вагітність
Шийкова вагітність є вкрай рідкісною патологією та водночас вкрай небезпечною для життя та здоров’я жінки. Частота її становить 0,1–0,4 % від кількості всіх позаматкових вагітностей, або 1 : 10 000–20 000 пологів [1, 12].
Чинниками ризику розвитку шийкової вагітності виступають запальні захворювання органів малого таза, захворювання ШМ, вроджені аномалії матки та ШМ, порушення менструального циклу, травми матки та ШМ під час пологів, абортів, операцій, тривале використання контрацептивів, ендометріоз, збільшення частоти ЕКЗ. Летальність при даній патології, за даними різних авторів, становить 14,3–90 % [12].
Діагностику шийкової вагітності засновано на даних загальноклінічних та інструментальних методів дослідження. Перш за все постановка діагнозу залежить від терміну гестації: при гінекологічному обстеженні у 7–8 тижн. ШМ має бочкоподібну форму, синьо-багрового кольору, значно збільшена в розмірах, зовнішній зів розташований ексцентрично, краї його потоншені. Першою ознакою часто є кровотеча, іноді профузна, що є загрозливим для життя жінки й вимагає миттєвого прийняття рішення щодо лікування.
При УЗД ознаками шийкової вагітності є наявність плідного яйця у ЦК, значне збільшення ШМ порівняно з тілом матки, циркулярне розташування хоріону. Диференціальну діагностику слід проводити з абортом у ходу та РШМ [1].
Донедавна єдиним можливим методом лікування шийкової вагітності була екстирпація матки. Цей метод і сьогодні не втрачає своєї актуальності, але в літературі з’являються поодинокі дані щодо консервативного лікування даної патології зі збереженням репродуктивної функції жінки.
Так, деякі автори вважають за можливе проведення до 5,5 тижн. вагітності одномоментного інструментального видалення плідного яйця; у більш пізніх термінах — екстирпація матки [12].
Описано також медикаментозне лікування шийкової вагітності у термінах 6–8,5 тижн. шляхом введення метотрексату (упродовж 7 хв вводили в/в струминно 80 мг метотрексату, розведеного в 100 мл фізіологічного розчину хлориду натрію; дозу метотрексату підбирали з розрахунку 50 мг на 1 м2 поверхні тіла) з наступним вишкрібанням стінок ЦК та призначенням антибактеріальної терапії (Н.П. Синчихин та співавт., 2008).
Існують також дані про поодинокі випадки лікування шийкової вагітності методом емболізації маткових артерій із подальшим вишкрібанням стінок ЦК та проведенням антибактеріальної терапії. У всіх випадках необхідним є проведення патогістологічного дослідження матеріалу [1, 13].
Ендометріоз вагінальної частини шийки матки
Серед жінок із збереженою репродуктивною функцією ендометріоз зустрічається в 6–7 % пацієнток. Ендометріоз являє собою патологічний процес, при якому в тканинах виникають включення (вогнища, гетеротопії), структура яких характеризується наявністю епітеліальних, залозистих і стромальних елементів, властивих ендометрію, але на відміну від звичайного ендометрію їх співвідношення варіює. Макроскопічно ендометріоз має вигляд дрібних ізольованих або зливних з оточуючими тканинами вогнищ різної форми, порожнина яких містить густу темну рідину [20].
Ендометріоз вагінальної частини шийки матки (ЕШМ) належить до генітальної форми зовнішнього ендометріозу. Частота ЕШМ в останні роки різко зросла й у загальній популяції хворих на генітальний ендометріоз становить 24 % [1, 20].
Найчастіше ЕШМ спостерігається після ДЕК, проведеної без урахування менструального циклу та супутніх захворювань, а також після пологів, абортів діагностичних вишкрібань та гінекологічних втручань. ДЕК ШМ призводить до ЕШМ у 85 % випадків. Важливу роль також відіграють запальні захворювання піхви та ЦК, викликані різними складами вірусно-бактеріальних та грибкових асоціацій та дисбіотичним станом організму жінки [20].
Механізм утворення ЕШМ, найімовірніше, імплантаційний. Вогнища ендометріозу на піхвовій частині ШМ звичайно невеликих розмірів (2–5 мм у діаметрі), багряного кольору. Ендометріоз може мати вигляд псевдоерозій із наявністю залоз. Жінки почувають себе здоровими, скарг не пред’являють.
Діагностика ЕШМ не є складною і проводиться методами простої та розширеної кольпоскопії.
Під час вагітності дана патологія не потребує лікування, а її профілактика полягає в запобіганні травматизації ШМ під час пологів та повноцінному відновлення цілісності ШМ, якщо все ж травматизація відбулася. З метою покращення загоєння травм пологових шляхів у післяпологовому періоді ми з успіхом застосовували препарат місцевої дії на основі проместрину (колпотрофін) [15].
Істміко-цервікальна недостатність
Серед етіологічних чинників невиношування вагітності велике значення має істміко-цервікальна недостатність як одна з головних причин переривання вагітності в терміні 16–28 тижнів. Слід зазначити, що частота цієї патології в популяції вагітних становить, за даними різних авторів, 15–20 % [1], а серед жінок із звичним невиношуванням — 18–37 % [1, 2].
Окрім випадків із явно вираженими клінічними ознаками ІЦН і даних анамнезу із вказівкою на наявність звичного невиношування, особливо в пізні терміни вагітності, нині зросла кількість вагітних, яких можна віднести до групи ризику розвитку цієї патології. Серед них жінки з багатоводдям (на тлі хронічного інфікування), багатопліддям (збільшення частоти успішного екстракорпорального запліднення з розвитком багатоплідної вагітності), макросомією плода, вродженою недиференційованою дисплазією сполучної тканини (порушення органічної структури шийки матки за рахунок патології колагену і, як наслідок, зниження замикальної функції внутрішнього зіва) [2, 8].
Діагноз ІЦН засновується на даних анамнезу, клінічних даних (вкорочення ШМ, зміна її консистенції та розкриття ЦК), УЗД (трансвагінальна методика виявляє розкриття внутрішнього зіва ШМ та його ступінь, а також довжину ШМ).
Існуючі методи лікування ІЦН спрямовані, як правило, на механічне посилення замикальної функції внутрішнього зіва шийки матки і застосовуються вже на тлі вираженої клінічної картини (розкриття зовнішнього і внутрішнього зіва, вкорочення шийки матки, клінічні прояви загрози переривання вагітності тощо). Відомі інвазивні методи лікування ІЦН (накладення циркулярного шва на шийку матки в різних модифікаціях) вимагають ретельної підготовки, госпіталізації жінки в акушерсько-гінекологічний стаціонар, застосування наркозу, є психологічно травмуючим чинником для вагітної, що може, у свою чергу, посилити симптоматику загрозливого аборту на фоні ІЦН [2].
Пропонований останніми роками метод використання медичного клею з антимікробним ефектом [8] є менш травматичним, але викликає розвиток синеній у цервікальному каналі, що може негативно позначитися на перебігу першого періоду пологів, а також застосовується у випадках уже клінічно вираженої ІЦН.
Нами останніми роками широко використовується метод введення акушерського песарія, що є неінвазивним, не вимагає спеціальної підготовки й участі суміжних фахівців (анестезіолога), завдає меншої психологічної травми вагітній [14].
Однією з основних переваг цього методу є можливість його успішного застосування на етапі доклінічних проявів ІЦН (за даними УЗД, анамнезу наявність указаних вище чинників ризику) і його профілактичний ефект, а також можливість його застосування в амбулаторних умовах. Механізм дії акушерського песарія зводиться:
— до зменшення навантаження на неспроможну шийку внаслідок зміщення тиску плідного яйця;
— часткового перерозподілу внутрішньоматкового тиску на передню стінку матки внаслідок вентрально-косого розташування песарію;
— фізіологічної сакралізація шийки матки завдяки фіксації в зміщеному назад центральному отворі акушерського песарію;
— замикання шийки матки стінками центрального отвору песарію;
— збереження слизової пробки, зниження статевої активності дозволяють зменшити вірогідність інфікуванню;
— поліпшення психоемоційного стану пацієнтки.
Сумарна дія акушерського песарію призводить до замикання шийки матки, перерозподілу тиску плідного яйця, сакралізації шийки, кращого формування укороченої й частково відкритої шийки матки [14].
Таким чином, підсумовуючи подані дані щодо особливостей ведення вагітних із патологією шийки матки, слід зазначити, що оптимальним є проведення всіх діагностичних та лікувальних заходів ще на прегравідарному етапі. Під час вагітності лікарі обмежені у своїх діях, але це не виправдовує тактику лише спостереження. З огляду на наведені дані, першими та основними діями є визначення стану мікробіоценозу піхви і ЦК вагітної та проведення патогенетично обґрунтованої санації з подальшим відновленням складу біотопів її організму. Водночас важливим є огляд ШМ у дзеркалах на момент взяття жінки на облік за вагітністю з проведенням цитологічного дослідження, а при необхідності — кольпоскопія та залучення консультанта-онколога. Профілактикою подальшого формування та прогресування патологічного процесу в ШМ є раціональне ведення пологів з адекватним відновленням ушкоджених тканин пологових шляхів та призначенням препаратів, що сприяють загоєнню та унеможливлюють розвиток інфекційних ускладнень після пологів. При виписці з пологового стаціонару жінка має отримати професійні рекомендації щодо подальшого спостереження, запобігання небажаній вагітності, культури сексуальних відносин. Усе це сприятиме зниженню онкологічного потенціалу патологічних станів ШМ та збереженню репродуктивної функції та здоров’я жінок фертильного віку в Україні.
1. Акушерство: национальное руководство / Под ред. Э.К Айламазяна, В.И. Кулакова, В.Е. Радзинского, Г.М. Савельевой. — М.: ГЭОТАР-Медиа, 2007. — 1200 с.
2. Васеленко В.А., Гордиенко И.Ю. Истмико-цервикальная недостаточность: все еще клинико-диагностическая проблема? // Ультразвукова перинатальна діагностика. — 2005. — № 18. — С. 21-30.
3. Якимова Т.П., Карташов С.М., Белодед О.А., Удербаева Г.Ж. Влияние неспецифического кольпита и цервицита на интеграцию вируса папилломы человека 16 типа в геном у больных с фоновыми заболеваниями и предраком шейки матки // Здоровье женщины. — 2005. — № 2(22). — С. 97-99.
4. Краснопольский В.И., Зароченцева Н.В., Титченко Л.И., Серова О.Ф. Значение комплексного ультразвукового исследования в диагностике полиповидных образований шейки матки во время беременности // Российский вестник акушера-гинеколога. — 2007. — № 2. — С. 51-54.
5. Кокрановское руководство: Беременность и роды / Д.Ю. Хофмейр, Д.П. Нейлсон, З. Алфиревич и др. / Под общ. ред. Г.Т. Сухих: Пер. с англ. В.И. Кандрора, О.В. Ереминой. — М.: Логосфера, 2010. — 440 с.
6. Коханевич Є.В., Суханова А.А. Алгоритм лікування вагітних з патологією шийки матки // Жіночий лікар. — 2010. — № 6(32). — С. 16-18.
7. Куковенко Е.М., Саркисов С.Э. Возможности трансвагинального ультразвукового исследования и цервикогистероскопии в диагностике полипов цервикального канала // Ежеквартальный научно-практический журнал. — 2003. — № 1. — С. 41-46.
8. Мацынин А.Н. Клиническая оценка эффективности лечения истмико-цервикальной недостаточности // Репродуктивное здоровье женщины. — 2003. — № 4(16). — С. 31-33.
9. Волошина Н.Н., Петрова О.Ю., Кузнєцова Т.П. и др. Мониторинг патологии шейки матки у беременных // Здоровье женщины. — 2007. — № 2(30). — С. 63-67.
10. Наказ МОЗ України № 676 31.12.2004 «Про затвердження протоколів з акушерської та гінекологічної допомоги «Доброякісні та передракові процеси шийки матки». — К., 2004.
11. Наказ МОЗ України № 906 27.12.2006 Про затвердження протоколу з акушерської допомоги «Перинатальні інфекції». — К., 2006.
12. Рыбалка А.Н., Памфамиров Ю.К., Заболотнов В.А. и др. Особенности клиники, диагностики и дифференцированный поход к лечению шеечной беременности // Репродуктивное здоровье женщины. — 2003. — № 4(16). — С. 31-33.
13. Суханова А.А. Патогенез, профілактика, діагностика і лікування фонових і передракових процесів шийки матки у вагітних: Автореф. дис… канд. мед. наук: 14.01.01. — К., 2010. — 35 с.
14. Жабченко І.А., Коломийцева А.Г., Скрипченко Н.Я., Букшицька Т.Д. Применение неинвазивного метода профилактики и лечения истмико-цервикальной недостаточности // Труды Крымского государственного медицинского университета им. С.И. Георгиевского «Проблемы, достижения и перспективы развития медико-биологических наук и практического здравоохранения». — 2007. — Т. 143, Ч. ІІІ. — С. 76-79.
15. Жабченко І.А., Бондаренко О.М., Коваленко Т.М., Букшицька Т.Д. Профілактика та лікування найближчих та віддалених наслідків пологових травм м’яких тканин родового каналу // Здоровье женщины. — 2006. — № 2. — С. 95-98.
16. Руководство по эффективной помощи при беременности и рождении ребенка / М. Энкин, М.Кейрс, Д. Нейлсон и др.: Пер. с англ. / Под ред. А.В. Михайлова. — СПб.: Петрополис, 2003. — 480 с.
17. Краснопольский В.И., Зароченцева Н.В., Серова О.Ф. и др. Тактика ведения беременных с полипами цервикального канала // Акушерство и гинекология. — 2008. — № 1. — С. 26-30.
18. Туманова Л.Е., Коломиец О.В. Микроэкология влагалища и цервикального канала у беременных с патологией шейки матки // Здоровье женщины. — 2005. — № 2(22). — С. 46-48.
19. Шиманская О.Г. Опыт использования препаратов Мератина для лечения дисплазий шейки матки // Репродуктивное здоровье женщины. — 2005. — № 2(22). — С. 107-110.
20. Чайка В.К., Каверіна В.О. Ендометріоз вагінальної частини шийки матки. Особливості патогенезу // Новости медицины и фармации. — 2009. — № 275. — С. 64-66.