Газета «Новости медицины и фармации» Акушерство, гинекология, репродуктология (381) 2011 (тематический номер)

ВІЛ-інфіковані жінки потребують пильної уваги лікарів, які в своїй повсякденній діяльності мають враховувати основні фактори ризику передачі ВІЛ-інфекції та характеристики стану репродуктивного здоров’я у ВІЛ-інфікованих жінок.

Саме тому метою нашої роботи стало визначення особливостей репродуктивного здоров’я у ВІЛ-інфікованих жінок фертильного віку.

Матеріали та методи дослідження

Проведено масштабні клініко-епідеміологічні дослідження жінок фертильного віку, які мешкають у промисловому регіоні України, під час яких виявлено нові випадки ВІЛ-інфікування жінок. Проведено обстеження 83 жінок, інфікованих ВІЛ, які перебували під спостереженням науковців ДУ «ІПАГ НАМН України» та фахівців Київського міського центру профілактики та боротьби з ВІЛ/СНІДом.

Під час дослідження ВІЛ-інфіковані жінки були розподілені на 4 групи: 1-ша група — 20 жінок, які вживали психоактивні речовини наркотичної дії; 2-га група — 19 жінок, які зловживали алкоголем, 3-тя група — 20 жінок з обтяженим сексуальним анамнезом та 4-та група — 24 жінки, в яких виявлені інфекції, що передаються статевим шляхом.

Результати дослідження та їх обговорення

За результатами проведених клініко-епідеміологічних дослідженнь виявлено сучасні фактори ризику поширення ВІЛ-інфекції в жінок: незадовільні умови проживання були у 75 % жінок, фінансові труднощі мали близько 99,8 % пацієнток, не працювало 80 % жінок та в шлюбі була лише кожна третя жінка. Разом ці фактори негативно впливали на ланки репродуктивної системи цих жінок.

При вивченні анамнезу обстежених ВІЛ-інфікованих жінок звертає на себе увагу висока частота порушень репродуктивного здоров’я, а саме: найбільшу групу становлять жінки з хронічними запальними захворюваннями статевих органів (ХЗЗСО), яких розподілили на групи таким чином: найбільший відсоток у жінок 2-ї групи — 100,0 % та 1-ї групи — близько 90,0 %, у жінок 3-ї групи — 85,0 % та менший показник у жінок 4-ї групи — 37,5 %.

Другим за значенням параметром, що характеризував порушення репродуктивного здоров’я у ВІЛ-інфікованих жінок, є порушення менструального циклу (ПМЦ): найвищий відсоток був у жінок 1-ї — 70,0 % та 3-ї груп — 65 %, трохи менший у 2-ї групи — 36,8% та у жінок 4-ї групи — близько 25,0 %.

Приблизно однаковий відсоток порушень репродуктивного здоров’я у ВІЛ-інфікованих жінок становили: безплідність, що має місце у жінок-алкоголіків і становить 47,3 %; у жінок, які вживали наркотичні речовини — близько 30,0 %; у жінок з обтяженим сексуальним анамнезом — 25,0 %, у жінок, в яких виявлені інфекції, що передаються статевим шляхом, — 8,3 %; невиношування вагітності, що зустрічалося в жінок, — від 31,5 до 8,3 %, що і розподілилося таким чином: у 2-й групі — 31,5 %, у 1-й — 25,3 %, у 3-й — 20,0 % та в 4-й групі — 8,3 %.

При дослідженні у ВІЛ-інфікованих жінок виявлені значні зміни в психоемоційному стані. Так, за шкалою Рідера визначався рівень психоемоційного стресу і відмічалися різні його ступені, а саме: в 1-й групі переважав високий рівень психоемоційного стресу — близько 33,5 %, у 2-й групі — в 20,6 % мав перевагу середній рівень, у 3-й групі в 23,5 % виявлено також підвищений рівень психоемоційного стресу та тільки у жінок 4-ї групи спостерігався низький рівень психоемоційного стресу, що становив 5,9 %.

Невід’ємною складовою репродуктивного здоров’я жінок є сексуальне здоров’я. Під час дослідження у ВІЛ-інфікованих жінок визначено тип статевої конституції за допомогою векторної шкали. За типом статевої конституції більшість обстежених жінок 3-ї групи належать до середнього типу статевої конституції — 70,8 %, із них 29,1 % жінок мають оцінку від 3,6 до 4,5 бала за векторною шкалою, що свідчить про те, що їх статева конституція є ближчою до слабкого типу.

Переважна кількість жінок останніх трьох груп належать до середнього типу статевої конституції, але особливу увагу звертає на себе те, що жінок із середнім типом статевої конституції, які вживали психоактивні речовини, було 65 %, та жінки з алкогольною залежністю — це особи (63,1 %) з показником векторної шкали, наближеним до слабкого типу статевої конституції. Крім того, визначено зниження показників сексуального відчуття. Сильний тип статевої конституції спостерігався у ВІЛ-інфікованих жінок 3-ї та 4-ї груп (12,5 та 12,5 %), а слабкий тип — у жінок l-ї та 2-ї груп (30 та 21 %).

Таким чином, у результаті нашого дослідження серед жінок даного контингенту виявлено збільшення частки жінок зі слабким типом сексуальної конституції.

Результати досліджень свідчать, що ВІЛ-інфіковані жінки, які хворіють на ХЗЗСО, входять до групи високого ризику щодо поширення ВІЛ-інфекції, що обумовлено особливостями їх сексуальної поведінки (нерозбірливі зв’язки, нетрадиційні форми відносин). Доведено, що запальні урогенітальні захворювання, особливо такі, що супроводжуються ерозивними і виразковими проявами, є додатковими факторами високого ризику виникнення ВІЛ-інфекції, оскільки під час запального процесу при урогенітальних захворюваннях лейкоцити у вогнищі запалення є клітинами-мішенями для інфекцій, що передаються статевим шляхом, і ВІЛ-інфекції.

Як показали дослідження, ВІЛ-інфекція у жінок різних груп супроводжується формуванням аномального мікробіоценозу статевих органів.

При вивченні показників мікробіоценозу урогенітального тракту у ВІЛ-інфікованих жінок встановлена залежність ступеня змін мікробіоценозу статевих шляхів ВІЛ-інфікованих від факторів ризику. Загальною для ВІЛ-інфікованих жінок ознакою є висока частота грибкової і умовно-патогенної мікрофлори, характерної для бактеріального вагінозу, що, як відомо, може сприяти ВІЛ-інфікуванню. При обстеженні жінок 1-ї та 2-ї груп встановлено високу частоту висіву грибів роду Candida — 33 та 16,7 %. На високому рівні були також показники реєстрації збудників, що передаються статевим шляхом: хламідії — 20 і 12 % та уреаплазми — 14 і 10 %. Частота вияву 3- та 4-компонентних асоціацій умовно-патогенних бактерій на фоні дефіциту лактобактерій у жінок 1-ї групи становила 67 %, 2-ї групи — 58 %.

У ВІЛ-інфікованих жінок 3-ї та 4-ї груп на відміну від 1-ї та 2-ї груп встановлено більш високу частоту асоціативних форм мікробного обсіменіння статевих шляхів — 57 та 53 %, виявлено збільшену кількість цитомегаловірусу — у 24,8 та 22,2 % випадків, вірус герпесу II типу зустрічався у 29,7 та 20 % жінок відповідно. Частка виявлення грибів роду Candida у жінок 3-ї та 4-ї груп була трохи меншою, однак завищеною, і становила 16,3 та 8,3 %. Слід зазначити, що лактобацили у ВІЛ-інфікованих жінок цих груп, як і в жінок 1-ї та 2-ї груп, були у низьких концентраціях (7 та 5,7 %), що свідчило про зниження захисних механізмів слизової оболонки статевих шляхів у обстежених жінок.

Як було зазначено, найбільш часто після хронічних запальних захворювань статевих органів зустрічаються порушення менструального циклу, що відображає патологічні зміни гормонального статусу в обстежених пацієнток.

Характер менструальної функції у ВІЛ-інфікованих жінок залежав від факторів ризику і проявлявся такими порушеннями: ановуляторний цикл відзначався у жінок 1-ї та 2-ї груп і становив 50 і 31,5 %. Особливо високі показники (60 і 50 %) виявлені при недостатності лютеїнової фази циклу у ВІЛ-інфікованих жінок 3-ї та 4-ї груп. Слід відзначити, що у цих жінок періодично спостерігається нормальний характер менструального циклу, що залежить від впливу шкідливих факторів на стан гормональної системи цих жінок.

Під час аналізу досліджених даних виявлено, що у жінок 1–3-ї груп спостерігалася тенденція до зниження концентрації фолікулостимулюючого гормону та лютеїнізуючого гормону (ЛГ) у І фазу циклу (7,6 ± 1,4 та 7,7 ± 2,1 МО/л), а в жінок 4-ї групи ці показники були близькими до таких у жінок контрольної групи (10,6 ± 1,1 та 12,0 ± 0,9 МО/л; р < 0,05). Разом зі зменшенням концентрації гонадотропних гормонів у крові в І половині менструального циклу спостерігалися порушення ритму їх секреції, що були особливо значними в жінок, які вживали психоактивні речовини та зловживали алкоголем. У II фазу циклу на відміну від здорових жінок концентраця гонадотропних гормонів не тільки не зменшувалась, але мала тенденцію до збільшення. Концентрація ЛГ у крові жінок 3-ї та 2-ї груп у II фазу циклу вірогідно перевищувала показник у жінок контрольної групи і становила 10,2 ± 1,2 і 13,6 ± 0,7 МО/л проти 4,1 ± 0,4 МО/л; р < 0,05.

За даними індивідуального аналізу показників рівня статевих гормонів естрадіолу та прогестерону в жінок 1-ї групи, однофазні ановуляторні гіпо­естрогенні цикли мали місце у 45 % обстежених, що свідчило про гіпофункцію яєчників у цих хворих. У жінок 2-ї групи ановуляція спостерігалась у 26,3 % випадків, 3-ї — у 19,0 % та 4-ї — у 13,0 % спостережень і супроводжувалась як гіпо-, так і гіперестрогенією, що ймовірно призводило до припинення розвитку фолікула на різних стадіях його дозрівання.

Згідно з аналізом даних, виникнення репродуктивних порушень визначається за двома факторами: ступенем імунодефіциту жінки та його прогресуванням. Найбільш вагомими щодо прогресування імунодефіциту є імунологічні показники співвідношення CD4/CD8-лімфоцитів та фактору МІР 1b у крові.

Як показали дослідження, в усіх пацієнток із ВІЛ-інфекцією наявні порушення процесів імунного забезпечення. Значне зниження коефіцієнту співвідношення CD4/CD8 лімфоцитів виявлено у жінок 3-ї та 1-ї групи, що було вірогідно нижчим, ніж у здорових жінок, відповідно 0,41 і 0,48 % проти 1,3 % (р < 0,05). У жінок 2-ї та 4-ї груп спостерігалося зниження концентрації сироваткового фактора МІР 1b у крові, і на відміну від здорових жінок цей показник був вірогідно зменшений і становив 74,78 ± 6,733 та 81,7 ± 7,439 пг/мл проти 130 ± 4,6 пг/мл; р < 0,05.

На підставі отриманих даних проаналізовано механізми порушення резистентності до ВІЛ-інфекції в обстежених пацієнток і, головне, ступінь цих порушень у різних групах жінок. Проведені імунологічні дослідження підтверджують значні патологічні зміни в клітинній і гуморальній ланках імунітету ВІЛ-інфікованих жінок.

Упродовж досліджень у ВІЛ-інфікованих жінок встановлено рівні сироваткових імуноглобулінів G, М, А. Ці рівні є першою лінією протиінфекційного захисту, вони були підвищеними в усіх чотирьох групах, що порушує попередження або обмеження розмноження мікроорганізмів і сприяє їх проникненню у верхній відділ статевих органів обстежених пацієнток.

Висновки

При проведенні клініко-епідеміологічних дослідженнь з’ясовано сучасні фактори ризику поширення ВІЛ-інфекції: незадовільні умови проживання, фінансові труднощі, безробіття та виявлено значні відхилення в стані репродуктивного здоров’я у жінок, інфікованих вірусом імунодефіциту людини, в яких найбільш частими порушеннями є ХЗЗСО, ПМЦ, неплідність і невиношування вагітності, що проявляються розладами стану мікробіоценозу, змінами в гормональному й імунологічному гомеостазі та потребують лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на корекцію дисбалансу репродуктивної системи ВІЛ-інфікованих жінок, що необхідні для оптимізації їх якості життя та адекватної соціальної адаптації.