Журнал «Травма» Том 12, №3, 2011

У сучасному житті травми є однією з трьох основних причин смертності населення разом із серцево-судинними й онкологічними захворюваннями. З 1992 року смертність від травм упевнено посідає 2-ге місце і тим самим відіграє суттєву роль у депопуляції населення України. Частка померлих у працездатному віці досягла 27 %, причому переважну більшість (80 %) становлять чоловіки [8, 10].

В Україні реєструється до двох мільйонів травм щорічно [3, 6].

Незважаючи на зменшення абсолютних показників травматизації, смертність продовжує зростати за рахунок збільшення частки високоенергетичних травм, отриманих переважно внаслідок ДТП. За останніми повідомленнями, смертність унаслідок ДТП зросла на 15 %. Основна частка загиблих працездатного віку — 70 %, з них до вікової категорії 15–40 років належать 90 % жертв автомобільних аварій. Також зростає показник виходу на первинну інвалідність, останнім часом він зріс на 20–25 % [7].

У структурі травм переважають високоенергетичні травми внаслідок ДТП. У 2004 році Генеральна асамблея ООН розглядала проблему ДТП, характеризуючи її як «глобальну кризу», цьому явищу навіть дали назву «пандемія транспортних катастроф» [2].

Частка діафізарних переломів за останні роки зросла з 13–20 % до 48,5 % [3, 11].

Переломи кісток нижніх кінцівок зустрічаються в 2 рази частіше, ніж верхніх. У 30–48 % пошкодження опорно-рухового апарату поєднані з пошкодженнями інших органів і систем.

Однобічні та контралатеральні переломи нижніх кінцівок зустрічаються в 40 %, у переважній більшості випадків (75 %) хоча б один із них носить відкритий характер, ускладнення з боку нервів та судин були у 25 % [1, 6].

Для суміжних переломів нижньої кінцівки характерне утворення додаткового вкрай нестабільного сегмента, що складається з дистального фрагмента стегна, колінного суглоба та проксимального уламка великогомілкової кістки — так званого плаваючого коліна [4]. Особливо тяжкими для лікування вважають переломи, що відносять до 2-го типу floating knee, а саме внутрішньосуглобові переломи дистального епіметафізу стегнової кістки та проксимального епіметафізу великогомілкової кістки. Дуже часто такі переломи супроводжуються ушкодженням крупних судин у 21 % випадків, у 32 % розвиваються інфекційні ускладнення.

Незважаючи на досягнення сучасної ортопедії та травматології в лікуванні різних кісткових ушкоджень, загроза розвитку порушень репаративної регенерації зберігається й донині. У травмованих із поєднаними пошкодженнями вона становить 16–39 %. У цих хворих більш тривалий період видужання, високий ризик розвитку гіподинамічних і неврологічних ускладнень, інвалідизації [10].

Єдиного методичного підходу до лікування суміжних та контралатеральних переломів кісток нижньої кінцівки на сьогодні не існує [3, 4, 9].

Тому ми пропонуємо наш алгоритм надання допомоги, який був розроблений та впроваджений в умовах КЗОЗ «Обласна клінічна лікарня — Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» м. Харкова.

Мета дослідження: розробка та впровадження алгоритму лікування потерпілих з односторонніми суміжними та контралатеральними переломами кісток нижніх кінцівок.

Матеріали й методи дослідження

Ми вивчали тактику ведення хворих із суміжними та контралатеральними переломами стегнової кітки та кісток гомілки.

Загалом була проаналізована 71 історія хвороби.

В основу роботи лягли архівні матеріали 44 історій хвороб — контрольної групи, що були набрані в МКЛШНМД ім. проф. Мєщанінова та травматологічного відділення КУОЗ «ОКБ — ЦEMД та МК» м. Харкова протягом останніх 9 років.

Основну групу становили 27 хворих, яких ми лікували в умовах стаціонарів відділення та відділення політравми КУОЗ «ОКБ — ЦEMД та МК» м. Харкова з 2005 по 2010 рік.

Наймолодшому хворому виповнилося 16, а найстаршому —75 років. Середній вік хворих становив 47 років. За віком та статтю переважну більшість становлять чоловіки у працездатному віці (50 спостережень).

Лікувальна тактика базувалася на поетапному підході з моменту госпіталізації хворого до моменту, коли перелом зрісся.

Алгоритм лікувальної тактики наведений нижче (рис. 1).

Результати та їх обговорення

Можливий обсяг надання допомоги визначали за допомогою системи оцінки тяжкості отриманої травми за ISS, а для оцінки результатів лікування застосовували побальну систему С.Д. Тумана (1983) у нашій модифікації.

Функціональне відновлення кінцівки в обох групах збігалося з середніми термінами зрощення діафізарних переломів кісток. Оцінка результатів лікування діафізарних переломів проводилась на момент їх консолідації.

Найбільший відсоток добрих результатів отримали в основній клінічній групі. Порушень остеорепарації та виникнення гнійно-некротичних ускладнень виявлено не було.

Найменший відсоток добрих результатів ми отримали у хворих контрольної групи. Звертає на себе увагу значний відсоток незадовільних результатів в цій групі хворих, який становить 16,8 %. На нашу думку, термін консолідації перелому та відновлення функції кінцівок є найціннішим критерієм у лікуванні хворих, оскільки він вказує на правильність лікувальної тактики взагалі та адекватність проведених оперативних методів лікування.

Висновки

1. Якомога більше рання стабілізація суміжних та контралатеральних переломів нижніх кінцівок дозволяє якомога раніше активізувати хворих, попередити гіподинамічні розлади, підвищити якість життя.

2. Дозоване навантаження кінцівок, особливо при застосуванні БІОС на 5-ту добу, дозволило при­швидшити реабілітаційно-відновні заходи та тим самим не тільки дозволило якомога раніше відновити опороздатність кінцівки, а й дозволило відновити ­працездатність через 1,5–2 місяця від моменту отримання травми.