Журнал «Травма» Том 12, №4, 2011

Вступ

Починаючи з 70-х років XX ст. і особливо в останнє десятиліття імпланти для остеосинтезу, а також техніка проведення оперативних втручань стрімко розвиваються та змінюються [5, 7]. Сучасний остеосинтез дедалі більше наближується до принципів «біологічної» фіксації [2] зі збереженням кровопостачання фрагментів перелому, з якомога меншими операційною травмою, інфекцією, рефрактурами, необхідністю застосування кісткової пластики. Черговий підвищений інтерес до остеосинтезу переломів пластинами пов’язаний із розумінням біології консолідації перелому [1, 11], а сучасні металоконструкції з кутовою стабільністю сприяють розвитку даної концепції. У зв’язку з цим маємо більш чіткі показання до вибору типу фіксації перелому.Остеосинтез пластинами з кутовою стабільністю наразі є методом вибору для переломів остеопорозної кістки, для більшості внутрішньосуглобових та навколосуглобових переломів, перипротезних переломів. Для остеосинтезу вертлюжних переломів, а також діафізів стегна, гомілки та плеча золотим стандартом можна вважати блокуючий інтрамедулярний остеосинтез.

Мета дослідження: оцінити ефективність використання малоінвазивного остеосинтезу довгих трубчастих кісток у сучасній оперативній травматології та ортопедії.

Матеріали та методи

З 2008 по 2010 рік в ортопедо-травматологічному відділенні із застосуванням методики малоінвазивного остеосинтезу при переломах довгих трубчастих кісток прооперовано 128 хворих. Із них 71 хворому (55,4 %) виконаний блокований інтрамедулярний остеосинтез — БІОС (стрижні ChM, Stryker, Beznoska), 57 хворим (44,6 %) — синтез LCP-пластинами. Техніка виконання оперативних втручань типова: репозиція перелому за допомогою дистрактора або змонтованого скелетного ви­тяг­нен­ня на ортопедичному столі, ЕОП-контроль, введення фіксаторів через необхідні доступи. Вибір методу фіксації (БІОС чи LCP) здійснювався на основі принципів, викладених вище. У випадках, коли зручне застосування обох типів фіксаторів, перевагу надаємо простішому в технічному виконанні (рис. 1, 2). Табл. 1 ілюструє кількість оперованих хворих посегментно з використанням двох типів металоконструкцій. Усі оперативні втручання проведені під ЕОП-контролем. Ми намагаємося досягнути якомога більш точної репозиції перелому, найбільшого значення при діафізарних переломах надаємо відновленню осі сегмента, довжини та усуненню ротаційного зміщення. Закрита репозиція вдало проведена 106 хворим (83 %), у решти 22 хворих була необхідність відкритого зіставлення уламків через невеликий доступ у зоні перелому (рис. 3). Значна кількість оперованих (116 хворих — 90 %)) — пацієнти зі свіжою травмою, 12 хворим (10 %) виконані малоінвазивні втручання при незрощених діафізарних (лікування іншими методиками — консервативно та апарат зовнішньої фіксації (АЗФ)) та повторних (після видалення пластин АО та демонтажу АЗФ) переломів. У цих випадках методом вибору був БІОС. Середній вік пацієнтів становив 39 років, вік найстаршого оперованого хворого — 86 років, йому проведено БІОС реконструктивним стрижнем уламкового черезпідвертлюжного перелому стегна (А3 згідно з класифікацією АО).

Результати дослідження  та їх обговорення

Оцінку результатів проведено за прийнятою методикою, з використанням клінічних, рентгенологічних ознак консолідації перелому, а також функціональних даних (з використанням трибальної системи згідно з наказом Міністерства охорони здоров’я України № 41 від 30.03.94 «Про регламентацію ортопедо-травматологічної служби в Україні» та відповідним додатком до нього «Стандарти оцінки якості лікування пошкоджень і захворювань опорно-рухового апарату»). Звичайно, у жодному випадку у післяопераційному періоді не застосовувалася гіпсова іммобілізація. Завдяки мінімальним доступам з 2–3-го дня післяопераційного періоду повноцінно проводилося ЛФК оперованих кінцівок, у випадку остеосинтезу переломів нижніх кінцівок — ходьба за допомогою милиць із дозованим навантаженням. Хворі із проведеним первинно статичним БІОС (30 хворих — 70 %) потребували повторної госпіталізації для проведення динамізації.

Результати лікування були простежені у 115 (89,8 %) хворих. Добрі результати отримані у 99 (86 %) хворих, задовільні — у 16 (14 %), незадовільні — 0 %. У двох пацієнтів відмічалися ознаки локального нагноєння біля гвинтів дистального блокування при БІОС, ліквідовані після видалення металоконструкцій. У 5 хворих з LCP-пластинами спостерігалося сповільнене зрощення перелому, зумовлене, очевидно, неідеальною закритою репозицією відламків, зрощення настало без проведення кісткової пластики зони перелому. Ще у двох хворих у зв’язку з надмірним передчасним навантаженням при первинно статичному блокуванні (БІОС) перелому гомілки відбулася «самодинамізація» — злам гвинта статичного отвору.

Висновки

Відносно чітке розмежування показань до БІОС та LCP-синтезу дозволяє використовувати переваги обох методик, не спричиняючи їх «конкурентне» застосування.

Для зменшення кількості ускладнень важливим є дотримання методики проведення остеосинтезу; незважаючи на досконалість сучасних металоконструкцій, втручання є технічно більш складними порівняно з традиційними методиками накісткового остеосинтезу; використання ЕОП дозволяє зменшити тривалість операції, при БІОС полегшує користування кондуктором під час проведення дистального блокування.

Звичайно, можна говорити про покращення якості життя пацієнтів у післяопераційному періоді, краще та швидше проходить процес реабілітації, що не менш важливо на сучасному рівні надання допомоги.

Малоінвазивний остеосинтез є високоефективним та сучасним методом хірургічного лікування переломів довгих трубчастих кісток, що дозволяє досягнути зрощення в оптимальний строк, має менше ускладнень, оскільки є менш травматичним, найбільше відповідає принципам «біологічної» фіксації.