Журнал «Травма» Том 13, №1, 2012

Вступ

Репаративна регенерація, тобто відновлення цілісності пошкодженої кістки, особливо у хворих із ендемічних регіонів, є однією з найактуальніших проблем, які на сьогодні не вивчені як в експериментальній, так і в клінічній травматології [3, 5, 6]. Однак, незважаючи на сучасні дослідження з репаративного остеогенезу, відсоток порушень уповільненої регенерації та незрощення досить високий і особливо відмічається в тих регіонах, де є нестача йоду в організмі, а пізніше зменшення рівня кальцію в крові [12–14].

Важливою ланкою репаративної регенерації, що характеризується багатоетапністю перебігу і залежить від численних факторів екзогенного та ендогенного походження, є стан кісткової тканини на момент травми, а також ендемічний стан регіону, де мешкає травмована особа. Одним із екзогенних факторів є ендемічні регіони України (гірські райони Криму та Закарпаття) [9, 12, 13], де відмічається дефіцит йоду, роль якого в репаративному остеогенезі та вплив його на зрощення переломів на сьогодні практично не відомі [10, 12–14].

Зрощення кісткових відламків при переломах — це складний біологічний процес, в якому не залишається інтактною жодна з систем організму (А.В. Каплан, І.С. Юмашев, К.С. Демченко, І.І. Жиданов). Неодноразово в науковому світі відбувалися науково-практичні форуми з обговорення методів покращення умов регенерації кісткової тканини, а також нових методів лікування розладів репаративного остеогенезу [1, 2, 7]. Розробляється велика кількість фіксаторів, але незадовільні результати відмічаються за даними О.О. Коржа: «Умови можуть вважатися оптимальними, якщо відламки кістки добре співставлені і жорстко фіксовані, коли немає патологічних змін з боку важливих систем організму, які б могли порушити процес відновлення» [8, 10, 11, 15].

За останній період вчені B.F. Clanch та S. Welter дотримуються іншої думки, що зрощення може бути і без точної репозиції відламків, достатньо лише усунути ротаційні компоненти зміщення, відновити довжину сегмента. В даному випадку вчені наполягають на мінімальному травматизмі м’яких тканин в місці травми, але жоден із цих учених не бере до уваги пацієнтів із ендемічних регіонів [1, 2, 15–17].

Відсутність підходу до лікування пацієнтів із гірських регіонів з пошкодженням довгих трубчатих кісток і є метою нашого дослідження.

Одним із способів досягнення цієї мети є комплексні підходи до лікування пацієнтів із гірських регіонів з урахуванням дефіциту йоду, стану щитоподібної залози та комплексного підходу до лікування хворих із застосуванням різних методик [1, 4, 10, 17].

Матеріали та методи дослідження

У клініці ортопедії Закарпатської обласної клінічної лікарні ім. А. Новака з 2007 року і до цього часу лікувалися 120 травмованих із гірських регіонів з переломами довгих трубчастих кісток.

Хворих було розподілено за віком, статтю (табл. 1), механізмом травми, а також за наявності уповільненої консолідації.

За механізмом визначено такі травми: ДТП — 57 травмованих, катання на лижах — 38, падіння з висоти понад 1 м — 20; 5 травмованих не змогли чітко пояснити механізм травми.

Серед 120 хворих 29 травмованих були госпіталізовані з сіл, що віднесені до гірських регіонів. Ці пацієнти були оперовані в центральній районній лікарні. У 39 хворих спостерігалася уповільнена консолідація, в 11 — формування несправжнього суглобу. У більшості цих пацієнтів був виконаний накістковий остеосинтез пластинами АО, в 6 пацієнтів проводилося лікування методом наскелетного витягу.

Аналізуючи групи хворих з уповільненою консолідацією і формуванням несправжніх суглобів, ми виявили, що у 23 хворих було значне пошкодження м’яких тканин під час травми, у 7 травмованих — відкритий перелом, цим пацієнтам хірургічне втручання було зроблено на 10–12-й день після травми, а решті хворих, на нашу думку, не було показано лікування методом скелетного витягу. Практично в більшості хворих із гірських регіонів, які були направлені до клініки ортопедії, у перші дні після травми визначено знижені показники кальцію (Ca), калію (K) та тироксину (Т4).

Зниження рівня кальцію було виявлено у 31 жінки і 35 чоловіків, калію — у 6 жінок і 6 чоловіків із гірських регіонів.

Зниження рівня Т4 виявлено у 10 жінок, із них у 2 — у віковій групі 81 р. і старше, у 2 — у віковій групі 71–80 р., в 1 — у віковій групі 61–70 р. та у 3 — у віковій групі 41–50 р. У чоловіків зниження Т4 було у 7 хворих: 1 — у віковій групі 61–70 р., 3 — у віковій групі 51–60 р., 2 — у віковій групі 41–50 р. та 1 у віковій групі 31–40 р.

Результати та їх обговорення

Травмовані, які надходили до клініки ортопедії в ургентному та плановому порядку, а також група хворих з уповільненою консолідацією, в яких вже було декілька хірургічних втручань, були розподілені на декілька груп залежно від зниження рівня кальцію, калію, Т4 та Т3.

Зменшення вмісту кальцію й калію визначено в тих вікових групах, де хворі надійшли з тяжкими травмами, та в подальшому в них відмічалася уповільнена консолідація (табл. 2).

Показники гормонів у вікових групах наведено в табл. 3.

Для лікування хворих із гірських регіонів Закарпатської області з пошкодженнями довгих трубчастих кісток у перші дні надходження нами були призначені препарати йодбаланс, кальцій-Д3 нікомед.

Препарати були призначені 13 хворим, в яких виявлена уповільнена консолідація, 7 хворим — із несправжнім суглобом. Цим 7 хворим було проведено повторне хірургічне втручання через неврологічну патологію (новий суглоб КМД).

Хворим, які надійшли до клініки ортопедії на повторне лікування з приводу уповільненої консолідації, були призначені препарати йодбаланс та кальцій-Д3 нікомед. Серед цих пацієнтів у 16 виявлено несправжній суглоб. У 7 травмованих хворих було виконано резекцію малогомілкової кістки і накладено компресійно-дистракційний апарат, розроблений нами в клініці. Двом травмованим було проведено хірургічне втручання методом інтрамедулярного блокуючого остеосинтезу. У 8 хворих зроблено резекцію малогомілкової кістки, кісткову автопластику з крила клубової кістки і вставлено пластину в дефект, проведено фіксацію апаратом зовнішньої фіксації, який був нами розроблений.

Нагляд за хворими здійснений протягом року. У 78,3 % хворих стан був задовільний і до роботи вони стали через 6–8 місяців, 9,3 % — у термін до 10 місяців; у 12,4 % пацієнтів результати були незадовільні. Групу інвалідності призначено 6 % від усіх травмованих.

Необхідно відзначити, що найбільш негативні результати, на наш погляд, були у хворих, які надійшли до клініки ортопедії вже після хірургічного втручання в районних лікарнях, де не враховували ендемічність регіонів, а також стан м’яких тканин у місці пошко­дженого сегмента.

Висновки

Лікування травмованих з ендемічних регіонів із пошкодженнями довгих трубчастих кісток не зовсім нас задовольняє. Однак технології, що розроблені на даному етапі, дозволяють покращити ці методи лікування.

При лікуванні хворих необхідно враховувати стан м’яких тканин при огляді пошкодженого сегмента, особливо при пошкодженнях гомілки, адекватно проводити вибір методу остеосинтезу з урахуванням всіх ознак наявності травми, а також призначати препарати йодбаланс та кальцій-Д3 нікомед. У подальшому це покращить гормональний стан таких травмованих, а метод компресійно-дистракційного остеосинтезу, розроблений у клініці ортопедії, на нашу думку, є ефективним у лікуванні хворих із пошкодженнями довгих трубчастих кісток.