Журнал «Травма» Том 13, №1, 2012

Вступ

Безперервний технічний прогрес, збільшення кількості транспорту й масштаби сучасного будів­ництва висотних будинків збільшили кіль­кість по­страждалих дітей із поліорганними та по­лі­системними пошкодженнями. В останні десятиліття відзначається значне зростання не лише числа постраждалих, але і ступеня тяжкості травми в дітей [2, 10, 11].

За даними Міністерства охорони здоров’я України, щороку травми одержують понад 300 тисяч дітей, а унаслідок одержаних травм щорічно гинуть до двох тисяч дітей [5].

У комплексі заходів щодо надання першої медичної допомоги постраждалим транспортування до лікувальної установи має вирішальне значення для життя хворого.

Існують два взаємно протилежних підходи до надання екстреної допомоги: започаткована у США стратегія максимально швидкого транспортування дитини до найближчого лікувального закладу scoop and run, або «хапай і біжи», та стратегія німецького зразка stay and play, або «стій і лікуй», тобто відстрочка евакуації на етап спеціалізованої допомоги й проведення лікувально-діагностичних заходів на місці пригоди до стабілізації стану. На сьогодні одностайності серед фахівців немає. На сторінках медичної преси й на різних форумах продовжується гостра дискусія про переваги й недоліки цих протилежних підходів.

Прибічники підходу scoop and run підтримують максимально швидку евакуацію дитини з місця пригоди. Такий підхід ґрунтується на тому, що чим раніше критичний хворий буде направлений до лікувального закладу, де йому зможуть забезпечити необхідний об’єм терапевтичних і хірургічних втручань, тим більше зростає шанс на виживання в такого пацієнта. На догоспітальному етапі час, відведений для надання невідкладної допомоги, повинен бути ефективно використаний для здійснення основних принципів реанімації при травмі, заснованих на методах ABCC. Вони включають у себе забезпечення прохідності дихальних шляхів, оцінку респіраторних зусиль, іммобілізацію шийного відділу хребта коміром Шанца. Крім того, на місці події необхідно провести зупинку кровотечі давлячими пов’язками та іммобілізацію деформованих кінцівок транспорт­ними шинами. Подальша діагностика ушкоджень невиправдана [1, 6, 9].

Інші доктрину «насамперед евакуація» називають хибною й застарілою [8].

Ситуація, що склалася, спонукала нас дослідити ряд питань організації й тактики надання невідкладної допомоги дітям із поліорганними та полісистемними пошкодженнями на догоспітальному етапі.

Мета роботи: визначити проблеми та причинні фактори, що перешкоджають організації ефективного транспортування постраждалих дитячого віку з поліорганними та полісистемними пошкодженнями з місця пригоди.

Матеріали та методи дослідження

Проаналізовано 230 випадків полісистемних пошкоджень у дітей за даними звітної документації служби швидкої медичної допомоги Сумської області та Обласного територіального центру екстреної медичної допомоги за 2009–2010 роки. Було досліджено основні показники, що характеризують медичну евакуацію та надання екстреної медичної допомоги постраждалим, що дозволило визначити основні проблемні аспекти питання медичної евакуації (транспортування) дітей із полісистемними пошкодженнями.

Результати дослідження  та їх обговорення

У результаті проведеного аналізу встановлено, що впровадженню доктрини максимально швидкого транспортування перешкоджає ряд економічних, соціальних та нормативно-правових причинних факторів, що, звичайно, притаманні не тільки Сумському регіону.

Технічний та медико-технологічний стан санітарного транспорту не відповідає вимогам та потребам вітчизняної системи екстреної медичної допомоги. Згідно зі звітами, потребує оновлення 54,5 % автопарку служби швидкої медичної допомоги Сумської області.

Потребує модернізації транспортно-експлуа­та­ційна інфраструктура регіону. Відсоток доріг, що мають тверде покриття, на територіях обслуговування окремих пунктів швидкої медичної допомоги становить від 22 % (м. Ворожба) до 76 % (смт Жовтневе), що суттєво впливає на швидкість прибуття та транспортування.

Недостатньо розвинута мережа пунктів швидкої медичної допомоги у сільській місцевості (Буринський, Роменський райони), адже в цих районах уже існуючі 3 пункти ШМД рішенням сільських рад були безпідставно ліквідовані протягом 2003–2007 рр. Це стосується с. Глинськ та с. Великі Бубни Роменського району, які знаходяться на відстані 30–40 км від районного центру, та с. Чернеча Слобода Буринського району і с. Віри Білопільського району.

Недосконалою залишається нормативно-правова база в системі надання екстреної медичної допомоги.

Серед основних недоліків, що свідчать не на користь стратегії stay and play, можна виділити низьку укомплектованість бригад швидкої медичної допомоги лікарями — 79,2 % (Україна — 91,4 %) і високий відсоток надання швидкої медичної допомоги фельдшерськими бригадами: область — 73 % (Україна — 58,6 %).

Екстрену медичну допомогу на догоспітальному етапі в 7 районах області (Великописарівський, Липоводолинський, Недригайлівський, Путивльський, Середино-Будський, Тростянецький, Ямпільський) надають лише фельдшерські бригади, що впливає на об’єм та якість надання швидкої допомоги.

Забезпеченість населення Сумської області загально­профільними лікарськими бригадами значно відстає від показника по Україні: область — 0,16 бригад на 10 тис. населення, по Україні — 0,25, забезпеченість спеціалізованими бригадами вдвічі менше (область — 0,04 бригади на 10 тис. населення, по Україні — 0,08), що знижує доступність лікарської та спеціалізованої швидкої медичної допомоги.

Укомплектованість машин швидкої медичної допомоги медичним обладнанням, медикаментами становить 66,0 %, а в окремих районах цей відсоток укомплектування значно нижчий (Глухівський ра­йон — 42,0 %, Білопільський — 43,0 %, Красно­піль­ський — 44,0 %, Кролевецький — 55,8 %).

Встановлено, що негативний вплив зазначених причинних факторів викликає значне зниження рівня якості та своєчасності медичної евакуації як невід’ємного компонента системи надання екстреної медичної допомоги дітям із політравмою.

Результати проведеного проспективного аналізу свідчать, що без ліквідації впливу вищезазначених причинних факторів забезпечити ефективне та адекватне транспортування як компонент екстреної медичної допомоги постраждалим дитячого віку неможливо.

Висновки

1. Існують об’єктивні та суб’єктивні причинні фактори, що перешкоджають адекватному транспортуванню дітей як компоненту процесу надання екстреної медичної допомоги.

2. Вибір тактики транспортування повинен вирішу­ватися індивідуально з урахуванням віддаленості лікуваль­ного закладу, маршруту, часу доби й погоди. Під час транс­портування необхідний інформаційний контакт між спів­робітником служби швидкої медичної допомоги та лікарем медичного закладу.

3. У наших соціально-економічних умовах більш прийнятною є концепція, що зараз стає популярною у Німеччині, treat and run, або «лікуй і біжи», тобто якомога швидке направлення постраждалої дитини у лікувальний заклад із наданням допомоги під час транспортування. Але механічне копіювання та застосування європейських стандартів та алгоритмів неможливе, що зумовлене як різним рівнем забезпечення, так і недосконалою нормативно-правовою базою в системі надання екстреної медичної допомоги.