Журнал «Травма» Том 13, №2, 2012

Кісти кісток, згідно з даними літератури, становлять 55–58 % усіх доброякісних пухлин кісток у дітей та підлітків, а серед дітей із диспластичними захворюваннями та пухлинами кісток — 21–57 % [1, 2]. Найбільш поширеними методиками хірургічного лікування пухлиноподібних захворювань кісток у дітей є часткова та сегментарна резекції патологічного вогнища з подальшим заміщенням пострезекційного дефекту [3]. Сегментарна резекція виконується у випадках, коли обсяг ураження перевищує 3/4 діаметра сегмента кістки [8]. У тих випадках, коли сегментарна резекція проводиться на стегновій або великій гомілковій кістці, виникає необхідність додаткової фіксації фрагментів кістки металевою пластиною [7]. Особливо цікавим, на наш погляд, є використання пластин із кутовою стабільністю LCP, що дозволяє забезпечити стабільний остеосинтез, уникнути необхідності іммобілізації, що, у свою чергу, забезпечує вкорочення часу одужання та покращення результатів оперативного лікування. Стабільність фіксації забезпечує можливість створення щільного контакту між ложем та імплантатом, що забезпечує можливість його перебудови в нормальну кісткову тканину, а також можливість раннього відновлення рухів у суміжних суглобах та навантаження на прооперований сегмент кінцівки [5, 6].

Метою нашого дослідження було оцінити ефективність використання пластин LCP при сегментарній резекції кісткової кісти у дітей із пластикою біоімплантатами Тутопласт^® за методикою «в’язанки хворосту» за Волковим.

Матеріали та методи

З 2008 по 2011 рік у відділені ортопедії НДСЛ «ОХМАТДИТ» було прооперовано 7 дітей із приводу кіст кісток, яким було виконано сегментарну резекцію патологічного вогнища, пластику біоімплантатами Тутопласт^® за Волковим та фіксацію фрагментів кістки пластинами LCP. У 4 пацієнтів визначалась локалізація вогнища в діафізі стегнової кістки, а у 3 пацієнтів у ділянці діафіза великої гомілкової кістки. Вік пацієнтів коливався від 8 до 14 років. Патологічний перелом відбувся у 5 пацієнтів. Ці пацієнти були включені в групу спостереження. Строк спостереження коливався від 14,0 до 36,0 місяця.

До групи контролю були включені 8 дітей із кістами кісток, яким із 2006 по 2011 рік у відділенні ортопедії НДСЛ «ОХМАТДИТ» було виконано сегментарну резекцію патологічного вогнища, пластику біоімплантатами Тутопласт^® за Волковим та фіксацію фрагментів кістки звичайними платинами. У 5 пацієнтів патологічне вогнище визначалось у ділянці стегнової кістки, а 3 — у діафізі великої гомілкової кістки. Вік пацієнтів становив від 7 до 15 років. Патологічний перелом визначався в 6 пацієнтів. Строк спостереження коливався від 18,0 до 42,0 місяця.

Передопераційна підготовка включала загальноклінічне, рентгенологічне та лабораторне дослідження. З метою уточнення обсягу ураження 8 пацієнтам було проведено комп’ютерну томографію. Показанням до сегментарної резекції було ураження патологічним вогнищем кістки більше ніж на 3/4 діаметра.

Пацієнти групи спостереження були прооперовані за наступною методикою. Ділянка кістки, в якій розташоване патологічне вогнище, виділялась піднадкіснично. Окремо проводилось поздовжнє розтинання надкісничної пластини й обережне її відшарування. За допомогою осцилюючої пилки здійснювалась резекція кісти в межах здорових тканин. Фіксація фрагментів кістки проводилась за рахунок осьового імплантату та пластин LCP. Заповнення пострезекційного дефекту проводилось за методикою «в’язанки хворосту» за Волковим з використанням біоімплантатів Тутопласт^® (фрагменти трубчастих кісток). Надкіснична пластина ретельно ушивалась. Іммобілізація гіпсовими пов’язками не проводилась. Антибіотикотерапія призначалась на строк 5–7 діб.

Пластини LCP мають низький профіль, заокруглені краї та відполіровану поверхню, завдяки чому мінімізується ушкодження оточуючих м’яких тканин. Спеціально змодельована контактна поверхня пластини мінімізує локальний тиск на кістку та рівномірно розподіляє навантаження по пластині. Завдяки гвинтам LHS зберігається первинна репозиція, оскільки для досягнення репозиції не потрібно здійснювати компресію між пластиною та кісткою. Унеможливлює розвинення вторинного зміщення і те, що голівки гвинтів фіксуються різьбою в пластині [4].

У групі контролю резекція та заповнення пострезекційного дефекту проводилось подібним чином, а фіксація фрагментів кістки — за рахунок осьового імплантату та звичайних металевих пластин. У післяопераційному періоді проводилась іммобілізація гіпсовими пов’язками на строк від 1,5 до 3,0 місяця. Антибіотикотерапія призначалась на строк 5–7 діб.

Результати та обговорення

Післяопераційний період у пацієнтів групи спостереження перебігав без ускладнень. При рентгенологічному дослідженні в групі спостереження через 1,5–2,0 місяця після оперативного втручання в ділянці імплантації визначались періостальні нашарування. Ознак розсмоктування імплантату не визначалося. Через 4,0–6,5 місяця визначались ознаки окостеніння регенерату між фрагментами імплантату. Після того як пацієнти почали частково навантажувати прооперовану кінцівку на милицях рентгенологічні ознаки органотипової перебудови імплантату визначились через 6,0–8,0 місяця. Через 18,0–24,0 місяця визначалась картина органотипової перебудови імплантату.

Спроби рухів у суміжних суглобах хворі групи спостереження почали робити через 2–3 доби після оперативного лікування. Повне відновлення рухів у суміжних суглобах відбулося через 6–8 тижнів. Часткове навантаження на хвору кінцівку (хода на милицях) діти з ураженням стегна починали через 10,0–12,0 тижня після операції, а діти з ураженням великої гомілкової кістки — через 8,0–10,0 тижня.

У групі контролю у 2 пацієнтів післяопераційний період ускладнився переломом пластини й імплантату внаслідок падіння.

Періостальні нашарування в ділянці резекції визначались через 2,0–4,0 місяця, ознаки окостеніння регенерату — через 4,0–6,0 місяця. Органотипова перебудова імплантату визначалась через 24,0–30,0 місяця від моменту операції.

Унаслідок тривалого періоду іммобілізації повне відновлення рухів у суміжних суглобах у пацієнтів з ураженням стегнової кістки відбувалось через 2,5–4,0 місяця з моменту операції, а з ураженням великої гомілкової кістки — через 3,0–4,0 місяця. Часткове навантаження на прооперовану кінцівку хворі контрольної групи розпочинали через 16–20 тижнів.

Висновки

1. Використання пластин LCP при сегментарній резекції кісткової кісти є ефективним і дозволяє покращити результати лікування.
2. Кутова та ротаційна стабільність, які надає використання пластин LCP, дозволяє уникнути іммобілізації кінцівки та надають можливість раннього відновлення рухів у суглобах та навантаження прооперованої кінцівки.
3. Щільний контакт між кісткою, імплантатом та пластиною, що забезпечується при використанні пластин LCP, обумовлює більш прийнятні умови для процесів перебудови імплантату та забезпечує задовільну міцність системи «кістка — імплантат — пластина».