Газета «Новости медицины и фармации» 16 (426) 2012

Мало хто знає, як багато потрібно знати, щоб знати, як мало ми знаємо.
Східна мудрість

Кожний, хто просить, одержує,
а той, що шукає, знаходить;
і тому, хто стукає, відчинять.
Лука 11: 10

Проблема підготовки кадрів у лікувальних закладах охорони здоров’я постійно сигналізує про свою особливу важливість, актуальність. Від якості підготовки лікарів і медичних сестер, від рівня їх професійної компетентності й культури залежать позитивні зміни в наданні медичної допомоги населенню. Безперечно, пріоритетної уваги потребує індивідуальна цілеспрямована й поглиблена підготовка молодих фахівців. Необхідно навчити їх, як у практичній діяльності уміло застосувати здобуті в навчальних закладах знання. І особливо важливо, щоб усі розуміли, що це безперервний процес підготовки кадрів, який потребує систематичної уваги упродовж усього трудового життя медичного працівника. Вирішення цих завдань пов’язане з необхідністю постійного удосконалення ефективності післядипломного безперервного професійного навчання.

На думку американських фахівців, людина, щоб досягти якоїсь більш-менш важливої посади чи здобути добрі знання, повинна мати в нормальних умовах праці не менше десяти років стажу безперервної професійної роботи. У той же час здобуті в навчальному закладі знання за цей термін повністю застарівають. Отже, медичні працівники повинні навчитися постійно оволодівати новими, більш прогресивними даними.

Безперервний професійний розвиток — це постійне підтримання знань медичних працівників на рівні сучасного розвитку науки й техніки. Відповідальність за підвищення знань лежить безпосередньо на кожному медичному працівнику, а контроль за цим процесом — на керівнику лікувального закладу.

Формами безперервного професійного підвищення знань можуть бути:

• стажування за домовленістю як у клініках України, так і в інших країнах;
• участь у конгресах, з’їздах, семінарах, конференціях, відвідування лекцій на кафедрах навчальних закладів та ін.;
• робота з більш досвідченими колегами (участь у консиліумах, консультаціях хворих, участь у показових операціях тощо);
• навчання за складеним і затвердженим завідуючим відділенням планом (самостійне вивчення тих чи інших розділів медицини, відвідування інших лікувальних закладів із присутністю на хірургічних втручаннях, складних обстеженнях тощо);
• участь у патологоанатомічних, клінічних конференціях відділення чи лікарні, участь у роботі лікувально-контрольних комісій, засіданнях медичної ради;
• робота у медичних бібліотеках і читальних залах (знайомство з новими роботами, вивчення підібраного матеріалу за певною темою);
• регулярне проходження атестації на підвищення або підтвердження атестаційної кваліфікаційної категорії.

Ще можна порадити один дієвий спосіб підвищення кваліфікації лікарів, із яким ознайомився один з авторів статті під час тривалої праці лікарем у Німеччині. Він полягає в тому, що завідуючий відділенням один раз на місяць пропонує для опрацювання певну тему з подальшим проведенням семінару за нею.

Про невичерпність людських розумових резервів свідчить хоча б фізіологія центрального відділу вищої нервової діяльності — головного мозку, що є матеріальною основою нашого духовного життя — мислення, почуття, пам’яті, волі та ін. Ученими доведено, що кора великих півкуль головного мозку складається з нервової тканини: сірої речовини (скупчення головним чином нервових клітин) і білої речовини (скупчення головним чином нервових волокон). Ученими також доведено, що кора півкуль складається з близько 14 мільярдів нервових клітин. До того ж кожна клітина за своєю будовою, безумовно, складніша, ніж найбільш досконала електронно-обчислювальна апаратура. Але, як стверджують науковці, у розумовій діяльності бере участь тільки 5–7 % від загальної кількості цих клітин, а можливість мозку ми використовуємо тільки приблизно на 18 % (не всі клітини мають однакове робоче навантаження).

Отже, можливості людини в удосконаленні знань практично невичерпні. Потрібно лише вміти працювати над собою. Як підтвердження кожний із нас може навести безліч прикладів, коли каторжна праця лежить в основі великих успіхів. Так, академік І.П. Павлов починає свою книгу про роботу мозку словами, що це «плід його невідступного двадцятип’ятирічного думання». Або згадаємо відомого співака Ф.І. Шаляпіна, якого вважають пестуном у долі. Але коли ми познайомилися з його біографією, то довідались, що він міг із великою завзятістю, по декілька годин, без перерви, до втрати свідомості відпрацьовувати перед концертом яку-небудь модуляцію голосу. Його відливали водою, він підіймався і знову повторював ту ж вправу. Федір Іванович говорив: «Я взагалі не вірю в одну рятівну силу таланту без наполегливої праці».

Згадаємо ще один приклад із життя відомого французького ученого, основоположника сучасної мікробіології Луї Пастера. Після крововиливу в головний мозок він зробив серію відкритів (відкрив природу бродіння, спростував теорію самозародження мікроорганізмів, вивчив етіологію багатьох інфекційних захворювань, розробив метод профілактичної вакцинації проти курячої холери, сибірської виразки, сказу, увів методи асептики і антисептики, створив і очолив інститут мікробіології), які обезсмертили його ім’я.

Будь-яка нормальна людина має певні здібності до усіх видів людської діяльності. Ці задатки потрібно вміти розвивати тому, що вони закладені в людських генах неоднаково. У кого ці задатки незначні, тим потрібні зусилля для їх розвитку. А як це вийде — залежить від нас самих. Задатки певних можливостей завдяки великим зусиллям людина може реалізувати у стійкі можливості. Якщо ж людині від самого початку все легко дається, вона може так і не долучитися до систематичної тяжкої праці над собою і найкращі задатки можуть не розвинутися. Частіше за все люди не безсилі, а безвольні. Своє небажання до напруженої тяжкої праці і навчання вони приховують за розмовами про відсутність у них природних можливостей («Це мені не дано!»).

Віра в себе — залог успіху. Ще у V столітті до нашої ери Сократ сказав: «Пізнай себе — і ти пізнаєш світ». Сократ, як відомо, був хитруном і на запитання і поради на давав однозначних відповідей. Отже, у цьому «пізнай» немає моралі, а суть висловлювання така: світ пізнати складно, слід почати з себе, і тоді дізнаєшся, що нічого складнішого від цього немає. А щоб пізнати себе і світ, потрібно учитись.

Велике значення у процесі пізнання має самодисципліна. Самодисципліна — це здатність примусити себе прийняти певне рішення незалежно від емоційного стану. Це один із головних особистих інструментів, доступних кожному, це засіб, завдяки якому можна впоратися з поставленим завданням. Безумовно, це не панацея, але основний важливий та ефективний спосіб досягнення поставленої мети. Крім того, самодисципліна в поєднанні з іншими «інструментами» (розумом, пристрастю, цілеспрямованістю, плануванням) стає могутнім союзником у здобутті знань. Отже, якщо підсумувати вищенаведене, то самодисципліна — це шлях формування характеру, свідомого розвитку цінних людських якостей.

Самодисципліну потрібно тренувати. Задатки самодисципліни теж є в кожного, але не в усіх вони розвинуті. Треба постійно вирішувати завдання, які знаходяться на межі наших можливостей, поступово їх удосконалювати, виходити із «зони свого комфорту» і відсувати цю межу. Якщо це не вдається, то ми програємо. Постійне виконання одних і тих же завдань теж не сприятиме тому, що ми станемо розумнішими. Помилка буде й тоді, коли ми будемо постійно себе перевантажувати. У цьому випадку ми теж нічого не досягнемо. Усе треба удосконалювати в міру прогресування досягнутої мети. Поступово. Ніколи не порівнюйте себе з іншими — це не допоможе. Краще дивіться на себе: ким ви були і ким ви є зараз. Прагніть стати кращим.

Для того щоб розвивати й удосконалювати самодисципліну для вирішення тих чи інших питань, потрібно знати, на якому рівні знань ми знаходимося, що ми репрезентуємо. Якщо на ці питання ми не можемо дати відповідь, то малоймовірно, що ми покращимо свою самодисципліну під час вирішення цих питань.

Важливим кроком на шляху розвитку самодисципліни є і сила волі — концентрація наших зусиль. Вона включає в себе такі етапи:

• вибір мети;
• складання плану робіт;
• виконання плану.

Зупинимось на складанні плану, бо вибір мети й виконання плану — етапи зрозумілі.

1. Для планування робіт необхідно знати свої можливості:

• у чому полягає та чи інша робота;
• основні цінності, першочергові задачі, концепції, ключові позиції;
• організаційну структуру, розпорядок робіт;
• сильні і слабкі сторони, загрози і можливості.

2. Знати зовнішні обставини, зміни, які відбуваються, і тенденції, які можуть вплинути на роботу, у тому числі:

• професійні;
• економічні;
• соціальні;
• конкурентні та ін.

3. Знати свої потреби, вміти орієнтуватись у різних розділах програми:

• визначити ключові розділи;
• поставити конкретну і чітку мету (кількісну та якісну);
• розробити план дій.

4. Визначити термін планування:

• стратегічний — довготривалий (перспективний), складається на декілька років;
• оперативний — короткотривалий (поточний), складається на день, тиждень, місяць, квартал, півріччя, рік.

Питання, які можуть виникнути і які доведеться вирішувати у зв’язку з роботою над планом:

1. Установити мету планування.

2. Ознайомитися з поставленою задачею.

3. Опрацювати необхідну інформацію.

4. Провести оцінку ресурсів (час, гроші і т.д.).

5. Провести оцінку своїх можливостей.

6. Спланувати послідовність дій.

7. Опрацювати критерії виконання робіт.

8. Прийняти рішення, які дії потрібно виконати в поточний момент.

9. Розглянути наслідки заходів, що проводяться.

10. Погодження необхідних змін.

Під час роботи над планом важливо дотримуватися таких основ-них положень:

1. Визначення задач, які доведеться виконувати.

2. Визначення найбільш цінних життєздатних ідей.

Складання проекту плану можна розбити на такі етапи:

1. Визначення важливих резервів між існуючою і бажаною практикою на тій чи іншій ділянці праці або взаємовідносин.

2. Виявлення основних проблем, із якими доведеться мати справу внаслідок цих резервів.

3. Вирішення питання про зміни, які б ми хотіли провести внаслідок виконання завдання. Ці зміни повинні бути такими, щоб можна було виконати протягом розумного часу, на який розрахований план, — за один день, тиждень, місяць, рік і т.д.

4. Складання графіку необхідних дій для надання офіційним особам, які стоять над нами, де конкретно зазначити:

• що ми хочемо зробити і чому;
• хто ще бере участь у цьому;
• коли і де повинні статись зміни;
• яким чином ми пропонуємо виконати ці дії.

Перед тим як включити у план те чи інше завдання, потрібно прослідкувати, щоб реалізація близьких завдань не суперечила довготривалим.

До основних питань планування слід віднести розуміння:

• на якому етапі ми знаходимося;
• куди ми прагнемо;
• чого ми хочемо досягти;
• скільки це буде коштувати або чого це буде коштувати;
• як ми будемо впроваджувати в життя (оцінювати, контролювати тощо);
• чи рухаємось у правильному напрямку.

Треба підкреслити, що планування є одним із виявлень організаційних функцій. Основним завданням, яке вирішує планування, є забезпечення планомірності функціонування та розвитку, щоб із найменшими затратами досягти кращих наслідків роботи. Отже, план — це документ, що визначає точний перелік запланованих до виконання завдань чи заходів, їх послідовність, термін виконання.

Наступним важливим моментом самодисципліни є працьовитість. У житті є багато завдань. Не всі вони складні, але деякі з них потребують для виконання багато праці. Дисциплінуйте себе до працьовитості. Це дозволить вижати більше користі із запланованого часу. Необхідно розвивати свою особисту продуктивність роботи. Особливо у важкій праці, з якою пов’язані важкі завдання. Зробіть важку працю своєю союзницею. Будьте наполегливі. Наполегливість — це здібність діяти незалежно від нашого почуття.

На рівні з упровадженням інноваційних форм і методів навчання не можна забувати і про пріоритет інтелектуального й духовного потенціалів. Навчальний процес повинен бути нерозривно поєднаний із виховним. Необхідно розвивати в медичних працівників особисті якості — питання деонтології та етики.

Модель поведінки медичного працівника, направлена на досягнення поставленої мети, і модель поведінки, яка обумовлена фрустрацією (фрустрація — зневіра, почуття безвихідності, загибель планів, сподівань, надій), на рис. 1 і 2.

Адміністрація лікувального закладу у процесі післядипломної підготовки повинна використовувати різні методи контролю ефективності навчання, що буде сприяти підвищенню якості й ефективності медичної допомоги, збереженню та укріпленню здоров’я населення. Зіставлення наслідків контролю з метою і задачами навчання (зворотний зв’язок) дозволить вносити необхідні корективи при наявності прогалин.

С.А. Кабанова та І.Ю. Ложкевич вважають за необхідне на кожного працівника, який проходить самостійне навчання за затвердженим планом, на певних стадіях навчання заповнювати спеціальний оціночний лист, який включає оцінку професійних знань, практичних навичок, умінь й особисті якості з ряду важливих критеріїв, що дає можливість підсумувати отримані оцінки і скласти професійно-психологічний портрет абітурієнта, на основі якого можна рекомендувати молодому фахівцеві місце його подальшої професійної діяльності.

Завідуючий відділенням (керівник самопідготовки своїх співпрацівників) повинен мати достатню наукову компетенцію і практичний досвід спеціаліста в галузі певного фаху і в галузі педагогіки. Він повинен знати, уміти й показати, повинен детально пояснити суть завдання і при необхідності навчити, як це робити. Гарного вчителя не замінить жоден підручник.

І на завершення. Щоб стати добрим фахівцем, треба постійно учитись, учитися. Мойсей почав свій великий шлях у 80 років, отже, у вашому віці все ще тільки починається. Медичні працівники на випускних екзаменах у навчальних закладах підкорили лише першу, не найбільшу висоту вибраного фаху. У всі часи — а зараз особливо — ця професія потребує покликання, пожертви заради людей. Тим, у кого немає цих якостей, краще змінити професію. Медицина стрімко розвивається, попередні набуті знання швидко вичерпуються, змінюються, забуваються, якщо у нас не виробилась звичка, бажання, потреба постійно їх поповнювати. Фахівець, який не оволодів усім арсеналом засобів обстеження, лікування і профілактики захворювань, не відповідає своєму призначенню. Тільки індивідуальний підхід до хворого, відмінні знання і практичні навички роблять лікаря лікарем, медичну сестру медичною сестрою. Це вже велике мистецтво, яке опановують протягом життя.