Журнал «Травма» Том 13, №3, 2012

Істотне зростання кількості дорожньо­транспортних пригод, кататравм, випадків побутового травматизму, які є основними причинами політравми, призвело до того, що, за даними ВООЗ, у структурі причин смертності населення травми посідають 3­тє місце, а серед осіб молодого віку (до 40 років) — 1­ше [1]. Якість надання допомоги постраждалим на догоспітальному етапі не може вважатися задовільною [2, 3]. Високий відсоток смертності на місці отримання травми (14 % проти 1,4 % у країнах Європи) пов’язаний з неадекватним обсягом медичної допомоги [4].

Матеріали і методи

Мета нашої роботи — визначення кількості інфузійного розчину, який можна ввести хворому за певний проміжок часу на місці катастрофи та під час транспортування потерпілого до стаціонару. Оцінювання ефективності пристрою для парентерального введення рідини. Нами було проведено експериментальні дослідження (100 спостережень).

Результати та обговорення

Для дослідження брали флакони та пакети з 0,9% ізотонічним розчином натрію хлориду об’ємом по 400 мл, системи для переливання рідини 2 типів з внутрішнім діаметром фільтра 19 та 12 мм, систему для переливання крові з внутрішнім діаметром фільтра 12 мм та запатентований нами пристрій для парентерального введення рідини (патент № 52197 А від 14.03.2002 р.).

Дослідження проводилось за такою методикою: до пакета (або флакона) з інфузійним розчином приєднувалась одна з систем (при максимально відкритому зажимі), поетапно виставлялась висота, замірявся час від моменту надходження рідини через ін’єкційну голку (діаметр 0,8 мм) до закінчення виділення рідини з пакета (флакона). На кожній висоті забиралися три проби, з яких вираховувались середні показники.

Проводили порівняння даних виділення рідини з пакета та флакона. Визначали висоту в різних автомобілях швидкої медичної допомоги, щоб знати, яку кількість рідини можна ввести від моменту надання допомоги за певний час. Оцінювали ефективність пристрою.

При проведенні експерименту використовували пакет з 0,9% ізотонічним розчином натрію хлориду об’ємом 400 мл та систему для переливання крові й отримали нижченаведені дані (табл. 1, рис. 1).

З огляду на дані табл. 1 та рис. 1 можна зауважити, що зі зниженням висоти від 150 до 60 см збільшувався час введення рідини практично в середньому на 1 хвилину, а на висоті 50 см — на 2 хвилини.

Використовуючи систему для переливання рідини (внутрішній діаметр фільтра 19 мм), ми отримали такі дані (табл. 2, рис. 2).

Згідно з даними табл. 2 та рис. 2, різниця у часі проведення інфузій з використанням системи для переливання рідини на висоті 150–130 см становить 1 хвилину, а на висоті від 110 до 60 см збільшується на 3 хвилини. Кардинальне збільшення часу ми спостерігали на висоті 50–40 см, що порівняно з висотою 150 см практично становить 2,5 раза.

Статистична обробка отриманих результатів дозволила встановити рівняння регресії, що виражає залежність між висотою та часом. Так, для переливання інфузійних розчинів через систему переливання крові можна визначити висоту за рівнянням регресії:

h = –0,08t + 13,36,

а через систему для переливання рідин:

h = –0,33t + 52,05,

де h — значення висоти; t — значення часу.

Проведено порівняльну характеристику виділення розчинів через системи для переливання крові та рідини залежно від діаметра на висоті 100 см із пакета та флакона. Характеристика виділення розчинів із пакета через різні системи наведена в табл. 3.

Характеристика виділення розчинів із флакона через різні системи наведена в табл. 4.

Наступним етапом наших досліджень було визначення висоти в різних автомобілях швидкої медичної допомоги та переливання рідини на цих висотах із застосуванням різних систем для обчислення кількості рідини, яку можна ввести від моменту надання допомоги за певний час. Під час досліджень ми отримали такі дані (табл. 5).

За показниками табл. 5 виходить, якщо брати до уваги автомобіль «Газель» ТК­G 2709 МД, що в основному стоїть на балансі в нашому регіоні, використовувати систему для переливання рідини (які переважно застосовуються в нашій практиці) та враховувати середні показники часу доставки постраждалого з місця пригоди до стаціонару (за даними дослідження — від 30 хв до 1 год 30 хв), то проведена інфузія у тяжких хворих є малоефективною. З досвіду практичних лікарів шокових бригад ШМД (1970–1990), хворим, які потребували переливання великих об’ємів інфузійних розчинів за короткий час, застосовували балон Річардсона, за допомогою якого через голку нагніталося повітря, що спричиняло додатковий тиск у флаконі, внаслідок чого збільшувалась швидкість інфузій. Недоліками такого методу є: зісковзування гумової трубки, недосконала конструкція балона (тріщини, розриви балона внаслідок використання та зношування гуми, температурні впливи на гуму, залипання кулькового клапана, розгерметизація системи), незручність у використанні в умовах автомобіля. У практиці військової медицини на дошпитальному етапі з цією ж метою пакет з інфузійним розчином підкладався під тіло пораненого, який своєю масою витискав розчин у систему. Недоліками такого методу були: важкість контролювання введення, можливість попадання в систему повітря, важкість застосування даного методу у хворого з психомоторним збудженням (еректильна фаза шоку).

Для усунення цих недоліків нами розроблений пристрій (патент № 52197 А від 14.03.2003 р.), за допомогою якого можна прискорити швидкість переливання рідини (рис. 3).

Під час дослідження, використовуючи пристрій та пакет з інфузійним розчином через різні системи, ми отримали такі дані (табл. 6).

Згідно з даними табл. 6, переливання рідини із застосуванням пристрою є більш швидким. Показники переливання рідини через систему для переливання крові відповідають показникам стандартного введення на висоті 100 см, а через систему для переливання рідини — 130 см.

Даний пристрій дозволяє проводити інфузії на місці пригоди, а стандартні (як правило) — у кареті швидкої медичної допомоги, що призводить до втрати ще декількох золотих хвилин. Використання пристрою не потребує сторонньої допомоги медичного персоналу, що вкрай необхідна для інших маніпуляцій (проведення штучного дихання, непрямого масажу серця, іммобілізації та іншого), пристрій застосовують у подальшому під час транспортування в кареті ШМД до надходження хворого до стаціонару.

Висновки

1. Введення інфузійних розчинів є більш швидким при застосуванні систем для переливання крові.

2. Переливання рідини із застосуванням пристрою є ефективнішим. Показники переливання рідини через систему для переливання крові відповідають показникам стандартного введення на висоті 100 см, а через систему для переливання рідини — 130 см.

3. Використання пристрою не потребує сторонньої допомоги медичного персоналу, що вкрай необхідна для інших маніпуляцій.