Журнал «Травма» Том 13, №4, 2012

Вступ

Діафізарні переломи стегнової кістки становлять від 10,4 до 30,8 % усіх переломів довгих трубчастих кісток і вважаються одним із найтяжчих видів ушкоджень опорно-рухового апарату [3, 6]. Кількість травмованих із переломами стегнової кістки постійно зростає. Зростання кількості випадків та тяжкість ушкоджень у більшості випадків пов’язані з автодорожніми травмами, що обумовлено збільшенням загального числа транспортних засобів [4]. До кінця залишається невирішеною концепція оперативного лікування діафізарних переломів стегнової кістки [1, 2, 5, 7].

Мета — дослідити частоту випадків, етіологію, вікові та статеві особливості переломів діафізарної частини стегнової кістки; тривалість перебування травмованих у лікувальному закладі залежно від обраного методу остеосинтезу стегнової кістки.

Матеріали і методи

З 2006 по 2011 рік у травматологічному відділі Тернопільської міської лікарні швидкої допомоги та ортопедо-травматологічному відділенні комунального закладу Тернопільської обласної ради «Тернопільська університетська лікарня» на лікуванні з діафізарними переломами стегнової кістки знаходився 131 пацієнт.

У першу добу після травми у зазначені лікувальні заклади були госпіталізовані 83 хворі (63,4 %), на 2-гу — 5-ту добу – 24 (18,3 %), а з 6-ї по 10-ту добу госпіталізовані 14 пацієнтів (10,7 %). Десять хворих (7,6 %) були госпіталізованими зі сповільнено та неправильно консолідуючими діафізарними переломами стегнової кістки.

Розподіл хворих за локалізацією перелому й характером ушкоджень у діафізарній частині стегнової кістки наведено в табл. 1.

Пацієнти з локалізацією перелому в середній третині діафіза стегнової кістки становили 47 %. Переломи в нижній третині діафіза стегнової кістки діагностовано у 35 % випадків. Переломи верхньої третини діафіза стегнової кістки встановлено у 18 % випадків. За характером ушкоджень у 117 (89,32 %) пацієнтів були діагностовані закриті переломи; відкриті переломи виявлені в 14 (10,68 %) травмованих.

Оперативне лікування хворих було проведено такими методами: блокуючий інтрамедулярний остеосинтез (БІОС), інтрамедулярний остеосинтез стрижнем Кюнчера, накістковий остеосинтез пластинами АО та остеосинтез апаратами позавогнищевої фіксації.

У 44 пацієнтів при переломах діафіза стегнової кістки виконано блокуючий інтрамедулярний остеосинтез, що склало 33,6 % від загальної кількості пацієнтів. У зазначеній групі пацієнтів було 27 (20,6 %) чоловіків та 17 (13 %) жінок. Інтрамедулярним стрижнем Кюнчера проведено остеосинтез 39 травмованим, що становило 29,7 % від загальної кількості пацієнтів. Із них 8 (6,1 %) жінок і 31 (23,6 %) чоловік. Із використанням накісткового остеосинтезу пластинами типу АО прооперовані 33 травмовані, що становило 25,2 % від загальної кількості пацієнтів. Із них 19 (14,5 %) жінок і 14 (10,7 %) чоловіків.

У 15 хворих при лікуванні переломів стегнової кістки використано апарати позавогнищевої фіксації (стрижневі та спице-стрижневі), що становило 11,5 % від загальної кількості пацієнтів. У 5 пацієнтів апаратні методи остеосинтезу використані при свіжих переломах та в 10 — при сповільнено та неправильно консолідуючих переломах. Серед пацієнтів були 12 (9,2 %) чоловіків і 3 (2,3 %) жінки (рис. 1).

Під час проведення рейтингової оцінки між частотою переломів за віком та статтю встановлено, що найбільше було пацієнтів трьох вікових груп: 21–30 років, 41–50 років та 61–70 років — відповідно 16,8; 17,6 та 18,3 % (рис. 2).

 Серед усіх обстежених чоловіки з діафізарними переломами стегнової кістки становили 64,1 % (84 пацієнти), жінки — 35,9 % (47 пацієнток). З даної вибірки видно, що у віці від 21 до 30 років потерпілими є винятково чоловіки. Переважання чоловіків у зазначених вікових групах пов’язано в першу чергу з активним способом життя, дорожньо-транспортними пригодами, побутовими та виробничими травмами. У віковій категорії 41 рік і старше кількість випадків діафізарних переломів стегна у чоловіків поступово зменшується, а серед жінок має тенденцію до зростання (рис. 3).

При вивченні стану здоров’я пацієнтів з діафізарними переломами стегна встановлено, що супутня патологія виявлена у 57,2 % випадків. Захворювання серцево-судинної системи (гіпертонічна хвороба, ішемічна хвороба серця, атеросклеротичний кардіосклероз) становили 58,1 %; легенева патологія — 11,6 %, де переважали: хронічний бронхіт, базальний пневмофіброз, позагоспітальна пневмонія. Серед захворювань опорно-рухового апарату в 9,3 % випадків діагностувався остеоартроз колінного або кульшового суглобів. У 7 % пацієнтів виявлено захворювання та травми нервової системи (струс головного мозку, астеновегетативний синдром). Патологію шлунково-кишкового тракту виявлено в 11,6 % пацієнтів. Захворювання магістральних судин діагностовано у 2,3 % пацієнтів (рис. 4).

При вивченні співвідношення між віком та частотою супутньої патології встановлено, що у віковій групі 16–20 років лише у 25 % пацієнтів виявлено патологію внутрішніх органів та систем. Супутню патологію діагностовано у 30 % пацієнтів вікової категорії 21–30 років. У віці 31–40 років супутня патологія виявлена у 36 % хворих, у віці 41–50 років — у 43,5 %, у 51–60 років — 68,8 %. Із віком помітне поступове наростання частоти випадків супутньої патології, причому у вікових групах 41 рік і старше зростає частота випадків захворювань декількох органів або систем. Так, наприклад, патологія декількох систем у 61–70 років становить 47 %, у 71–80 років — 50 %. У пацієнтів віком понад 80 років супутні захворювання декількох органів та систем діагностувалися у 100 % випадків.

При вивченні тривалості оперативного втручання залежно від обраного методу остеосинтезу встановлено, що при остеосинтезі тривалістю до 1 години прооперовано 13,74 % пацієнтів. Найбільшу кількість остеосинтезів виконано із застосуванням інтрамедулярного стрижня Кюнчера — у 9 (6,87 %) пацієнтів. При тривалості оперативного втручання 1–2 години прооперовано 54,19 % пацієнтів. У зазначені терміни найбільше прооперовано хворих із застосуванням БІОС — 25 (19,08 %) пацієнтів, із застосуванням інтрамедулярного стрижня Кюнчера — 21 (16,03 %) пацієнт та в 19 (14,50 %) травмованих виконано остеосинтез пластинами (табл. 2).

Понад 2 години тривали оперативні втручання в 42 (32,07 %) пацієнтів. Остеосинтез інтрамедулярним блокуючим стрижнем у зазначений час виконано у 12 (8,3 %) хворих, остеосинтез із використанням накісткових пластин типу АО — в 11 (8,39 %) пацієнтів, 9 (6,87 %) пацієнтам виконано оперативне втручання із застосуванням стрижнів Кюнчера.

Розподіл пацієнтів за тривалістю перебування в стаціонарі до оперативного втручання наведений у табл. 3. У 74,8 % усіх потерпілих доопераційний період становив до 5 ліжко-днів. Практично в рівнозначних групах за тривалістю доопераційного періоду були пацієнти, яким виконувався блокуючий інтрамедулярний остеосинтез (25,9 %) та остеосинтез стрижнем Кюнчера (23,7 %). Від 6 до 14 ліжко-днів до операції в лікувальному закладі перебували 22,1 % хворих, які потребували додаткових обстежень, корекції стану внутрішнього гомеостазу. Понад 14 ліжко-днів до операції в стаціонарі перебували хворі з важкою політравмою, яким виконувалися оперативні втручання за життєвими показаннями та проводилася інтенсивна терапія у відділі інтенсивної терапії.

Аналіз тривалості післяопераційного ліжко-дня показав, що до 10 днів у лікувальному закладі після оперативного втручання перебували 44,3 % пацієнтів. Основна кількість пацієнтів — 45,8 % була виписана в проміжку між 11 і 20 днями. У 9,9 % випадків травмовані перебували в стаціонарі понад 21 день, що було зумовлено тяжкою супутньою патологією, множинними сегментарними переломами або травматичністю оперативного втручання.

Серед пацієнтів, які перебували в лікувальних закладах у післяопераційному періоді до 10 днів, домінували хворі, прооперовані методом інтрамедулярного блокованого остеосинтезу — 50 %.

Пацієнти, прооперовані із застосуванням інтрамедулярного стрижня Кюнчера та накісткових пластин, становили відповідно 20,7 і 19 %. У терміни від 11 до 20 днів виписалося 43,3 % пацієнтів, які були прооперовані з використанням інтрамедулярних стрижнів Кюнчера. Пацієнти, яким виконано остеосинтез накістковим пластинами, становили 33,3 %. Пацієнти, прооперовані методом інтрамедулярного блокуючого остеосинтезу, становили 20 %, більшість із яких виписана на 12–16-й день перебування у стаціонарі.

Середня тривалість ліжко-дня у хворих в умовах стаціонару з діафізарними переломами стегна залежно від обраного методу остеосинтезу наведена в табл. 4.

 Застосування блокуючого інтрамедулярного остеосинтезу в пацієнтів при переломах діафізарної частини стегна дозволило скоротити тривалість середнього ліжко-дня до 20,2 ± 1,5 ліжко-дня. При використанні пластин середній ліжко-день становив 21,1 ± 1,7. У хворих, яким остеосинтез стегна виконано стрижнем Кюнчера, середній ліжко-день становив 25,1 ± 2,4. Найтривалішим виявилося перебування хворих у стаціонарі, яким виконувався МОС стегна апаратами позавогнищевої фіксації.

Висновки

1. У першу добу після травми з діафізарними переломами стегнової кістки в лікувальні заклади, де проводилося дослідження, госпіталізувалося 63,4 % хворих.

2. За допомогою рейтингової оцінки частоти переломів за віком та статтю встановлено, що найбільше було пацієнтів у трьох вікових групах: 21–30 років, 41–50 років та 61–70 років. Вони становили відповідно 16,8, 17,6 та 18,3 %. Серед усіх обстежених чоловіки з діафізарними переломами стегнової кістки становили 64,1 %, жінки — 35,9 %.

3. За характером ушкоджень у 89,32 % пацієнтів було діагностовано закриті переломи діафізарної частини стегнової кістки, відкриті переломи виявлено в 10,68 % травмованих. Пацієнти з локалізацією перелому в середній третині діафіза стегнової кістки становили 47 %, нижній третині діафіза — 35 % випадків, верхній третині діафіза — 18 % випадків.

4. При вивченні стану здоров’я пацієнтів із переломами стегнової кістки встановлено, що супутня патологія мала місце у 57,2 % випадків. Серед окремих нозологічних груп 58,1 % становили захворювання серцево-судинної системи, легенева патологія — 11,6 %, захворювання опорно-рухового апарату діагностувалися в 9,3 %, патологію ЦНС виявлено в 7 % пацієнтів. Патологію кишково-шлункового тракту діагностовано в 11,6 % пацієнтів, захворювання магістральних судин діагностовано у 2,3 % пацієнтів.

5. Застосування блокуючого інтрамедулярного остеосинтезу в пацієнтів при переломах діафізарної частини стегна дозволило скоротити середню тривалість ліжко-дня до 20,2 ± 1,5. При використанні пластин середня кількість ліжко-днів становила 21,1 ± 1,7. У хворих, яким остеосинтез стегна виконано стрижнем Кюнчера, середня кількість ліжко-днів становла 25,1 ± 2,4.