Журнал «Травма» Том 14, №2, 2013

Остеопороз — це системне захворювання скелета, що характеризується низькою кістковою масою, змінами мікроархітектоніки кістки, підвищеною її ламкістю та збільшенням ризику виникнення переломів [13]. Поширеність остеопорозу в США становить понад 10 млн чоловік, а вартість лікування остеопорозу та його наслідків — щорічно близько 13,5 млрд доларів [17]. У світі близько 200 млн чоловік отримують остеопоротичні переломи [3]. Остео­пороз — переважно вікозалежне захворювання. Згідно з демографічними прогнозами, до 2025 року частка людей похилого віку зросте на 69 % серед жінок та на 89 % серед чоловіків, що спричинить зростання кількості переломів шийки стегнової кістки до 1,8 млн на рік [7]. Остеопороз не тільки спричиняє виникнення низькоенергетичних переломів, але й може впливати на перебіг загоєння переломів у випадку високоенергетичної травми. Лікування переломів і в одному, і в другому випадках є досить складною справою, враховуючи низьку кісткову масу в зоні перелому та ризик нестабільності фіксаторів. Так, кількість випадків незрощення та нестабільності металоконструкцій при метаепіфізарних переломах довгих трубчастих кісток на тлі системного остеопорозу становить 10 %, а частота пов’язаних із цим повторних оперативних втручань сягає 23 % [15, 16]. Зниження інтенсивності регенераторних процесів деякі дослідники пов’язують лише з віком [14]. Порушення формування повноцінної кісткової мозолі в похилому віці продемонстровані в поодиноких експериментальних дослідженнях [5], проте дані про вплив безпосередньо остеопорозу на регенерацію переломів кісток нечисленні та суперечливі [2, 8]. З огляду на це проб­лема репаративної регенерації переломів кісток на тлі системного остеопорозу набуває надзвичайної актуальності. А відтак метою нашого дослідження стало вивчення репаративної регенерації кісткової тканини на моделі перелому стегнової кістки в експерименті залежно від структурно­функціонального стану скелета.

Матеріал та методи дослідження

Експериментальне дослідження проведено на 40 статевозрілих самицях щурів породи Vistar віком 6 місяців. Дослідження проводилося на базі відділу клінічної фізіології та патології опорно­рухового апарату ДУ «Інститут геронтології імені Д.Ф. Чеботарьова НАМН України». Щурі утримувались у стандартних умовах віварію при природному освітленні, на стандартному раціоні харчування при вільному доступі до їжі (стандартний гранульований комбікорм­концентрат) та води. Експеримент на щурах проводили відповідно до правил Європейської конвенції щодо гуманного ставлення до тварин. Оперативні втручання проводили під інгаляційним ефірним наркозом [4].

Тварини були розподілені на дві групи по 20 осіб у кожній. Щурам 1­ї групи було зроблено двобічну оваріоектомію. Щурам 2­ї групи оваріоектомію не проводили. Після оваріоектомії за тваринами спостерігали впродовж 4 місяців, необхідних для розвитку моделі постменопаузального остеопорозу у тварин основної (1­ї) групи. Потім у тварин обох груп проводили моделювання дірчастого перелому дистального метаепіфізу стегнової кістки задньої кінцівки шляхом перфорації шилом. Додаткової зовнішньої фіксації травмованої кінцівки не виконували.

З метою дослідження зміни щільності кісткової тканини та верифікації розвитку остеопорозу в усіх групах досліджуваних тварин до початку експерименту та через 4 місяці з моменту проведення оваріоектомії визначали мінеральну щільність кісткової тканини (МЩКТ) із використанням програми «Експериментальні тварини» на двохенергетичному рентгенівському денситометрі Prodigy (GE Medical systems, Lunar, model 8743, 2005).

Динаміку МЩКТ обчислювали за формулою:

DМЩКТ (%) = (DМЩКТ/МЩКТпочатк.)*100 %,

де DМЩКТ — різниця абсолютних показників мінеральної щільності кісткової тканини до та через 4 міс. після оваріоектомії.

Тварин виводили з експерименту на 10­ту та 30­ту добу після перелому шляхом передозування ефіру.

Патоморфологічне дослідження здійснювали комп­лексом гістологічних, гістохімічних, а також морфо­ме­ричних методик, адекватних меті дослідження.

Мікроморфометричне дослідження діафіза і проксимального епіфіза великогомілкових кісток проводили за допомогою мікрометра окулярного гвинтового МОГ­1­15х (ДСТ 7865­56) і окулярної вимірювальної сітки мікроскопа біологічного дослідницького МБД­3. Калібрування вимірювальних приладів виконували за допомогою міліметрового відрізка (ДСТ2 07513­552).

При гістоморфометрії оцінювали ширину трабекул, а також об’ємне співвідношення клітинних елементів і міжклітинної речовини в губчастій, компактній кістковій тканині та в зоні регенерату.

Визначення біомеханічних властивостей регенерату проводилося за допомогою мікротвердомера ПМТ­3 [1].

Гістоморфометричні та біомеханічні дослідження проводилися на кафедрі нормальної анатомії Луганського державного медичного університету під керівництвом професора В.І. Лузіна.

Статистичний аналіз проводили з визначенням параметричних (критерій Стьюдента, однофакторний дисперсійний аналіз ANOVA) та непараметричних критеріїв (кореляційний аналіз за Спірменом). При аналізі використовували пакети програм Microsoft Excel та Statistiсa 6.0.

Результати та обговорення

Згідно з даними двохенергетичної рентгенівської денситометрії, через 4 місяці після двобічної оваріо­ектомії у тварин основної групи спостерігалося вірогідне зниження мінеральної щільності кісткової тканини практично в усіх ділянках скелета порівняно з представниками контрольної групи (рис. 1), що дозволило нам вивчати репаративні процеси на тлі вірогідно встановленого остеопорозу.

На 10­ту добу після перелому в регенераті переважала ретикулофіброзна тканина з помірним вмістом грубоволокнистої кістки та невеликою кількістю пластинчастої. При цьому суттєвих відмінностей в якості регенерату між тваринами основної та контрольної груп не спостерігалося (рис. 2). Біомеханічне дослідження регенерату в дані строки також не виявило вірогідної відмінності між тваринами з оваріоектомією та без такої. У цьому плані отримані нами результати не збігаються із даними Wang et al. та Qiaoetal, які показали зниження мінеральної щільності кісткової мозолі в середньому періоді регенерації переломів у оваріоектомованих щурів [12, 18].

Ключову роль у формуванні повноцінного регенерату відіграє пластинчаста кісткова тканина, з якої складається кісткова мозоль у довгих трубчастих кістках, аж до перебудови її у компактну кістку. Якщо ця пластинчаста кістка є естрогенчутливою, то логічно припустити, що оваріоектомія погіршить процеси репарації кістки після перелому. Однак прямі експериментальні докази даного припущення нечисленні та суперечливі [10, 11]. На 30­ту добу після перелому ми спостерігали вірогідне зростання частки пластинчастої кістки в регенераті у представників контрольної групи та вірогідно кращі біомеханічні властивості кісткової мозолі у тварин без оваріоектомії (рис. 3).

Отримані нами дані суперечать працям деяких дослідників, в яких заперечується вплив остеопорозу, спричиненого оваріоектомією [9] та тривалою іммобілізацією [6], на перебіг процесів репаративної регенерації довгих трубчастих кісток нижніх кінцівок.

Висновки

Таким чином, наявність системного остеопорозу у експериментальних тварин не впливає на перебіг репаративного процесу на ранній та середній стадіях утворення мозолі, проте спричиняє вірогідне зниження показників мікротвердості регенерату, а також погіршенні його якості, що виражалося у переважанні в його складі ретикулофіброзної та грубоволокнистої кісткової тканини на стадіях формування та мінералізації остеоїду порівняно з тваринами контрольної групи.