Газета «Новости медицины и фармации» 9 (460) 2013

Гострі кишкові інфекції (ГКІ) в дітей — одне з поширених захворювань у педіатричній практиці [1, 3, 7]. Рівень захворюваності на ГКІ дітей різних вікових груп у 2,5–3 рази вищий, ніж дорослих [1, 5]. За даними ВООЗ, щорічно у світі реєструється від 68,4 до 275 млн випадків захворювань, що супроводжуються діареєю. Ці захворювання займають третє місце за частотою причин смертності в групі дітей віком до 5 років. Щорічно від ГКІ у світі помирає до 1 млн дітей [1, 4, 7]. В останні роки серед інвазивних діарей сальмонельоз займає провідне місце, особливо в групі дітей перших років життя. Особливістю перебігу сальмонельозу виступає часте формування реконвалесцентного бактеріоносійства [1, 2, 6]. Інвазивний характер діареї з можливим формуванням бактеріоносійства обумовлює необхідність проведення антибіотикотерапії як етіотропного лікування в гострий період захворювання. При сальмонельозі велике значення має вибір антибактеріального препарату, тому що він повинен ефективно впливати на інвазивні патогенні мікроорганізми на тлі мінімального впливу на чутливу та нестійку природну кишкову мікрофлору. Останніми роками в педіатричну практику широко впроваджуються антибактеріальні препарати цефалоспоринового ряду, які призначаються ентерально. Застосування ентеральних антибактеріальних препаратів дозволяє мінімізувати негативний вплив на психіку хворої дитини, запобігти ускладненням, що в ряді випадків виникають при внутрішньом’язовому введенні антибіотиків, і в той же час досягти необхідного терапевтичного ефекту.

На сучасному етапі препаратом вибору в терапії інвазивних діарей, згідно з літературними даними [4], виступає представник цефалоспоринів ІІІ покоління Цефікс (­цефіксим), виробництва «Фарма Інтернешнл», Йорданія.

Метою дослідження була оцінка клініко­лабораторної ефективності Цефіксу при лікуванні сальмонельозу в дітей.

Матеріали та методи

Під нашим наглядом перебували 57 пацієнтів віком від 6 місяців до 16 років, які знаходилися на лікуванні в дитячому відділенні обласної клінічної інфекційної лікарні. Групу хворих від 6 місяців до 3 років становили 26 (45,6 %) дітей, 4–7 років — 16 (28,1 %), 8–16 років — 15 (26,3 %) хворих. Із них хлопчиків 36 (63,2 %), дівчаток — 21 (36,8 %). Більшість дітей надійшла на лікування в перші 3 доби захворювання — 51 (89,5 %) пацієнт. Захворювання перебігало в середньотяжкій формі в 50 (87,7 %) хворих, лише в 7 (12,3 %) дітей мав місце тяжкий перебіг. Діагноз сальмонельозу було встановлено на підставі епідеміологічних даних та наявності відповідних клінічних проявів з обов’язковим бактеріологічним підтвердженням. При бактеріологічному дослідженні фекалій домінуючим штамом була Salmonella blegdam — 37 (64,9 %), Salmonella typhimurium зареєстрована в 15 (26,3 %), Salmonella virchow — у 3 (5,3 %), Salmonella montevideo — у 2 (3,5 %) пацієнтів.

Крім загальноклінічних методів обстеження включало проведення лабораторних та інструментальних досліджень: клінічний та біохімічний аналіз крові (визначення рівня креатиніну, сечовини, білірубіну, АЛТ, глюкози, натрію, калію), загальний аналіз сечі, аналізи калу (копроцитограма, бактеріологічні дослідження калу, протеолітична активність), УЗД органів черевної порожнини.

До комплексної терапії пацієнтів з антибактеріальною метою було включено препарат Цефікс. Інших антибактеріальних препаратів діти не отримували. Добову дозу Цефіксу 8 мг/кг маси тіла було поділено на 2 прийоми через кожні 12 год. Діти з масою тіла понад 50 кг отримували дозу для дорослих (400 мг/добу). Тривалість антибактеріальної терапії становила 5 днів. Оцінку переносимості препарату проводили на підставі суб’єктивних симптомів та об’єктивних даних, отриманих у процесі лікування, в балах за шкалою, запропонованою професором Крамаревим С.О. (2007) [4].

Усім хворим було призначено дієту, регідратаційну (залежно від ступеня зневоднення) та допоміжну (ентеросорбенти, пробіотики) терапію згідно з клінічними протоколами надання медичної допомоги, розділ «Педіатрія».

Результати та їх обговорення

Аналіз результатів первинного клініко­лабораторного обстеження показав, що діти групи спостереження надходили до стаціонару переважно на 1–3­й день хвороби. Захворювання починалося гостро й розвивалося бурхливо з підвищення температури тіла, інтоксикаційного синдрому, діареї та повторної блювоти впродовж 1–2, іноді 3–4 діб. Синдром інтоксикації, що переважав у хворих, також характеризувався погіршенням самопочуття, настрою, млявістю, головним болем.

Диспептичні прояви мали місце у всіх хворих: біль у животі та тенезми (100 %), бурчання (80 %), рідкі випорожнення з домішками слизу та зелені (100 %). Діарейний синдром помірно був виражений у 37 (64,9 %) дітей (5–10 разів за добу), а в 9 (15,8 %) — був тяжким (кількість випорожнень більше ніж 10 на добу). Діарея та блювота зумовили зневоднення організму в 44 (77,2 %) хворих, із яких у 16 (28,1 %) було встановлено І ступінь ексикозу, у 26 (45,6 %) — ІІ, а у 2 (3,5 %) — ІІІ, що потребувало проведення активної парентеральної регідратаційної терапії у 22 пацієнтів.

У гострому періоді хвороби в дітей групи спостереження зміни гемограми частіше відповідали проявам гемоконцентрації: збільшення кількості еритроцитів, гемоглобіну. Відносний лейкоцитоз (до 24 х 10⁹/л — у 33 хворих) із нейтрофільозом і зсувом лейкоцитарної формули вліво спостерігався в усіх хворих та супроводжувався підвищенням ШОЕ в 41 (71,9 %) пацієнта. За даними біохімічного дослідження крові у 12 (21,1 %) пацієнтів у період розпалу захворювання було зареєстровано підвищення активності АЛТ на тлі нормобілірубінемії. При цьому в 5 (8,8 %) пацієнтів АЛТ була підвищена в 1,5 раза, у 6 (10,5 %) — у 2 рази. Слід відмітити, що цитолітичний синдром у більшості хворих був короткочасним: реєструвався на висоті інтоксикації і в період реконвалесценції нормалізація рівня АЛТ зареєстрована в усіх пацієнтів.

На фоні проведення комплексного етіо­патогенетичного лікування з використанням антибактеріального препарату Цефікс стан усіх хворих покращувався. Так, лихоманка, що мала місце в 51 (89,5 %) дитини з сальмонельозом, тривала впродовж однієї доби в 16 (28,1 %), близько 2 діб — у 24 (42,1 %) і лише в 3 (5,3 %) пацієнтів зберігалася до 5 діб. На 3­тю добу від початку лікування вже не відзначався біль у животі у 39 (68,4 %) хворих, у 14 (24,6 %) був мінімальним та періодичним, на 5­ту добу на біль у животі не скаржився жоден пацієнт.

Важливим симптомом, що характеризує ступінь ураження кишечника, є зміна характеру випорожнень: їх частота, консистенція, наявність патологічних домішок у вигляді слизу та зелені. На 3­тю добу лікування в 19 (33,3 %) хворих діарейний синдром був купіруваний; у 25 (43,9 %) пацієнтів частота випорожнень становила 1–2 рази на добу, а в 13 (1,8 %) — до 5 разів на добу. На 4­й день лікування випорожнення понад 5 разів на добу зареєстровані лише в одного хворого, у решти дітей частота ­випорожнень була 1–2 рази на добу. До 5–6­го дня терапії характер і частота випорожнень нормалізувалися в усіх хворих.

У перший день лікування в усіх хворих спостерігалося порушення консистенції випорожнень. У переважної більшості дітей (56 хворих) вони були рідкими. У динаміці захворювання випорожнення поступово нормалізувалися. Через 3 дні від початку лікування у 39 (68,4 %) дітей випорожнення були ще рідкими, а в 19 (33,3 %) стали оформленими. На 5­й день лікування ви­порожнення нормалізувалися в усіх пацієнтів. У випорожненнях більшості хворих було виявлено слиз у різній кількості, що вказувало на ураження товстого кишечника. У динаміці захворювання патологічні домішки у випорожненнях поступово зникали, тобто на 3­тю добу вони відмічалися в 14 (24,6 %), а наприкінці лікування (5­та доба) домішки слизу не визначалися в жодного хворого.

За результатами контрольного бактеріологічного дослідження фекалій хворих, що було проведено на 3­тю добу від припинення антибактеріальної терапії, у 56 (98,2 %) пацієнтів було діагностовано елімінацію сальмонели. Лише 1 (1,8 %) дитина залишилася бактеріоносієм.

З огляду на той факт, що такий симптом, як біль у животі та тенезми за рахунок спазмів та гіперперистальтики в дебюті захворювання, мав місце у 100 % дітей, які перебували під нашим спостереженням, у комплексну терапію було включено препарат Ріабал®, що справляє спазмолітичну дію на шлунково­кишковий тракт. Вибір зазначеного спазмолітика був зумовлений тим, що препарат добре сприймається організмом і його застосування не впливає на функцію печінки, що особливо важливо в терапії даної групи дітей, враховуючи той факт, що у 12 (21,1 %) пацієнтів у період розпалу захворювання було зареєстровано підвищення активності АЛТ на фоні нормобілірубінемії. Препарат застосовували у вікових дозах протягом 3–4 діб. Проведена оцінка застосування Ріабалу® в комплексній терапії сальмонельозу в дітей показала, що вже на другий день застосування на біль у животі скаржилися лише 19 (33,3%) хворих, із яких у 14 (24,6 %) відмічали його помірну вираженість. На 5­й день захворювання біль у животі не визначався в жодного пацієнта.

Таким чином, аналіз отриманих результатів показав, що пероральний антибактеріальний препарат цефалоспоринового ряду Цефікс може виступати препаратом вибору в лікуванні сальмонельозу в дітей як альтернатива парентеральним антибіотикам того ж класу (цефотаксим, цефтріаксон тощо). При цьому оцінка переносимості препарату становила 100 %. Під час застосування препарату Цефікс у комплексній терапії сальмонельозу в дітей побічних явищ за весь період дослідження не було зареєстровано в жодного пацієнта.

Висновки

1. Цефалоспорин ІІІ покоління Цефікс (цефіксим), виробництва «Фарма Інтернешнл», Йорданія, є ефективним антибактеріальним препаратом для перорального застосування в лікуванні сальмонельозу в дітей і може використовуватися як альтернатива парентеральним цефало­споринам.

2. Про ефективність Цефіксу в лікуванні сальмонельозу в дітей свідчать як швидка позитивна клінічна динаміка, так і високий сануючий бактеріологічний ефект препарату.

3. Препарат Цефікс є безпечним анти­бактеріальним засобом.