Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.



Всесвітній день боротьби із запальними захворюваннями кишечника
день перший
день другий

Коморбідний ендокринологічний пацієнт

Всесвітній день боротьби із запальними захворюваннями кишечника
день перший
день другий

Коморбідний ендокринологічний пацієнт

Міжнародний ендокринологічний журнал 6 (54) 2013

Повернутися до номеру

Стан моторно-евакуаторної функції шлунка — діагностичний маркер лабільного перебігу цукрового діабету

Автори: Костіцька І.О. - Кафедра ендокринології, ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет»

Рубрики: Ендокринологія

Розділи: Медичні форуми

Версія для друку

Одним із вірогідних критеріїв оцінки витрат державних коштів для лікування хворих на цукровий діабет (ЦД) вважають стан компенсації й перебігу захворювання. Профілактика тяжких судинних ускладнень безпосередньо залежить від ранньої діагностики захворювання й стану компенсації вуглеводного обміну в даної групи пацієнтів. Результати багатьох наукових досліджень свідчать про значні труднощі в підтримці оптимального рівня показників глікемії, глікозильованого гемоглобіну (HbA1c) у хворих на ЦД, незважаючи на удосконалення принципів лікування хвороби й сучасних методів самоконтролю. Однією з багатьох причин відсутності компенсації ЦД вважають зростання частоти лабільного перебігу захворювання: виникнення гіпоглікемічних станів, які змінюються гіперглікеміями, безсимптомний початок епізодів гіпоглікемій. Маркером лабільного перебігу ЦД слід вважати порушення моторики шлунка в результаті розвитку діабетичної шлунково­кишкової автономної нейропатії. Як сповільнення, так і пришвидшення моторно­евакуаторної функції шлунка викликають зміни часу абсорбції вуглеводів і початку дії таблетованих антидіабетичних препаратів та інсуліну. Варто пам’ятати також про страх пацієнтів перед розвит­ком епізодів гіпоглікемії без класичних передвісників внаслідок відсутності симпатоадреналової відповіді на різке зниження рівня глюкози в крові. Всі чинники незадовільного контролю ЦД погіршують якість життя й працездатність великої групи осіб.

Мета дослідження — встановити частоту виникнення епізодів гіпоглікемій і стан компенсації вуглеводного обміну в хворих на цукровий діабет з ознаками порушення моторно­евакуаторної функції шлунка.

Матеріал і методи дослідження. Обстежено 38 хворих на ЦД, серед яких 6 чоловіків і 32 жінки, віком від 28 до 70 років і тривалістю захворювання від 5 до 20 років. До складу першої групи включені хворі на ЦД 1 типу (n = 19), а друга група пацієнтів — хворі на ЦД 2­го типу (n = 19). Всім пацієнтам проведено анкетування з визначенням оцінки ризику низького рівня цукру крові (D­ABS) протягом останніх 7 днів. Вивчено показники вуглеводного обміну: глікемічний профіль протягом тижня й рівень HbA1c. Стан моторно­евукуаторної функції шлунка оцінювали за показником часу напіввивільнення діагностичного сніданку (Т½) при виконанні 13С­октаноєвого дихального тесту (13С­ОДТ). Нормальний показник Т½ становить 40–75 хв, прискорення моторно­евакуаторної функції шлунка — при Т½ менше 40 хв, сповільнення функціональної активності шлунка має три ступені: легкий — 75–95 хв, середній — 95–115 хв і тяжкий — понад 115 хв. У дослідження не включали пацієнтів з іншими патологічними станами й хворобами шлунково­кишкового тракту, які впливають на рухову активність шлунка.

Результати дослідження та їх обговорення. З огляду на результати проведеного анкетування з визначенням оцінки ризику низького рівня цукру крові (D­ABS) в трьох хворих (15,8 %) першої групи наявні часті симптоми гіпоглікемії від легкого до середнього ступеня тяжкості, які підтверджені лабораторними даними глікемічного профілю: цукор крові коливався у межах від (3,8 ± 0,7) ммоль/л до (5,9 ± 2,1) ммоль/л та відсутня компенсація ЦД 1­го типу, показник HbA1c — (9,3 ± 1,1) %, результат 13С­ОДТ становив Т½ — (32,2 ± 7,7) хв, що відповідає прискоренню випорожнення шлунка. У 6 осіб (31,6 %) першої групи (Т½ — (86,1 ± 9,2) хв) і 9 пацієнтів (47,4 %) другої групи (Т½ — (78,4 ± 3,4) хв) діагностовано легкий ступінь сповільнення часу напіввиведення твердої їжі зі шлунка в дванадцятипалу кишку на тлі субкомпенсації ЦД за результатами аналізів глікемічного профілю (глюкоза натщесерце (6,8 ± 0,7) ммоль/л) і показником HbA1c — (8,0 ± 0,7) %, симптомів гіпоглікемії згідно з анкетуванням і лабораторними результатами протягом тижня не спостерігалося. Зниження мотор­но­евакуаторної функції шлунка середнього ступеня виявлено у 8 хворих на ЦД, з них 4 пацієнти (21,1 %) належали до першої групи (Т1/2 — (100,4 ± 4,3) хв) і 4 особи (21,1 %) — до другої групи (Т1/2 — (99,5 ± 2,3) хв). У всіх 8 хворих виявлені симптоми гіпоглікемії легкого ступеня, що спостерігалися від одного до трьох разів на тиждень, відсутня компенсація ЦД, оскільки рівень HbA1c становив (9,8 ± 1,2) %, а рівень цукру крові протягом дня коливався в межах від 4,8 до 11,3 ммоль/л. Тільки в однієї хворої (5,3 %) на ЦД 2­го типу діагностовано дизритмію шлунка у вигляді уповільнення тяжкого ступеня Т1/2 — 116 хв. Згідно з оцінкою відповідей пацієнтки на питання опитувальника D­ABS протягом останніх 7 днів не було страху перед низьким рівнем цукру крові, тоді як за результатами глікемічного профілю спостерігається різке коливання показників глюкози крові протягом доби від 3,0 до 17,7 ммоль/л, показник HbA1c — 10,5 %, що свідчить про декомпенсацію основного захворювання, а безсимптомний розвиток епізодів гіпоглікемії у хворої слід вважати результатом прогресування симптомів автономної нейропатії шлунка. У 31,6 % (6 осіб) пацієнтів першої групи й у 27,8 % (5 осіб) хворих на ЦД 2­го типу відсутні дизритмії шлунка, не виявлено лабораторних симптомів гіпоглікемії, рівень HbA1c — (7,9 ± 0,9) %. Отже, стан моторно­евакуаторної функції шлунка — діагностичний маркер стану компенсації вуглеводного обміну в хворих на ЦД 1­го та 2­го типів.

Висновки. У 63,2 % хворих на цукровий діабет діагностовано різний ступень зниження моторно­евакуаторної функції шлунка в результаті розвитку діабетичного гастропарезу, який викликає лабільний перебіг основного захворювання, що безпосередньо впливає на прогресування серцево­судинних катастроф. Для встановлення етіопатогенетичних механізмів лабільного перебігу цукрового діабету з діагностичною метою слід проводити 13С­октаноєвий дихальний тест, у свою чергу вдосконалюючи принципи ранньої діагностики, лікування й профілактики хронічних ускладнень.



Повернутися до номеру