Международный эндокринологический журнал 6(12) 2007

Цукровий діабет — хронічне захворювання, що можна лікувати, але, на жаль, не можна вилікувати, тому він є серйозною проблемою для медицини всіх країн через високий рівень поширеності, інвалідизації працездатного населення, значних економічних витрат на його лікування.

На сьогодні у світовій медицині загальновизнано, що одним із найбільш прогресивних підходів до вирішення проблем хронічних захворювань є організація системи навчання методам самоконтролю самих хворих. І саме розвиток навчання в діабетології став моделлю для проведення аналогічної роботи в галузі інших хронічних захворювань. Ще в 1925 р. Ернесто Рома в Португалії і одночасно з ним доктор Еліот Проктор Джослін в Америці почали створювати курси з навчання хворих, на яких виробляли у них найважливіші навички з метою узгодження інсулінотерапії, харчування та режиму фізичних навантажень. Ще тоді в ефективності лікування був визнаний вирішальним щоденний самоконтроль обміну речовин, що проводився безпосередньо хворим на цукровий діабет. Учені всього світу з кожним роком все частіше підтверджували, що здійснювати ефективне лікування діабету можна лише у випадку, коли хворий правильно і своєчасно зможе коригувати лікування в домашніх умовах.

Навчання хворих направлене на нормалізацію обмінних процесів, ліквідацію гострих та хронічних ускладнень, тобто на сприяння підвищенню якості життя хворих на цукровий діабет.

У Вінницькому обласному клінічному ендокринологічному диспансері школа хворих на цукровий діабет розпочала функціонувати однією із перших в Україні ще з 1995 р.

Робота розпочалася з проведення індивідуальних занять та групових лекцій для стаціонарних хворих за планом. Кожен цикл містив по 10 лекцій з основних тем. З 1997 р. до плану навчання були включені практичні заняття з правил харчування, правил введення препаратів інсуліну, навчання проведення самоконтролю.

З 2000 р. до штату школи хворих на цукровий діабет введено посаду психолога, дієтолога та юриста.

Психолог проводить індивідуальні заняття із вперше виявленими хворими на цукровий діабет та батьками хворих дітей до 14 років, а також групові інтерактивні заняття.

З 2003 р. до штату школи хворих на цукровий діабет входить лікар-ендокринолог — 1,5 посади; лікар-дієтолог — 0,25 посади; психолог — 1посада; юрист — 1 посада; медична сестра — інструктор — 2 посади. В обласному клінічному ендокринологічному диспансері на сьогоднішній день відкрито 2 приміщення школи хворих на цукровий діабет, що оснащені телевізором із відеомагнітофоном, комп’ютером із навчально-ігровими програмами, меблями, наглядною агітацією та засобами самоконтролю.

За сприяння фармацевтичної компанії «Ново Нордиск» оснащено школу хворих на цукровий діабет у терапевтичному відділені № 1 з дитячими ліжками та за сприяння ЗАТ «Індар» — у терапевтичному відділенні № 2. Щоденно у школах хворих на цукровий діабет проводяться лекції, індивідуальні та практичні заняття.

У 2003 р. з огляду на попередній досвід роботи (програма інтенсивного лікування та навчання у вигляді лекцій сприймається лише незначним відсотком хворих) були розроблені індивідуальні схеми навчання хворих на цукровий діабет залежно від типу діабету, віку та статі хворих.

Наводимо розроблену нами схему для контролю за проходженням навчання.

При госпіталізації хворого на цукровий діабет лікуючий лікар направляє його до медичної сестри — інструктора школи хворих, яка повідомляє про режим роботи школи, видає необхідну літературу та вищезгадану схему індивідуального навчання. Також хворому пропонується заповнити анкету у вигляді тестів на виявлення початкового рівня засвоєних знань із питань цукрового діабету. Лікуючий лікар при первинному огляді хворого призначає план проходження обов’язкових занять у школі хворих на цукровий діабет з огляду на анамнез, стан захворюваності та рівень знань про хворобу. Наприклад: розділ І — 1, 3, 4, 5; розділ ІІ — 1, 3; розділ ІІІ — 2. Медичною сестрою — інструктором школи хворих на цукровий діабет ставляться відмітки про виконання пунктів програми індивідуальної схеми навчання, кожне заняття.

Крім того, до схеми індивідуального навчання включений щоденник самоконтролю, заповнення якого контролюється лікуючим лікарем та медичною сестрою терапевтичного відділення. Після закінчення програми навчання проводиться повторне анкетування для з’ясування рівня засвоєння отриманих знань. У хворих приймається залік для закріплення мінімального рівня засвоєних знань із метою підтримання рівня компенсації та попередження розвитку ускладнень. Із хворими на цукровий діабет, яким призначено лікарем постільний режим (хірургічне відділення), проводиться навчання в індивідуальному режимі також за визначеною лікуючим лікарем програмою.

При оцінці ефективності роботи школи видно, що серед 2 тис. хворих на цукровий діабет, які пройшли навчання, лише 15–17 % є достатньо мотивованими для підтримання компенсації цукрового діабету (оцінка проводилася за рівнем глікозильованого гемоглобіну — до 8 %). У 30–40 % хворих мотивація визначалася на рівні знань, але реально не впливала на поведінку хворого для підтримки компенсації цукрового діабету.

Під час аналізу показників роботи стаціонару відзначається суттєве зменшення випадків повторної госпіталізації, що пов’язані з декомпенсацією цукрового діабету (1996 р. — 21 %, 2006 р. — 8–9 %). Під час аналізу причин надходження до реанімаційного відділення з’ясовано, що лише у 10 % хворих до цього призвело порушення дієти та фізичного навантаження (1996 р. — близько 50 %). Значно зменшилася загальна кількість діабетичних гангрен (1996 р. — 237, 2006 р. — 166) та відповідно кількість високих ампутацій із приводу гангрен у хворих на цукровий діабет.

Порівняння структури причин смертності серед хворих на цукровий діабет демонструє очевидну позитивну динаміку: зменшення кількості випадків діабетичної коми (1996 р. — 11,2 %, 2006 р. — 0,3 %), гіпоглікемічної коми (1996 р. — 1,9 %, 2006 р. — 0,09 %), гангрени (1996 р. — 39,9 %, 2006 р. — 1,49 %).

Отже, з огляду на досвід роботи ми можемо стверджувати, що основним у навчанні хворих є не метод примусового навчання, а метод індивідуального підходу та вибору індивідуальної мотивації для кожного хворого, особливо дітей, підлітків та людей віком до 40 років.

Важливим фактором також є емоційний стан хворого на момент перебування на стаціонарному лікуванні через загострення хронічних супутніх захворювань. Тобто навчання повинно бути максимально адаптованим до можливостей хворого сприймати інформацію. Так, особливо важко сприймають її хворі похилого віку.

Найбільш проблемним в організації навчання хворих на цукровий діабет є не лише передача певної кількості знань, а формування дієвої мотивації, психологічної установки, за допомогою яких хворий зможе взяти на себе більшу частину відповідальності за адекватність лікування свого захворювання.