Газета «Новости медицины и фармации» 6 (495) 2014

Статья опубликована на с. 26-27 (Укр.)

Багато життів забрала Велика Вітчизняна війна, вона несла страждання, поранення, каліцтво. Кожна людина билася з ворогом на своєму місці, в міру своїх сил. Солдат — в окопах, робітник — за верстатом, а медик — рятуючи життя хворих і поранених. Завдяки самовідданій праці воєнних медиків 72,3 % поранених і 90,6 % хворих поверталися до лав бійців. Історики військової медицини підрахували, що кількість тих, хто повернувся до строю за всі роки війни, становить приблизно 17 мільйонів осіб (для порівняння: у 1945 р. Радянська армія налічувала 6,7 млн чол.) [19, с. 21]. На відміну від попередніх воєн, у яких поранених вивозили в тил без лікування, під час Вітчизняної війни була розроблена система етапного лікування поранених і хворих з їх евакуацією за призначенням. Найбільш близькими до солдатів були військові санітари, санітари-носильники, санінструктори. Вони ділили з воїнами всі тяготи і небезпеки фронтового життя. Робота військових медиків, значну частину яких становили жінки, починалася на передньому краї, у першій траншеї, у роті, що стояла на смерть, у розвідувальній групі, яка пішла в тил ворога, у загоні морської піхоти, що піднялася у вирішальну контратаку. За даними військово-медичної статистики, у 84,4 % випадків перша допомога надавалася безпосередньо на полі бою [20, с. 36].

Роботі воєнних медиків присвячені наукові дослідження, їм зведені пам’ятники, але головним монументом, незважаючи на плин часу, залишається людська вдячність та пам’ять, втілені, зокрема, в народній творчості. Російський фольклорист В. Бахтін пише: «Фольклор Вітчизняної війни є таким само багатоликим, якою багатоликою була війна. Фронтовий, окопний фольклор, фольклор радянського тилу, окупованих територій, партизанська творчість, творчість військовополонених, в’язнів фашистських таборів і мільйонів чоловіків і жінок, вивезених у Німеччину. <...> За роки війни народ створив величезну кількість найрізноманітніших за темами, за життєвою основою, за думкою творів, які не тільки відбили будні війни, її чорні дні й рідкісні свята. Вони допомагали колективно осмислити те, що відбувається, дати йому оцінку» [2].

Мета даної статті — проаналізувати особливості медичних сюжетів та образів у фронтовому фольклорі часів Великої Вітчизняної війни.

В історичній літературі фольклорні матеріали періоду Великої Вітчизняної війни й досі залишаються недостатньо вивченими [12]. У 1941–1945 рр. збиранням фронтового фольклору займалися Інститут етнографії ім. М.М. Миклухо-Маклая АН СРСР та Державний літературний музей. Цю роботу найбільш активно здійснювала В.Ю. Крупянська. Вона листувалася з фронтовиками, виїжджала у відрядження, спілкувалася з пораненими червоноармійцями в госпіталях, збирала записні книжки фронтовиків. Підсумком стало видання двох збірників [9, 18]. Інакше ситуація склалася в Україні. Практично відразу після початку війни у серпні 1941 р. вийшло розпорядження РНК УРСР про збір фронтового фольклору, але виконати його тоді можливості не було. Робота розгорнулася відразу після визволення України. Інститутом народної творчості та мистецтв була організована низка експедицій, крім того, збирачі фольклору працювали й самостійно. Так, на Донеччині протягом усієї війни записувала й систематизувала матеріали викладач Слов’янського педагогічного інституту Н.Д. Тарасенко [17]. До інституту передавалися твори, надіслані до редакцій газет. У результаті великої роботи був підготовлений «Збірник фольклору Великої Вітчизняної війни» з передмовою М.Т. Рильського [6]. Гранки вже були підписані до друку, передбачався наклад 20 тис. примірників, але книга світ так і не побачила. Відповідь на запитання, чому добірки російських фольклористів були опубліковані і в 1945, і в 1953 рр., а українських — ні, полягає, на наш погляд, у тому, що В.Ю. Крупянська зосередила увагу виключно на фронтовому фольклорі, а в збірнику українського фольклору найбільш емоційні та художньо виразні твори — це пісні фашистської неволі. Це суперечило настановам офіційної ідеології останніх воєнних та повоєнних років, коли прославлялася Перемога, але її ціна замовчувалася. Аргумент на користь такого пояснення — виправлення в тексті передмови М.Т. Рильського в примірнику гранок книги: оцінки й згадки про окупацію пом’якшувалися й скорочувалися [6, с. 8–9]. Попри заборону друку, роботу зі збору воєнного фольклору співробітники інституту продовжували в 1950-ті рр. Матеріали експедицій, кілька варіантів рукопису збірника та вихідні матеріали збережені в архівних фондах Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського [6, 8, 11, 13, 16, 17]. У них міститься значна кількість фронтових пісень та віршів солдат і офіцерів, сюжети яких пов’язані з медициною.

У побутуванні пісень на фронті провідною була усна традиція. Виділялися видатні самодіяльні виконавці. Так, на нараді у грудні 1947 р. фольклорист-фронтовик Л.М. Пушкарьов зробив повідомлення про заспівувача взводу Олександра Козярського. Юнак 21–22 років з Кам’янця-Подільського мав чудовий голос та великий репертуар, але особливо його любили за імпровізаційні здібності, здатність переробити пісню по-новому. Він загинув напередодні перемоги [9, с. 11]. Тексти багатьох пісень повідомив у 1946 р. збирачу демобілізований сержант, робітник з м. Сталіно (Донецьк) Євген Михайлович Кирилов. Велику роль мали записні книжки. «Используя любую возможность (передышка между боями, нахождение в госпиталях), многие воины переписывали друг у друга стихи, песни. Мы в большинстве не знали, кто автор, композитор, но содержание этих стихов было нам близким, отражало мысли, желания, чаяния, настроения каждого фронтовика», — пише у своїх спогадах ветеран війни Георгій Правдиченко [14, с. 100].

І ветерани, і дослідники особливо підкреслюють надзвичайну популярність у фронтових умовах ліричних пісень. Відома письменниця О.М. Ржевська під час Великої Вітчизняної війни була військовим перекладачем (псевдонім Ржевська взятий на згадку про Ржевську битву), на початку війни писала у своєму щоденнику, що в її оточенні багато співали, переважали сумні народні співи, взагалі не згадували улюблених у передвоєнні часи бадьорих пісень [15, с. 340]. Пов’язані з медициною мотиви, сюжети та образи широко присутні у солдатських піснях баладного типу, що належали до числа улюблених творів, часто виконувалися і, відповідно, повідомлялися збирачам фольклору. Найбільш поширеними були не традиційні сюжети, за якими дівчина здалека сумує за коханим або солдат прагне побачення, а зустріч солдата з матір’ю, сестрою або коханою, що відбувається на фронті: санітарка рятує пораненого на полі бою, він виявляється її братом (найчастіше), нареченим або сином або до госпіталю доставляють тяжкопораненого, спроби медсестри та лікаря врятувати його виявляються марними, а після смерті бійця жінка впізнає його. Драматичні колізії подаються в романтичному ключі, але водночас присутні реалістичні зображення й деталі. Часом використовується епістолярний прийом: поранений солдат в госпіталі диктує сестрі листа додому. Виразний образ жінки в таких піснях, яка надає медичну допомогу і виявляється близькою коханою людиною, стає втіленням милосердя.

Своїм художнім рівнем виділяється дворядкова пісня «У дні, як ревіли гранати» («Розпочався бій жорстокий») [6, с. 357–358], що має наспів наскрізної інтонаційної будови. Жорстокому бою, під час якого «навкруги ревло, стогнало, всюди смерть літала / І людей в свої обійми міцно пригортала» протиставляється світлий образ жінки:

А то що за жінка ходить, смерті

                                    не боїться?

То бійцям життя рятує сестра-

                                    жалібниця.

Кров гарячу швидко спинить, рану

                                    перев’яже,

Щоб забрали у лікарню, санітарам

                                    скаже.

На полі бою жінка зустрічає сина, якому «куля голову пробила, та не кинув зброї він», мати перев’язує йому рану. Так само, як син, вона самовіддано виконує свій обов’язок:

І вона до кінця бою, затаївши

                                       почуття,

Рятувала поранених, не жаліючи

                                       життя.

Пісня завершується зустріччю матері й сина в госпіталі та її обіцянкою пораненим «допомагати, чим тільки зумію».

Пісні зі схожими сюжетами російською мовою мали скоріше не романтичне, а сентиментальне забарвлення, за жанром наближалися до міського романсу, серед них часто зустрічалися тексти, відомі ще з Першої світової та громадянської війн. Зокрема, зафіксовано багато варіантів пісні «В лазарете» [17, с. 14]:

Ночь темна в полевом лазарете,

Где дежурили доктор с сестрой.

В полумраке весеннего света

От ран умирал сержант молодой.

Собрав свои последние силы,

Он диктует сестре, что писать,

Предчувствуя близость кончины,

Но не хочет родных обижать.

За спостереженнями дослідників фольклору, героїчна пісня, особливо створена на замовлення, з ініціативи політичних військових управлінь, лише тоді потрапляла до репертуару фронтовиків, коли мала ліричну складову [18, с. 9]. Саме таким є пояснення популярності серед жінок, що проходили у роки Великої Вітчизняної війни військову медичну службу, пісні «Давно в боях расчеты огневые…» Її текст, зокрема, записав М. Гайдай у 1944 р. у гуртожитку монтажниць Хрещатика. Її співала 20-річна Віра Андріївна Калачикова. Вона також розповіла досліднику, що цю пісню виконували дівчата воєнно-санітарного потягу, де і вона працювала, коли їхали за пораненими на фронт [13, с. 233]:

Давно в бою расчеты боевые

Гудит земля, разбужена войной;

Идут на фронт подруги боевые,

И позади остался дом родной.

Родная армия послала за тобою

И назвала военною сестрой;

Спешите, девушки: на грозном поле

                                            боя

Красноармеец ранен молодой!

Над ним летят встревоженные птицы,

Он слышит грохот грозных батарей,

Ты подползи и дай ему напиться,

И защити и словом обогрей.

Дослідник зробив помітку: «Пісня безумовно літературного походження, я записав її для порівняння мелодії й отримання варіацій з іншими подібними записами» [13, с. 233]. У 1979 р. фольклористом-фронтовиком С.А. Валовим було опубліковано варіант, записаний ним в 1942 р. під час боїв біля М’ясного Бору. Пісню часто згадують ветерани, характерно зазначаючи, що написана вона була в їх госпіталі, частині [4].

Характерними рисами сучасного фольклору є використання готових формул, мелодій, ходів для зображення нових речей, перелицьовування давніх пісень. На цю особливість фронтового фольклору часів Великої Вітчизняної війни звертав увагу М.Т. Рильський [6, с. 11]. Перероблялися тексти народних пісень, романсів, пісень з кінострічок. Виникла навіть свого роду «спеціалізація». Так, героями пісень «Коногон», «Кочегар» найчастіше ставали льотчики, танкісти. Про дівчин-медсестер найчастіше співали перероблений «Синий платочек». Цікаво, що вся історія цієї пісні пов’язана з різними варіантами її слів. Спочатку польський музикант Єжі Петерсбурські виконував свій інструментальний твір, пізніше слова написав Я. Галицький, але у виконанні різних співаків були розбіжності. На початку війни нове закінчення пісні було написано для Л. Русланової, текст з «воєнними» корективами М. Максимова почала співати К. Шульженко (із фіналом: «Строчит пулеметчик за синий платочек, что был на плечах дорогих») [7]. Одним із символів Великої Вітчизняної війни в народній пам’яті стали слова:

Двадцать второго июня,

Ровно в четыре часа

Киев бомбили,

Нам объявили,

Что началася война.

Серед численних фронтових переробок пісні, присвячених медсестрам, виділяється варіант, який повідомив М.С. Родіній в 1945 р. Михайло Антонович Левчук, двадцятирічний боєць, що перебував у тривалій відпустці за пораненням у с. Бистриці. У пісні ліричний сюжет поєднується з професійною медичною лексикою, характерними деталями госпітального побуту, що надає гумористичного забарвлення [6, с. 278–279]:

Беленький скромный халатик

Лучше, чем синий платок.

Ты говорила,

Что не забудешь

Дать мне для сна порошок.

Весенней порой

Мы повстречались с тобой.

Я же был ранен

Пулей на фронте,

Ты же была медсестрой.

Дни проходили за днями,

Я все в палате лежал.

Белый халатик,

Черные очи

С нежной улыбкой встречал.

Порой ночной

Ты говорила со мной,

Часто вздыхала

И повторяла:

— Что вы не спите, больной?

Раны мои затянулись,

Белый халатик помог,

Как-то случилось,

И получилось —

Сердце сдержать я не смог.

Порой ночной

Ты говорила со мной:

— Что вы глядите,

— Руку не жмите,

— Вы же, товарищ, больной!

Дни проходили за днями

Я уезжаю на фронт.

Но не забуду,

Все помнить буду

Белый халатик родной.

Порой ночной

Мы расставались с тобой

Ты руку мне жала

И повторяла:

— Милый, желанный, родной!

Провідними мотивами творів фронтового фольклору, пов’язаних з воєнною медициною, були, з одного боку, скорбота, біль втрат, а з іншого — вдячність самовідданим жінкам, які, не жаліючи себе, рятували поранених: «…мы никогда не забудем / О мужестве наших сестер» [11, с. 146].

Щирою вдячністю просякнуті всі твори самодіяльних поетів, присвячені медичним працівникам. Характерним в цьому плані є вірш «Санитарка», надісланий у травні 1944 р. до газети «Ленинское знамя» А.П. Кузьміних, який у той час перебував у госпіталі в Києві [8, с.103]:

В жаркий бой с нами вместе ходила,

Ты всегда всюду с нами была,

С боя раненых ты выносила,

Сотни жизней от смерти спасла.

Ты старалась лечить, дорогая,

Чтоб скорее мы были в строю,

Так прими благодарность, родная,

За заботу, за ласку твою.

Автор писав у листі: «Если мои стихи удостоены печатания, то прошу поместить в Вашей газете. Пишу в газету впервые и прошу указать на все недостатки. С приветом» [8, с. 103]. Вірші дійсно невисокого художнього рівня, надруковані вони не були. Але їх непрофесійність лише яскравіше виявляє щирість почуттів. Власне, схожі настрої передають листи бійців. Так, багатотиражна газета Сталінського медичного інституту 9 травня 1960 р. опублікувала листа, написаного сержантом Платоновим до студентки VI курсу Ольги Вершиніної, який вона зберігала з 1944 р.: «Дорога сестра Оля! Я не можу забути про те, як турботливо ставилася ти до нас, поранених. Перебуваючи у вас, ми відчували материнську турботу. Дякуючи вам, медичним працівникам, я незабаром знов повернусь на передову і буду з новою силою бити німецьких ублюдків» [1].

Отже, такі особливості народної творчості періоду Великої Вітчизняної війни, як особлива популярність ліричних пісень, переробка готових сюжетів, сплеск самодіяльної поезії, цілком притаманні фольклорним творам, в яких присутні медичні сюжети. Втіленням милосердя посеред воєнного лихоліття в народній творчості став образ самовідданої та ніжної жінки — медичної сестри або санітарки.