Журнал «Здоровье ребенка» 2 (53) 2014

Статья опубликована на с. 137-139

Загальна практика — сімейна медицина як найбільш раціональна з точки зору економного використання ресурсів охорони здоров’я є ефективною формою масового обслуговування населення. Лікар загальної практики — сімейний лікар може вирішувати до 90 % медичних проблем пацієнта, що дає великі економічні переваги [1, 2]. Тому розвиток сімейної медицини є необхідним та доцільним для нашої країни [1, 2].

Лікар загальної практики є спеціалістом, який надає необхідну первинну медико-санітарну допомогу всім членам сім’ї незалежно від їх віку, статі, характеру захворювання, з урахуванням психологічних, соціальних, культурних та індивідуальних особливостей пацієнта і сім’ї [3]. Він повинен мати глибокі теоретичні знання та практичні навички діагностики з усіх розділів медицини, уміти надавати хворим першу медичну допомогу та лікування, забезпечувати профілактику, реабілітацію, бути інтегратором проблем пацієнтів, посередником між усіма спеціалістами та хворим [2, 3]. Крім професійних знань із терапії, педіатрії, неврології і психіатрії, отоларингології, очних хвороб, хірургії, травматології, акушерства і гінекології, сімейний лікар має право вирішувати багато питань з соціології, психології, сексології для членів сім’ї [3].

У компетенцію лікаря загальної практики входить виявлення захворювань на ранніх стадіях, надання швидкої та невідкладної допомоги, проведення заходів щодо формування здорового способу життя, надання медико-соціальної допомоги населенню з урахуванням психологічних особливостей кожного пацієнта, забезпечення наступності з профільними фахівцями, проведення реабілітаційних заходів, патронажу та медичних маніпуляцій на дому [1–3]. У коло обов’язків сімейного лікаря входить також проведення диспансеризації, регулярних профілактичних оглядів, у першу чергу дітей та вагітних, осіб із підвищеним ризиком захворювань [3].

Тому підготовка сімейного лікаря являє собою складний процес інтеграції додипломного та післядипломного етапів [4]. До пріоритетних напрямків підготовки сімейних лікарів на сучасному етапі слід віднести [4–6]:

— збільшення обсягу підготовки сімейних лікарів у магістратурі та клінічній ординатурі, у тому числі випускників, які навчаються на умовах контракту;

— застосування в процесі підготовки сімейних лікарів нових інформаційних та навчальних комп’ютерних технологій;

— упровадження в педагогічний процес стандартів та уніфікованих клінічних протоколів ведення хворих.

Досвід підготовки сімейних лікарів на післядипломному етапі обговорюється в значній кількості робіт, однак аспекти науково-методичних підходів підготовки фахівців з сімейної медицини на додипломному етапі висвітлені в обмеженій кількості публікацій [4–8].

На сьогодні підготовка майбутніх лікарів здійснюється за чинним типовим навчальним планом за спеціальностями «лікувальна справа» та «педіатрія», який лише на 6-му курсі навчання передбачає для обох спеціальностей вивчення дисципліни «загальна практика — сімейна медицина». Програма навчальної дисципліни для студентів VI курсу «загальна практика — сімейна медицина» включає 1 модуль ECTS, до складу якого входить 5 змістових модулів. Всього 90 годин/3 кредити (лекцій — 10, практичних занять — 40, СРС — 40).

Із 2010 року для підготовки сімейних лікарів впроваджена також програма елективного курсу (курс за вибором) «Організаційні основи сімейної медицини». Програма включає 1 модуль, до складу якого входить 3 змістових модулі. Всього 135 годин/4,5 кредита (практичних занять — 80 год, СРС — 55 год).

У 2011 році Центральним методичним кабiнетом МОЗ України затверджена «Наскрізна програма підготовки студентів медичних факультетів ВМНЗ та лікарів-інтернів для оволодіння практичними навичками та методиками, необхідними для роботи на посадах лікарів за спеціальністю «загальна практика — сімейна медицина». Реалізація цієї Програми повинна здійснюватися на 4–6-му курсах навчання та впродовж всього часу проходження інтернатури за фахом «Загальна практика – сімейна медицина». Відповідно до Наскрізної програми підготовка студентів та лікарів-інтернів здійснюється за наступними дисциплінами: організація охорони здоров’я, внутрішні хвороби, дитячі хвороби, акушерство, гінекологія та планування сім’ї, хірургія, травматологія та ортопедія, урологія, онкологія, офтальмологія, отоларингологія, стоматологія, нервові хвороби і нейрохірургія, психіатрія, інфекційні хвороби, фтизіатрія, дерматовенерологія, реанімація та інтенсивна терапія на догоспітальному етапі, фізіотерапевтичне лікування. Тому контроль за виконанням Наскрізної програми повинен проводитись майже на всіх клінічних кафедрах.

При підготовці майбутніх фахівців слід акцентувати увагу на тому, що сімейний лікар має здійснювати індивідуалізовану пацієнтоцентровану допомогу та унікальне консультування на засадах довготривалого та безперервного спілкування з пацієнтом та його родиною [5, 8].

Серед першочергових завдань на додипломному етапі підготовки лікаря загальної практики слід зазначити такі [7, 8]:

— широке використання амбулаторій первинної медико-санітарної допомоги як клінічних відділів кафедр сімейної медицини;

— оснащення клінічних баз амбулаторій сімейного типу сучасним обладнанням;

— передбачити в програмах клінічних дисциплін на 4-му, 5-му курсах практичні заняття для набуття студентами навичок діагностики, невідкладної допомоги, профілактики, диспансеризації, санаторно–курортного відбору та лікування хворих на засадах первинної медичної допомоги;

— в повному обсязі використовувати елективні курси з дисципліни;

— забезпечити викладання дисципліни «сімейна медицина» достатньою кількістю підручників, навчальних посібників та інших навчально-методичних видань;

— створення умов для освоєння й закріплення на практиці студентами та лікарями-інтернами основних професійних навичок та компетенцій сімейного лікаря за рахунок створення навчально-тренінгових центрів на базі сімейних амбулаторій;

— підготовка професорсько-викладацького складу з дисципліни «загальна практика — сімейна медицина», регулярне підвищення кваліфікації з актуальних питань підготовки сімейних лікарів на курсах дистанційної та очної освіти.

Клінічними базами для навчання студентів у Запорізькому державному медичному університеті є КУ «Центральна клінічна лікарня № 4 Заводського району» (терапевтичне, кардіологічне відділення) та КУ «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 6» з амбулаторіями сімейного лікаря.

У навчальному процесі використовуються навчально-методичні матеріали, що включають робочу програму з дисципліни, методичні розробки до самостійної роботи та практичних занять, 10 навчально–методичних посібників, збірники тестових завдань вихідного, поточного та підсумкового контролю знань, перелік практичних навичок та алгоритми їх виконання, зразки основної облікової документації закладів загальної практики — сімейної медицини, освітньо-кваліфікаційну характеристику cімейного лікаря, перелік основних нормативно-правових документів, навчально-методичної літератури.

Під час навчання студенти знайомляться зі структурою амбулаторії сімейного лікаря, денного стаціонару, основами диспансерного нагляду, здійснюють амбулаторний прийом хворих разом із сімейними лікарями, складають оздоровчо-профілактичні та реабілітаційні програми при найпоширеніших захворюваннях внутрішніх органів, розробляють клінічний маршрут пацієнта з урахуванням трьохетапності надання медичної допомоги.

При викладанні дисципліни «загальна практика — сімейна медицина» на додипломному етапі особлива увага приділяється медико–соціальним аспектам здоров’я населення як основі профілактичної та лікувальної медицини, питанням профілактики, ранньої діагностики та лікуванню хворих в амбулаторних умовах, наданню невідкладної допомоги на догоспітальному етапі при загрозливих життю станах. Під час практичних занять кожен студент опановує навички ведення обов’язкової документації сімейного лікаря, що затверджена наказом МОЗ України № 214 від 28.03.2012: посімейний журнал дільниці сімейного лікаря (ф. 025–8–1/о), довідку для одержання путівки (ф.070/о), санаторно-курортну карту (ф. 072/о), направлення на МСЕК (ф. 088/о), контрольну карту диспансерного нагляду (ф. 030/о) та багато інших.

У навчальному процесі використовуються ситуацiйнi задачi, різного рівня складності тести, амбулаторні карти тематичних хворих, відеоматеріали, мультимедійні презентації. Кожний студент складає протокол курації амбулаторного хворого, що містить дані щодо основних скарг, анамнезу, об’єктивного статусу, лабораторно-інструментального обстеження хворого, обґрунтування діагнозу на основі синдромального підходу, виділення основних факторів ризику захворювання, розробку реабілітаційних заходів та програм диспансерного спостереження. Перспективними методами оптимізації навчання є широке використання комп’ютерних технологій, відеофільмів, мультимедійних презентацій, кейс-технологій, вебінарів, системи «Мультимедійний педагог» та інших інноваційних технологій.

Практичні заняття будуються таким чином, щоб максимально акцентувати увагу на основних аспектах роботи сімейного лікаря. Насамперед це стосується:

— ранньої діагностики та лікування хворих в амбулаторних умовах відповідно до сучасних стандартів та протоколів;

— ведення хворих з урахуванням трьохетапності надання медичної допомоги;

— уміння збирати сімейний анамнез, визначати стан здоров’я та ранніх відхилень у ньому, пов’язуючи з факторами ризику в сім’ї та довкіллі;

— розробки програм профілактики, диспансеризації, реабілітації хворих;

— надання першої лікарської допомоги при невідкладних станах в обсязі сімейного лікаря.

При підготовці сімейного лікаря особлива увага приділяється медико-соціальним аспектам здоров’я населення як основі профілактичної та лікувальної медицини, питанням ранньої діагностики та лікування хворих в амбулаторних умовах. Акцент робиться на формуванні у студентів навичок довготривалого та безперервного спілкування лікаря з пацієнтом та його родиною, плануванні поетапної профілактики, умінні визначати стан здоров’я та ранніх відхилень в ньому, визначати основні синдроми при формулюванні діагнозу, складати алгоритми обстежень та плану лікування відповідно до стандартів доказової медицини.

Висновок. Упровадження сімейної медицини потребує розширення підготовки висококваліфікованих кадрів, яке повинне починатися на додипломному етапі з використанням як традиційної форми навчання, так і інноваційних технологій з урахуванням досвіду інших медичних закладів України та світу.