Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

Журнал «Боль. Суставы. Позвоночник» 2 (18) 2015

Вернуться к номеру

Вивчення ефективності препарату Ксефокам у лікуванні пацієнтів із болем у нижній частині спини

Авторы: Поворознюк В.В., Орлик Т.В., Бистрицька М.А. - ДУ «Інститут геронтології ім. Д.Ф. Чеботарьова НАМН України», м. Київ

Рубрики: Ревматология, Травматология и ортопедия

Разделы: Справочник специалиста

Версия для печати

Статья опубликована на с. 63-70

Вступ

Біль у спині — найчастіша причина звернення до лікарів першої ланки медичної допомоги. Більше ніж 80 % дорослого населення мають принаймні один епізод болю в спині протягом року. У частини пацієнтів розвивається хронічний біль, що значно погіршує якість життя, призводить до втрати працездатності та значних соціальних витрат [5].

Найчастіше біль виникає при пошкодженні м’язів, зв’язкового апарату, фасеткових суглобів, або міжхребетних дисків, із подальшим розвитком місцевої запальної реакції. У більшості випадків визначити субстрат болю в спині не вдається. В осіб молодого віку частіше джерелом хронічного болю в спині є міжхре–бетні диски, в осіб старших вікових груп — фасеткові суглоби та крижово-клубові з’єднання, але у більшості випадків походження болю є комбінованим [5]. Симптоми пошкодження хрящової тканини міжхребетних дисків чи суглобових поверхонь подібні і не залежать від генезу: внаслідок старіння, травми чи тривалого механічного перевантаження. Елементи міжхребетних дисків при пошкодженні спричиняють глибоку запальну реакцію з вивільненням запальних медіаторів, особливо фактора некрозу пухлини альфа (ФНП-a), простагландинів, оксиду азоту (NO) та інтерлейкіну-6 (ІЛ-6) [16].

ФНП-a синтезується як при формуванні протрузій, так і при дегенерації елементів диска, особливо драглистого ядра; індукує пошкодження нерва без механічного контакту нервових структур із грижовим вип’ячуванням. В експерименті доведено, що компоненти драглистого ядра підвищують активність індуцибельної синтетази NO в спинномозкових корінцях і спричиняють пошкодження нервових волокон зі зниженням швидкості провідності, формуванням інтракапілярного тромбозу та утворенням інтраневрального набряку [15]. ФНП-a та інші запальні медіатори індукують активацію фосфоліпази A2, ферменту, відповідального за вивільнення арахідонової кислоти з клітинних мембран в осередку запалення. Наслідком запальної реакції є подразнення рухових нервів на сегментарному рівні, що призводить до підвищення тонусу та спазму паравертебральних м’язів і больового синдрому [15]. Отже, біль у спині, незалежно від наявності гриж диска, є наслідком запальної реакції і, відповідно, лікування болю повинне починатися з пригнічення запального процесу.

Згідно з сучасними рекомендаціями, препаратами першої лінії при лікуванні хронічного болю в спині є ацетамінофен та нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), проте численні дослідження вказують на нижчу ефективність ацетамінофену порівняно з НПЗП [19].

На сьогодні НПЗП являють різнорідну групу препаратів із загальними властивостями: знеболюючою, протизапальною та жарознижуючою дією [13]. НПЗП можуть бути класифіковані за різними характеристиками, у тому числі за ЦОГ-селективністю, хімічними та фармакологічними властивостями. У забезпеченні адекватної аналгезії велике значення мають традиційні НПЗП, що справляють потужний вплив на циклооксигеназу [4]. У 2008 р. був опублікований метааналіз, присвячений оцінці ефективності неселективних НПЗП та інгібіторів ЦОГ-2 у лікуванні неспецифічного болю в нижній частині спини (БНС). До аналізу було включено 65 досліджень (загальна кількість хворих — 11 237). Докази, отримані завдяки цьому аналізу підтверджують, що НПЗП є ефективними для короткострокового полегшення симптомів у хворих із гострим та хронічним болем у спині. НПЗП, як правило, мають високу біодоступність після перорального прийому, добре всмоктуються зі шлунково-кишкового тракту. Проте швидкість всмоктування коливається у різних НПЗП, що може вплинути на швидкість настання ефекту, що особливо актуально у випадку гострих больових синдромів [11].

Серед препаратів із високою ефективністю особливо швидким настанням ефекту вирізняється лорно–ксикам, який має різні лікарські форми, що дозволяють швидко отримувати знеболюючий ефект. Характеристики лорноксикаму обумовлюють його застосування у лікуванні широкого діапазону гострих і хронічних больових станів. Контрольовані дослідження із застосуванням плацебо показали, що лорноксикам ефективний як при слабких, помірних, так і при достатньо сильних больових синдромах [21]. У більшості досліджень із використанням різних форм препарату була показана виражена залежність ефективності лорноксикаму від дози. Низькі дози (4 мг лорноксикаму) є вірогідно ефективнішими, ніж плацебо. Таблетки 4 мг за ефективністю є еквівалентними аспірину 650 мг та ібупрофену 200 мг. Лорноксикам таблетки 8–16 мг за ефективністю відповідають ібупрофену 400–800 мг і кеторолаку 10 мг. Лорноксикам ін’єкції внутрішньовенно (в/в) 8–16 мг за ефективністю еквівалентні морфію 20 мг, петидину  100 мг і трамадолу 50 мг.

Особливості механізму дії лорноксикаму, а саме значне інгібування активності ЦОГ у поєднанні з пригніченням синтезу NO (більшою мірою, ніж піро–ксикам, диклофенак, кеторолак, напроксен та ібупрофен), NO-синтетази та ІЛ-6, дозволяють одночасно впливати на декілька ланок больового синдрому й пояснюють ефективність застосування цього препарату при лікуванні болю в спині [1].

Зменшення інтенсивності болю починається приблизно через 30 хв після ін’єкційного внутріш–ньо–м’язо–вого (в/м) введення і через 45–60 хв після пер–орального. Знеболююча дія таблеток зі швидким вивільненням (Ксефокам Рапід) досягається майже так само швидко, як при внутрішньом’язовому введенні [21]. Знеболюючий ефект триває понад 8 годин, тобто більше, ніж при використанні диклофенаку. Лорно–ксикам не збільшує продукцію лейкотрієну, який перешкоджає метаболізму арахідонової кислоти по 5-ліпоксигеназному шляху [22], що, у свою чергу, визначає мінімальний ризик виникнення низки небажаних явищ, наприклад алергічних реакцій. Ряд даних свідчить, що лорноксикам може справляти центральний знеболюючий ефект. Виявлено, що в/в введення лорноксикаму пацієнтам із болем у спині викликає збільшення рівня динорфіну й ендорфіну, чим забезпечується центральне знеболювання [12].

Лорноксикам має оптимальний профіль безпеки при застосуванні у пацієнтів різних вікових груп [6]. Короткий період напіввиведення препарату обумовлює короткострокову пригнічуючу дію на ЦОГ-1 і, як результат, часткове оновлення захисної функції слизової оболонки, що пояснює, чому препарати з коротким періодом напіввиведення (наприклад, диклофенак або лорноксикам) викликають менше гастропатій, ніж аналогічні засоби з тривалим періодом напіввиведення (наприклад, піроксикам) [8]. Ризик виникнення НПЗП-індукованої гастроінтестинальної кровотечі залежить, крім усього іншого, від дози препарату, а також від віку і статі пацієнта. Коефіцієнт ризику при застосуванні НПЗП становить 4,5 для жінок і 2,9 для чоловіків та різко зростає з віком для обох статей [7, 9, 17], проте це не стосується лорноксикаму.

В огляді 2001 р. були узагальнені дані більше ніж 100 клінічних досліджень із вивчення  профілю безпеки застосування лорноксикаму за участю понад 11 тисяч пацієнтів. Загалом переносимість препарату була хорошою. Найбільш частими побічними ефектами (з частотою понад 2 %) були нудота, абдомінальний біль, диспепсія та головний біль, [6].

Загальний відсоток небажаних явищ, включаючи гастроінтестинальні, збільшувався при підвищенні дози. Порівняно з іншими препаратами лорноксикам переноситься так само добре, як і інші засоби, а частота побічних реакцій нижча. Відносний ризик (ВР), розрахований за даними 15 досліджень, в яких як препарати порівняння застосовували напроксен, диклофенак, індометацин, ібупрофен і піроксикам, становив 0,83 (95% довірчий інтервал (ДІ): 0,70–0,99; р = 0,038). Ризик розвитку гастроінтестинальних ускладнень також був меншим: ВР = 0,78 (95% ДІ: 0,64–0,96; р = 0,017) [6]. У зв’язку з обмеженою кількістю досліджень визначення ВР для лорноксикаму порівняно з кожним НПЗП окремо було можливо тільки щодо диклофенаку та напроксену. Аналіз показує, що лорноксикам переноситься краще, ніж напроксен, та має схожий із диклофенаком профіль гастроінтестинальної безпеки. Для лорноксикаму не було виявлено будь-яких серйозних ознак алергічного чи дерматологічного впливу. Ризик печінкової, ниркової та гематологічної токсичності є низьким. Жінки визнані більш чутливими до виникнення побічних ефектів, ніж чоловіки.

Застосування НПЗП у лікуванні болю в спині обмежується побічними ефектами. Особливо складною залишається проблема лікуванні пацієнтів старших вікових груп, у яких наявність супутньої патології ускладнює підбір терапії та збільшує ризик розвитку побічних ефектів. Для лорноксикаму не було виявлено залежності кількості побічних ефектів препарату від віку [6].

Оригінальним препаратом із діючою речовиною лорноксикам є Ксефокам (Takeda). Цей препарат випускається у вигляді звичайних таблеток для перорального застосування та таблеток, що за швидкістю розвитку знеболюючого ефекту наближається до парентеральної форми (Ксефокам Рапід), а також у формі ліофілізованого порошку (розводиться водою для ін’єкцій) для парентерального (внутрішньовенного та внутрішньом’язового) введення.

Метою нашого дослідження було вивчення ефективності та профілю безпеки застосування різних форм препарату Ксефокам та його комбінації з комплексним препаратом вітамінів групи В у лікуванні пацієнтів із болем у нижній частині спини порівняно з диклофенаком.

Об’єкт дослідження

У дослідженні брали участь 49 пацієнтів віком 35–65 років із БНС. Критеріями включення у дослідження були: наявність хронічного болю в нижній частині спини із вираженістю на момент включення у дослідження від 3 балів і більше за 10-бальною візуальною аналоговою шкалою (ВАШ). Критеріями виключення були: тяжка супутня патологія у стадії суб- та декомпенсації з боку будь-яких органів та систем, виразкова хвороба шлунка у періоді ремісії менше ніж 12 місяців; будь-які патологічні стани чи захворювання, що можуть вторинно впливати на перебіг больового синдрому, у тому числі компресійно-корінцевий синдром; прийом будь-яких препаратів, що можуть впливати на больовий синдром, у тому числі НПЗП, протягом 2 тижнів, що передували включенню у дослідження; підвищена чутливість до будь-яких компонентів досліджуваних препаратів.

Протягом дослідження всі пацієнти перебували на стаціонарному лікуванні та отримували курс стандартної базисної терапії БНС (міорелаксанти, судинні препарати, ЛФК, масаж), до складу якої включали досліджувані лікарські засоби. Як НПЗП застосовували препарати диклофенак натрію (75 мг) та Ксефокам (лорноксикам 8 мг), а також його комбінацію з комплексним препаратом вітамінів групи В (тіаміну гідрохлорид (вітамін В1) 100 мг, піридоксину гідрохлорид (вітамін В6) 100 мг, ціанокобаламін (вітамін В12) 1 мг). Досліджувані препарати призначалися у режимах та дозах, дозволених фірмою-виробником та прописаних в інструкціях до застосування. Перед включенням пацієнтів у дослідження їм пояснювали мету, завдання та ризики участі у дослідженні, підписували з ними інформовану згоду.

Методом простої рандомізації пацієнтів розподілили на групи залежно від призначеного досліджуваного препарату:

І група — 14 пацієнтів, які приймали Ксефокам за схемою: протягом перших 5 діб в/м по 8 мг 2 рази на добу, подальші 5 діб по 1 табл. 8 мг per os 2 рази на добу.

ІІ група — 15 пацієнтів, які приймали Ксефокам та комплексний препарат вітамінів групи В одночасно за такою схемою: протягом перших 5 діб в/м Ксефокам по 8 мг 2 рази на добу та комплексний препарат вітамінів групи В по 3 мл 1 раз на добу, у подальшому — per os Ксефокам по 1 табл. 8 мг 2 рази на добу протягом 5 днів та комплексний препарат вітамінів групи В по 1 табл. 1 раз на добу протягом 9 діб.

ІІІ група — 20 пацієнтів, які приймали диклофенак натрію per os по 75 мг після їжі двічі на добу протягом 14 діб.

На початку аналізу за основними характеристиками, зокрема віком, індексом маси тіла (ІМТ), вираженістю болю за опитувальником Мак-Гілла та ВАШ, групи вірогідно не відрізнялись.

Методи дослідження

Наявність та вираженість больового синдрому в нижній частині спини оцінювали за допомогою опитувальника Мак-Гілла та 4-складової ВАШ. Больовий опитувальник Мак-Гілла покладений в основу методу багатомірної семантичної дескрипції болю та оцінки больового феномену. Він містить 78 слів — дескрипторів болю, зведених у 20 підшкал за принципом змістового значення, та три головні шкали: сенсорну, афективну та евалюативну. Евалюативна шкала складається всього з 5 слів-дескрипторів, що виражають узагальнену суб’єктивну оцінку болю подібно до звичайної вербальної шкали. У кожному підкласі дескриптори розташовані за наростанням інтенсивності. За допомогою больового опитувальника розраховують індекс дескрипторів (ІД), тобто кількість обраних слів-визначень, індекс рангів (ІР) — суму рангів, присвоєних кожному з обраних дескрипторів. Даний опитувальник комбінується з односкладовою ВАШ, що описується як індекс болю (ІБ) в балах. 4-складова ВАШ включає чотири шкали, що дають можливість кількісно оцінити вираженість болю у різні періоди хвороби від 0 до 10 балів: ВАШ-1 — рівень болю на момент опитування, ВАШ-2 — середній (типовий) рівень болю, ВАШ-3 — мінімальний (у найкращі періоди хвороби) та ВАШ-4 — максимальний рівень болю (у найгірші періоди хвороби).

Порушення життєдіяльності та загальної активності, пов’язані з болем у спині, оцінювали за допомогою опитувальників Роланда — Морріса та Освестрі. Опитувальник Роланда — Морріса («Біль у нижній частині спини та порушення життєдіяльності, пов’язані з ним») призначений для пацієнтів з будь-яким болем у спині, включає 18 питань, на які пацієнт дає відповідь «так» чи «ні». Загальний бал рахується за кількістю позитивних відповідей. Максимальна кількість балів — 18. Опитувальник Освестрі застосовується при хронічних і рецидивуючих болях у спині, дає можливість у балах оцінити вплив болю на самообслуговування, сон, громадське життя, ходьбу, пересування, здатність піднімати тяжкості, тривало стояти і сидіти. Опитувальник складається з 10 розділів по 6 пунктів; кожному пункту відповідає певний бал від 0 до 5. Хворий відзначає у кожному розділі тільки один пункт, який найбільш точно відображає його стан на момент обстеження. Максимальна кількість балів — 50.

Переносимість та профіль безпеки вказаних препаратів визначали шляхом контролю небажаних явищ чи побічних ефектів на підставі суб’єктивних симптомів та відчуттів пацієнта, об’єктивних даних, отриманих дослідником під час огляду.

Обстеження проводили до лікування, через 5, 10 та 14 днів для пацієнтів І та ІІ груп, для хворих ІІІ групи — до лікування та через 2 тижні від початку терапії.

Статистичний аналіз проводили з використанням пакетів програм Statistiсa 6.0 Copyright©StatSoft, Inc. 1984–2001, Serial number 31415926535897. Застосовували параметричні та непараметричні методи. Вивчення впливу окремих лікарських засобів аналізували з огляду на абсолютні дані та критерій ефективності (%). Порівняльну оцінку ефективності між групами проводили за Т-критерієм Стьюдента для незалежних вибірок та критерієм Манна — Уїтні. Результати подані у вигляді М ± SD та Me [LQ; UQ].

 Порівняльну оцінку ефективності між групами також проводили, використовуючи критерій ефективності (%), що обчислювали за формулою:

показник (%) = [(показник після показник до)/показник до] 100.

Кількісну оцінку впливу терапії на результати лікування оцінювали за показником величини ефекту (effect size, ES), що обчислювали за формулою:

ES = M групи лікування – M групи порівняння/SD групи порівняння,

де М — середнє значення показника, SD — стандартне відхилення.

Якщо величина ефекту не перевищує 0,2, то ефект терапії є слабким; якщо він дорівнює 0,5 — середньої сили, якщо він перевищує 0,8, то ефект терапії є вираженим.

Для інтерпретації отриманих результатів розраховували 95% ДІ. Критичним рівнем значущості при перевірці статистичних гіпотез вважали р < 0,05.

Результати дослідження

Ефективність терапії оцінювали окремо у кожній групі пацієнтів залежно від призначеного лікування, а також порівнювали між групами.

Динаміка вираженості больового синдрому у нижній частині спини на фоні лікування

За результатами дисперсійного аналізу встановлено вірогідне зменшення показників опитувальника Мак-Гілла протягом лікування в усіх досліджуваних групах. Так, у І та ІІ групах вірогідне зменшення (р < 0,05) показників ІР та ІБ встановлено через 5 та 10 днів терапії, а за ІД — через 10 днів у пацієнтів ІІ групи. Через 14 діб терапії в усіх групах спостерігалося вірогідне зменшення значень ІД, ІР, ІБ. Крім того, наприкінці лікування у пацієнтів І групи порівняно з ІІІ групою вірогідно більше знижувалися показники ІД (Z = 2,07; р = 0,04) та ІР (Z = 2,27; р = 0,02) (рис. 1).

Отримані результати підтверджуються розрахунком критерію ефективності терапії. Так, у І групі через 14 діб лікування значення показника ІД зменшилось на 46,0 %, що було вірогідно більше порівняно з ІІІ групою (22,8 %; t = 2,16; р = 0,04) та не відрізнялось від відповідного показника у ІІ групі (40,4 %; t = 0,43; р = 0,67). Динаміка показника ІР через 14 днів була також вірогідно більшою у І групі (61,1 %) порівняно з ІІІ групою (18,4 %; t = 2,60; р = 0,02) та не відрізнялась від результатів ІІ групи (54,2 %; t = 0,61; р = 0,56). Вираженість болю у спині на тлі лікування за ІБ зменшилась у І групі на 46,5 %, у ІІ — на 53,8 %, у ІІІ — на 36,3 % та вірогідно не відрізнялась між групами. Динаміка критеріїв ефективності за показниками опитувальника Мак-Гілла подана на рис. 2.

Комплексне лікування пацієнтів із болем у нижній частині спини із застосуванням препарату Ксефокам (І група) було вірогідно ефективнішим порівняно з результатами, отриманими у ІІІ групі, за показниками ІР (ES = 1,15) та ІД (ES = 0,85). Застосування у складі терапії комбінації Ксефокаму та комплексного препарату вітамінів групи В було ефективнішим порівняно з ІІІ групою тільки за показником ІР (ES = 0,93) (рис. 3).

За результатами аналізу показників 4-складової ВАШ у пацієнтів І та ІІ груп вираженість больового синдрому в нижній частині спини через 5 діб лікування вірогідно (р < 0,05) зменшувалась за показниками ВАШ-1 та ВАШ-2, у ІІ групі — за ВАШ-4. Через 10 днів терапії вірогідне зменшення вираженості болю у хворих І та ІІ груп порівняно з відповідними вихідними показниками встановлено за усіма складовими ВАШ. У пацієнтів III групи оцінка вираженості больового синдрому на 5-ту та 10-ту добу лікування не проводилась. Через 14 днів лікування в усіх досліджуваних групах встановлено вірогідне зменшення рівня болю згідно з показниками 4-складової ВАШ, причому у пацієнтів ІІ групи даний ефект був вірогідно більшим порівняно з відповідними показниками ІІІ групи (рис. 3).

На фоні комплексного лікування пацієнтів із БНС з використанням препарату Ксефокам рівень болю на момент опитування вірогідно зменшувався від 32,7 % через 5 діб до 58,0 % — через 14 діб, у ІІ групі — від 22,6 до 58,8 % відповідно. Середній (типовий) рівень болю зменшувався у І групі — від 20,8 до 38,6 %, у ІІ — від 23,0 до 41,6 %, наприкінці лікування за критерієм ефективності отриманий ефект у І та ІІ групах був вірогідно більшим порівняно з відповідним показником ІІІ групи (t = 2,69; р = 0,01 та t = 2,81; р = 0,01 відповідно). Критерій ефективності за показником мінімального рівня болю у І групі становив 21,0 % через 5 діб та 40,0 % — через 14 діб, у ІІ групі — 7,0 та 35,7 %; за показником максимального рівня болю: у І групі — 8,2 та 17,4 %, у ІІ — 17,0 та 31,4 % через 5 та 14 діб відповідно (рис. 4).

У зниженні вираженості БНС порівняно із застосуванням диклофенаку лікування з використанням препарату Ксефокам було ефективнішим за показником ВАШ-2 (ES = 1,07), а поєднана терапія препаратами Ксефокам із комплексним препаратом вітамінів групи В — за показниками ВАШ-2 (ES = 0,98) та ВАШ-4 (ES = 1,0).

Протягом усього періоду лікування пацієнтів з болем у нижній частині спини вірогідних відмінностей у зниженні вираженості больового синдрому за показниками опитувальника Мак-Гілла та 4-складової ВАШ між І та ІІ групою не виявлено.

Повсякденна активність та якість життя, пов’язані з болем у спині

За результатами вивчення впливу лікування із застосуванням препарату Ксефокам (І група) та його комбінації з комплексним препаратом вітамінів групи В (ІІ група) у пацієнтів із болем у нижній частині спини на показники якості життя встановлено вірогідне покращення стану через 5 діб терапії в обох групах (р < 0,05) як за показником опитувальника Роланда — Морріса, так і опитувальника Освестрі. Через 10 діб терапії порівняно з вихідними показниками вірогідне покращення встановлено у І та ІІ групах за опитувальником Освестрі (р < 0,05), а за опитувальником Роланда — Морріса — у ІІ групі (р < 0,05). Через 14 діб лікування вірогідне покращення якості життя та повсякденної активності за обома опитувальниками встановлено в усіх досліджуваних групах (рис. 5).

Покращення повсякденної активності та якості життя на тлі лікування згідно з критерієм ефективності у пацієнтів І групи становило за опитувальником Роланда — Морріса 27,6–30,8 %, за показником опитувальника Освестрі — 19,6–25,4 %. У ІІ групі коефіцієнт ефективності відповідно становив 22,1–37,6 % та 13,2–29,1 % та був вірогідно більшим порівняно з ІІІ групою через 14 днів за показником опитувальника Освестрі (t = 2,97; р < 0,01) (рис. 6).

Комбінація застосування препарату Ксефокам із комплексним препаратом вітамінів групи В у покращенні активності та якості життя за даними опитувальника Освестрі через 14 днів лікування була вірогідно ефективнішою за терапію з використанням диклофенаку (ES = 1,1) (рис. 9).

Згідно з показниками критерію ефективності та величини ефекту, лікування з використанням препарату Ксефокам та його комбінації з комплексним препаратом вітамінів групи В щодо покращення якості життя та повсякденної активності вірогідно не відрізнялося.

Протягом проведеного курсу лікування з використанням досліджуваних препаратів небажаних явищ чи побічних ефектів не зареєстровано у жодній групі.

Обговорення

Вивчення ефективності лорноксикаму в лікуванні гострого болю в спині почалося в 1990-х роках. Було доведено, що лорноксикам у дозі 8 мг при пероральному чи внутрішньом’язовому введенні призводив до більшого знеболюючого ефекту, ніж плацебо [2]. У пацієнтів із хронічним болем в спині застосування 16 мг лорноксикаму на добу перевершувало за ефективністю зменшення болю в стані спокою і при рухах ефективність 1000 мг напроксену на добу і плацебо порівняно з початковими показниками [2]. Крім того, пацієнтам, які приймали лорноксикам, було потрібно набагато менше додаткових анальгетиків, ніж пацієнтам інших груп [3]. Лорноксикам 16 мг при пероральному введенні у неконтрольованому дослідженні забезпечував знеболюючий ефект у 94 % пацієнтів протягом 1 години на період 8–9 годин [18]. Після в/в введення 4 мг або 8 мг лорноксикаму на добу у пацієнтів із гострим болем у попереку було виявлено підвищений вміст ендогенних опіоїдів, динорфіну і b-ендорфіну, що свідчить про можливий центральний анальгетичний ефект [12].

При порівнянні ефективності лорноксикаму з диклофенаком виявлено, що при гострому болю у спині лорноксикам у дозі 16 мг/добу був не менш ефективним, ніж диклофенак у дозі 150 мг/добу [10], а при хронічному болі 8 мг лорноксикаму на добу і 100 мг диклофенаку на добу мали порівнянний знеболюючий ефект протягом 14-денного дослідження. Обидва препарати продемонстрували хороший ефект порівняно з початковими показниками вираженості больового синдрому. У цілому 80 % пацієнтів кожної групи відзначали зменшення болю [14]. При люмбоїшіалгії лорноксикам у дозі 8–24 мг/добу був значно ефективнішим, ніж плацебо, та так само ефективний, як диклофенак у дозі 100–150 мг/добу протягом 5 діб, проте у перші 6 годин після прийому препарату знеболюючий ефект лорноксикаму був значно більшим, ніж у диклофенаку [10].

За результатами нашого дослідження, ефективність терапії лорноксикамом (Ксефокам 16 мг/добу) у зниженні вираженості больового синдрому в нижній частині спини була вищою за показниками опитувальника Мак-Гілла (індекси дескрипторів та рангів, що характеризують емоційне забарвлення болю) та ВАШ-3 (рівень болю у найкращі періоди хвороби) порівняно з диклофенаком. Поєднане застосування лорноксикаму з комплексним препаратом вітамінів групи В сприяє вірогідному покращенню повсякденної активності та якості життя порівняно з терапією диклофенаком, проте не відрізняється від ефекту, отриманого із застосуванням тільки препарату Ксефокам. На відміну від вищезгаданих досліджень у нашому дослідженні ефективність лорноксикаму 16 мг/добу порівнювалась як із традиційним НПЗП диклофенаком натрію 150 мг/добу, так і зі значно поширеною у практичній медицині схемою лікування БНС — поєднанням НПЗП (Ксефокам) та комплексного препарату вітамінів групи В. Нами не виявлено вірогідних відмінностей в ефективності на 14-ту добу від початку терапії лорноксикамом чи його поєднанням з вітамінними препаратами щодо зниження вираженості больового синдрому та покращення якості життя пацієнтів із БНС. Імовірно, саме вплив лорноксикаму на ланки запального процесу забезпечує ефективне лікування хронічного болю в спині.

Висновки

Застосування препарату Ксефокам у дозі 16 мг/добу у складі комплексного лікування пацієнтів з болем у нижній частині спини сприяє вірогідному зменшенню вираженості больового синдрому та покращенню повсякденної активності й якості життя, пов’язаних із болем у спині.


Список литературы

1. Berg J., Fellier H., Christoph T., Grarup J., Stimmeder D. The analgesic NSAID lornoxicam inhibits cyclooxygenase (COX)-1/-2, inducible nitric oxide synthase (iNOS) and the formation of interleukin (IL)-6 in vitro // Inflammation Research. — 1999. — Vol. 07. — Р. 35-42.

2. Bias P., Kursten F. Analgesic therapy in chronic low back pain: comparative study of lornoxicam versus placebo and napro–xen // Der Schmerz. — 1994. — Vol. 8(Suppl. 1). — S50. — Abstract. — P. 70.

3. Branebjerg, P. Lornoxicam in Cancer Pain: A multi-study evaluation of the analgesic efficacy of Lornoxicam in cancer patients. — 1995. — Vol. 7. Data on File. Nycomed.

4. Conaghan P. A turbulent decade for NSAIDs: update on current concepts of classification, epidemiology, comparative efficacy, and toxicity // Rheumatol. Int. — 2012. — Vol. 32(6). — P. 1491-1502.

5. Depalma M., Gasper J. Cellular supplementation techno–logies for painful spine disorders // PM. R. — 2015. — Apr. 7(4 –Suppl.). — Р. 19-25.

6. Grarup J., Olsen K., Danneskiold-Samsøe P., Branebjerg P. Clinical Safety Report. 21-12-2001. — 1-71. — Nycomed.

7. Griffin M., Piper J., Daugherty, J., Snowden M., Ray W. Nonsteroidal anti-inflammatory drug use and increased risk for peptic ulcer disease in elderly persons. // Ann. Intern. Med. — 1991. — Vol. 114(4). — P. 257-263.

8. Hawkey C. Non-steroidal anti-inflammatory drug gastropathy: causes and treatment // Scand. J. Gastroenterol. — 1996. — Suppl. 220. — P. 124-127.

9. Henry D., Page J., Whyte I., Nanra R., Hall C. Consumption of non-steroidal anti-inflammatory drugs and the development of functional renal impairment in elderly subjects — Results of a Case-Control Study // British Journal of Clinical Pharmaco–logy. — 1997. — Vol. 44(1). — P. 85-90.

10. Herrmann W., Geertsen M. Efficacy and safety of lornoxicam compared with placebo and diclofenac in acute sciatica/lumbo-sciatica: an analysis from a randomised, double-blind, multicentre, parallel-group study // Int. J. Clin. Pract. — 2009 Nov. — 63(11). — 1613-1621.

11. Kuijpers T., van Middelkoop M., Rubinstein S., et al. A systematic review on the effectiveness of pharmacological interventions for chronic non-specific low-back pain // Eur. Spine J. — 2011. — Vol. 20(1). — P. 40-50.

12. Kullich W., Klein G. Influence of the nonsteroidal antiinflammatory drug lornoxicam i.v. on the secretion of the endo–genous opiate peptides dynorphin and beta-endorphin // Aktuelle Rheumatologie. — 1992. — Vol. 17, № 4. — P. 128-132.

13. Mathew S., Devi G., Prasanth V. Efficacy and Safety of COX-2 Inhibitors in the Clinical Management of Arthritis: Mini Review // ISRN Pharmacol. — 2011.

14. Mayrhofer F., Siegmeth W., Kolarz G., Singer F., Klein G., Scherak O., Kursten F. A multicentre, randomised, double-blind study comparing Lornoxicam with conventional diclofenac in patients with chronic low back pain // Annals of Experimental and Clinical Medicine. — 1994. — Vol. 1(5–6). — P. 283-290.

15. Olmarker K., Rydevik B. Selective inhibition of tumor necrosis factor-alpha prevents nucleus pulposus-induced thrombus formation, intraneural edema, and reduction of nerve conduction velocity: possible implications for future pharmacologic treatment strategies of sciatica // Spine. — 2001 Apr. 15. — Vol. 26(8). — P. 863-869.

16. Omoigui S. The biochemical origin of pain: The origin of all pain is inflammation and the inflammatory response. PART 2 of 3 — Inflammatory profile of pain syndromes // Med. Hypotheses. — 2007. — Vol. 69(6). — P. 1169-1178.

17. Phillips A., Polisson R., Simon L. NSAIDs and the Elderly. Toxicity and Economic Implications [Review] // Drugs & –Aging. — 1997. — Vol. 10(2). — P. 119-130.

18. Rainer F., Klein G., Mayrhofer F., Singer F., Uray H., Kursten F. A prospective, multicentre, open-label, uncontrolled Phase II study of the local tolerability, safety and efficacy of intramuscular chlortenoxicam in patients with acute low back pain // European Journal of Clinical Research. — 1996. — Vol. 8. — P. 1-13.

19. Salzberg L., Manusov E. Management options for patients with chronic back pain without an etiology // Health Serv. Insights. — 2013. — Vol. 6. — P. 33-38.

20. Zonjee M., Nienhuis H., Pieterse H. A placebo-controlled, single-blind study of the analgesic efficacy and safety of lornoxicam as a single intramuscular injection or a single oral dose in patients with acute sciatica/lumbosciatica [study CT 85]. Data on File. 1995.

21. Homdrum E. et al. Xefo® Rapid: a novel effective tool for pain treatment // Eur. Surg. — 2006. — Vol. 38(5). — P. 342-352.

22. Balfour J. et al. Lornoxicam: A Review of its Pharmacology and Therapeutic Potential in the Management of Painful and Inflammatory Conditions // Drugs. — 1996. — Vol. 51(4). — P. 639-657.


Вернуться к номеру