Статья опубликована на с. 99-104
Ендокринна патологія спадкового генезу набуває значного поширення. Серед хвороб, що трапляються досить часто, цукровий діабет І типу, ураження щитоподібної та надниркових залоз. Успіхи молекулярної біології сприяли розкриттю патогенезу рідкісних ендокринних хвороб із суттєвою генетичною компонентою.
Рідкісні (орфанні) захворювання — це такі, що трапляються з певною частотою, набувають хронічного прогресуючого прогредієнтного перебігу, а без лікування загрожують життю чи спричиняють довічну інвалідизацію пацієнтів.
До орфанних належать захворювання (синдроми), поширеність яких становить 10 випадків на 100 000 населення. Серед численної групи таких хвороб, а їх понад 7000, прискіпливої уваги потребують хвороби ендокринного генезу зі суттєвими генетичними відхиленнями. Фенотипові ознаки таких захворювань виявляють або з народження, або вони з’являються в дитячому віці.
У цьому повідомленні йтиметься про спадкові синдроми, у клінічному перебігу яких переважають явища гігантизму в поєднанні з ендокринною патологією.
Перлмана синдром (MIM 267000)
Синоніми: гамартома нирки, нефробластома та гігантизм плода; фетальний асцит, макросомія плода та пухлина Вільмса.
Вперше описаний Liban та Kozenitzky (1970) [13]. Perlman et al. (1975) описали 5 випадків, що траплялися у двоюрідних сибсів єврейсько-єменської сім’ї, з вадами, що виявлялися макросомією при народженні, двобічними нирковими гамартомами з нефробластоматозом, гіпертрофією острівців Лангерганса і незвичайним обличчям або без них [17].
До фенотипових ознак належать асцит без набряку плода і багатоводдя [18].
Клінічні прояви. Хворі діти мають велику масу тіла при народженні, гіпотонію м’язів, органомегалію, характерний лицевий дизморфізм (перевернута V-подібна верхня губа, відкритий рот, опуклий лоб, глибоко посаджені очі, широка і плоска спинка носа, низько посаджені вуха), ниркові аномалії (нефромегалія і гідронефроз), агенезію мозолистого тіла, затримку психомоторного розвитку, гіперінсулінізм, спостерігається також висока смертність новонароджених (рис. 1).
Синдром Перлмана зумовлює високий ризик виникнення пухлини Вільмса. З 64 % випадків у новонароджених, які вижили в неонатальному періоді, пухлину діагностували в більш ранньому віці порівняно зі спорадичними випадками (менше 2 років і 3–4 років відповідно). Доведена висока частота двобічних пухлин (55 %). Гістологічне дослідження нирок у дітей із синдромом Перлмана виявляє частий нефробластоматоз, що передує пухлині Вільмса.
Синдром Перлмана зумовлений гомозиготною або гетерозиготною мутацією в гені DIS3L2 (МІМ 614184 ) на хромосомі 2q37 [11].
Тип успадкування — автосомно-рецесивний.
Протея синдром (МІМ 176920)
Синоніми: гігантизм, частковий, руки і ноги, NEVI, гемігіпертрофія, макроцефалія, людина-слон.
Вперше описаний M. Cohen і P. Hayden в 1979 р., які і дали назву на честь давньогрецького бога Протея (з грец. Proteus — поліморфний), який мав здатність змінювати форму свого тіла з метою більш успішного захвату здобичі [6].
Причиною синдрому є спонтанна варіація гена під час ембріонального розвитку. Тяжкість захворювання залежить від періоду ембріогенезу, коли власне виникла генетична мутація, що призводить щонайменше до утворення трьох підвидів клітин — нормальних, атрофічних і гіпертрофічних [7, 12].
У хворих із синдромом Протея підвищена активність білка AKT, у здорових людей цей білок неактивний. Мутація проявляє себе як прискорювач росту клітин, але не у всіх тканинах тіла [14, 21].
Загалом у світі налічується близько 120 осіб із цим невиліковним захворюванням [22].
Клінічні прояви. Синдром Протея супроводжується розростанням шкіри, кісток, м’язів, жирової тканини, кровоносних і лімфатичних судин. При народженні діти, як правило, не мають очевидних ознак захворювання. Фенотипові прояви синдрому Протея виявляють у перші 2 роки життя дитини [23, 24].
Діагностується косоокість, екзофтальм, міопія, прогенія, варикозне розширення вен, розростання шкіри на підошвах (рис. 2).
Приблизно у 55 % випадків виявляється розумова відсталість, у 13 % — судомний синдром. Траплялися також хворі з ізольованою макродактилією, спленомегалією, вибірковою патологією очей і черепа у вигляді множинних менінгіом, полімікрогірією, ретинальною пігментною дегенерацією та атрофією зорового нерва. Тривалість життя пробандів, як правило, коливається від 3 до 40 років [10, 25].
З віком спостерігається надмірно швидкий ріст пухлин. Середня тривалість життя у постраждалих часто скорочується від підвищення тромбозу глибоких вен та емболії легеневої артерії як ускладнення хвороби судинною мальформацією.
Розростання тканин може призвести до вторинного пошкодження нервової системи, що, у свою чергу, спричиняє когнітивні порушення.
Хворим загрожує підвищений ризик розвитку певних видів раку, менінгіоми й аденоми слинних залоз.
Синдром пов’язаний із мутацією в гені AKT1 (МІМ 164730) на хромосомі 14q32.3.
Мутації AKT1 модифікують активність клітинного білка AKT, що стимулює ріст.
Тип успадкування — автосомно-домінантний.
Сотоса 1 синдром (МІМ 117550)
Синоніми: SOTOS 1 синдром, мозковий гігантизм, делеції хромосоми 5q35 синдром.
Синдром Сотоса, або синдром церебрального гігантизму, вперше описаний американським педіатром J. Sotos у 1964 р. [5].
Він виникає з частотою 1 випадок на 10 000–50 000 новонароджених. У світовій літературі описано близько 120 випадків. Серед хворих переважають хлопчики.
Оскільки більшість описаних випадків має спорадичний характер, раніше багато з них розцінювалися як приклад автосомно-рецесивного успадкування синдрому Сотоса. Проте в даний час ці дані переглядаються й висувається припущення, що це неповна пенетрантність патологічного гена, гонадного мозаїцизму або генетичної гетерогенності хвороби [3].
Клінічні прояви. Синдром надлишкового росту дітей, що характеризується надмірним зростом, певними краніолицевими ознаками, затримкою психічного розвитку та збільшенням кісткового віку.
За відсутності одного або більше з чотирьох критеріїв (ріст більше 97-го перцентиля, окружність голови більше 97-го перцентиля, кістковий вік > 90-го перцентиля, затримка розумового розвитку) діагноз малоймовірний.
Захворювання маніфестує з народження. Привертають увагу великі розміри новонародженої дитини. Середня довжина тіла становить 55 см, маса — 3900 г, на 3–5-му роках життя спостерігається інтенсивне збільшення росту. Типові й черепно-лицьові дизморфії: макродоліхоцефалія, виступаючі лобні бугри, грубі риси обличчя з гіпертелоризмом, страбізм, антимонголоїдний розріз очей, виступаюча нижня щелепа (прогнатизм), макроглосія й готичне піднебіння. Кісткові зміни проявляються такими особливостями: великі кисті і стопи, кіфо–сколіоз, синдактилія стоп. З боку внутрішніх органів іноді виявляється вісцеромегалія. Можливі вади розвитку серця, нирок, центральної нервової системи. В окремих випадках бувають судоми й порушення координації [5]. Ступінь розумової відсталості варіює, але, як правило, буває помірним. Кінцевий ріст знаходиться на верхньому перцентилі. Зріст дорослих зазвичай не виходить за межі нормальних значень, у чоловіків він становить 184,3 ± 6,0 см, у жінок 172,9 ± 5,7 см.
Аномальна дерматогліфіка, нормальний рівень гормона росту і високий рівень валіну, ізолейцину та лейцину в крові.
Рентген-функціональні методи дослідження виявляють випередження кісткового віку, неспецифічні зміни на ЕКГ, розширення шлуночків мозку. На МРТ нерідко знаходять гіпоплазію мозолистого тіла. У дитинстві випередження кісткового віку становить 2–4 роки, статеве дозрівання може настати відносно рано, хоча залишається в межах нормального діапазону.
Дана патологія іноді поєднується з розвитком злоякісних новоутворень (пухлина Вільмса, рак печінки, яєчників) [2].
Викликається гетерозиготною мутацією в гені NSD1 (МІМ 606681) у ділянці 5q35 [16].
Тип успадкування — автосомно-домінантний, більшість випадків — спорадичні. Тривалість життя не змінена. Прогноз хороший, лікування не проводять.
Сотоса 2 синдром (МІМ 614753)
Синоніми: SOTOS 2 синдром, мозковий гігантизм, синдром делеції хромосоми 5q35.
Викликається гетерозиготною мутацією в гені NFIX (МІМ 164005) на хромосомі 19p13.3 [8].
Malan et al. (2010) повідомили про 3 незв’язаних випадки з подібним фенотипом, а саме: інтенсивний післяпологовий лінійний ріст, макроцефалія, випередження кісткового віку, довге вузьке обличчя, високе чоло, сколіоз. Незвичайна поведінка характеризується розвитком тривожності та розумової відсталості.
Берардінеллі синдром (МІМ 269700)
Синоніми: синдром Берардінеллі — Сейпа, синдром Брунзелла, ліпоатрофічний діабет, уроджена генералізована ліподистрофія, BSCL.
Синдром Берардінеллі — Сейпа, описаний аргентинським ендокринологом W. Berardinelli та норвезьким педіатром M. Seipе [4].
Це автосомно-рецесивне захворювання, що трапляється в 1 випадку на 10 000 000 осіб та характеризується практично повною відсутністю підшкірної клітковини [15, 19].
Молекулярно-генетичним аналізом доведено існування 4 типів уродженої генералізованої ліподистрофії [9, 20].
Тип 1 зумовлений мутаціями в гені AGPAT2, що кодує 1-ацил-гліцерол-О-ацетилтрансферазу 2. Ген розташований у локусі 9q34. Продукт гена — білок AGPAT2 складається з 278 амінокислот і забезпечує біосинтез тригліцеридів і гліцерофосфоліпідів. Зниження рівня білка AGPAT2 у жировій тканині призводить до ліподистрофії внаслідок порушення синтезу тригліцеридів або патологічної функції адипоцитів (відсутні фосфоліпіди) [2].
І.І. Дєдов, М.В. Шестакова [1] підтверджують ліпоатрофічний цукровий діабет як рідкісне захворювання уродженого чи набутого характеру. Симптоматика генералізованої атрофії підшкірної жирової клітковини на фоні вираженої інсулінорезистентності і гіперінсулінемії в поєднанні з гіпертрофією скелетних м’язів, гіпертригліцеридемією й артеріальною гіпертензією. Автори акцентують увагу, що захворювання викликане генетичними дефектами адипогенезу і/або прискореним апоптозом адипоцитів, порушеною секрецією адипоцитокінів (лептину, адипонектину), що забезпечують метаболізм жирової тканини.
У лютому 2014 р. вперше зареєстрований препарат для лікування цього синдрому — рекомбінантний аналог лептину (метрелептин) [15].
Тип 2 синдрому розвивається внаслідок мутацій у гені BSCα2, у локусі 11q13. Продукт гена — білок сейпін BSCα2 містить 398 амінокислот, він причетний до диференціювання та функціонування адипоцитів.
Молекулярно-генетичну основу синдрому Берардінеллі — Сейпа типу 3 становлять мутації в гені CAV1 (локус 7q31), за участі якого синтезується білок кавеолін 1 — невід’ємна складова мембранних везикул. Зазначений білок локалізується на мембранах адипоцитів і зв’язує жирні кислоти, забезпечує транспорт ліпідів.
Уроджена генералізована ліподистрофія типу 4 спричинена мутаціями в гені PTRF, розташованому на хромосомі 17, і кодує білок PTRF (polymerase and transcript release factor). Мутації в зазначеному гені зумовлюють повну втрату функції відповідного білка, порушується локалізація кавеолінів у скелетних м’язах.
Клінічні прояви. Перші симптоми уродженої генералізованої ліподистрофії виявляють із народження або на першому році життя. Основними лабораторними ознаками захворювання є тяжка гіпертригліцеридемія, низька концентрація ліпопротеїнів високої щільності у крові, інсулінорезистентність, значне зниження рівня лептину та адипонектину. У підлітковому віці інсулінорезистентність призводить до розвитку цукрового діабету. Відбувається аномальне накопичення жиру в різних органах (печінка, м’язи, серце), що спричиняє розвиток тяжких клінічних ускладнень: ожиріння печінки, цироз, нефропатія, гіпертрофічна кардіоміопатія, серцева недостатність та миттєва смерть.
Хворим властивий швидкий ріст, підвищений апетит та особлива зовнішність. Відсутність підшкірної жирової тканини в поєднанні зі збільшенням м’язової тканини формує в таких хворих виражений м’язовий рельєф. Інші ознаки: велике підборіддя, великі кисті рук та стоп, гірсутизм, acantosis nigrigans. Хворим жінкам властивий збільшений клітор, а у чоловіків збільшуються зовнішні статеві органи.
У більшості випадків ознаки цукрового діабету розвиваються в другій декаді життя хворої людини. Ускладненнями синдрому є гіпертрофічна кардіо–міопатія, жирова дистрофія печінки, м’язова гіпертрофія. Та багато інших ознак, що свідчать про патологію ендокринної системи (швидкий ріст, передчасне статеве дозрівання та інші), часто спостерігається утворення кіст кісток, з якими пов’язують часті переломи.
Клінічний діагноз виставляють за наявності трьох основних критеріїв або двох основних плюс два або більше малі критерії.
Основні критерії:
— ліпоатрофія тулуба, кінцівок і обличчя. Загальна ліподистрофія з’являється при народженні. У деяких осіб ліподистрофія виникає впродовж перших місяців життя. Ліпоатрофія зумовлює спортивну зовнішність, особливо тому, що скелетні м’язи гіпертрофовані;
— акромегалоїдні ознаки — гігантизм, м’язова гіпертрофія, випередження кісткового віку, прогнатизм, збільшені руки і ноги, кліторомегалія і збільшені зовнішні статеві органи у чоловіків;
— гепатомегалія;
— підвищені концентрації в сироватці крові тригліцеридів до 80 г/л, іноді асоціюються з гіперхоле–стеринемією;
— інсулінорезистентність. Підвищені концентрації в сироватці крові інсуліну і С-пептиду можуть бути з перших років життя. Явні клінічні прояви цукрового діабету зазвичай розвиваються в другому десятилітті. Рання клінічна ознака — чорний акантоз шиї і пахвових западин, що в окремих випадках набувають бородавчастого вигляду.
Малі критерії:
— гіпертрофічна кардіоміопатія може з’являтися в дитинстві або розвиватися пізніше;
— психомоторні помірні (IQ 50–70), чи глибокі (IQ 35–50) інтелектуальні порушення. Близько 80 % осіб із мутаціями в гені BSCL2 властиві легкі або помірні інтелектуальні порушення, у той час як тільки 10 % осіб із мутаціями в гені AGPAT2 мають тяжкі інтелектуальні порушення;
— гірсутизм проявляється низьким ростом волосся на чолі та шиї; гіпертрихоз, мабуть, не залежить від гормональної стимуляції;
— передчасне статеве дозрівання у жінок (у 10 %);
— кісти кісток трапляються у 8–20 % постраждалих осіб і мають полікістозні прояви на рентгенограмі. Розташовані в епіфізарних і метафізарних ділянках довгих трубчастих кісток. Кісти кісток часто діагностуються в другій декаді життя і переважно спостерігаються в осіб із мутаціями в гені AGPAT2;
— мегалія м’язів нижніх і верхніх кінцівок відносна і спостерігається, зокрема, через відсутність підшкірного жиру.
Цим повідомленням ми зробили спробу привернути увагу лікарів-практиків до нечітко окресленої групи орфанних захворювань. Очевидно, назріла необхідність єдиного підходу до їх визначення, класифікації, критеріїв діагностики. Такі кроки доцільні ще й тому, що найближчим часом очікується черговий перегляд Міжнародної статистичної класифікації хвороб та проблем, пов’язаних зі здоров’ям, 10-го перегляду.
Список литературы
1. Дедов И.И. Персонализированная терапия сахарного диабета: путь от болезни к больному / И.И. Дедов, М.В. Шестакова // Тер. архив. — 2014. — № 10. — С. 4-9.
2. AGPAT2 is mutated in congenital generalized lipodystrophy linked to chromosome 9q34 / A.K. Agarwal, E. Arioglu, S. de Almeida [et al.] // Nature Genet. — 2002. — V. 31. — P. 21-23.
3. Apparent Sotos syndrome (cerebral gigantism) in a child with Trisomy 20p11.2-p12.1 mosaicism / L. Faivre, G. Viot, M. Prieur [et al.] // Am. J. Med. Genet. — 2000. — V. 91. — P. 273-276.
4. Berardinelli W. An undiagnosed endocrino-metabolic syndrome: report of two cases / W. Berardinelli // The J. of Clin. Endocrinol. and metabol. — 1954. — V. 14. — P. 193-204.
5. Cerebral gigantism in childhood. A syndrome of excessively rapid growth with acromegalic features and a nonprogressive neurologic disorder / J.F. Sotos, P.R. Dodge, D. Muirhead [et al.] // New England J. of Medicine, Boston. — 1964. — V. 271. — P. 109-116.
6. Cohen M.M.Jr. A new recognized hamartomatous syndrome / M.M. Cohen Jr., P.W. Hayden // Birth. Defects Orig. Art. — 1979. — V. 15, № 5B. — P. 291-296.
7. Cohen M.M.Jr. Proteus syndrome: clinical evidence for somatic mosaicism and selective review / M.M. Cohen Jr. // Am. J. Med. Ge–net. — 1993. — V. 47. — P. 645-652.
8. Deutliche Auswirkungen der allelischen NFIX Mutationen auf Nonsense-vermittelten mRNA-Zerfall erzeugen entweder ein Sotos-like oder ein Marshall-Smith-Syndrom / V. Malan, D. Rajan, S. Thomas [et al.] // Am. J. Hum. Genet. — 2010. — V. 87. — P. 189-198.
9. Gene and phenotype analysis of congenital generalized lipodystrophy in Japanese: a novel homozygous nonsense mutation in seipin gene / K. Ebihara, T. Kusakabe, H. Masuzaki [et al.] // J. Clin. Endocr. Metab. — 2004. — V. 89. — P. 2360-2364.
10. Germline and germline mosaic PTEN mutations associated with a Proteus-like syndrome of hemihypertrophy, lower limb asymmetry, arteriovenous malformations and lipomatosis / X.-P. Zhou, D.J. Marsh, H. Hampel [et al.] // Hum. Mol. Genet. — 2000. — V. 9. — P. 765-768.
11. Germline mutations in DIS3L2 cause the Perlman syndrome of overgrowth and Wilms tumor susceptibility / D. Stuti, M.R. Morris, W.N. Cooper [et al.] // Nature Genet. — 2012. — V. 44. — P. 277-284.
12. Kruger G. Transmission of Proteus syndrome from mother to son? (Letter)/ G. Kruger, L. Pelz, H.-R. Wiedemann // Am. J. Med. Genet. — 1993. — V. 45. — P. 117-118.
13. Liban E. Metanephric hamartomas and nephroblastomatosis in siblings / E. Liban, I.L. Kozenitzky // Cancer. — 1970. — V. 25. — P. 885-888.
14. Mohamedbhai A.G. Neonatal Proteus syndrome? (Letter) / A.G. Mohamedbhai, A.M.H. Miyan, D. Lacombe // Am. J. Med. Genet. — 2002. — V. 112. — P. 228-230.
15. Nainggolan L. Myalept (metreleptin) Approved for Generalized Lipodystrophy / L. Nainggolan // Medscape Medical News. February 25, 2014. Available at: http://www.medscape.com/viewarticle/82105625, 2014. 24
16. NSD1 mutations are the major cause of Sotos syndrome and occur in some cases of Weaver syndrome but are rare in other overgrowth phenotypes / J. Douglas, S. Hanks, I.K. Temple [et al.] // Am. J. Hum. Genet. — 2003. — V. 72. — P. 132-143.
17. Perlman M. Syndrome of fetal gigantism, renal hamartomas and nephroblastomatosis with Wilms’ tumour / M. Perlman, M. Levin, B. Wittels // Cancer. — 1975. — V. 35. — P. 1212-1217.
18. Perlman syndrome: report, prenatal findings and review / –J.-L. Alessandri, F. Cuillier, D. Ramful [et al.] // Am. J. Med. Genet. — 2008. — V. 146A. — P. 2532-2537.
19. Seip M. Lipodystrophy and gigantism with associated endocrine manifestation: a new diencephalic syndrome? / M. Seip // Acta paediatrica. — 1959. — V. 48. — P. 555-574.
20. Severe cardiac phenotype of Berardinelli-Seip congenital lipodystrophy in an infant with homozygous E189X BSCL2 mutation / B. Friguls, W. Coroleu, R. del Alcazar [et al.] // Europ. J. Med. Ge–net. — 2009. — V. 52. — P. 278-279.
21. Smeets E. Regional Proteus syndrome and somatic mosaicism / E. Smeets, J.-P. Fryns, M.M. Cohen Jr. // Am. J. Med. Ge–net. — 1994. — V. 51. — P. 29-31.
22. Sudden death caused by pulmonary thromboembolism in Proteus Labell syndrome / A.M. Slavotinek, S.J. Vacha, K.F. Peters [et al.] // Clin. Genet. — 2000. — V. 58. — P. 386-389.
23. The Proteus syndrome: partial gigantism of the hands and/or feet, nevi, hemihypertrophy, subcutaneous tumors, macrocephaly or other skull anomalies and possible accelerated growth and visceral affections / H.-R. Wiedemann, G.R. Burgio, P. Aldenhoff [et al.] // Eur. J. Pediat. — 1983. — V. 140. — P. 5-12.
24. Transmission of Proteus syndrome from father to son? / J.Goodship, A. Redfearn, D. Milligan [et al.] // J. Med. Genet. — 1991. — V. 28. — P. 781-785.
25. Waite K.A. Protean PTEN: Form and Function / K.A. Waite, C. Eng // Am. J. Hum. Genet. — 2002. — V. 70. — P. 829-844.