Мобильная версия

Журнал "Хирургия детского возраста" 3-4 (48-49) 2015

Лікування гнійних лімфаденітів у дітей у післяопераційному періоді

Авторы: Данилов О.А., Рибальченко В.Ф., Талько М.О., Міхнушева О.С. - Національна медична академія післядипломної освіти імені П.Л. Шупика МОЗ України, м. Київ, Україна; Київська міська дитяча клінічна лікарня № 1, м. Київ, Україна

Рубрики: Педиатрия/Неонатология, Хирургия

Разделы: Клинические исследования

Мета роботи — підвищити ефективність комплексного лікування гнійних лімфаденітів у дітей, порівняти ефективність застосування гелевої форми тиротрицину та повідон-йоду при місцевому лікуванні гнійних лімфаденітів у післяопераційному періоді. Матеріали та методи. Для розв’язання поставлених задач на базі хірургічного відділення № 2 Київської міської дитячої клінічної лікарні № 1 було відібрано 50 дітей різного віку, включаючи дітей раннього віку, із гострими гнійними лімфаденітами різної локалізації. За методом впливу на гнійне вогнище пацієнти були розділені на дві групи по 25 осіб: у першій (порівняльна) лікування проводилося із застосуванням гіпертонічних асептичних пов’язок та повідон-йоду 10% на мазевій основі, а в другій (контрольна) відповідно використовували той же гіпертонічний розчин натрію хлориду та тиротрицин (тирозур). Розподіл пацієнтів у даних групах згідно з віком, локалізацією процесу був однаковий. Лікування в даних групах хворих включало: хірургічний метод — розкриття гнійного лімфаденіту та дренування рани; антибактеріальну (в обох групах застосовувалося лімфотропне введення гентаміцину), протизапальну та дезінтоксикаційну терапію. У першій фазі лікування використовували гіпертонічний розчин натрію хлориду на асептичній серветці до моменту припинення активної гнійної ексудації, що становила 1–2 доби. Далі застосовували гель тирозур або мазь повідон-йоду 10% шляхом нанесення на ранову поверхню із покриттям асептичною пов’язкою 1 раз на день. За основні критерії оцінки ефективності застосування даних препаратів було взято лабораторні показники (загальний лімфоцитоз, швидкість осідання еритроцитів, лейкоцитарний індекс інтоксикації), цитологічне дослідження мазків-відбитків із ран, бактеріологічне дослідження виділень, динаміка ранового процесу. Результати дослідження. Установлено, що серед дітей контрольної групи відмічалося вірогідне зниження швидкості осідання еритроцитів вже на 7-й день, зниження показника лейкоцитарного індексу інтоксикації проходило більш прискореними темпами (на 7-му добу ці показники в контрольній групі знизилися до 1,12 ± 0,09 ум.од., тоді як у порівняльній зазначені величини до цього ж терміну становили 1,46 ± 0,14 ум.од.). Результати бактеріологічного дослідження ранового ексудату показали позитивний ріст культур лише в 64 % матеріалу. Домінуючу групу збудників становили Staphilococcus aureus (74 %), Staphilococcus epidermidis (12 %), Staphilococcus hаemolуticus (10 %), Streptococcus β-hem. (4 %). Уже на 3-тю добу спостерігалася відсутність бактеріального росту в контрольній групі, у групі порівняння позитивний ріст мікрофлори відмічався лише в 3 пацієнтів (12 %). Проведене вивчення цитологічної картини мазків-відбитків засвідчує, що використання гелевої форми тиротрицину прискорює перебіг І фази ранового процесу порівняно із застосуванням повідон-йоду. Очищення рани від гнійно-некротичного вмісту та припинення гнійної ексудації вірогідно раніше спостерігалися в контрольній групі (1-ша група — у середньому 6-та доба після операції, 2-га — 4-та доба після операції). У фазах регенерації, організації рубця чітко прослідковувалась більш виражена позитивна динаміка в 2-й групі. При застосуванні повідон-йоду динаміка зменшення обсягу рани становила в середньому 6,16 ± 1,82 %, швидкість ретракції країв рани — 7,82 ± 0,44 %, тоді як при використанні гелю тирозур — відповідно 9,93 ± 2,42 % та 9,72 ± 0,13 %. Формування рубця розпочиналося в контрольній групі в середньому на 9-ту добу, тоді як у групі порівняння лише на 11-ту. Висновки. Результати проведеного дослідження засвідчують, що застосування гіпертонічного розчину натрію хлориду в комбінації з тирозуром при лікуванні дітей із гнійними лімфаденітами значно скорочує терміни очищення рани від гнійно-некротичних мас, прискорює процеси регенерації та організації рубця та зменшує терміни перебування в стаціонарі порівняно з традиційними методами місцевого впливу. Застосування гелю тирозур при даній патології запобігає розвитку вторинного інфікування та чинить значний позитивний вплив на регенеративно-репараційні процеси.

Цель работы — повысить эффективность комплексного лечения гнойных лимфаденитов у детей, сравнить эффективность применения гелевой формы тиротрицина и повидон-йода при местном лечении гнойных лимфаденитов в послеоперационном периоде. Материалы и методы. Для решения поставленных задач на базе хирургического отделения № 2 Киевской городской детской клинической больницы № 1 было отобрано 50 детей разного возраста, включая детей раннего возраста, с острыми гнойными лимфаденитами различной локализации. По методу воздействия на гнойный очаг пациенты были разделены на две группы по 25 человек: в первой (сравнительная) лечение проводилось с применением гипертонических асептических повязок и повидон-йода 10% на мазевой основе, а во второй (контрольная) соответственно использовали тот же гипертонический раствор натрия хлорида и тиротрицин (тирозур). Распределение пациентов в данных группах согласно возрасту, локализации процесса было одинаковым. Лечение в данных группах больных включало: хирургический метод — раскрытие гнойного лимфаденита и дренирование раны; антибактериальную (в обеих группах применялось лимфотропное введение гентамицина), противовоспалительную и дезинтоксикационную терапию. В первой фазе лечения использовали гипертонический раствор натрия хлорида на асептической салфетке до момента прекращения активной гнойной экссудации, что составляло 1–2 суток. Далее применяли гель тирозур или мазь повидон-йода 10% путем нанесения на раневую поверхность с покрытием асептической повязкой 1 раз в день. За основные критерии оценки эффективности применения данных препаратов были взяты лабораторные показатели (общий лимфоцитоз, скорость оседания эритроцитов, лейкоцитарный индекс интоксикации), цитологическое исследование мазков-отпечатков из ран, бактериологическое исследование выделений, динамика раневого процесса. Результаты исследования. Установлено, что среди детей контрольной группы отмечалось достоверное снижение скорости оседания эритроцитов уже на 7-й день, снижение показателя лейкоцитарного индекса интоксикации проходило более ускоренными темпами (на 7-е сутки эти показатели в контрольной группе снизились до 1,12 ± 0,09 усл.ед., тогда как в сравнительной указанные величины к этому же сроку составляли 1,46 ± 0,14 усл.ед.). Результаты бактериологического исследования раневого экссудата показали положительный рост культур лишь в 64 % материала. Доминирующую группу возбудителей составляли Staphilococcus aureus (74 %), Staphilococcus epidermidis (12 %), Staphilococcus hаemolуticus (10 %), Streptococcus β-hem. (4 %). Уже на 3-и сутки наблюдалось отсутствие бактериального роста в контрольной группе, в группе сравнения положительный рост микрофлоры отмечался лишь у 3 пациентов (12 %). Проведенное изучение цитологической картины мазков-отпечатков показывает, что использование гелевой формы тиротрицина ускоряет протекание I фазы раневого процесса по сравнению с применением повидон-йода. Очищение раны от гнойно-некротического содержимого и прекращение гнойной экссудации достоверно ранее наблюдались в контрольной группе (1-я группа — в среднем 6-е сутки после операции, 2-я — 4-е сутки после операции). В фазах регенерации, организации рубца четко прослеживалась более выраженная положительная динамика во 2-й группе. При применении повидон-йода динамика уменьшения объема раны составляла в среднем 6,16 ± 1,82 %, скорость ретракции краев раны — 7,82 ± 0,44 %, тогда как при использовании геля тирозур — соответственно 9,93 ± 2,42 % и 9,72 ± 0,13 %. Формирование рубца начиналось в контрольной группе в среднем на 9-е сутки, тогда как в группе сравнения только на 11-е. Выводы. Результаты проведенного исследования свидетельствуют, что применение гипертонического раствора натрия хлорида в сочетании с тирозуром при лечении детей с гнойными лимфаденитами значительно сокращает сроки очищения раны от гнойно-некротических масс, ускоряет процессы регенерации и организации рубца и уменьшает сроки пребывания в стационаре по сравнению с традиционными методами местного воздействия. Применение геля тирозур при данной патологии предотвращает развитие вторичного инфицирования и оказывает значительное положительное влияние на регенеративно-репарационные процессы.

Objective — to increase the efficiency of combination treatment for suppurativelymphadenitis in children, to compare the effectiveness of the gel form of tyrothricin and povidone-iodine in the local treatment of suppurative lymphadenitis in the postoperative period. Materials and methods. To address the problems, in the surgery department № 2 of Kyiv municipal clinical hospital № 1 we have selected 50 children of all ages, including young children, with acute suppurative lymphadenitis of various locations. According to the method of influence on suppurative focus, the patients were divided into two groups of 25 people: in the first (comparative) one, the treatment was carried out with the use of hypertonic aseptic dressings and povidone-iodine 10% on ointment base, and in the second (control) one, respectively, we have applied the same hypertonic solution of sodium chloride and tyrothricin (tyrosur). The distribution of patients in these groups according to the age, localization of the process was the same. Treatment in these groups of patients included: surgical technique — the dissection of suppurative lymphadenitis and draining the wounds; antibacterial (in both groups we have used lymphotropic injection of gentamicin), antiinflammatory and detoxification therapy. In the first phase of treatment, we applied hypertonic sodium chloride solution on the aseptic napkin to the end of active suppurative exudation that accounted for 1–2 days. Next, tyrosur gel or ointment povidone-iodine 10% were used 1 time a day by applying to the wound surface coated with aseptic bandage. As the main criteria for assessing the efficacy of these drugs, laboratory parameters (total lymphocytosis, erythrocyte sedimentation rate, leukocytic intoxication index), cytology of wounds smear, bacteriological examination of discharge, dynamics of wound process were considered. Research results. It was found that children in the control group had a significant reduction in erythrocyte sedimentation rate by the 7th day, a decrease in leukocytic intoxication index was more rapid (on the 7th day, these indicators in the control group reduced to 1.12 ± 0.09 c.u., whereas in the comparison one specified values amounted to 1.46 ± 0.14 c.u. by the same period). The results of bacteriological study of wound exudate showed a positive culture only in 64 % of the material. The dominant group of pathogens consisted of Staphylococcus aureus (74 %), Staphylococcus epidermidis (12 %), Staphylococcus haemolyticus (10 %), Streptococcus β-hem. (4 %). Already on the 3rd day, there was no bacterial growth in the control group, in the comparison group positive growth of microorganisms was marked in only 3 patients (12 %). The cytological study of smears shows that the use of gel form of tyrothricin accelerates the course of the I phase of wound process compared to the use of povidone-iodine. Wound cleansing from suppurative necrotic content and termination of suppurative exudation have been observed significantly earlier in the control group (1st group — on the average 6th day after surgery, 2nd one — on the 4th day after surgery). In phases of regeneration, scar formation, more pronounced positive dynamics was clearly observed in the 2nd group. When using povidone-iodine, dynamics of wound contraction averaged 6.16 ± 1.82 %, the rate of retraction of wound edges — 7.82 ± 0.44 %, while during the use of tyrosur gel — respectively 9.93 ± 2.42 % and 9.72 ± 0.13 %. Formation of scar in the control group started on average on 9th day, while in the comparison group — only on the 11th. Conclusions. Results of the study show that the use of hypertonic sodium chloride solution in combination with tyrosur during the treatment of children with suppurative lymphadenitis significantly reduces the time of wound cleansing from suppurative necrotic masses, accelerates regeneration and scar formation and reduces the length of stay in hospital compared to traditional methods of local effects. The application of tyrosur gel in this pathology prevents the development of secondary infections and makes a significant positive impact on regenerative-reparative processes.

Ключевые слова

гнійний лімфаденіт, рановий процес, сорбенти, гель тирозур.

гнойный лимфаденит, раневой процесс, сорбенты, гель тирозур.

suppurative lymphadenitis, wound process, adsorbents, tyrosur gel.

Статтю опубліковано на с. 47-53

Лімфаденіт є поширеною патологією в дитячому віці [4, 7]. Основними причинами його розвитку є незрілість імунної системи дитини та недостатня реакція лімфоїдної тканини на вторгнення інфекції [6]. Зростання числа звернень останнім часом також можна пояснити погіршенням стану навколишнього середовища, впливом багатьох негативних соціальних факторів та збільшенням кількості резистентних штамів бактерій внаслідок нераціональної антибіотикотерапії [17]. Труднощі в диференціюванні гіперпластично-реактивних змін від гнійно-запальних уражень лімфатичних вузлів [1–3] можуть привести до неправильно обраної лікувальної тактики, що, зі свого боку, веде до швидкого розвитку ускладнень у вигляді абсцедування лімфатичного вузла, аденофлегмони. При гнійних лімфаденітах насамперед показані розкриття сформованого абсцесу, дренування та санація вогнища. Хірургічна обробка є найбільш швидким і найбільш радикальним шляхом усунення гнійно-некротичних мас, що створює кращі умови для загоєння рани [5, 9, 10]. Очевидним є те, що застосування оперативного втручання при гнійних лімфаденітах повинно поєднуватися з адекватним комплексним консервативним лікуванням, враховуючи раціональну антибіотикотерапію та ефективні методи місцевого впливу. Останній повинен здійснюватися з урахуванням фази ранового процесу та ґрунтуватися на підходах лікування гнійних ран. Застосування активного впливу фізичних методів на рану в післяопераційному періоді, таких як осмотерапія, сорбенти, вакуум-терапія, обробка рани ультразвуком, лазером, струменем пульсуючої рідини, кріовплив, спрямоване на прискорення очищення її від гнійно-некротичних мас та регенерації тканин [11, 13, 14]. Однак актуальним на сьогодні лишається і лікування «під пов’язкою» завдяки своїй доступності, простоті застосування та економічній вигідності.

Як відомо, рановий процес розвивається у відповідь на пошкодження тканин і спрямований на їх загоєння. За сучасними уявленнями, що визначають патогенетичну спрямованість лікувальних заходів, останній поділяють на 3 фази: запалення, регенерації та епітелізації (формування рубця) [9, 12]. У фазі запалення спочатку переважають судинні реакції, що характеризують механізм запалення, а потім відбувається очищення рани від мертвих тканин. Друга фаза пов’язана з утворенням грануляційної тканини. Реорганізація рубця й епітелізація є основними завершальними компонентами ранового процесу. За даними В.Г. Гаршина, найважливішою умовою нормального загоєння рани є сувора синхронізація процесу епітелізації, з одного боку, і дозрівання грануляційної тканини — з іншого.

При місцевому лікуванні вибір медикаментозних засобів проводиться залежно від конкретної фази перебігу ранового процесу. Ліки, що застосовуються у фазі запалення, і повинні мати антимікробні, дегідратаційні і некролітичні властивості [10, 11]. Препарати, що використовуються у фазах регенерації та реорганізації рубця з епітелізацією, мають стимулювати регенераційні процеси, сприяючи зростанню грануляцій, та покращувати епітелізацію, захищати їх від вторинної інфекції [14, 15]. Найбільшого поширення серед запропонованих для застосування в першій фазі запалення засобів отримав свого часу і актуальний до цього часу гіпертонічний розчин натрію хлориду. До його недоліків слід віднести короткочасний ефект унаслідок втрачання осмотичної активності. Очищенню ран також сприяють сорбенти. Розробка та використання останніх — одне з найбільш значних досягнень медицини другої половини XX ст. Включені до складу пов’язок або безпосередньо внесені в рану, вони справляють лікувальний ефект у всіх фазах ранового процесу. У період біологічного очищення видаляють з рани продукти розпаду некротизованих тканин, мікроорганізми, їх токсини; у фазі регенерації сорбенти активують проліферативні процеси, стимулюють зростання грануляцій і епітелізацію [16]. У фазах регенерації і формування рубця використовуються препарати місцевого призначення, що можуть чинити бактерицидну дію з метою запобігання вторинній інфекції, захищати грануляційну тканину від механічних пошкоджень, стимулювати ріст грануляцій. З урахуванням формування стійкості мікроорганізмів до багатьох антибактеріальних препаратів, антисептичних засобів виникає необхідність застосування лікарських засобів із широким спектром активності [8]. Проаналізувавши зазначене вище, можна стверджувати, що основною метою місцевого впливу на рану повинне бути сприяння фізіологічним механізмам перебігу ранового процесу.

Мета дослідження — підвищити ефективність комплексного лікування гнійних лімфаденітів у дітей, порівняти ефективність застосування гелевої форми тиротрицину та повідон-йоду при місцевому лікуванні гнійних лімфаденітів у післяопераційному періоді.

Матеріали та методи

Для розв’язання поставлених задач на базі хірургічного відділення № 2 Київської міської дитячої клінічної лікарні № 1 було відібрано 50 дітей різного віку, включаючи дітей раннього віку, із гострими гнійними лімфаденітами різної локалізації. За методом впливу на гнійне вогнище пацієнти були розділені на дві групи по 25 осіб: у першій (порівняльна) лікування проводилося із застосуванням гіпертонічних асептичних пов’язок та повідон-йоду 10% на мазевій основі, а в другій (контрольна) відповідно використовували той же гіпертонічний розчин натрію хлориду та тиротрицин (тирозур). Повідон-йод є антисептичним та дезінфікуючим препаратом, антимікробний ефект якого пов’язаний із пошкодженням йодом бактеріальної стінки та який утворює з білками клітинних стінок йод-аміни та спричиняє їх коагуляцію. Усі лікарські форми повідон-йоду об’єднують широкий спектр антимікробного впливу: висока активність стосовно грамнегативних та грампозитивних бактерій, грибів, простійших, трепонем та деяких вірусів, що дозволяє широко застосовувати його в гнійній хірургічній практиці. Тиротрицин — антимікробний пептид природного походження, синтезований в 1938 р. R. Dubos з бактерії Bacilus brevis. Дуже важливо відмітити, що завдяки своїй структурі тиротрицин ніколи не може використовуватись системно. Це один з небагатьох ярких представників класу топічних антибіотиків — антибіотиків, що використовують лише місцево.

Враховуючи унікальні механізми дії і виключно місцеве застосування, активність тиротрицину від початку використання практично не змінилась, а випадки алергізації в доступній літературі нам не доступні.

Тиротрицин активний щодо аеробних (Гр+, Гр–) і цілого ряду анаеробних бактерій. Крім того, відмічена активність щодо грибів роду Candida.

Тиротрицин активний щодо грампозитивних бактерій Staph. aureus MSSA, Staph. aureus MRSA, Staph. haemolyticus, Strep. pyogenes, Strep. viridans, Enterococcus faecalis, Diplococcus pneumoniae, Corynebact. spp., Neisseria meningitides, деяких штамів Neisseria gonorrhoeae, грибів і трихомонад, а також деяких грамнегативних бактерій і багатьох видів грибів, включаючи Candida. Також він чинить дозозалежну бактеріостатичну або бактерицидну дію щодо Clostridia. Гелева форма даного препарату завдяки наявності в його складі сорбенту сприяє поглинанню бактерій, токсинів. Також створюється ефект вологого середовища, що стимулює утворення грануляцій та прискорює епітелізацію.

Розподіл пацієнтів у даних групах згідно з віком, локалізацією процесу був однаковий. Лікування в даних групах хворих включало: хірургічний метод — розкриття гнійного лімфаденіту, евакуацію гнійного вмісту та дренування рани; туалет рани антисептиками; антибактеріальну (в обох групах застосовувалося лімфотропне введення гентаміцину), протизапальну та дезінтоксикаційну терапію, коли буде потреба. У першій фазі лікування проводилося використання гіпертонічного розчину натрію хлориду на асептичній серветці до моменту припинення активної гнійної ексудації, що становила 1–2 доби. Далі застосовували гель тирозур та мазь повідон-йоду 10% шляхом нанесення на ранову поверхню із покриттям асептичною пов’язкою 1 раз на день до формування рубця.

Для оцінки результатів використовували лабораторне, мікробіологічне, цитологічне дослідження даних груп. Основними критеріями оцінки ефективності застосування даних препаратів були лабораторні показники (загальний лімфоцитоз, швидкість осідання еритроцитів (ШОЕ), лейкоцитарний індекс інтоксикації), цитологічне дослідження мазків-відбитків із ран, бактеріологічне дослідження виділень, динаміка очищення від некротичних тканин та припинення гнійної ексудації (день після операції); динаміка виповнення рани грануляціями шляхом виміру обсягу рани (вимірювали шляхом виповнення гнійної порожнини розчином антисептика, мл); терміни ретракції країв рани (відсоток від площі на добу). Лабораторне, цитологічне та бактеріологічне дослідження проводилися при надходженні хворих до стаціонару та на 3-тю, 7-му добу, динаміка ранового процесу відстежувалася щоденно.

Результати дослідження

Клініко-лабораторні дані в обох групах дослідження вказують на наявність вираженого запального процесу: виражений лейкоцитоз, зростання ШОЕ та лейко–цитарного індексу інтоксикації. Дані лабораторних досліджень наведені на рис. 1–3.

Аналіз наведених даних показує, що загальний вміст лейкоцитів у крові на етапі госпіталізації характеризувався помірним лейкоцитозом, середні величини якого становили 13,60 ± 2,32 • 109/л, із зсувом лейкоцитарної формули вліво, який нормалізувався в обох групах до 7–8-ї доби. Щодо ШОЕ, отримані результати засвідчують високий початковий рівень показників в обох групах. Установлено, що в дітей контрольної групи було вірогідне зниження величин ШОЕ вже на 7-й день. У контрольній групі даний показник становив у середньому 11,50 ± 1,63 мм/год, у порівняльній — 15,30 ± 2,06 мм/год. Відмічено, що зниження показника лейкоцитарного індексу інтоксикації у хворих контрольної групи проходило більш прискореними темпами (на 7-му добу ці показники в контрольній групі знизилися до 1,12 ± 0,09 ум.од., тоді як у порівняльній зазначені величини до цього ж терміну становили 1,46 ± 0,14 ум.од.).

Результати бактеріологічного дослідження ранового ексудату показали позитивний ріст культур лише в 64 % матеріалу. Домінуючу групу збудників становили Staphilococcus aureus (74 %), Staphilococcus epidermidis (12 %), Staphilococcus hаemolуticus (10 %), Streptococcus β-hem. (4 %). Уже на 3-тю добу відмічалася відсутність бактеріального росту в контрольній групі, у групі порівняння позитивний ріст мікрофлори відмічався в 3 пацієнтів (12 %). На 7-му добу мікрофлори в рановому ексудаті не виявлено в жодній групі.

Проведене вивчення цитологічної картини мазків-відбитків засвідчує, що використання гелевої форми тиротрицину прискорює перебіг І фази ранового процесу порівняно із застосуванням повідон-йоду.

Аналіз динаміки ранового процесу проводився від моменту госпіталізації до виписки хворого зі стаціонару.

Слід відмітити, що у хворих 1-ї та 2-ї груп із гнійними лімфаденітами після оперативного лікування регресування запальних проявів (локальна гіперемія, набряк, біль) відбувалося вже на 3-тю добу, однак очищення рани від гнійно-некротичного вмісту та припинення гнійної ексудації вірогідно раніше спостерігалися в контрольній (1-ша група — у середньому 6-та доба після операції, 2-га група — 4-та доба після операції).

У фазах регенерації, організації рубця та епітелізації чітко прослідковується більш виражена позитивна динаміка в 2-й групі. При застосуванні повідон-йоду динаміка зменшення обсягу рани становила в середньому 6,16 ± 1,82 %, швидкість ретракції країв рани — 7,82 ± 0,44 %, тоді як при використанні гелю тирозур — відповідно 9,93 ± 2,42 % та 9,72 ± 0,13 %. Формування рубця розпочиналося в контрольній групі в середньому на 9-ту добу, тоді як у групі порівняння лише на 11-ту. Середній термін госпіталізації в першій групі становив 14 ± 2 дні, у другій — 12 ± 1 день.

Жодних побічних реакцій та ускладнень при використанні даних лікарських засобів не виявлено.

Висновки

1. Результати проведеного дослідження засвідчують, що застосування гіпертонічного розчину натрію хлориду в комбінації з тирозуром при лікуванні дітей із гнійними лімфаденітами значно скорочує терміни очищення рани від гнійно-некротичних мас, прискорює процеси регенерації та організації рубця та зменшує терміни перебування в стаціонарі порівняно з традиційними методами місцевого впливу.

2. Застосування гелю тирозур при даній патології запобігає розвитку вторинного інфікування та чинить значний позитивний вплив на регенеративно-репараційні процеси.

Список литературы

1. Дифференциальный диагноз при генерализованной лимфаденопатии / Я.П. Гончаров, А.Р. Сапожников, А.О. Петруша и др. // Therapia. Український медичний вісник. — 2011. — № 9. — C. 66-70.

2. Дифференциальный диагноз при синдроме лимфаденопатии / В.В. Войцеховский, Ю.С. Ландышев, А.А. Григоренко, Н.Д Говоров // Новые Санкт-Петербургские врачебные ведомости. — 2014. — № 1. — С. 32-43.

3. К вопросу о дифференциальной диагностике лимфаденопатии у детей / Ф.С. Харламова и др. // Детские инфекции. — 2013. — Т. 12, № 2. — C. 62-64.

4. Лимфаденопатия у детей / Н.В. Нагорная, Е.В. Бордюгова, Е.В. Вильчевская и др. // Здоровье ребенка. — 2013. — № 6. — C. 166-176.

5. Минаев С.В. Оптимизация программы лечения детей с острыми неспецифическими лимфаденитами / С.В. Минаев, И.В. Винярская, В.В. Цуциева // Вопросы практической педиатрии: научно-практический журнал для неонатологов и педиатров. — 2010. — Т. 5, № 5. — С. 27-30.

6. Морфологические особенности лимфоидных структур у новорожденных детей / Г.Г. Аминова, Д.Е. Григоренко, А.К. Русина и др. // Морфология. — 2000. — Т. 118, № 6. — С. 53-56.

7. Терещенко С.Ю. Шейная лимфаденопатия инфекционной этиологии у детей: вопросы дифференциальной диагностики / С.Ю.Терещенко // Детские инфекции. — 2013. — Т. 12, № 1. — C. 36-42.

8. Калюжна Л.Д. Досвід застосування тиротрицину у лікуванні піодермій / Л.Д. Калюжна, М.В. Пацеля, А.М. Бойчук // Алергія у дитини. — 2011. — № 9–10. — С. 35-37.

9. Хирургические инфекции кожи и мягких тканей. Российские национальные рекомендации: Руководство / Под ред. В.С. Савельева. — М., 2009. — 89 с.

10. Абаев А.К. Эффективность антисептиков и значение микрофлоры в процессе раневого заживления / А.К. Абаев, Н.Р. Прокопчук, A.A. Адарченко // Детская хирургия. — 2008. — № 1. — С. 25-29.

11. Ботяков A.A. Механические способы в комплексном лечении гнойных ран мягких тканей: экспериментально-клиническое исследование: Автореф. дис… канд. мед. наук: 14.00.27 / A.A. Ботяков; Казан. гос. мед. акад. — Казань, 2008. — 26 с.

12. Гостищев В.К. Инфекции в хирургии: Рук. для врачей / В.К. Гостищев. — М.: ГЭОТАР-Медиа, 2007. — 761 с.

13. Использование криогенной стимуляции в лечении хронических ран / Ю.С. Винник и др. // Вестн. хирургии им. И.И. Грекова. — 2008. — Т. 167, № 1. — С. 27-28.

14. Халилов М.А. Вопросы оптимизации местного лечения гнойных ран / М.А. Халилов // Курск. науч. практич. вестн. «Человек и его здоровье». — 2009. — № 3. — С. 31-37.

15. Хачатрян A.B. Оптимизация местного лечения ран и раневой инфекции кожи и мягких тканей: экспериментально-клиническое исследование: Автореф. дис… канд. мед. наук: 14.00.27 / A.B. Хачатрян; Самар. гос. мед. ун-т. — Самара, 2009. — 22 с.

16. Прохоцкий А.Н. Аппликационная раневая сорбция в комплексном лечении гнойных ран: Автореф. дис… канд. мед. наук: 14.00.27 / А.Н. Прохоцкий; Ярослав. гос. мед. акад. — Ярославль, 2006. — 22 с.

17. Yarboro S.R. Locally Administered Antibiotics for Prophylaxis Against Surgical Wound Infection. An in Vivo Study / S.R. Yarboro, E.J. Baum, L.E. Dahners // J. Bone Joint Surg. Am. — 2007. — Vol. 89. — P. 929-933.