Мобильная версия

Газета «Новости медицины и фармации» 8 (581) 2016

Історія в медичному контексті: релігійні канони на сторожі збереження здоров’я

Версия для печати

Статья опубликована на с. 30-31 (Укр.)

Головним багатством людини в усі часи було здоров’я. Це справедливо і для прадавніх часів, і для сучасності.

Для людства протягом історії його існування характерним був пошук оптимальних шляхів збереження здоров’я. Інформація щодо цього передавалася з покоління в покоління, знаходила відображення в культурі, релігійних канонах. Останні не випадково були та залишаються об’єктом уваги медиків, бо служителі культу з давніх часів були носіями наукових, емпіричних, у тому числі медичних, знань.

Фаховий аналіз релігійних канонів, історичних подій, біографій видатних особистостей, зроблений істориком медицини (фаховим медиком), дає змогу по-новому побачити вікову мудрість, трактувати історичні перипетії, передбачувати хід історії.

Біблія

За влучним висловом отця Олександра Меня, «далеко не все в Біблії лежить на поверхні. Подібно до ікони, вона має свою умовну мову, свою специфічну систему образів. І як залучення до світу ікони вимагає від глядача певної підготовки, так і читання Біблії вимагає внутрішньої роботи, вживання в особливий біблійний «космос»... Вона винагороджує кожного, хто заглиблюється в неї без упередження, намагаючись зрозуміти її вічний смисл».

У Біблії містяться гігієнічні поради, розглядаються питання етіології, патогенезу, лікування різних захворювань, подаються дієтичні рекомендації. Наведено багато прикладів зцілення. Описуються різні методики та результати лікування. Спектр медичної проблематики надзвичайно широкий: хірургія, неврологія, фізіотерапія, психіатрія, особливо небезпечні інфекції тощо.

Основа основ Біблії — Закон Мойсея, або П’ятикнижжя (Тора). У всіх п’яти книгах описується ряд умов, за яких виникає стан, що позначається словом «тум’а» (нечистота). З огляду на різноманітність видів тум’а склався певний порядок очисних дій. Сутність гігієнічних заходів, установлених давнім законодавством, висловлюючись сучасною мовою, це обсервація різної –тривалості та система заходів, мета яких — дезінфекція. Оскільки в ряді випадків ідеться не про видимі оком нечистоти, що вимагають очищення, то зі значною часткою ймовірності слід визнати, що наші предки усвідомлювали сутність інфекційних хвороб. У широке коло питань ритуальної чистоти входить і поняття «трефа» (розтерзана хижаком тварина, м’ясо якої категорично заборонено вживати в їжу). У переносному смислі трефа — всі продукти, що в силу тих чи інших причин заборонені до вживання, і посуд, в якому вони знаходилися. Продукти, на які поширювалося поняття «трефа», знищувалися, глиняний посуд розбивався, металевий — обпікався.

Про біблійне законодавство гігієніст Йоганн Петер Франк писав: «Часто я обговорював сам із собою точність медико-поліцейських укладень Мойсея, які дійсно перевершують усі офіційні установи охорони здоров’я, що зустрічалися коли-небудь у будь-якій державі, і, бачачи, що великий законодавець звертав увагу на найбільш незначні предмети... зіставляв, благоговіючи, ті часи з нашим часом». Тієї ж думки дотримувався доктор Пясецький, з книги якого взята наступна цитата: «Який зразковий статут, яка санітарія і яка профілактика! Кращого ми з вами досі не придумали, читачу».

Давньоєврейська медицина знала інфекційні, шкірні, венеричні, нервово-психічні і спадкові хвороби. Достатньо високого рівня досягала хірургія: крім ритуального обрізання проводилися ампутації, екзартикуляції, вправлення вивихів, протезування. Велика увага приділялася родопомочі, про що згадується в різних книгах Біблії. Були відомі кесарів розтин, складні, навіть ексквізитні випадки з акушерської практики.

Однак найсильнішою стороною давньоєврейської медицини, з чим повністю погоджуються всі історики, була її детально розроблена система гігієни та профілактики.

Обрізання

Найдовшу, суперечливу, насичену драматичними подіями і до кінця не дописану історію має обрізання. Протягом століть ставлення до цієї операції пов’язане зі ставленням до Біблії, до біблійних переказів, до традиції двох світових релігій — іудаїзму й мусульманства.

Насправді обрізання набагато старше від Біблії, сягає корінням періоду неоліту. І в прадавні, і в більш близькі часи обрізання було поширене практично серед усіх народів, що населяли екваторіальний пояс. Про обрізання в ефіопів, єгиптян, сирійців, колхідян писав Геродот. Історія пов’язує походження обряду з культом родючості, місяця, що народжується і вмирає, древом життя тощо.

За біблійною і побіблійною традицією, обрізання, замінивши значно поширений у давнину культ людських жертвоприношень (частина замість цілого), стало колосальним кроком на шляху прогресу морально-етичних принципів людства.

Поряд із сакральним смислом ще в давнину в обрізанні бачили метод профілактики різних хвороб, про що писав, зокрема, Філон Олександрійський (Філон Іудейський).

У даний час установлено та ніким не заперечується, що смегма (сальне змащення) при порушенні елементарних правил гігієни може бути канцерогенною. У результаті запалення, яке, як правило, є результатом того ж порушення правил особистої гігієни, розвивається фімоз і парафімоз. Фімоз, на думку ряду дослідників, сприяє розвитку раку головки статевого члена, парафімоз у запущених випадках може викликати його некроз. Смегма, передана під час статевого акту жінці, є одним із факторів, що провокують розвиток раку шийки матки, який майже відсутній у єврейок і мусульманок.

Обрізані чоловіки (в усякому разі так стверджували здавна) більш помірковані в бажаннях і поведінці. І в той же час, за даними сучасних дослідників, сексуальний досвід чоловіків до і після обрізання і жінок, які мали можливість порівняння, свідчить, що обрізання робить інтимний зв’язок більш яскравим і чуттєвим.

Святе Письмо про продукти харчування

Сторінки Святого Письма є чи не найактуальнішими в питанні раціонального харчування щодо формування основ здорового способу життя серед населення України. Саме із Книги Второзаконня довідуємося, що Бог заповів сім життєво необхідних продуктів для нового покоління ізраїльтян, якому було призначено вижити в сорокалітніх поневіряннях, щоб знайти Землю обітовану.

У Святому Письмі сказано: «...Бо Господь, Бог твій, хоче ввести тебе в гарний край, у край долин з водою, з джерелами та підземними водами, що б’ють по рівнинах та по горах; у край пшениці та ячменю й винограду, смоков і гранат; у край оливкових дерев, олії й меду; у край, де їстимеш хліб не серед нужди, і де нічого не бракуватиме тобі; у край, де залізні рудовища, і де з гір добуватимеш мідь; там матимеш що їсти і благословитимеш Господа, Бога твого, за добрий край, що його він тобі дав» (Второзаконня 8: 7-9).

Важливо зауважити, що сучасна медична наука високо оцінює цілющі та виключно поживні якості семи важливих продуктів, згадуваних в цьому уривку Писання.

Щодо споживання людиною м’ясних продуктів слід посилатися на Книгу Буття, де зазначено, що одного разу Авраам, який сидів біля входу до намету під час денної спеки, побачив трьох чоловік, що стояли перед ним. Авраам запросив їх до намету та наказав слугам принести води й омити їм ноги, а своїй дружині Сарі наказав випекти для них свіжі хліби. Сам же Авраам «...побіг до корів, узяв телятко, ніжне й ситне, і дав слузі, а цей скоренько впорав його. Тоді взяв він сиру, молока й телятко, що його приготували, та й поставив перед ними» (Буття 18: 6-7).

Саме ці гості повідомили Аврааму, що в Сари наступного року народиться син. Дійсно, у Сари й Авраама народився син Ісаак, незважаючи на те, що обоє вже давно вийшли з дітородного віку.

Відтоді протягом багатьох поколінь іудейські сім’ї завжди тримали напоготові відгодованого теляту на той випадок, коли треба буде нагодувати «ангела, що прийшов у будинок під виглядом мандрівника».

Свиня в Біблії є нечистою твариною. Якби свині були «чистими» тваринами, Ісус ніколи не дозволив би бісам увійти до них. Пославши бісів у свиней, Він тільки зробив «нечисте» м’ясо ще більш «нечистим».

Свідченням на користь вищесказаного є твердження німецького лікаря Recheweg, який у книзі «Свинина і здоров’я людини» шкідливі речовини, що знаходяться в свинячому м’ясі, називає «сутоксинами» і вважає факторами ризику виникнення в людини тих чи інших хвороб. А причиною цього є те, що за хімічним складом свинина суттєво відрізняється від м’яса інших домашніх тварин, оскільки, власне, у ній у великих кількостях містяться холестерин, жирні кислоти, гістамін і гормони росту, що шкідливі для здоров’я людини.

Щодо споживання м’яса птиці та яєць, то Закон Мойсея дає такі рекомендації: «А з птаства ось які вважатимете гидкими, що їх не слід їсти, бо це гидь: орел, шуліка й морський орел, кібець і сокіл із породою його; і всякого роду ворони; струсь, пугач, морська чайка й яструб з породою його; сова, баклан і рибалка; сич, пелікан та єгипетський стерв’як; чорногуз, чапля з породою її, і одуд і кажан. Усе комаство крилате, що рачкує на чотирьох, гидота вам буде» (Левіт 11: 13-19). За Книгою Левіта людині забороняється споживати 24 види птахів, в основному хижих.

У Второзаконні також перераховуються заборонені види птахів і вживаються вирази «всякої породи» і «з його породою», хоча точного опису цих порід не дається, тоді як у тій же книзі стверджується: «Всяку птицю чисту можна вам їсти». Чисті птахи — дичина і свійські птахи: кури, гуси, індички, качки, голуби, куріпки, перепели, що за часів Ісуса дозволяли їсти євреям.

Закони, що стосуються вживання м’яса, поширювалися і на птаха: кошерне м’ясо птахів готувалося шляхом вимочування, засолювання і смаження, оскільки, власне, із кошерного м’яса завжди випускали кров, що відповідало Закону Левіта, за яким заборонялося споживати кров навіть «чистих» тварин: «Ніякої крови, ні крови з птаства, ні з чотириногих не їстимете, де б ви не мешкали. Кожного, хто їстиме якусь кров, треба викорінити з-поміж людей своїх» (Левіт 7: 26-27).

Таким чином, життєво важливі продукти, а саме: пшеницю, ячмінь, виноград, інжир, гранат, оливкове масло, мед, м’ясо птиці, яловичину, баранину та яйця — слід із користю для здоров’я використовувати в щоденному харчуванні людини, тоді як м’ясо свині і тваринний жир, переїдання і пияцтво заборонялися Богом.

Кашрут, кошерна їжа

Кошерна їжа — їжа, що відповідає вимогам кашруту — єврейських законів про вживання їжі. Основні приписи щодо кашруту даються в П’ятикнижжі. Більш детальні вказівки включені в «Мішне Тору» Маймоніда, «Шулхан Арух» Йосефа Каро і в деякі інші зводи законів.

Принципи кашруту полягають у тому, що у їжу можна вживати тільки тих чотириногих тварин, які є жуйними і мають роздвоєні ратиці (свиня, наприклад, виключена з раціону, оскільки не є жуйною твариною). Дозволені до вживання лише риба з лускою і плавцями; молюски та ракоподібні заборонені. Птахи, заборонені до вживання, перераховані в Біблії поіменно. Молоко, яйця, ікра некошерних тварин, птахів і риб також заборонені, як і будь-яку страва, до якої в процесі приготування потрапили некошерні продукти.

Існують правила вживання дозволених видів їжі. Дозволені до споживання тварини (чотириногі і птиці) повинні бути забиті відповідно до ритуальних приписів спеціально підготовленим «різником», «шойхетом». Для видалення крові м’ясо вимочується, солиться і промивається водою. М’ясо та м’ясні продукти не можна їсти разом із молоком або молочними продуктами, не дозволяється навіть готувати м’ясо в посуді з-під молочних продуктів. Під час святкування єврейського Великодня (Песах) забороняється все квасне (отримане в результаті бродіння), що створює додаткові обмеження в приготуванні їжі.

Великий знавець Тори рабі Моше бен Маймон (Рамбам), який був також одним із найвідоміших лікарів свого покоління, спробував дати логічне пояснення законам кашруту на медичній основі. Він виходить із принципу, що все, що Тора забороняє євреям, шкодить здоров’ю, а все, що Тора дозволяє, не може зашкодити. При цьому має дотримуватися умова, що кількість їжі і час її прийому суворо визначені. Рамбам, наприклад, стверджує, що відсутність луски на рибі (що є ознакою некошерної риби) — це чисто зовнішня ознака, яка дозволяє людям побачити, що ця риба непридатна до споживання. Тільки Всевишній, що знає всі властивості Своїх творінь, знає, що цей вид риби шкодить здоров’ю людини, і тому дав їй таку яскраву ознаку, а рибам, придатним для споживання, дав луску. Рамбам доводить, що ознаки чистоти або нечистоти всіх тварин — зовнішні ознаки, створені для людей, які не знають істинних властивостей різних видів їжі. Тора, наказуючи дотримуватися кашруту, дає надійний ключ для розпізнавання того, що корисно, а що шкідливо. Слід зазначити, що сучасна медицина визнає, що в системі Рамбама є дуже багато правильного з медичної точки зору, і використовує його підхід.

М’ясо

Кашрут передбачає три види заборон, що стосуються м’ясної їжі:

— заборона їсти м’ясо нечистих тварин;

— заборона їсти м’ясо чистих тварин, які померли природною смертю або зарізані неправильно (їх м’ясо теж вважається падаллю);

— заборона їсти м’ясо зарізаних належним чином чистих тварин, здоров’я яких було непоправно пошкоджене (таке м’ясо називається трефа).

До того ж не можна їсти деякі частини чистої тварини, зарізаної належним чином: кров, сало і сідничний нерв. Якщо видалення крові з м’яса — це особистий обов’язок кожного, хто дотримується кашруту, то видалення сала і сідничного нерва проводиться спеціалістом, який отримав дозвіл від рабина.

Є три види живих істот, серед яких Тора розрізняє чистих і нечистих:

— тварини, що живуть на суші;

— мешканці моря;

— крилаті.

Для тварин, що живуть на суші, Тора дає такий критерій їх придатності в їжу: «Будь-яку тварину парнокопитну з роздвоєними ратицями, що жує жуйку, ви можете істи» (Ваїкра, гл. 12). Якщо одна з цих ознак відсутня, тобто якщо ратиці тварини не роздвоєні або тварина не відноситься до жуйних, м’ясо їсти не можна. Верблюд, даман і кролик особливо відзначаються Торою у складі нечистих тварин, вони жують жуйку, але вони не мають роздвоєних ратиць. Навпаки, свиня нечиста тому, що вона нежуйна тварина, хоча ратиці її роздвоєні. Бачимо, що всі хижі звірі нечисті і їх м’ясо заборонено вживати, а серед чистих тварин дозволено їсти лише травоїдних (олень, газель тощо).

Мешканці моря

Риби, яких Тора дозволяє їсти, відрізняються тим, що мають луску, плавці та хребет. Фактично можна задовольнитися лише першою ознакою, бо плавці є у всіх риб. Тому досить помітити сліди луски на шматку риби, щоб дійти висновку, що м’ясо її можна вживати. М’ясо риб Галаха розглядає окремо від м’яса інших тварин.

— Риба не потребує шхіти, натяк на що є в Торі (Бемідбар, гл. II): «І овець, і корів їм зарізати... Зібрати всі риби морські». Звідси випливає, що для того, щоб умертвити рибу, її досить вийняти з води.

— Заборона змішувати м’ясо й молоко не відноситься до риби.

— Обов’язковість вилучення крові з м’яса не відноситься до риби.

Проте прийнято готувати рибу в окремому посуді, залишаючи її в нейтральному стані (парве) і не змішуючи ні з м’ясом, ні з молоком, хоча їсти її можна і разом з молочними продуктами, і разом із м’ясними.

Річкова риба зовсім не розглядається як їжа.

Так звані дари моря (кальмари, устриці тощо) Тора забороняє вживати в їжу, бо вони нечисті живі істоти. Тора говорить про всіх водяних жителів, у яких немає луски, хребта і плавців, про всю «водяну нечисть»: «Огидні вони вам... плоті їх не їжте» (Ваїкра, гл. 11).

Птахи

Тора нічого не говорить про ознаки, що відрізняють чисту птицю від нечистої. Замість цього вона просто перераховує нечистих птахів (Ваїкра, гл. 11; Дваро, гл. 14). Це означає, що нечистих птахів значно менше, ніж чистих. Які ж птахи нечисті? Це орел, сокіл, яструб, кондор, шуліка, ворон, чапля, чайка, сова, сич, пелікан, баклан, лелека, страус, одуд і деякі інші. Це представники хижих птахів, падальників та стерв’ятників.

Дозволяється їсти яйця чистих птахів, які мають один тупий, а інший загострений кінець, на відміну від яєць падальників та стерв’ятників, які мають два гострих кінця.

Слід підкреслити, що літаючі комахи теж заборонені: мухи, бджоли, комарі, більша частина видів сарани тощо. Є один вид сарани, який називається хага і який дозволено їсти. Євреї — вихідці з Ємену вміють відрізняти цей вид сарани від інших і вживають його в їжу.

Заборона їсти комах та іншу нечисть (у Торі це називається «терець») зобов’язує добре уявляти їх зовнішній вигляд, процес їх розвитку та місця проживання. Особливо обережним треба бути при вживанні борошна та крупи: борошно слід просіювати через дрібне сито, а крупу перебирати, щоб з’ясувати, чи немає в ній комах або хробаків. Крім безсумнівної шкоди з точки зору гігієни, з’їдений черв’як означає вчинення дуже серйозного порушення законів Тори. Овочі (капусту, салат, кріп тощо) також необхідно дуже уважно перевіряти і ретельно мити, бо на них зазвичай буває безліч черв’ячків і комах. Багато фруктів є улюбленим місцем для черв’яків (наприклад, інжир, абрикоси), тому перед їжею їх слід перевіряти з особливою ретельністю.

Кошерування м’яса

Для уникнення небезпеки їсти м’ясо разом із кров’ю є два способи кошерування м’яса: просолення його або смаження. Обидва засоби мають профілактичне спрямування — запобігають інфекційним та паразитарним ураженням людини.

Халяль

«Халяль» — слово арабського походження, яке в досить вільному перекладі українською означає «відповідно до законів шаріату». Халяль — дозволені вчинки в шаріаті. По-різному прийнятні від бажаного (сунна) через нейтральне (мубах) до небажаного (макрух танзіхі). У мусульманському побуті під халяль звичайно розуміють м’ясо тварин, вживання якого не порушує ісламські харчові заборони. Протилежним халялю є харам (заборонене). Відноситься практично до будь-якої сфери людського життя: до продуктів харчування, одягу, прикрас, косметики і парфумерії, особистої гігієни, відпочинку, розваг, сфери фінансів, взаємин між людьми, довкілля, до виконуваної роботи, розпорядження своїм майном тощо

Що стосується їжі, то в Корані чітко визначено перелік продуктів, вживання яких в ісламі суворо заборонено. До них відносяться мертвечина, свинина, м’ясо задушених та інших тварин.

Шаріат забороняє їсти свинину, м’ясо хижих птахів і наземних м’ясоїдних тварин. Крім того, не можна вживати в їжу м’ясо тварин, які загинули від удушення або травми, а також м’ясо невідомого походження і кров тварин. Категорично заборонено й алкоголь.

Як кашрут, так і халяль є системами обмежень, що засновані на священних писаннях відповідних релігій.

Ці системи різні, хоча багато правил подібні. У першу чергу правила стосуються м’яса. Як для євреїв, так і для мусульман заборонена в їжу кров, мертвечина, м’ясо розтерзаних тварин, дозволені в їжу тільки певні види тварин. Тварину повинна вбивати віруюча людина. На цьому схожість закінчується.

Мусульманам достатньо, щоб тварина була вбита просто віруючим. Ідеальний варіант — повернути голову тварини в бік Мекки і перед забиванням вимовити: «В ім’я Аллаха, милостивого, милосердного». Але в принципі мусульманин може їсти і м’ясо тварин, зарізаних євреями або християнами. Заборонена тільки свинина, а також будь-який алкоголь.

Правила кашруту істотно жорсткіші. Тварини, які дозволені в їжу, — це тільки жуйні парнокопитні (корова, вівця, коза), всі інші заборонені. З риб можна їсти тільки лускатих. Такі риби, як вугор, сом, осетрина, а також будь-які морепродукти — під забороною. Алкоголь в принципі дозволений, але всі виноградні напої (вино, мартіні, коньяк, виноградний сік) повинні бути виготовлені тільки релігійним євреєм.

У введених обмеженнях є смисл з точки зору гігієни і профілактики небезпечних інфекцій. Недостатньо знекровлене м’ясо тварини, яка загинула з невідомої причини, в жаркому кліматі може стати джерелом серйозної небезпеки. Згідно з правилами шаріату, в їжу дозволене м’ясо тільки тих тварин, яких відгодовують спеціально для забою, тому їх походження і стан здоров’я сумніву не підлягають. Крім того, забій тварин і птиці — це цілий ритуал у мусульманському світі. Його основне правило — тварина має бути вбита швидко і милосердно.

Суворі обмеження стосуються в основному м’ясних продуктів. Щоб не помилитися: дозволено м’ясо травоїдних із роздвоєними ратицями, їсти рибу і морепродукти шаріат не забороняє.

У Корані немає докладної розповіді про те, чому не можна їсти свинину. Можливо, ця заборона пояснюється саме медичними аспектами.

Харчові, поведінкові обмеження у світових релігіях багато в чому відповідають профілактичним засадам сучасної паразитології. Паразитарні хвороби людини були й залишаються глобальною проблемою охорони здоров’я. Це зумовлено їх значним поширенням й нерідко тяжкими клінічними проявами й наслідками. Розрізняють медичну протозоологію, медичну гельмінтологію та медичну арахноентомологію.

Історія гельмінтології своїм корінням сягає глибокої давнини.

Перші відомості про паразитичних черв’яків містяться у давніх пам’ятниках історії і належать ще до VI ст. до н.е. У знаменитомому папірусі Еберса, датованому VI ст. до н.е., є дані про паразитичних черв’яків людини, зокрема про аскариду та стрічкоподібних гельмінтів. У Біблії Мойсея (близько 600 років до н.е.) є вказівки на «вогняних змій», мабуть, ідеться про ришту.

Шляхи зараження паразитами є різними, різні й шляхи профілактики паразитозів.

Так, заборона вживати сиру або недостатньо термічно оброблену свинину та яловичину пов’язана з можливістю зараження такими захворюваннями, як токсоплазмоз, теніоз, цистицеркоз, теніаринхоз.

Вживання сирого молока може бути причиною токсикоінфекцій, криптоспоридіозу.

Така свійська та сільськогосподарська тварина, як свиня, часто є проміжним або остаточним живителем паразитів людини. Поїдаючи їжу, забруднену фекаліями, свині стають проміжними живителями, а їх м’ясо — джерелом зараження людини токсоплазмозом. У свиней зустрічаються кишкові інфузорії балантидії, що викликають у людини кишкову інвазію — балантидіаз. Свиня є остаточним живителем опісторхіса. Зі свинячим м’ясом пов’язаний розвиток дуже небезпечного захворювання — трихінельозу. У мусульманських країнах це захворювання серед населення відсутнє.

Велике біологічне значення в поширенні паразитів людини мають прісноводні молюски й риби. Так, прісноводний молюск роду Bithyniidae є першим проміжним живителем опісторхіса (котячого сисуна), а риби родини карпових: язь, лин, плотва, єлець, голавль, густера, лящ тощо — другим проміжним живителем. Зараження опісторхозом відбувається при споживанні погано провареної, смаженої, малосоленої, в’яленої, сирої риби.

Першим проміжним живителем Clonorchis sinensis (китайського сисуна) — збудника клонорхозу, хронічного трематодозу з переважним ураженням гепатобіліарної системи і підшлункової залози, є прісноводні молюски, другим проміжним хазяїном є коропові риби китайського іхтіокомплексу — кінь-губар, сазан, товстолобик, карась, лящ.

Молюски є також проміжними живителями збудників таких захворювань, як метагонімоз, нанофієтоз, а риби коропових та лососевих порід є додатковими живителями для цих збудників.

Певна справедливість щодо настороженого ставлення з боку релігій до представників типу членистоногих може бути виправдана біологічною роллю цих тварин у поширенні паразитів людини. Наприклад, дикроцеліоз — рідкісний трематодоз людини з переважним ураженням біліарної системи та один із поширених гельмінтозів домашніх та промислових тварин. Збудник — Dicrocoelium lanceatum. Перший проміжний живитель — сухопутні молюски родів Неlicella, Zebrina та ін., які живуть на вигонах. Другий — мураха, лісові мурахи. Людина заражається при випадковому проковтуванні мурахи з хлібом, іншими харчовими продуктами, цукром під час відпочинку в лісі, полюванні, рибалці. Парагонімоз — хронічний трематодоз людини з переважним ураженням легенів. Шлях зараження пероральний. Зараження людини і тварини відбувається при споживанні сирих або недостатньо термічно оброблених раків, крабів, раків, замочених у вині, а також сирого м’яса інвазивних плотоядних тварин (свиней, кабанів).

Висновки

Таким чином, харчові обмеження та дозволи зазначених релігій світу, безумовно, мають медичне підґрунтя.

1. Дозвіл на споживання знекровленого м’яса травоядних тварин з роздвоєними ратицями є заходом щодо запобігання розвитку отруєнь, токсикоінфекцій, паразитарних захворювань, можливих при споживанні м’яса «нечистих» тварин (які вживають плоть та кров).

2. Заборона вживання м’яса птахів-падальників та стерв’ятників (як і їх яєць, що відрізняються наявністю двох гострих кінців) також може бути зумовлена необхідністю запобігання передачі інфекційних, паразитарних хвороб.

3. Риби, яких дозволяє їсти Тора, повинні мати луску, плавці та хребет. Осетрові риби, які не мають хребта, не належать до дозволених продуктів, як і чорна ікра. Несвоєчасне видалення хорди з осетрових риб може бути причиною отруєння внаслідок розвитку гнильних процесів.

4. Заборона одночасного споживання молока та м’яса може бути пов’язана з тим, що молоко знижує кислотність шлункового соку, що пригнічує його знезаражувальну функцію щодо інфекційних та паразитарних агентів та травну — щодо м’яса.