Газета «Новости медицины и фармации» 12 (588) 2016
Вернуться к номеру
Свято-Покровський жіночий монастир: осередок милосердя та благодійництва (Частина 2)
Авторы: Мойсеєнко В.О., Шостка І.П., Тарченко Н.В. - Національний медичний університет імені О.О. Богомольця, м. Київ, Україна
Разделы: История медицины
Версия для печати
Статья опубликована на с. 28-29 (Укр.)
/28_u.jpg)
Яскравою сторінкою в історії благодійництва нашого міста є діяльність великої княгині з роду Романових, особи царственої, тітки останнього російського імператора Миколи ІІ — Олександри Петрівни Романової, яка заснувала в Києві Свято-Покровський жіночий монастир. Завдяки її піклуванню в Покровському монастирі з’явилося медичне містечко, де надавали допомогу всім, хто її потребував [1].
/28_u2.jpg)
На території Свято-Покровського монастиря в м. Києві у 1910–1911 рр. звели новий двоповерховий хірургічний корпус, при ньому освятили домову церкву (нині там, по вул. Пимоненка, 8, знаходиться медичний заклад, в якому в 70-ті роки консультували хворих співробітники кафедри терапії санітарно-гігієнічного факультету Київського медичного інституту, якою керував проф. В.С. Нестеров). Щорічно в лікарні робили до 300 хірургічних операцій; причому абсолютна більшість з них проведена успішно. Тут працювали відомі хірурги Києва, серед яких згадується проф. Караваєв, який лікував саму Олександру Петрівну Романову. Консультував хворих знаменитий терапевт В.П. Образцов [2, 3, 6].
У 50-роки XX сторіччя сестри обителі, побоюючись, що через могилку матінки великої Олександри Петрівни буде проходити теплотраса, перепоховали рештки засновниці монастиря на Лук’янівському цвинтарі, а 2 листопада 2009 р. їх повернули додому — до Покровського монастиря.
24 листопада 2009 року Священий Синод Української православної церкви зарахував засновницю Києво-Покровського жіночого монастиря інокеню Анастасію (велику княгиню Олександру Петрівну Романову) до лику святих Київської єпархії [5].
Історія про набуття мощей Великої княгині на Лук’янівському меморіальному цвинтарі
2 листопада 2009 р. комісія під керівництвом вікарія Київської митрополії єпіскопа Обухівського Захарія розкопала могилу на Лук’янівському цвинтарі, в якій була похована княгиня Олександра Петрівна Романова.
Коли її розкрили — виявили кісточки трьох поховань. Свідки цих подій розгубилися. І раптом під кісточками виявили маленьку латунну табличку: «Тут похована Велика княгиня Олександра Петрівна Романова — черниця Анастасія». Так, це дійсно були мощі великої матінки, які перенесли до Покровського монастиря. Нині вони зберігаються в раці Свято-Миколаївського храму. Двох інших монахинь — інокеню Євфросинію Погожеву та ігуменю Архелаю, які також перебували в Покровському монастирі, підпоховали до могили княгині Романової в 50-ті роки. Ось чому на цьому місці стоять три хрести.
/28_u3.jpg)
Cтежка до могили матінки Анастасії завжди протоптана. Сюди приїздять люди з різних куточків України, щоб низько вклонитися великій княгині, подякувати їй за добро. Вони благають про допомогу в подоланні негараздів, хвороб. Кажуть, допомагає. Матінка тут вже не спочиває, але залишилася земля, що пам’ятає цю чудову жінку та її сусідок, колись похованих із нею в одній могилі. Поряд із Покровською церквою біліє кенотаф (символічна могила) великої княгині Олександри Петрівни [6].
У 1920 р. на території Покровського монастиря спочатку був похований знаменитий В.П. Образцов, який помер від пневмонії в Георгіївській лікарні для бідних. Відомо, що в трагічні роки свого життя, після перенесеного інсульту, черниці Покровського монастиря деякий час доглядали за професором в монастирі. Пізніше його переховали на Лук’янівському цвинтарі в м. Києві.
Помолившись біля могили великої княгині Романової на Лук’янівському меморіальному цвинтарі, ми завітали до могили нашого вчителя, одного з засновників київської терапевтичної школи Василя Парменовича Образцова. Вклонитися великому лікарю було щирим бажанням [4]. Ми нерідко бували на його могилі, але завжди були вражені відсутністю до неї особливої уваги. На цей раз на ділянці № 13, на старому місці, ми не знайшли знайомого мармурового хреста. Що трапилося? У стані відчаю виникали різні думки, але пошуки продовжувалися. І раптом велике здивування і радість: поряд з могилою і пам’ятником М.Д. Стражеску та його сім’ї тепер покоїться В.П. Образцов. Стоїть лабрадоритовий хрест, все прибрано, велично. Скромна огорожа. А головне — вони тепер знову разом. Трагічним був фінал життя великого вченого, не мають спокою його кісточки після відходу у вічність.
Але для нас, терапевтів, це не є гріхом, про нього не повинні забувати сучасні лікарі, а знаходження могили поряд з учнем, зятем М.Д. Стражеско є надзвичайно символічним і справедливим.
/29_u.jpg)
Монастир за часів безбожної радянської влади
Під час Першої світової війни в монастирі терміново відкрили лазарет для хворих і поранених на 225 ліжок (у тому числі 25 офіцерських).
1925 р. монастир закрили і знову відкрили в 1942 р. У Державному архіві м. Києва зберігається Постанова Президії Київської міськради від 25 березня 1934 р., в якій було ухвалено закриття Покровської церкви української орієнтації на вул. Артема, 46 у м. Києві.
Церкву закрили, а приміщення передали залізничній лікарні для використання під «культосвітню установу», тобто клуб.
У 1943–1945 р., на території монастиря організували госпіталь для поранених солдатів та офіцерів. До прибуття військового персоналу його обслуговували сестри-черниці: годували та одягали поранених бійців, перев’язували їм рани, носили на своїх худих плечах воду з колодязів, що знаходилися на вулиці Глибочицькій, робили все, щоб полегшити страждання та вдихнути в людей віру в життя. Після того як лінія фронту рушила на захід, в монастирі розмістився евакогоспіталь (1945–1948).
/29_u2.jpg)
За час існування безбожної радянської влади чернеча садиба значно зменшилася: її потіснили багатоповерхові будинки, зведені на колись великій території монастиря. В радянський час у монастирських корпусах розміщалися різні установи, які не мали жодного найменшого відношення до обителі: районні адміністративні та правоохоронні органи, стоматологічна поліклініка, бюро з ремонту радіотехніки, галузева лікарня, і навіть... центральний абортарій. З трьох десятків будівель, які раніше мав монастир, у його віданні залишили лише сім, інші — або зруйнували, або передали стороннім організаціям [7].
Зараз у монастирі проживає близько 300 черниць. Вони повертають до життя те, що було знищено плем’ям войовничих безбожників. В останні роки після ремонту тут відкрито храм преподобного Агапіта Печерського при чернечій богадільні, перший храм обителі — Покровський.
На території монастиря завжди святково, особливо влітку. Чудові клумби з дивовижними квітами, розарій. Тут легко дихається, тут багато світла і добра. Таким був заповіт матінки Анастасії — бути милосердними, творити добро.
/29_u3.jpg)
Нині про історію монастиря розповідає його матінка, яка приїхала сюди з далекої Казані ще молодою дівчиною. Прийняла постриг чернецтва і все своє життя присвятила служінню Богу. Ця надзвичайно ерудована, приємна, з лагідною посмішкою жінка й подарувала нам книги про історію монастиря, що було приводом для нас написати цю статтю. Черниця познайомила нас із богадільнею, розповідала про життя в монастирі. В усьому в цій обителі відчувається любов, велика шана, ставлення до матінки Анастасії як до земної, адже вона справді безсмертна. Нині в обителі зберігається чудотворна ікона великої княгині Олександри Петрівни, яка допомогає стражденним та безнадійно хворим зцілитися.
…Скромні біленькі хрести, які бувають на цвинтарях черниць. Тихо шелестять листочки на деревах, чути різноголосі пташині співи, стрибають руді пухнасті білочки. У кожного цвинтаря своє таємне життя… Прощаємося з матінкою Анастасією — жінкою, чиїм життям рухала любов до людей і Бога. Її земний шлях — особливий приклад покаяння, несення хреста страждань і виконання Христового вчення милосердя.
…Творіть добро, щоб кращим став цей світ!..
Список литературы
1. Артемов В. Дом Романовых. — Олма Медиа Групп, 2014. — 50 с.
2. Монастыри и храмы Киева. Справочник-путеводитель / Сост. А. Кандинский. — К., 2009. — 50 с.
3. Обитель Матушки Великой. — К., 2011. — С. 51.
4. Передерий В., Шипулин В.. Настоящие врачи. — К., 2001. — С. 79.
5. Преподобная великая княгиня Анастасия Киевская / Жизнеописание основательницы Киево-Покровского женского монастыря. — К.: Покровский монастырь, 2010. — 127 с.
6. http://www.hram-feodosy.kiev.ua/article/4/19/493/1 фото госпиталя.
7. https://ru.wikipedia.org/wiki/Покровский монастырь (Киев).