Газета «Новости медицины и фармации» 5 (613) 2017
Вернуться к номеру
Виникнення амбулаторної медичної допомоги
Авторы: Літвак А.І.к.м.н., доцент Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України
Разделы: История медицины
Версия для печати
Амбулаторна медична допомога у містах, як правило, надавалась лише при лікарнях одним міським лікарем, який був уведений у штат за часів правління Анни Іоаннівни, за що він отримував грошове забезпечення й житло від місцевої влади [2, c. 41]. У 1802 р. населення Одеси становило близько 8 тисяч осіб, і серед усіх витрат Одеського магістрату були зазначені витрати на винагороду міському лікарю в обсязі 100 руб. на рік [3, c. 111]. Тільки, на жаль, не всі міста країни на той час мали свою міську лікарню та міського лікаря.
Датою зародження інституту дільничних лікарів називають 1882 р., коли в Петербурзі вперше було утворено 20 дільниць, на кожній з яких працював лікар. Таких лікарів називали думськими лікарями, бо гроші на їх утримання та функціонування виділялись з міського бюджету думою міста. За даними, що наводить лікар, учений і громадський діяч Г.І. Архангельський, жінки утримувались на цих посадах довше за чоловіків, серед яких спостерігалась велика плинність. А до того часу медична допомога населенню міст здійснювалась зазвичай приватними лікарями за плату. Ініціатором створення інституту дільничних лікарів для бідних, а також виділення коштів за рахунок місцевої влади на їх утримання був видатний терапевт професор С.П. Боткін, якому допомагала в цьому передова медична громадськість [1, 5, 6, с. 18].
В Одесі, як свідчить про це лікар А.М. Вельштейн, безкоштовна медична допомога бідному населенню за рахунок міської казни спочатку здійснюється спеціальними лікарями тільки у період епідемій, починаючи з 1867 р. за спеціальною постановою міської думи, що дозволяла проводити розрахунок з 18 приватними лікарями. У 1868 р. лікарська допомога бідному населенню була обмежена тільки 120 квитками, які були видані міською думою, на отримання безкоштовної медичної допомоги — поради від лікаря і отримання ліків. У наступному році таких квитків було вже 300. У 1876 р. за пропозицією професора Богдановського було вирішено фінансувати з міського бюджету трьох лікарів для бідних. І лише у 1892 р. пропозиції про створення постійно діючої системи медичної допомоги населенню міста за рахунок коштів міського бюджету були реалізовані. Санітарне бюро запросило десять лікарів для бідних, розподілених по місту згідно з існуючими поліцейськими дільницями; їм були найняті спеціальні приміщення за різними адресами для амбулаторії. Лікарські амбулаторії були розташовані, як правило, поруч із помешканням лікаря. Вони являли собою найману квартиру з двох приміщень. Одна кімната служила для очікування хворими, а друга — кабінет лікаря, де проводився прийом і робились маніпуляції, там також зберігалися ліки, які роздавалися хворим безплатно. Безплатні ліки, що видавалися хворим, купувалися лікарем в аптеці зі знижкою в обсязі 25 рублів на місяць за рахунок місцевої влади. Спочатку у кожного лікаря був помічник — фельдшер чи акушерка, але з 1894 р. їх відібрали і він лишився один. І всю необхідну роботу лікарю доводилось робити самому. На кожного дільничного лікаря припадало 30–40 тис. жителів міста, якими він опікувався. З ранку протягом двох-трьох годин лікарі вели амбулаторний прийом, а після цього йшли по домівках до тих хворих, які були не в змозі прийти в амбулаторію. Іноді їх викликали до тяжкохворого вночі і у неробочий час. Щодня лікарі приймали до 25–30 хворих, але іноді доводилось приймати і більше — 50–60 хворих. За необхідності лікарі надавали хірургічну допомогу при лікуванні ран, травм, робили гіпсові та крохмальні пов’язки, а якщо було необхідно — і малі операції. Крім того, важливою частиною діяльності лікарів для бідних була видача різних довідок, свідоцтв і білетів на поховання померлих [7, c. 65-70].
За перших шість місяців другого півріччя функціонування всіх дільничних лікарів міста у 1892 р. була надана допомога 19 062 хворим, у тому числі у 3521 випадку — вдома. Повторних відвідувань було здійснено 16 733, у тому числі 3127 вдома. За повних 12 місяців наступного, 1893 р. усіма лікарями для бідних було надано допомогу 57 288 хворим, у тому числі 51 211 (89,4 %) амбулаторно і 6077 (10,6 %) вдома. Повторних візитів хворих в амбулаторії було 55 138 і 7674 — вдома. Отже, кожен хворий відвідав лікаря в амбулаторії 2 рази і вдома — 2,2 раза. Частка всіх інфекційних захворювань становила 14,1 % серед усіх хвороб. Половина хворих, які були зареєстровані у місті з епідемічними хворобами (віспа, холера, тиф, дифтерія, скарлатина), пройшли через руки лікарів для бідних, які проводили безпосередньо лікувальні і протиепідемічні заходи, дезінфекцію у вогнищах інфекції, інші потрапляли безпосередньо до лікарні самі. Слід зауважити, що тоді правил неодмінної ізоляції хворого з епідемічною небезпекою захворювання не додержувались, і такі хворі могли лишатися вдома під наглядом дільничного лікаря для бідних. Ось як це описує лікар Михайлівської дільниці І.Е. Міфле: «…в тех случаях, где условия жизни и домашняя обстановка были неблагоприятными, и представлялась возможность передачи болезни окружающим, то по желанию больного или же его родных он был отправляем в городскую больницу, а в квартире его производилась дезинфекция при содействии городской дезинфекционной камеры. Если больной не желал поступать в больницу, то он уже более не являлся в амбулаторию, а был пользован мною у себя на дому, причем по излечении больного на квартире производилась дезинфекция». На цій дільниці лікарем протягом року вдома спостерігались і лікувались хворі з різними інфекціями: зі скарлатиною — 9 осіб, дифтерією — 5; кашлюком — 26; черевним тифом — 26; дизентерією — 10 осіб і іншими заразними хворобами [7, с. 36].
Введення безплатних дільничних лікарів для бідних призвело до поліпшення реєстрації інфекційних захворювань у місті, а це, в свою чергу, дозволило своєчасно надавати медичну допомогу нужденним і вживати протиепідемічних заходів і в цілому забезпечити припинення поширення інфекцій. За даними, що наводить лікар А.М. Вельштейн, у 1891 р. до введення дільничних лікарів у місті були зареєстровані 2262 випадки інфекційних захворювань. За півроку після введення служби лікарів для бідних їхня кількість зросла більше як утричі і становила 7722 випадки за 1892 р. У 1893 р. інфекційних хворих було зареєстровано вже 10 284, серед яких більше ніж 8 тисяч (79 %) було виявлено дільничними лікарями для бідних [7, c. 71].
Хірургічна діяльність дільничних лікарів більш детально описана лікарем М.М. Штіфельманом із Пересипської дільниці. За його спостереженнями, в 1899 р. в амбулаторії було проведено 907 хірургічних операцій, до яких належать інцизії й екстракції (переважно зубів). У середньому щодня виконувалися 2,5 операції. Максимальна їх кількість припадає на червень — 4,6 операції і мінімальна — на лютий і вересень — по 2,0 операції. Різних пов’язок протягом року було накладено 2155 із гіпсом і крохмалем; у середньому 6 пов’язок щодня [7, c. 99].
Дільничні лікарі також надавали медичну допомогу при очних хворобах і слідкували за перебігом вагітності у жінок, приймали пологи вдома.
Реєстрацію хворих і їх хвороб лікарі здійснювали у спеціальних картках, які потім відсилали до санітарного управління, а воно вже узагальнювало отримані дані та доводило до всіх свої звіти і статистичні показники. Крім того, особисті дані хворих, назви хвороб і зміст лікування фіксувалися в спеціальному журналі. Координацію діяльності лікарів для бідних здійснювали спочатку через щомісячні, а пізніше щотижневі збори лікарів, які проводили санітарна комісія і міська управа. Предметом обговорення нарад лікарів для бідних були організаційні питання, набутий досвід, переміщення й заміна лікарів на час відпусток та ін. Отже, на нарадах лікарі для бідних виробляли програму своєї діяльності та давали практичні відповіді міської системи охорони здоров’я на мінливі, а іноді небезпечні умови і виклики зовнішнього середовища.
Крім лікувальної роботи дільничні лікарі для бідних займалися профілактичною діяльністю, пов’язаною з вакцинацією, в першу чергу проти віспи, серед населення і школярів і формуванням поведінки додержання санітарно-гігієнічних правил населенням, а також здійснювали медичний і санітарний нагляд за нічліжками, притулками та школами. Важливою стороною діяльності лікарів для бідних була видача безплатних ліків, що забезпечувало неодмінність процесу лікування й одужання хворого. Безплатність медичної допомоги, як вважають дослідники, підвищувала доступність медичної допомоги для бідних верств населення, зменшувала число випадків із запущеними стадіями хвороб, що певним чином впливало на результативність медичної допомоги. За спостереженнями лікарів того часу, саме невеличка мінімальна плата за лікарську пораду, ліки, лікування у стаціонарі зменшують кількість звернень людей по медичну допомогу, і це, у свою чергу, відбивається на своєчасності виявлення інфекційних хвороб, негативно впливає на організацію протиепідемічної роботи [8].
У м. Києві лікарів для бідних називали лікарями-кураторами. В 1895 р. лікарі м. Миколаєва також ставили питання про виділення коштів за рахунок місцевої влади для функціонування лікарів для бідних, які б надавали безплатну медичну допомогу амбулаторно і вдома [4].
Факти свідчать, що епідемії були вирішальним фактором створення інституту дільничних лікарів для бідних, для захисту населення від хвороб і вживання протиепідемічних і профілактичних заходів. В основу діяльності дільничних лікарів для бідних було покладено такі принципи: наближення лікаря до місця проживання населення, безкоштовна та доступна допомога в будь-який час, безплатність лікування й лікувальних засобів. Відбувався поступовий перехід до безплатної медичної допомоги для бідних людей. Розвиток організаційних форм надання медичної допомоги населенню був тісно пов’язаний з активністю громадськості, у першу чергу професійної лікарської спільноти. Серед факторів, що забезпечують доступність медичної допомоги для населення, особливо важливим є безплатність медичних послуг.
Список литературы
1. Архангельский Г.И. Женщины-врачи на городской общественной службе в Петербурге 1878–1890 гг. / Георгий Архангельский // Известия Санкт-Петербургской городской думы. — 1890. — № 18. [Электронный ресурс]: http://ljwanderer.livejournal.com/279297.html
2. Васильев К.К. Врачи, больницы, аптеки старой Одессы. Очерки. — Одесса: Optimum, 2007. — 247 с.
3. Городское управление старой Одессы. Очерк. / — Одесса: Optimum, 2007. — 232 с.
4. Ковалева О.Ф. Очерки истории культуры Южного Прибужья (от истоков до начала ХХ века). Книга первая. Из прошлого культурной жизни на Николаевщине / О.Ф. Ковалева, В.П. Чистов. — Николаев, 2000.
5. Микиртичан Г.Л. Роль думских врачей в оказании амбулаторной помощи населению (конец XIX — начало XX века) / Г.Л. Микиртичан // Проблемы социальной гигиены и история медицины. — 1998. — № 5. — С. 51-53.
6. Общественное здоровье и здравоохранение: Учебник / Под ред. В.А. Миняева, Н.И. Вишнякова. — 4-е изд. — М.: МЕДпресс-информ, 2006. — 528 с.
7. Отчеты о деятельности врачей для бедных гор. Одессы. — Одесса, 1900. — 118 с.
8. Пилипцевич Н.Н., Павлович Т.П. Становление государственной медицины в России и Белоруссии / Белорусский государственный медицинский университет. [Електронный ресурс]: file:///C:/Users/%D0%B0%D0%BA%D1%8B%D0%BC/Downloads/2012121208375753%20(2).pdf