Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

Газета «Новости медицины и фармации» 3(234) 2008

Вернуться к номеру

Лист другу

Уже близько тридцяти років я спілкуюсь з студентами-медиками, викладаючи терапію. З повною відповідальністю можу сказати, що більшість з них — це здібні, інтелігентні, відповідальні молоді люди, які з честю будуть продовжувати та розвивати нашу медицину.

Та, на жаль, і серед майбутніх лікарів зустрічаються випадкові люди. Вони як за своїм інтелектом, так і за вихованням не мають носити високе звання лікаря, але... От саме про такого студента це оповідання.

Маю зауважити читачам, що мова, якою написаний лист, максимально наближена до тієї, якою спілкується частина нашого населення. Тому пропоную переключитися...

Коля, друг дєтства, прівет! Як жизнь успішного фермера і чоловіка молодої жінки Валі?! Як свині, гиндики, урожай? Чого більше, Колюня, того, шо згнило і всохло, чи того, шо прийнялось, зацвіло і опоросилось?

Кредити, як всєгда, государство дає з неохотою, а долги не вертає нікогда! Вєчная пєсня! Але ж хату построїв, машину поміняв, человєком района був! Правда, третім, бо грошей пожалів! А я все товчу цю медицину! Бо пішов на поводу у мєчти! Бєлий халат, стрємітєльна походка. Сзаді медсестра в халатіку вище коліна, і послєдня пуговіца не застьобнута! Помніш, як наш участковий по ФАПу ходив?! От це перед очима стоїть, і я тоже так хочу! Одним словом вчусь! Не звоню, бо мобілку загубив. Навєрно випала на дискотеці, коли я був в прижку. Тоже є своя прелєсть. Ти по ночам доїш з Валькою, а я в такому же возрасті пока на дискотеці. Бо студент і в городі. Конечно, не человєк района, но мєжду прочім недавно тоже виграв блок жвачок і хлопушку! За гібкость і тєрпєніє! Двадцять мінут в позі моста танцював... Попробуй з Валькою, зараз якраз стіральний порошок розігрують! Пригодиться в хазяйстві.

Кстаті, з телефона-автомата дозвонитись невозможно. Все время попадаєш чи то в міліцію, чи на скору помощ, тому і рішив написати... Третій курс був тяжелєйший! Помниш, я тобі про другий года два тому назад розказував, зразу після своєї другої академки. Згадуєш? В тебе якраз тоді падьож був, а в мене — зальот. З Райкою, і по фізіології... Слава Богу, вискочив вєздє. То другий курс по сравнєнію з третім — це все равно шо Пугачова без пластичної операції і гріма. Прикинь!

От такий у мене третій курс. Патанатомія, напрімер, вся на стьоклах! Ти свинячу пєчень від телячої відрізниш? Не на вкус! На срєзє!... От то-то! А я вгадав. Здав отлічно! На три! З третього разу.

Другим екзаменом в мене була терапія! Предмет сам по собі тяжелєйший. Ти, напрімер, тільки виговори про-пе-дев-тика! Виговорив? Ну як? Ти виговорити не можеш, а мені здавати! Сижу вчу, а сам собі думаю: може б, я лучше людям городи орав, чи, може б, лучше свиней розводив, але ж жалко кинути, як не як, я уже п'ять років отдав учобє, бо йду на поводу у мєчти! Вчу! Слов трудних купа, і саме главне, професор на цій кафедрі странний. Це єслі м'ягко, як то кажуть, говоря. Ти ж нашу пошту знаєш. Я б правду про нього написав, а вдруг то пісьмо на кафедру попаде або йому в руку. Поетому виражусь облєгчонно! Він труднопонімаємий чоловік!

Коли не отвєчаєш на вопроси, його реально тіпає, і шо саме странне, він починає не по темі питати. Старшокурсники розказували. Напрімер: «Вам не жалко своїх батьків, шо вони на Вас гроші витрачають, а Ви вчитись не хочете?» Або: «Вам не жалко тих людей, шо до Вас прийдуть, а Ви їх калічити будете?» І так достає, так на нерви жме, шо нєкоторіє не видержують і починають вчити! І саме інтересне, чоловік з цього радіє і даже може після двох п'ять поставити, в нарушеніє Закона вищої школи. Странний по повній програмі! А ше шо інтересно, він на врємя екзаменів тєлєфон відключає, а єслі хто случайно прорветься і просить, то він на словах не одказує, але зразу про це забуває. Прикинь, який невдобняк для тих, хто просив, і стрес для тих, хто ждав три, а получив два. А йому ноль! На своєй волнє!

Короче, пішов на екзамен, взяв білет, руки потні, в голові шум, в роті суше, як після іменин чи весілля! Він весь вніманіє і уважитєльность. Взросла людина. Тобі треба цей мій екзамен?! Повна больніца людей, повна кафедра аспіранток, причом не плохі, даже можна сказати, нормальні, а він все вніманіє на мене! Йди лічи, занімайся аспірантурою! Кругом повно роботи, нєт, він сів і мені в очі дивиться. Странна людина і вроді би не старий, а такі заєзди.

Перший вопрос — «композитори». Це ми так корифеїв називаєм. Ну тіпа Мічуріна, чи того, шо коняку вивів, Пржевальського. Ну для науки много зробили, але вже їх нема. Мене заклинило! Нікого, кроме нього, вспомнити не можу.

Невдобняк з нього починати! Во-пєрвих, ше живий, во-вторих, чуствую, єслі з нього начну, то на цьому все і кончиться. Павлова вспомнив. Як він з собак слину голодом душив, але ж це не терапевт! Пирогова згадав. Як він на полі боя оперірував, і як Ленін в склепі лежить. Але ж знову, він — хірург, а мені про терапевтів треба!

І тут я набрався смєлості і кажу як є! Перкусію вчив. Аускультацію вчив! Пороки вчив! До композіторів не дійшов. Він на мене очі підняв і тільки рота відкрити, стук в двері... Входить Федя-інтерн. Я з ним колись після першої академки в одній комнаті в общежитії жив. Ледве його впізнав. Строгий, на всі пуговіці халат застьобнутий, шапка на голові стоїть, як у Сердючки звєзда. Трубка японська через шию, тільки шо не говорить, с кармана апарат для ізмєрєнія давлєнія виглядає. Практіческі конкретний врач. Можна навіть сказати, клініцист. Це у нас так виражаються, коли хочуть про когось хорошо сказати або приколотись.

І до професора: «Ви просили в 11:00 зайти доповісти про хвору». Той: «Да! Да, да. Заходьте. Розказуйте». А до мене каже: «Пробачте, Ви поки зберіться з думками! Я на кілька хвилин від Вас відволікусь». Бачив такого? Та забудь ти про мене на всю жизнь, іздєватель нещасний, композітор...

І тут Федя почав видєлуватись! «Хвора К. 38 років захворіла 7 діб тому. У відділення поступила позавчора. Після клініко-рентгенологічного та лабораторного обстеження встановлений діагноз: Негоспітальна пневмонія нижньої долі правої легені, 3-тя клінічна група. ЛН 2». Я слухаю і не вірю, шо Федя так складно каже, а професор його так уважно слухає. А той продовжує: «Було прийнято рішення, розпочати лікування з монотерапії захищеними амінопеніцилінами, а саме з Аугментіна. Аугментин призначали в дозі 1,2 в/в крапельно 3 рази в день. На сьогодні стан хворої кращий. Температура нормальна, інтоксикаційний синдром зменшився. Продовжуємо лікування». Федя говорить, як Кіркоров співає, а цей либиться, радіє як мала дитина. Я такої улибки на його фейсі з другого курсу не бачив. Підходить до Феді, так доброжелатєльно питає: «А скажи мені милий, чого це так пацієнтці краще стало?» А Федя, як ні в чому не бувало, вродє як зранку вопроса ждав: «Вірогідніше всього, ми маємо справу з пневмококовою пневмонією. А як відомо, Аугментин до пневмококу демонструє дуже велику активність, тому і такий результат». Цей ще більше радіє і каже: «Молодець ! Я безмежно щасливий, що бачу таких майбутніх лікарів!» Але не вгамовується і знову до Феді: «А скажи мені, дорогенький. Якщо пневмонія в нього викликана гемофільною паличкою, що тоді?» А Федя без промєдлєнія, як вродє в нього в голові комп'ютер: «Не страшно! Гемофільна палочка має 100% чутливість до Аугментину і це навіть при тому, що вона виділяє бета-лактамазу». Професор це почув і таку міміку ліца видав, шо опісанію не подлєжит. От як в жизні буває! Ніколи не знаєш хто від чого кайф ловить. Оказується, не всєгда від любві і спіртного. Но Федя красавець! Вроді такий, як ми всі, а вроді як зовсім другий. Стоїть з професором на равних! А цей ввійшов в азарт і знову до Феді: «А що далі будете робити?» — «Думаю завтра перевести на таблетки Аугментину. тобто застосувати ступеневу терапію. Це буде виправданий прийом як з медичної так із економічної точки зору, бо Аугментин з усіх оригінальних бета-лактамних антібіотіків є найдешевший, так і в порівнянні з іншими брендами і навіть генериками виграє». Мені від цих слів різних страшно стало. І знову мислі погані пішли на счот того, шо, може б, лучше городи орати, може б, лучше кролів розводити. Але це на мить. Взяв себе в руки і кажу: «Надо йти до мєчти!» А в це врємя, Коля, в мене протіворєчіє мелькнуло!

Професор підходить до Феді, легенько так обнімає і тут мені фортануло по-взрослому. Федя мені моргнув, а цей побачив: «Ви його знаєте?» Федя тільки головою кивнув, тіпа «да!» — «Ну і як він?» Чуствую, Федя нічого хорошого про мене згадати не може. бо отношенія у нас були непрості, але і «палити» не хоче, бо не по-людськи буде. Напрягся весь, слова для моєї характеристики підбирає. І тут внезапно випалює: «Память у нього хороша, а розум з годами прийде!»

Професор до цих слів причепився і каже до мене: «Якщо память у Вас хороша, то повторіть приблизно те, що лікар-інтерн розказував». І ти знаєш, Коля, на мене найшло якесь озареніє. Я практічески слово в слово все повторив і на слові Аугментин ні разу не збився.

Цей знову розцвів і поставив мені три! От такой в мене був екзамен! Слава Богу все позаді і ми всі продовжуємо жити своєю жизню! Каждий на своїй волні!

До свідання, до встрєчі у тебе на фермі, чи у мене в общежитії, що в принципі однаково.

Твій друг, будущий врач Ігорьок.

Професор Ю.М. Мостовой



Вернуться к номеру