Международный эндокринологический журнал Том 14, №4, 2018
Вернуться к номеру
Стан викликаних потенціалів мозку у пацієнтів із діабетичною енцефалопатією
Авторы: Жуковський О.О.
Вищий державний навчальний заклад України «Буковинський державний медичний університет», м. Чернівці, Україна
Рубрики: Эндокринология
Разделы: Медицинские форумы
Версия для печати
Цукровий діабет (ЦД) сьогодні є важливою медико-соціальною проблемою. В Україні зареєстровано понад 1 млн хворих на ЦД. У переважної більшості хворих розвиваються характерні для ЦД ускладнення — полінейропатії, ангіопатії тощо. Окремо виділяють діабетичну енцефалопатію (ДЕ), що виявляється у 60–70 % хворих на ЦД і суттєво обмежує життєдіяльність, негативно впливає на якість життя пацієнтів.
ДЕ є найменш вивченою частиною нейродіабетології, що нерідко залишається поза межами існуючих клінічних класифікацій. Незважаючи на сучасні діагностичні можливості, більшість авторів відзначають труднощі у виявленні ДЕ через стерту суб’єктивну симптоматику, субклінічний перебіг і маскування. Тому метою роботи було дослідити ступінь змін викликаних потенціалів (ВП) мозку у хворих на ДЕ.
Матеріали та методи. В основу роботи покладено матеріал електрофізіологічного дослідження 24 пацієнтів із діагнозом ДЕ. Дослідження ВП проводили за допомогою багатофункціонального комп’ютерного комплексу «Нейро-МВП». Зорові ВП досліджували за допомогою спалахів світла з частотою стимуляції 1 Гц та шахового патерна з прямокутною формою стимулу. Для дослідження когнітивних ВП використовували значущі стимули — звукові сигнали з частотою тону 2000 Гц і ймовірністю подачі до 30 % та незначущі — з частотою тону 1000 Гц і ймовірністю подачі від 70 %. При отриманні результатів оцінювали форму кривої, наявність усіх компонентів, показники латентних періодів та амплітуд компонентів потенціалу.
Результати. У 75 % хворих спостерігалось подовження латентних періодів пізніх компонентів зорових ВП, генез яких обумовлений аферентним притоком від ретикулярних утворень, таламічних ядер, медіабазальних відділів лімбічної кори. Дані зміни можна пояснити наявністю порушень у лімбіко-ретикулярній системі.
З метою оцінки стану вищих мозкових функцій у пацієнтів із ДЕ нами була використана методика визначення когнітивних ВП, які обумовлені розпізнаванням і підрахунком значущих слухових подразників, що відрізняються від незначущих частотою стимулів. У відповідь на значущий подразник на кривій потенціалу утворюється пізній компонент Р3 із тривалістю латентного періоду близько 300 мс, поява якого пов’язана з розпізнаванням, запам’ятовуванням і підрахунком стимулів. У обстежених хворих цей показник становив у середньому 342 мс (р < 0,05), що свідчить про наявність у них порушення когнітивних функцій.
Висновки. У хворих на ДЕ виявлено істотні зміни когнітивних ВП мозку, що, без сумніву, потребує адекватної медикаментозної корекції.