Международный эндокринологический журнал Том 14, №4, 2018
Вернуться к номеру
Особливості перебігу психосоматичних розладів при захворюваннях щитоподібної залози у жінок репродуктивного віку
Авторы: Іванова Н.М.
Вищий державний навчальний заклад України «Буковинський державний медичний університет», м. Чернівці, Україна
Рубрики: Эндокринология
Разделы: Медицинские форумы
Версия для печати
Захворювання щитоподібної залози (ЩЗ) є найбільш поширеною ендокринною патологією, що обумовлює актуальність даної тематики. При цьому практично в 10 разів частіше зазначені розлади трапляються в жінок, ніж у чоловіків. Виникають вони зазвичай у молодому репродуктивному віці, за відсутності вчасної діагностики, а при потребі — й лікування, можуть значною мірою негативно впливати на репродуктивне здоров’я жінки. У жінок відзначають досить часте поєднання дисгормональних захворювань жіночої статевої сфери (фіброміоми матки, полікістоз яєчників, кісти яєчників, ендометріоз, мастопатії тощо) з різноманітними захворюваннями ЩЗ (не обов’язково з порушеннями функції). Тирео–їдні гормони мають важливе значення для нормального функціонування молочних залоз, впливаючи на різні структурні елементи залоз. У кожної другої жінки порушенням менструального циклу та/або безплідності передують захворювання ЩЗ.
Поняття психосоматичного розладу відповідно до структури психосоматичних відношень виділяється в континуум патологічних станів. На одному з полюсів цього континууму знаходиться соматична патологія, ампліфікована розладами соматопсихічної сфери: напади нестабільної стенокардії, гострий інфаркт міокарда, гіпертонічний криз і т.ін, що перебігають з вітальним страхом, тривогою, конверсійними проявами. Центральне місце займають коморбідні (на рівні загальних симптомів) соматичні та психічні розлади. Загальні симптоми — прояви соматичної патології, що відтворюються (дубльовані) за механізмом атрибутивних атак. На іншому полюсі континууму психосоматичних станів — психічна патологія, редукована до соматоформних розладів.
При ендокринних захворюваннях психічні розлади виникають внаслідок впливу порушеної ней–рогуморальної регуляції на обмінні процеси, а також психотравмуючих перевантажень, що виникли після усвідомлення негативних соціальних наслідків хвороби.
Для клініки психічних розладів цієї групи захворювань характерні деякі закономірності. Перша з них полягає в тому, що в разі підвищення функції тієї чи іншої залози зазвичай посилюється й психічна функція. Наприклад, для гіпертиреозу властиві гіперестезія, дратливість, помірна акатизія, схильність до фобій (іноді підсилюється екзистенційний страх смерті), інсомнія, послаблення пізнавальної здатності, концентрації уваги. Хвороба супроводжується зменшенням маси тіла, вегетативними розладами з переважанням функціональної активності симпатичного відділу автономної нервової системи (тахікардія, тремор, іноді — епілептиформні прояви та ін.), посиленням сухожилкових рефлексів. При тиреотоксикозі тяжкого ступеня описані вище розлади посилюються й доповнюються маніакальними, галюцинаторно-маячними, деліріозними, аментивними станами. На противагу згадуваній симптоматиці у хворих на мікседему спостерігаються сонливість, афективна загальмованість, сповільнення темпу мислення, іноді — маніакальноподібні психічні стани, параноїдна симптоматика, галюцинації, брадикардія. Помітно знижуються фізична й психічна працездатність, рефлекси тощо.
Для гіперпаратиреозу характерні депресія, параноїдні симптоми, сплутаність свідомості. У хворих на гіпопаратиреоз бувають порушення пам’яті, тривога, депресія, сплутаність свідомості.
Іншим загальним положенням є залежність особливостей психопатологічних проявів від стадії й тяжкості перебігу ендокринної хвороби. Наприклад, на тлі гіпотиреозу виникають стани потьмарення свідомості, епілептиформні напади, кататонічні розлади. Для пацієнтів із природженим значним недорозвиненням ЩЗ (кретинізм) характерна затримка інтелектуального розвитку, що досягає ступеня ідіотії.
Закономірним є те, що в клінічній картині психічних розладів домінують прояви гіпо- або гіперстенічної астенізації, на тлі якої формуються гострі або хронічні психотичні чи непсихотичні відхилення. У разі погіршення функціонування ендокринних залоз прояви астенії наростають. При цьому можуть формуватися астеноабулічні та апатоабулічні стани. Нерідко порушується психоорганічне коло, аж до неспецифічної органічної деменції.
Психосоматичні розлади при автоімунному тирео–їдиті (АІТ) у поєднанні з гіпотиреозом вказують на наявність психологічної складової: виявлено певний взаємозв’язок між емоційним станом хворих і роботою імунної системи. Так, тривожні розлади, депресивні стани, стреси провокують ланцюг внутрішньоклітинних процесів, зокрема продукцію гормонів, як результат, розвивається хвороба, що вражає найбільш ослаблений орган — у даному випадку таким органом стає ЩЗ. АІТ і депресія різного ступеня вираженості часто взаємопов’язані. При цьому у пацієнта відзначається зниження рухової активності, байдужість до навколишнього світу, погіршення настрою.
З урахуванням патогенезу виникнення психосоматичних розладів оптимальним лікуванням є проведення психотерапії (психоаналітично орієнтованої, когнітивно-поведінкової, сімейної тощо) у комбінації з медикаментозним лікуванням (седативні засоби, транквілізатори, антидепресанти зі стимулюючою або збалансованою дією).