Международный эндокринологический журнал Том 14, №4, 2018
Вернуться к номеру
Психoлогічні особливості жiнок iз порушеннями клімактеричного періоду
Авторы: Карвацька H.C., Русіна C.M., Cавка C.Д., Coкoлова M.I.
Вищий державний навчальний заклад України «Буковинський державний медичний університет», м. Чернівці, Україна
Рубрики: Эндокринология
Разделы: Медицинские форумы
Версия для печати
Внаслідок збільшення у нашій країні пенсійного віку для жінок на 5 років (до 60 років) питання профілактики й лікування клімактеричних розладів набуває особливої важливості. Крім того, тяжкі наслідки клімактеричних розладів у цьому віці погіршують якість життя жінки, впливають на ступінь працездатності, професійні та інтелектуальні можливості. Щороку збільшується число жінок, які вступають у період менопаузи. Так, за даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, 10 % усього населення земної кулі становлять жінки в клімактеричному періоді. З одного боку, це пов’язано зі збільшенням тривалості життя, з іншого — з раннім настанням клімактеричного періоду. Жінка понад третину свого життя знаходиться в стані дефіциту жіночих статевих гормонів. Відповідно питання якості життя в цей період стає дуже актуальним.
Попри те, що клімактерій не є захворюванням, він зумовлює порушення ендокринної рівноваги в організмі, що, у свою чергу, потребує медико-соціальних заходів щодо захисту здоров’я, збереження працездатності та гідної якості життя жінок у пери- та постменопаузальному періодах.
Клімактеричний синдром (КС) — своєрідний симптомокомплекс, що характеризується вегетосудинними, нейропсихічними і обмінно-ендокринними порушеннями. Патологія клімактеричного періоду виявляється у 55–80 % жінок. КС може виникати в пременопаузному періодi, з настанням менопаузи, а також протягом 1–5 років після менопаузи.
Виділяють кілька варіантів поведінки при КС: байдужу; пристосування; активне подолання; невротичну. За даними сучасних дослідників, які вивчали клінічні прояви клімаксу, у жінок віком 45–54 років із тривалістю захворювання в межах 5 років розлади психоемоційної сфери виявляються в 78,4 % випадків.
Клінічно КС складається з трьох груп симптомів: вегетосудинні, обмінно-ендокринні та психічні порушення.
Важливими чинниками в розвитку психоемоційних порушень у період клімаксу є психотравми, стреси, особливості соціального статусу, самоповага, життєва задоволеність, якість сексуальних відносин, психічні розлади в анамнезі.
Розлади нервової та гуморальної систем починаються з погіршення настрою, швидкої стомлюваності, загальної слабкості, забудькуватості, агресивності, уразливості та депресії. На тлі цього може проявитися ще й психологічний фактор: починаючи усвідомлювати, що у неї настає клімакс, жінка може відчувати страх при думці про наближення старості та смерті або своєї неповноцінності (адже вона поступово стає нездатною до виношування та народження дитини, навіть якщо вагітність в сім’ї більше не планувалася).
Найчастіше зустрічаються такі психічні форми прояву КС: істеричні, астенічні, депресивні, фобічні, паранойяльні стани.
Нерідко депресивна симптоматика поєднується або з астенічними скаргами (астенодепресивний синдром) або з тривожними включеннями (тривожно-депресивний синдром). Найчастіше ці розлади не досягають психотичного рівня, супроводжуються соматовегетативними проявами КС і в більшості випадків залежать від їх тяжкості та тривалості.
Серед жінок із психопатологічними проявами КС особливу групу становлять хворі з надцінними та маячними ідеями, що виникають у період пременопаузи та після менопаузи в особистостей, схильних до надцінних утворень у преморбіді. У більшості хворих відзначаються ідеї ревнощів, рідше зустрічаються ідеї відносин, пов’язані з конфліктними ситуаціями на роботі. У таких жінок із настанням клімактерію спостерігається загострення характерологічних рис, посилення афективної ригідності, підозрілості, уразливості, конфліктності. У цих хворих вегетосудинні прояви КС виражені слабко.
Наведені психопатологічні синдроми зазвичай спостерігаються в перші роки КС. За тривалого перебігу КС з наростанням тяжкості вегетосудинних і обмінних порушень, впливу додаткових психогенних і соматогенних чинників, при наявності певних характерологічних особливостей (відчуття тривоги, ригідності, демонстративності та ін.) до картини вищенаведених станів приєднується іпохондрична симптоматика. Відбувається формування більш складних станів із подальшою трансформацією в іпохондричний розвиток особистості.
Для лікування виражених емоційно-психічних розладів можуть використовуватися нейролептики, транквілізатори або фітопрепарати із заспокійливим ефектом. При сильних і частих припливах можуть призначатися антидепресанти, барбітурати й засоби, що впливають на вегетативні нервові центри. Велике значення мають харчування, помірні фізичні навантаження. Хворі потребують активної психологічної допомоги для подолання ними кризової ситуації й створення нової життєвої домінанти з урахуванням своїх можливостей.