Международный эндокринологический журнал Том 15, №1, 2019

Шановні читачі!

Дозвольте привітати вас у новому 2019 році й побажати миру, повсякденного щастя та успіхів у всіх ваших справах!

«Міжнародний ендокринологічний журнал» і надалі намагатиметься бути для вас корисним, оперативно надаючи найбільш актуальну сучасну інформацію, сприяти розвитку вітчизняної медичної науки, упровадженню її результатів у практичну охорону здоров’я, допомагати вам підвищувати свою професійну майстерність. Журнал також постійно підвищує свій рівень. Триває активна діяльність щодо включення видання до престижних міжнародних наукометричних баз. Триватиме популярний серед читачів проект дистанційного навчання для безперервного професійного розвитку й підвищення знань практикуючих лікарів. Тому запрошуємо вас до співпраці, публікацій наукових робіт, статей, рецензій, а також просимо надавати особисті відгуки, викладати своє бачення в коментарях.

Хоча медицина — древня наука, у медичній практиці трапляється так, що нові методи діагностики й лікування уживаються з давніми, а деякі традиційні підходи, які раніше не мали надійного обґрунтування, отримують солідну наукову підтримку. Такий історичний процес нагадує течію води в ріці: швидку в стрімнині, повільну уздовж берегів і малорухому — в тихих затонах, на дні яких можна знайти принесені паводками старий непотріб і різноманітне сміття. Усе це перебуває в кругообігу — щось зникає в пучині, а щось несподівано спливає на поверхню.

Улітку 2018 року на популярному англомовному інтернет–сайті для лікарів Medscape була оприлюднена інформація про відкликання компанією Westminster Pharmaceutical з аптечної мережі в США препарату гормонів щитоподібної залози (ЩЗ) у зв’язку з можливим забрудненням сировини, що виробляється в Китаї. Зрозуміло, що в розпал торговельної війни між двома державами ця публікація викликала численні коментарі. При цьому винуватцем скандалу був не просто фармацевтичний препарат, а «натурпродукт» із ЩЗ свиней, а проблема виникла через низьку культуру заготівлі біологічної сировини на китайських бойнях. Препарати подрібненої й висушеної ЩЗ мають досить тривалу історію. Так, уперше лікування мікседеми препаратом з екстракту ЩЗ було науково описане в Англії ще в 1891 році, і майже упродовж століття цей засіб широко використовувався в клінічній практиці, аж поки в 1970–80–х рр. не був замінений синтетичним левотироксином (LT₄).

Відомо, що США перебуває на першому місці за кількістю рецептів, виписаних на LT₄ (120 млн у 2014 р.), щодо всіх лікарських препаратів, не враховуючи, звісно, тих, які вільно можна придбати в аптеках. На цьому величезному ринку завжди може знайтися місце й такому засобу, як лікарський продукт із висушеної й подрібненої ЩЗ свиней. Таємниця популярності препарату частково криється в абревіатурі NP, що означає «натуральний продукт». І для певної (і не такої вже й малої) групи споживачів він залишається однозначною альтернативою ненависній «хімії». Оскільки в тиреоїдних препаратах, що виробляються з біологічної сировини, присутній не лише тироксин (Т₄), але й трийодтиронін (Т₃), вони також можуть мати переваги для пацієнтів із гіпотиреозом і можливим порушенням конверсії Т₄ у Т₃. Тому «антикварний» препарат отримав у США нове життя.

У 2013 р. було опубліковано подвійне сліпе перехресне рандомізоване дослідження, у якому «натуральний» тиреоїдний препарат (Armor) порівняли із синтетичним LT₄ (Syntroid). Цікаво, що автори не виявили істотних відмінностей у динаміці зменшення й зникнення симптомів гіпотиреозу і показниках нейрофізіологічних тестів між двома групами. У той же час пацієнти на «натурпродукті» зменшили масу тіла в середньому на 2,86 фунта (1,3 кг) більше, ніж ті, які отримували LT₄. Після завершення експерименту майже половина (49 %) пацієнтів вважала за краще продовжити лікування «натуральним» засобом, 13 % — LT₄, а 23 % не відзначили відмінностей між препаратами. Однак у пацієнтів, які лікувалися препаратом зі свинячих ЩЗ, рівні ТТГ і Т₃ в крові були вірогідно вищі, а вільного й загального Т₄ — нижчі порівняно з групою на LT₄.

Ми пам’ятаємо, що наприкінці 1980–х років більшість пацієнтів із гіпотиреозом використовували тиреоїдні препарати, отримані з ЩЗ тварин. Згодом вони були практично повністю витіснені синтетичним LT₄. Аналізуючи думки вчених, слід вказати, що використання «натуральних» тиреоїдних препаратів не більш ризиковане, ніж призначення невеликих доз Т₃ тим пацієнтам, у яких клінічні симптоми гіпотиреозу персистують на тлі лікування LT₄.

На мою думку, цей приклад може бути ілюстрацією того, що в клінічній практиці можуть мирно співіснувати засоби, відомі з давніх часів (а висушена ЩЗ використовувалася ще в древній китайській медицині), і препарати, синтезовані відносно недавно завдяки досягненням сучасної фармацевтики. Однак слід підкреслити: якість старих препаратів має контролюватися настільки ж ретельно, які і новітніх засобів. Наприклад, вміст Т₄ і Т₃ у препаратах із висушених ЩЗ свиней виробники сьогодні оцінюють методом мас–спектрометрії (а не просто за вмістом йоду, як того вимагає Фармакопея США).

Вітання читачам із Рейнського водоспаду в Швейцарії — одного з найбільш вражаючих у Європі. І хоча висота його всього 23 метри (у Європі є й вищі), ширина порогу досягає 150 метрів. Потік води, що рухається з Боденського озера, на підступах до водоспаду звужується, відповідно, стає повноводним, а потім падає зі скельного уступу вниз. Взимку обсяг падаючої води — 250 кубометрів на секунду, а влітку, коли сходить лід, — до 700. Це грандіозне видовище притягує сюди щорічно понад мільйон людей зі всього світу. Хоча на перший погляд у цьому водоспаді немає нічого незвичайного. У самому центрі бурхливої води маленький скелястий острівець зі швейцарським прапором.

Однак Рейнський водоспад залишає масу вражень. Він утворився на карті Європи близько 500 тисяч років до нашої ери й набув свого остаточного вигляду приблизно 15 000 років тому. За цей час води Рейну поступово розмили вапнякові ґрунтові породи. Залишки повністю вимитого скелястого берега ріки можна сьогодні спостерігати у вигляді двох скель, які самотньо височіють посеред водоспаду. На одній із них сьогодні обладнаний ефектний оглядовий майданчик для туристів, які поважають екстрим. Водяні пласти підіймаються, громадяться на камені, падають із дугоподібного каскаду, летять у повітрі, розбиваються з гуркотом у хмари бризок. Чистота Рейну в цих місцях просто ідеальна: кришталева вода не містить в собі великої кількості твердої суспензії, яка розточує гранітну породу.

Фотографія не може передати всієї краси цього природного явища, великого природного спектаклю. Водоспад на межі двох держав дуже розкішний, тому німці ніяк не можуть пробачити швейцарцям, що це місце Рейну територіально знаходиться не в Німеччині. Цікаво, що питання про приналежність цієї місцевості місцеві жителі вирішували на плебісциті ще під час Другої світової війни.

На вершині пагорба біля ріки розташований середньовічний замок Лауфен. Коли спускаєшся сходами від замку до води, на кожному майданчику водоспад постає з нового боку — щоразу різний. Величчю й пишнотою Рейнського водоспаду можна захоплюватися нескінченно. Це потужне творіння природи неприборканої сили вражає красою.

Бажаю читачам поспішати насолодитися гармонією бездоганного світу й творінням рук людських!

З надією, що новий рік принесе
нам усім тільки кращі зміни,
головний редактор,
професор Володимир Іванович Паньків,
член Національної спілки
журналістів України