Международный эндокринологический журнал Том 15, №7, 2019

Шановні читачі!

У листопаді 2019 року в Харкові відбулася подія, знакова для української ендокринологічної спільноти, — IX з’їзд ендокринологів України, присвячений 100–річчю Державної установи «Інститут проблем ендокринної патології імені В.Я. Данилевського НАМН України». Провідні спеціалісти зібралися, щоб обговорити найактуальніші питання експериментальної і клінічної ендокринології, пов’язані з фундаментальними аспектами, сучасними можливостями ендокринної хірургії і репродуктивної ендокринології, новітніми інноваційними технологіями в профілактиці й лікуванні цукрового діабету і його ускладнень, патології щитоподібної залози, ожиріння тощо.

Харків не випадково став місцем проведення цьогорічного з’їзду, адже саме тут сто років тому академіком Василем Яковичем Данилевським був створений перший на теренах СРСР науковий ендокринологічний заклад — Органотерапевтичний інститут, що заклав підґрунтя для розвитку української ендокринологічної науки і практики.

Три дні насиченої програми форуму охопили широке коло проблемних питань сучасної ендокринології. Делегати й учасники приїхали не лише з усіх куточків України, але й зі США, Італії, Китаю, Білорусії, Польщі, Бельгії, Азербайджану. Пізнавальними стали майстер–клас «Нові можливості профілактики і лікування цукрового діабету 2–го типу та його ускладнень» і сателітний симпозіум, присвячений Міжнародному дню акромегалії. Усього під час пленарних і секційних засідань, наукових сесій, сателітних симпозіумів і майстер–класів було представлено понад 130 доповідей українських і зарубіжних спеціалістів.

Відкриваючи форум, член–кореспондент Національної академії наук України, академік НАМН України, віце–президент НАМН України, президент Асоціації ендокринологів України, директор ДУ «Інститут ендокринології та обміну речовин імені В.П. Комісаренка НАМН України» професор Микола Дмитрович Тронько зазначив, що на порядок денний виносяться найбільш пріоритетні й актуальні питання фундаментальної і клінічної ендокринології, які насамперед стосуються діагностики, лікування й профілактики найпоширеніших ендокринних захворювань. Академік вказав, що за останні п’ять років значно розширилися наукові контакти з багатьма країнами світу — США, Великою Британією, Німеччиною, Японією, Ізраїлем тощо. На його думку, створенню успішної української ендокринологічної науки сприятиме подальша творча співпраця з відомими міжнародними ендокринологічними центрами й провідними фахівцями в цій галузі.

Президент НАМН України, член–кореспондент НАН України, академік НАМН України, професор Віталій Іванович Цимбалюк зауважив, що на з’їзді вирішуватимуться різні проблеми, пов’язані з ендокринною системою, адже на сьогодні частота ендокринної патології зростає, вона набуває характеру пандемії.

Директор ДУ «Інститут проблем ендокринної патології імені В.Я. Данилевського НАМН України», член–кореспондент НАМН України, професор Юрій Іванович Караченцев розповів про 100–річну історію інституту й основні напрямки його діяльності. «Найголовніше — раннє виявлення ендокринних захворювань. За статистикою Всесвітньої організації охорони здоров’я, у таких державах, як Україна, на кожну людину, у якої виявили захворювання, припадає три–п’ять, які не знають про свою недугу. Тому раннє виявлення — основне завдання будь–якої дисципліни, у тому числі ендокринології. Цьому буде присвячено цілий розділ резолюції форуму», — зазначив професор.

Учасників з’їзду зацікавила доповідь професора Ralph A. DeFronzo, керівника відділу цукрового діабету в Техаському університеті (США), на тему «Лікування цукрового діабету 2–го типу: раціональний підхід, що ґрунтується на патофізіологічних засадах».

Завідувач відділу ендокринології репродукції і адаптації ДУ «Інститут ендокринології та обміну речовин імені В.П. Комісаренка НАМН України», член–кореспондент НАН України, академік НАМН України, професор Олександр Григорович Резніков навів результати експериментальних досліджень раннього епігенетичного програмування ендокринної патології як ефективного шляху її профілактики.

Керівник лабораторії морфології ендокринної системи ДУ «Інститут ендокринології та обміну речовин імені В.П. Комісаренка НАМН України», професор Тетяна Іванівна Богданова у своєму виступі приділила увагу гістопатології раку щитоподібної залози після аварії на Чорнобильській АЕС.

З’їзд завершився підбиттям підсумків роботи й прийняттям резолюції, що буде висвітлено в наступному числі журналу.

Вітання читачам із Бендерської фортеці, де завершив свої дні гетьман Іван Мазепа і писалася перша українська конституція. На сьогодні фортеця є символом міста Бендери, що знаходиться на території невизнаної Придністровської Молдавської Республіки. Ця самопроголошена мінікраїна існує вже понад 25 років, не визнаючи над собою юрисдикції Молдови. Місцеві охоче порівнюють свою республіку з державами–карликами Люксембургом або Сан–Марино, мовляв, ПМР навіть більша, тут мешкають аж 550 000 громадян.

Поки світова спільнота гадає, як бути з цим квазідержавним утворенням мало не в центрі Європи, Придністров’я помалу приймає туристів із країн ближнього й далекого зарубіжжя. Зрозуміло, центральною пам’яткою міста Бендери є саме знаменита Бендерська фортеця. Подорожуючи Молдовою в напрямку з Прикарпаття до Чорного моря, неможливо оминути цю унікальну фортифікаційну пам’ятку, не дізнатися про найбільш захоплюючі сторінки її історії.

У Придністров’ї написи усюди в основному російською, хоча де–не–де у назвах вулиць і установ трапляються й дубльовані українською. Усе–таки вона тут — офіційна державна мова, одна з трьох. Варто пригадати, що у ХХ столітті упродовж 16 років територія Придністров’я офіційно входила до складу України. І третина місцевого населення — етнічні українці. Оскільки ми поруч, вони дивляться наше телебачення, слухають наше радіо.

Тут прекрасно пам’ятають і цінують Івана Котляревського, який також тривалий час перебував у Бендерах. Під час служби в армії (1796–1808 роки) бойовий штабс–капітан Котляревський відзначився неабиякою хоробрістю. У його «Енеїді» подано бурлескний опис штурму Бендерської фортеці. Бо саме під її стінами й народився задум знаменитої поеми. І тут–таки йому встановлено бюст, а років десять тому в Бендерах запрацювала українська гімназія, що взяла ім’я Івана Котляревського.

Є на території фортеці і згадка про Пилипа Орлика. Під мурами, над Дністром, встановлено чорну мармурову книгу–плиту, на розвороті якої йдеться про Пилипа Орлика і його пакти. Адже саме тут у 1710 році, після смерті Мазепи, його генеральний писар у присутності генеральної старшини, козацтва, а також турецького султана і шведського короля був обраний гетьманом України (у вигнанні). І саме у Бендерах Пилип Орлик складає «Пакти і Конституції прав і вольностей Війська Запорізького» — документ, який пізніше отримав визнання як перша українська конституція і, подейкують історики, як перша конституція в континентальній Європі. За місцем створення її так і називають в історичних документах — «Бендерська конституція».

Крім того, на території фортеці бачимо бюст барона Мюнхгаузена. За легендою, він теж брав участь у воєнних діях навколо Бендер.

За площею (20 гектарів) фортеця набагато перевищує Білгород–Дністровську. За однією з версій, заснував цю цитадель молдовський правитель Стефан Чел Маре. Однак історики вважають це легендою і схиляються до думки, що її якщо не будував, то принаймні спланував турецький архітектор вір–менського походження Сінан. Він жив у часи розквіту Османської імперії. Ці землі, що належали тоді Молдавському князівству, 1538 року завоював чоловік нашої легендарної Роксолани, турецький султан Сулейман Пишний.

Буцімто він особисто й дав тодішньому містечку Тігіна турецьку назву Бендери. Щодо Сінана, то той перебував при дворі на посаді головного архітектора й очільника військових техніків Османської імперії. Архітектор брав участь у походах на Європу, Кавказ і Молдову. Імовірно, тоді й міг закласти Бендерську фортецю.

На перехрестях історії завжди сплітаються пошуки й випробування, злети й падіння, перемоги й поразки. Менше ніж 200 кілометрів відокремлюють Придністров’я від кордону з Європейським Союзом, що водночас є кордоном між Румунією і Республікою Молдова. Але, потрапляючи в Придністров’я, опиняєшся в зовсім іншому світі. У «Шерифі», центральному супермаркеті Бендер, купую дві пляшки запашного, настояного на травах червоного радянського вермуту «Букет Молдавії» — його ще й досі виробляють на цій останній крижині вже розталого СРСР, і особливо прагну повернутися в Україну.

Хай буде мир на нашій землі, злагода і добробут у кожній родині, порозуміння в суспільстві, стабільність в економіці та хай процвітає наша прекрасна Україна!