Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

Мобильная версия

Регистрация Забыли пароль?

Журнал «Актуальная инфектология» Том 8, №3, 2020

Вернуться к номеру

Інфекція Helicobacter pylori та вітамін D

Інфекція Helicobacter pylori та вітамін D

Авторы: Сорокман Т.В., Попелюк Н.О., Остапчук В.Г.
ВДНЗ України «Буковинський державний медичний університет», м. Чернівці, Україна

Рубрики: Инфекционные заболевания

Разделы: Справочник специалиста

Версия для печати


Резюме

В огляді проаналізовано роль вітаміну D в патогенезі Helicobacter pylori-асоційованих захворювань шлунково-кишкового тракту та його вплив на успіх ерадикаційної терапії. Наведені сучасні дані про механізм взаємодії між вітаміном D, Helicobacter pylori та імунною системою.

В обзоре проанализированы роль витамина D в патогенезе Helicobacter pylori-ассоциированных заболеваний желудочно-кишечного тракта и его влияние на успех эрадикационной терапии. Приведены современные данные о механизме взаимодействия между витамином D, Helicobacter pylori и иммунной системой.

The review examines the role of vitamin D in the pathogenesis of Helicobacter pylori-associated gastrointestinal diseases and its impact on the effectiveness of eradication therapy. Current data on the mechanism of interaction between vitamin D, Helicobacter pylori and the immune system are presented.


Ключевые слова

Helicobacter pylori; вітамін D; імунна система

Helicobacter pylori; витамин D; иммунная система

Helicobacter pylori; vitamin D; immune system

На сьогодні першочергове значення у формуванні запально-деструктивних захворювань гастродуоденальної ділянки небезпідставно надається специфічному інфекційному агенту — хелікобактеру пілорі (Helicobacter pylori (H.pylori)) [1]. Даний мікроорганізм вважається найбільш поширеною персистуючою бактеріальною інфекцією (інфікованість сягає 60 % населення земної кулі) [2–5]. Згідно з даними різних дослідників, інфікованість дитячого населення становить від 35–40 до 60–70 % [6, 7]. Така висока контамінація свідчить про те, що найближчим часом буде спостерігатися подальший ріст H.pylori-асоційованих захворювань, передусім гастродуоденітів і виразкової хвороби. На сьогодні H.pylori має місце у 52–55 % дітей із хронічним гастритом і гастродуоденітом, а при ерозивно-виразкових процесах їх число збільшується до 82–98 % [8]. Роль інфекції H.pylori у розвитку запалення слизової оболонки верхніх відділів шлунково-кишкового тракту розглядалася в рамках простої парадигми зараження, оскільки знищення бактерії виявилося передбачуваним результатом антибіотикотерапії. Різні схеми антихелікобактерної терапії перевищують ефективність ерадикації in vitro більше за 90 %. H.pylori чутливий до багатьох антибіотиків. Однак в організмі людини досягти такого ерадикаційного ефекту не вдається. У загальному клінічному досвіді більш реалістична ефективність становить 60–70 %, при цьому недосягнення ерадикації H.pylori слизової не можна просто пояснити тільки закономірностями антибіотикорезистентності [9, 10]. Пул пацієнтів із стійкою інфекцією через невдалу терапію збільшується, і це стає важливою медичною проблемою. Тобто уявлення про H.рylori-асоційовані захворювання в такому випадку є надто спрощеним. На сьогодні достеменно відомо, що важливу роль у розвитку захворювань органів травлення, в тому числі асоційованих з H.pylori, відіграють порушення імунної системи, що забезпечують захист організму й участь у процесі регенерації уражених тканин [11, 12]. Колонізація шлунково-кишкового тракту Н.pylori не завжди призводить до розвитку патологічного процесу. Відповідь організму на Н.pylori залежить від стану імунітету людини, як уродженого, так і адаптивного, кількості рецепторів на поверхні шлунка, що сприяють адгезії мікроорганізму, вірулентності Н.pylori тощо [13]. Більшість авторів визначають, що стан захисних механізмів слід розглядати як фактор, що визначає реалізацію патогенних властивостей H.pylori [14–16]. Його патогенність у цьому випадку обмежується активністю місцевого імунітету [17]. Модуляція експресії генів, що індуковані H.pylori-інфекцією, пов’язана з активацією образрозпізнавальних рецепторів (pattern-recognition receptors — PRR), насамперед Toll-подібних (Toll-like receptor — TLR) і NOD-подібних (Nod-like receptor — NLR, NLR/NOD), а також сигнальних шляхів, що призводять до активації факторів транскрипції (насамперед ядерного фактора транскрипції κВ (nuclear factor kappa-light-chain-enhancer of activated В cells — NF-κВ). Глікопротеїн sCD14 — солютабна форма CD14, локалізована у плазмі, що забезпечує взаємодію H.pylori з епітеліоцитами слизової оболонки шлунка. NT-proBNP та sCD14 також є інтегральними складовими вродженої імунної відповіді на інфекцію H.pylori. Ліпополісахариди (lipopolysaccharide — LPS) — структурні компоненти зовнішньої мембрани грамнегативних бактерій — є одними з найвпливовіших патогенасоційованих молекулярних структур мікроорганізмів (pathogenassociated molecular patterns — PAMP), у тому числі H.pylori [18–20].
Період ремісії супроводжується зменшенням ступеня сенсибілізації імунокомпетентних клітин до тканин слизової оболонки. Якщо елімінації H.pylori не виникає, то це призводить до стійкої функціональної неповноцінності лімфоцитів із порушенням їх метаболізму, що в подальшому сприяє більш частому рецидивуванню захворювання та скороченню часу ремісії. Таким чином, можливо припустити, що патогенна дія H.pylori, що виявляється лише за умови недостатності місцевого захисту, є своєрідним маркером імунодефіцитного стану [21]. Встановлено, що при хронічних ерозіях шлунка адекватна імунна відповідь визначається лише у 13,5 % хворих [22]. В епітелії, що вистилає краї ерозій, порушується синтез секреторного IgA, в той час як кількість IgG-продукуючих клітин збільшується. У разі гіперпродукції IgG рецептори Т-супресорів, що здатні регулювати місцеву гуморальну імунну відповідь, заблоковані імунними комплексами. Фіксація імунних комплексів порушує тканинний метаболізм, підвищуючи дистрофічні процеси у слизовій оболонці і гальмуючи регенерацію [23]. Пошкоджена в ділянці виразкового дефекту тканина набуває властивостей автоантигену, що є джерелом автоагресії. Тому деякі дослідники розглядають виразкову хворобу як автоімунне захворювання [24]. Знання імунних механізмів слизових, що обмежують інфекцію, форми H.pylori визначає закономірність клінічного захворювання та ефективність ерадикації. На думку деяких вчених [25], провідним механізмом запалення слизової оболонки у дітей з H.pylori-асоційованими хронічними гастродуоденальними захворюваннями є рецепторнезалежна активація фактора транскрипції NF-κB, а рецепторзалежні механізми більшою мірою зумовлюють продукцію NT-proBNP. З огляду на особливості розвитку запального процесу слизової оболонки при інфікуванні H.pylori (а саме на рецепторнезалежну активацію фактора транскрипції NF-κB), автори вважають, що проведення ерадикаційної терапії необхідно поєднувати з призначенням препаратів, які пригнічують активність молекулярних компонентів NF-κB-залежних механізмів запалення. Рекогніція патогенних мікроорганізмів, у тому числі і в травному тракті, зумовлена сукупністю різноманітних солютабних, мембранних і цитоплазматичних рецепторів розпізнавання образів (PRR). PRR розпізнають унікальні, що не мають аналогів у макроорганізмі, консервативні молекулярні структури — патогенасоційовані молекулярні структури (pathogenassociated molecular patterns — РАМР). Найбільш відомими РАМР для H.pylori є ліпополісахариди (LPS) — структурні компоненти зовнішньої мембрани H.pylori. Всі види PRR мають здатність розпізнавати РАМР незалежно від стадії життєвого циклу інфекційних агентів і експресуватися клітинами макроорганізму незалежно від механізмів імунної пам’яті [18–20]. При взаємодії інфекційних агентів із РАМР PRR активується і розвивається захисна запальна реакція. Відомо, що активація імунокомпетентних клітин є кальційзалежним процесом [26]. Недостатність або дефіцит холекальциферолу в організмі розглядається як предиктор розвитку багатьох хронічних захворювань, а також інфекцій. Імунорегуляторні ефекти недостатності вітаміну D3 проявляються у вигляді посилення прозапального вектору вроджених та адаптивних імунних реакцій. Причому вплив вітаміну D3 на вказані процеси має дозозалежний ефект. За відсутності або дефіциту вітаміну D3 в організмі відбувається затримка дозрівання лімфоцитів на стадії лімфобластів, від чого значно страждають процеси імунної відповіді на антигенні подразники [27]. Підтвердженням значущості вітаміну D3 в імунній регуляції є результати численних експериментальних і клінічних досліджень, що демонструють зв’язок між низькими рівнями вітаміну D3 і підвищеною сприйнятливістю до різних інфекцій (вірусної, бактеріальної, грибкової етіології), а також до розвитку автоімунної й алергічної патології [28–31]. Дані, наведені M.C. Magnus et al. [32], показали, що частота інфекцій нижніх дихальних шляхів у дітей перших трьох років життя (n = 1248) має обернену залежність навіть від рівня 25(ОН)D у сироватці крові їх матерів у період вагітності. З огляду на те, що однією з основних функцій вітаміну D є регуляція транспорту кальцію в слизовій оболонці кишечника, ниркових канальцях і кістках, при його дефіциті спостерігається порушення кальцієвого обміну, зниження концентрації цього макроелементу в біологічних рідинах і клітинах, що негативним чином може впливати на активацію імунокомпетентних клітин.
За даними наукових досліджень, у всьому світі спостерігається дефіцит вітаміну D (табл. 1) [33–35]. Вітчизняними дослідженнями як серед дорослого [36], так і серед дитячого населення України [37] було встановлено наявність недостатньої кількості вітаміну D. 
Відомо, що дефіцит метаболітів вітаміну D зумовлює розвиток загальносоматичних захворювань, таких як цукровий діабет, захворювання серцево-судинної системи, розсіяний склероз, псоріаз тощо [38, 39]. Впродовж останніх років було глибоко вивчено метаболізм, функції та вплив на організм людини вітаміну D. За допомогою специфічних метаболічних процесів в організмі людини вітамін D перетворюється на високоактивну гормональну форму. 
Рецепторні білки до вітаміну D ідентифіковані у клітинах шкіри, серця, легенів, головного мозку, скелетних м’язів, товстого кишечника, шлунка, плаценти, в молочній залозі, підшлунковій та ендокринних залозах. Також рецептори вітаміну D містяться на активованих CD4+ і CD8+ Т-лімфоцитах, В-лімфоцитах, нейтрофілах, макрофагах, дендритних клітинах [40, 41]. 
Вітамін D належить до групи жиророзчинних секостероїдів. Секостероїд — молекула, що дуже подібна до стероїдів, але з розірваним стероїдним кільцем. Вітамін D наявний у двох формах (D2 та D3), що хімічно відрізняються в їх бічних ланцюгах. Ці структурні відмінності змінюють їх зв’язування з білком-носієм, тобто з вітамін D-зв’язуючим білком (vitamin D binding protein — DBP), та їх метаболізм, але в цілому біологічна активність їх активних метаболітів є подібною.
Загальновідомими є три шляхи надходження вітаміну D в організм людини: утворення його у шкірі під дією ультрафіолетового випромінювання (превітамін D3, основна частина якого зв’язується з сироватковим альфа-2-глобуліном — DBP, утворюючи транспортну форму вітаміну D3, а інша частина при сильному сонячному випроміненні може перетворюватися на неактивні люмістерол і тахістерол, 5,6-транс-холекальциферол, суперстерол I і суперстерол II; таким чином забезпечується від 90 до100 % потреб організму); харчовий шлях — вітамін D потрапляє в організм з продуктами харчування (жирні види риби: лосось, скумбрія, сом, тунець, сардина, яєчний жовток, теляча печінка, риб’ячий жир, ікра), таким чином забезпечується 10 % потреб організму; медикаментозний — вітамін D потрапляє з медичними препаратами. Циркулюючий у крові вітамін D3 захоплюється купферовськими клітинами печінки, де він піддається подальшому метаболізму під дією мембранного фермента родини цитохрома Р450 25-гідроксилази (CYP27A1) з утворенням 25-гідроксихолекальциферолу (25(OH)D3, кальцидіол), а інша його частина фіксується в жирових тканинах і в м’язах та є резервною формою. У нирках під дією мітохондріального фермента родини цитохрома Р4501α-гідроксилази (CYP27B1) та 24-гідроксилази відбувається подальше гідроксилювання, що призводить до синтезу високоактивних метаболітів 1α,25-дигідроксихолекальциферолу (1α,25(OH)2D3) : 1α,25(OH)2D, кальцитріол і 24,25(ОН)2D (рис. 1)), а також лігування нуклеарних рецепторів вітаміну D (VDR) [42].
Цей процесс контролюється та стимулюється паратгормоном, а також кальцитоніном, пролактином, соматотропним гормоном і статевими гормонами. Інші речивини гальмують цей процес: 1α-гідроксилювання кальцієм, фосфатами, фактором росту фібробластів, глюкокортикостероїдами тощо. Іншій регуляції піддається позанирковий синтез 1,25(OH)2D (у кератиноцитах, макрофагах), зокрема стимулюється цитокінами (фактор некрозу пухлини альфа (ФНП-α), гамма-інтерферон (ІФ-γ)).
Експресія та активність 1α-гідроксилази в позаниркових тканинах ідентична тій, що регулює її у нирці (хромосомний локус 12q13.1 — q13.3). Синтез і катаболізм контролюються місцевими факторами, цитокінами та факторами росту, що оптимізують рівень кальцитріолу для конкретних клітинних дій за допомогою ще не повністю зрозумілих механізмів. Зокрема, експресія 1α-гідроксилази в макрофагах значно стимулюється імунними сигналами, опосередкованими інтерфероном γ (IFN-γ), ліпополісахаридами і вірусними інфекціями, та в дендритних клітинах, пов’язаних з дозріванням p38 MAPK та NF-κB одних і тих же осередків [43]. Кальцитріол є одним із найважливіших регуляторів генів, і його дія залежить від зв’язування рецептора високої афінності (нуклеарні рецептори вітаміну D — VDR). VDR належать до надродини ядерних рецепторів стероїдних гормонів, що модулюють генетичну експресію клітин [44], і міститься у багатьох тканинах.
Усі компоненти метаболізму вітаміну D та VDR об’єднують в ендокринну систему вітаміну D, функції якої полягають у здатності генерувати біологічні реакції у тканинах-мішенях за рахунок регуляції RVD транскрипції генів (геномний механізм — рецептори вітаміну D у ядрах клітин) і швидких позагеномних реакціях, які здійснюються при взаємодії з рецепторами вітаміну D, що локалізуються на мембранах низки клітин (цей механізм схожий на дію механізму стероїдних гормонів). Геномні дії вітаміну D поділяються на класичні та некласичні. Що стосується класичних дій, то вітамін D виступає як основний фактор у взаємодії між ниркою, кісткою, прищитоподібними залозами та кишечником, щоб підтримувати рівень позаклітинного кальцію в межах норми. Серед некласичних геномних дій недавнє відкриття VDR в клітинах імунної системи та факт, що багато з цих клітин мають ферменти, здатні виробляти гормон, свідчать про те, що він має важливі імунорегуляторні властивості. Розвиток молекулярних досліджень і виявлення VDR у багатьох тканинах, що не беруть участь у метаболізмі кальцію та фосфору, ініціювали еру інтенсивних досліджень інших некласичних або нескелетних функцій вітаміну D. Ця плейотропна дія вітаміну D дає всі підстави вважати, що вітамін D є надзвичайно важливим для здоров’я людини.
1,25(OH)2D стимулює вроджений імунітет, сприяє вивільненню каталітичного антимікробного протеїну (CAMP) і β-дефенсину, що проявляє антимікробну активність проти A.actinomycetemcomitans, P.gingivalis, F.nucleatum, Сandida, Рapillomavirus. І 1,25(OH)2D, і 25(OH)D мають здатність індукувати експресію кателіцидину в моноцитах/макрофагах та епідермальних клітинах, що містять 25(OH)D гідроксилази [45]. Виявлено, що 1,25(OH)2D стимулює диференціацію моноцитів у макрофаги та збільшує їх хемотаксис і фагоцитарну здатність, пригнічує експресію прозапальних цитокінів TNF-α, IL-1,6,8,12. 1,25(OH)2D3 і його синтетичні аналоги інгібують диференціацію та дозрівання дендритних клітин, тим самим пригнічуючи їх здатність представляти антиген Т-клітин. Окрім того, сьогодні [46] припускають, що 1,25(OH)2D3 може стимулювати толерантність імунної системи та використовуватись як при автоімунних процесах, так і при трансплантації органів. Існує модулюючий вплив на Т-клітинну проліферацію та продукцію цитокінів: знижується розвиток Th-1 та Th-17, підвищується кількість Th-2, регулюється продукція Т-кілерів. При цьому 1,25(OH)2D3 переважно інгібує Т-хелпери 1 (Th1), що належать до клітинної імунної відповіді [47]. 
Зменшення потенційного ушкодження тканин пов’язане з Th1-імунною відповіддю. Вітамін D впливає на фенотип дендритних клітин та їх функцію шляхом зниження експресії молекул CD40, CD80, CD86, цитокіну IL-12 і збільшення рівня цитокіну IL-10. Існує вплив і на В-клітинну ланку імунітету, а саме пригнічення проліферації та утворення імуноглобулінів і сповільнення проліферації В-клітин у плазматичні клітини. Також було продемонстровано, що 1,25(OH)2D збільшує кількість Th2 за рахунок прямого впливу на нативні CD4 [48]. Тому і Th1, і Th2 регулюються дією агоністів VDR, як щодо їх активації, так і диференціації. Кальцитріол також має потужний і прямий вплив на реакцію В-клітин, викликаючи індукцію апоптозу, гальмування проліферації, генерацію клітин пам’яті В, диференціювання плазматичних клітин і вироблення імуноглобуліну.
Дослідження, проведені за останнє десятиліття, свідчили про високу поширеність дефіциту та/або недостатності вітаміну D у загальній популяції, і ця низька концентрація корелює зі збільшенням захворюваності на автоімунні захворювання, кісткові патології та рак [49]. Епідеміологічні дослідження чітко показали, що достатня концентрація гормону (> 30 нг/мл) знижує ризик розсіяного склерозу, хронічних кишкових запальних захворювань, ревматоїдного артриту, остеоартриту та системного червоного вовчака, підтверджуючи, що рівень вітаміну D має вплив на поширеність автоімунних захворювань.
Вітамін D безпосередньо або опосередковано контролює сотні генів, що пов’язані з проліферацією, диференціацією клітин, апоптоз та ангіогенез [50]. Останні дані вказують на ризик інфекційного зараження (інфекції сечовивідних шляхів, туберкульоз та інші респіраторні інфекції), що збільшується при дефіциті вітаміну D [51]. 
Обговорюється зв’язок між дефіцитом вітаміну D та ризиком зараження H.pylori — найпоширенішою хронічною бактеріальною інфекцією людини. За даними дослідження [52], пацієнти з H.рylori-асоційованим гастритом мали більш низький вміст вітаміну D у сироватці крові. Інші дослідження також показали, що дефіцит вітаміну D може бути фактором, що сприяє автоімунному гастриту та раку шлунка [53]. Припускають, що інфекція H.pylori та дефіцит вітаміну D можуть викликати локальну або системну запальну відповідь через запальний цитокін (чутливість С-реактивного білка — HS-CRP) [54]. 
У дослідженні з Японії повідомлялося про більш високу поширеність інфекції H.pylori серед жінок похилого віку, які проживали в будинках для престарілих та отримували лікування вітаміном D при остеопорозі, порівняно з тими, хто не приймав вітамін D [55]. В іншому дослідженні проведено оцінку зв’язку між дефіцитом вітаміну D та атрофічним гастритом: інфекція H.pylori була частіше діагностована серед пацієнтів з дефіцитом вітаміну D [56]. Крім того, показано, що дефіцит вітаміну D також пов’язаний із гіршими темпами ерадикації H.pylori при лікуванні [57]. Тому вітамін D, здається, є важливим не тільки для захисту від інфекції H.pylori, але й для забезпечення успішного лікування. Дані доклінічних досліджень виявили можливі біологічні механізми, за допомогою яких вітамін D модулює імунну систему. Зокрема, вказується, що вітамін D надає свій фізіологічний вплив через внутрішньоклітинні рецептори вітаміну D, індукуючи генну експресію антимікробних пептидів. Ці антимікробні пептиди включають кателіцидин і β-дефенсин [58]. Кателіцидини мають протимікробний вплив на грамнегативні та грампозитивні бактерії, а також віруси, грибки та паразитів [59]. Активна форма вітаміну D (1,25-дигідроксивітамін D) підвищує експресію кателіцидину в епітеліальних клітинах шлунка, інфікованого H.рylori [60]. 
Інший антимікробний пептид, β-дефенсин, також декретується від зараженого H.pylori епітелію шлунка та підвищує антибактеріальний вплив на поверхню слизової оболонки [61]. Дефіцит вітаміну D може призвести до зниження імунітету через знижену секрецію як кателіцидину, так і β-дефенсину. Це могло би, принаймні частково, пояснити збільшену поширеність інфекції H.pylori серед пацієнтів з низьким вмістом вітаміну D. Крім того, вітамін D може підтримувати внутрішньоклітинне знищення бактерій шляхом індукції секреції оксиду азоту всередині макрофагів [62]. 
Кілька клінічних досліджень показали, що аналоги вітаміну D можуть мати антимікробні, а саме анти-Н.pylori, ефекти [63–66]. За допомогою цитологічного дослідження також було встановлено, що продукт розпаду вітаміну D3 1 (VDP1) може розчиняти бактеріальні клітини H.pylori, викликаючи розпад клітинної мембрани.
Інші дослідження свідчать про те, що димірістоіл фосфатидилетаноламін (DMPE) є одним із найпоширеніших гліцерофосфоліпідів, що становлять клітинну мембрану H.pylori [67]. VDP1 може викликати лізис бактерій шляхом взаємодії з DMPE мембрани H.pylori [68]. Встановлено, що продукт розпаду вітаміну D (алкілінден) мав ключову конформацію взаємодії з DMPE –14 : 0 у складі ліпідної мембрани H.pylori, що викликало лізис бактерії. Відсутність алкілу призводить до втрати бактерицидного впливу на H.pylori. Деякі дослідження також виявили, що рівень вітаміну D у сироватці крові може впливати на ерадикацію H.pylori [69, 70].

Висновки

Вітамін D відіграє важливу роль у регуляції імунної відповіді на інвазію H.pylori, а саме модулює імунну систему, чинить прямий регуляторний вплив на функції В- і Т-лімфоцитів і впливає на фенотип і функцію антиген-презентуючих клітин і на дендритні клітини, полегшуючи індукцію Т-регуляторів. Ця регуляція опосередковується дією вітаміну D на фактори ядерної транскрипції, зокрема NF-AT і NF-κB, або прямою взаємодією з VDRE в промоторних ділянках генів цитокінів. 
Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів та власної фінансової зацікавленості при підготовці даної статті.

Список литературы

  1. Peng C., Hu Y., Ge Zhong-Ming et al. Diagnosis and Treatment of Helicobacter pylori Infections in Children and Elderly Populations. Chronic. Dis. Transl. Med. 2020. 5(4). 243-251. doi: 10.1016/j.cdtm.2019.12.003.
  2. Hooi J.K.Y., Lai W.Y., Ng W.K. et al. Global Prevalence of Helicobacter Pylori Infection: Systematic Review and Meta-Analysis. Gastroenterology. 2017. 153(2). 420-429. doi: 10.1053/j.gastro.2017.04.022.
  3. Zamani M., Ebrahimtabar F., Zamani V. et al. Systemati Review With Meta-Analysis: The Worldwide Prevalence of Helicobacter Pylori Infection Aliment Pharmaco Ther. 2018. 47(7). 868-876. DOI: 10.1111/apt.14561.
  4. Malfertheiner P., Megraud F., O’Morain C.A. et al. Management of Helicobacter pylori infection — the Maastricht V/Florence consensus report. Gut. 2017. 66(1). 6-30. doi: 10.1136/gutjnl-2016-312288.
  5. Liu W.Z., Xie Y., Lu H. et al. Fifth Chinese National Consensus Report on the management of Helicobacter pylori infection. Helicobacter. 2018. 23(2). e12475. doi: 10.1111/hel.12475.
  6. Kalach N., Bontems P., Raymond J. Helicobacter Pylori Infection in Children Helicobacter. 2017. 22(12). 3. doi: 10.1111/hel.12414.
  7. Melby K.K., Carlsen L.K., Håland G. et al. Helicobacter pylori in early childhood and asthma in adolescence. BMC Research Notes. 2020. 13. 1. Doi: 10.1186/s13104-020-04941-6.
  8. Cisarò F., Pizzol A., Pinon M., Calvo P.L. Diagnosis and treatment of Helicobacter pylori in the pediatric population. Minerva Pediatrica. 2018. 70. 5. Doi: 10.23736/S0026-4946.18.05346-X.
  9. Sokwala A., Shah M.V., Devani S., Yonga G. Helicobacter pylori eradication: a randomised comparative trial of 7-day versus 14-day triple therapy. S. Afr. Med. J. 2012. 102(6 Pt. 2). 368-371. doi: 10.7196/samj.5302.
  10. Chen L., Xu W., Lee A. et al. The impact of Helicobacter pylori infection, eradication therapy and probiotic supplementation on gut microenvironment homeostasis: An open-label, randomized clinical trial. BioMedicine. 2018. 3. 5. 87-96. doi: 10.1016/j.ebiom.2018.08.028.
  11. D’Elios M.M., Czinn S.J. Immunity, Inflammation, and Vaccines for Helicobacter Pylori. Helicobacter. 2014. 19(1). 19-26. doi: 10.1111/hel.12156.
  12. Абатуров О.Є., Герасименко О.М. Модуляція активності TLR4 епітеліоцитів слизової оболонки шлунка при хелікобактерній інфекції (огляд літератури). Современная педиатрия. 2009. 6(28). 141-146. 
  13. Dixon B.R., Hossain R., Patel R.V., Scott H.M. Al good Th17 Cells in Helicobacter Pylori Infection: A Dichotomy of Help and Harm. Infect. Immun. 2019. 87 (11). 122. doi: 10.1128/IAI.00363-19.
  14. Bagheri N., Salimzadeh L., Shirzad H. The Role of T Helper 1-cell Response in Helicobacter Pylori-Infection. Microb. Pathog. 2018. 123. 1-8. doi: 10.1016/j.micpath.2018.06.033.
  15. Dixon B.R., Radin J.N., Piazuelo M.B. et al. IL-17a and IL-22 Induce Expression of Antimicrobials in Gastrointestinal Epithelial Cells and May Contribute to Epithelial Cell Defense Against Helicobacter Pylori. PLoS One. 2016. 11(2). e0148514. doi: 10.1371/journal.pone.0148514.
  16. Sanaii A., Shirzad H., Haghighian M. et al. Role of Th22 Cells in Helicobacter Pylori-Related Gastritis and Peptic Ulcer Diseases. Mol. Biol. Rep. 2019. 46(6). 5703-5712. doi: 10.1007/s11033-019-05004-1.
  17. Bagheri N., Shirzad H., Mirzaei Y. et al. T-bet+ Cells Polarization in Patients Infected With Helicobacter Pylori Increase the Risk of Peptic Ulcer Development. Arch. Med. Res. 2019. 50(3). 113-121. doi: 10.1016/j.arcmed.2019.07.005.
  18. Lu Y.C. LPS/TLR4 signal transduction pathway. Cytokine. 2008. 42(2). 145-51. doi: 10.1016/j.cyto.2008.01.006. 
  19. Brandt S., Kwok T., Hartig R., König W., Backert S. NF-kappaB activation and potentiation of proinflammatory responses by the Helicobacter pylori CagA protein. Proc. Natl. Acad. Sci. USA. 2005. 102(26). 9300-5.
  20. Yang Z.M., Chen W.W., Wang Y.F. Gene expression profiling in gastric mucosa from Helicobacter pylori-infected and uninfected patients undergoing chronic superficial gastritis. PLoS One. 2012. 7(3). e33030. doi: 10.1371/journal. pone.0033030.
  21. Bagheri N., Salimzadeh L., Shirzad H. The Role of T Helper 1-cell Response in Helicobacter Pylori-Infection. Microb. Pathog. 2018. 123. 1-8. doi: 10.1016/j.micpath.2018.06.033.
  22. Kim S.Y., Min C.H., Oh D.J., Choi H.G. Reciprocal association between depression and peptic ulcers: two longitudinal follow-up studies using a national sample cohort. Sci. rep. 2020. 10(1). 1749. doi: 10.1038/s41598-020-58783-0.
  23. Hernández C., Serrano C., Einisman H. et al. Peptic Ulcer Disease in Helicobacter Pylori-Infected Children: Clinical Findings and Mucosal Immune Response. J. Pediatr. Gastroenterol. Nutr. 2014. 59(6). 773-8. doi: 10.1097/MPG.0000000000000500.
  24. Darma A., Nugroho B.S.T., Yoanna V. et al. Comparison of Helicobacter pylori Stool Antigen, Salivary IgG, Serum IgG, and Serum IgM as Diagnostic Markers of H.pylori Infection in Children. Iran. J. Microbiol. 2019. 11(3). 206-211. Jun 2019.
  25. Абатуров О.Є., Герасименко О.М. Структурна організація факторів уродженого імунітету в розвитку запалення слизової оболонки шлунка при H.pylori-інфекції у дітей. Здоровье ребенка. 2015. 1(60). 77-80. 
  26. Baeke F., Takiishi T., Korf H., Gysemans C., Mathieu C. Vitamin D: modulator of the immune system. Curr. Opin. Pharmacol. 2010 Aug. 10(4). 482-96. doi: 10.1016/j.coph.2010.04.001.
  27. Aranow C. Vitamin D and the immune system. J. Investig. Med. 2011. 59(6). 881-886. doi: 10.2310/JIM.0b013e31821b8755. 
  28. Korf H., Decallonne B., Mathieu C. Vitamin D for infections. Curr. Opin. Endocrinol. Diabetes Obes. 2014 Dec. 21(6). 431-6. doi: 10.1097/MED.0000000000000108.
  29. El Shahawy M.S., Hemida M.H., El Metwaly I., Shady Z.M. The effect of vitamin D deficiency on eradication rates of Helicobacter pylori infection. JGH Open. 2018. 2(6). 270-275.
  30. Вертегел А.А., Овчаренко Л.С. Вплив недостатності вітаміну D на стан імунної системи: подвійна небезпека розвитку порушень остеогенезу в дітей, хворих на рекурентний бронхіт. Перинатология и педиатрия. 2015. 3(63). 7174. Doi: 10.15574/PP.2015.63.71.
  31. Zosky G.R., Berry L.J., Elliot J.G. Vitamin D deficiency causes deficits in lung function and alters lung structure. Am. J. Respir. Crit. Care Med. 2011. 183(10). 1336-1343.
  32. Magnus M.C., Stene L.C., Haberg S.E. Prospective study of maternal mid-pregnancy 25-hydroxyvitamin D level and early childhood respiratory disorders. Paediatr. Perinat. Epidemiol. 2013. 27(6). 532-541. 
  33. Saraf R., Morton S.M., Camargo C.A.J., Grant CC. Global summary of maternal and newborn vitamin D status — a systematic review. Matern. Child Nutr. 2016. 12(4). 647-68. doi: 10.1111/mcn.12210.
  34. Рекомендации по поступлению витамина D и лечению его дефицита в Центральной Европе. Журн. Гродненского мед. ун-та. 2014. 2. 109-118. 
  35. Holick M.F. The vitamin D deficiency pandemic: Approaches for diagnosis, treatment and prevention. Rev. Endocr. Metab. Disord. 2017. 18. 153-165. doi: 10.1007/s11154-017-9424-1. 
  36. Дефіцит та недостатність вітаміну D: епідеміологія, діагностика, профілактика та лікування. За ред. проф. В.В. Поворознюка, проф. П. Плудовські. Донецьк: Видавець Заславський О.Ю. 2014. 262 с. 
  37. Квашнина Л.В. Иммуномодулирующие эффекты витамина D у детей. Здоровье ребенка. 2013. 7. 134-139.
  38. Scolletta S., Colletti M., Di Luigi L., Crescioli C. Vitamin D receptor agonists target CXCL10: new therapeutic tools for resolution of inflammation. Mediators Inflamm. 2013. 1. 876319.
  39. Rizzoli R., Boonen S., Brandi M.I. Review vitamin D upplementation in elderly or postmenopausal women: a 2013 update of the 2008 recomendations from the European Society for Clinical and Economic Aspects of osteoporosis and Osteoarthritis (ESCEO). Current. Medical. Research. & Opinion. 2013. 29. 1-9.
  40. Han C., Ni Z., Yuan T. et al. Influence of serum vitamin D level on Helicobacter pylori eradication: A multi-center, observational, prospective and cohort study. J. Dig. Dis. 2019. 20. 421-426. 10.1111/1751-2980.12793.
  41. Cantorna T.M., Snyder L., Lin Y.D., Yang L. Vitamin D and 1,25(OH)2D Regulation of T cells Nutrients. 2015. 7(4). 3011-3021. doi: 10.3390/nu7043011.
  42. Chun R.F., Hernandez I., Pereira R. et al. Differential Responses to Vitamin D2 and Vitamin D3 Are Associated With Variations in Free 25-Hydroxyvitamin D. Int. J. Mol. Sci. 2016 Jan. 17(1). 76. Published online 2016 Jan 8. doi: 10.3390/ijms17010076.
  43. Schwalfenberg G.K. A review of the critical role of vitamin D in the functioning of the immune system and the clinical implications of vitamin D deficiency. Mol. Nutr. Food Res. 2011. 55(1). 96-108.
  44. Youssef D.A., Miller C.W.T., El-Abbassi A.M. et al. Antimicrobial implications of vitamin D. Dermatoendocrinol. 2011. 3(4). 220-229.
  45. Wang G., Narayana J., Mishra B. et al. Antimicrobial Peptides: Progress Made With Human Cathelicidin LL-37. Adv. Exp. Med. Biol. 2019. 11(17). 215-240. doi: 10.1007/978-981-13-3588-4_12.
  46. Penna G., Adorini L. Alpha,25-dihydroxyvitamin D3 Inhibits Differentiation, Maturation, Activation, and Survival of Dendritic Cells Leading to Impaired Alloreactive T Cell Activation. J. Immunol. 2000. 164(5). 2405-11. doi: 10.4049/jimmunol.164.5.2405.
  47. Ginde A.A., Mansbach J.M., Camargo C.A. Association between serum 25-hydroxyvitamin D level and upper respiratory tract infection in the Third National Health and Nutrition Examination Survey. Arch. Intern. Med. 2009. 169(4). 384-390.
  48. Zosky G.R., Berry L.J., Elliot J.G. Vitamin D deficiency causes deficits in lung function and alters lung structure. Am. J. Respir. Crit. Care Med. 2011. 183(10). 1336-1343.
  49. De La Puente-Yagüe M., Cuadrado-Cenzual M.A., Ciudad-Cabañas M.J. et al. Vitamin D: And Its Role in Breast Cancer Kaohsiung. J. Med. Sci. 2018. 34(8). 423-427. doi: 10.1016/j.kjms.2018.03.004.
  50. Yin X., Sun Q., Zhang X. et al. Serum 25(OH)D is inversely associated with metabolic syndrome risk profile among urbanmiddle-aged Chinese population. Nutr. J. 2012. 11. 68-75.
  51. Alberti K.G.M.M., Zimmet P., Shaw J. Metabolic syndrome — a new world-wide definition. A consensus statement from the international diabetes federation. Diabet. Med. 2006. 23. 469-480.
  52. Yildirim O., Yildirim T., Seckin Y. et al. The influence of vitamin D deficiency on eradication rates of Helicobacter pylori. Adv. Clin. Exp. Med. 2017. 26(9). 1377-1381.
  53. Dankers W., Colin E.M., van Hamburg J.P. et al. Vitamin D in Autoimmunity: Molecular Mechanisms and Therapeutic Potential. Front. Immunol. 2016. 7. 697. doi: 10.3389/fimmu.2016.00697. 
  54. Chen N., Wan Z., Han S.F. et al. Effect of Vitamin D Supplementation on the Level of Circulating High-Sensitivity C-Reactive Protein: A Meta-Analysis of Randomized Controlled Trials Nutrients. 2014 Jun. 6(6). 2206-2216. Published online 2014 Jun 10. doi: 10.3390/nu6062206.
  55. Kawaura A., Takeda E., Tanida N. et al. Inhibitory effect of long term 1. ALPHA-Hydroxyvitamin D3 administration on Helicobacter pylori infection. J. of Clin. Biochemistry and Nutrition. 2006. 38(2). 73-76. https://doi.org/10.3164/jcbn.38.103.
  56. Antico A., Tozzoli R., Giavarina D. et al. Hypovitaminosis D as predisposing factor for atrophic type A gastritis: a case-control study and review of the literature on the interaction of Vitamin D: a case-controlstudy and review of the literature on the interaction of Vitamin D with the immune system. Clin. Rev. Allergy Immunol. 2012. 42. 355-364. https://doi.org/10.1007/s1201 6-011-8255-1.
  57. Yildirim O., Yildirim T., Seckin Y. et al. The influence of vitamin D deficiency on eradication rates of Helicobacter pylori. Adv. Clin. Exp. Med. 2017. 26. 1377-1381. https://doi.org/10.17219 /acem/65430.
  58. Wang T.T., Nestel F.P., Bourdeau V. et al. Cutting edge: 1,25-dihydroxyvitamin D3 is a direct inducer of antimicrobial peptide gene expression. J. Immunol. 2004. 173. 2909-2912.
  59. Ramanathan B., Davis E.G., Ross C.R. et al. Cathelicidins: microbicidal activity, mechanisms of action, and roles in innateimmunity. Microbes Infect. 2002. 4. 361-372.
  60. Wehkamp J. et al. Defensins and Cathelicidins in Gastrointestinal Infections. Curr. Opin. Gastroenterol. Jan 2007. 23(1). 32-8. DOI: 10.1097/MOG.0b013e32801182c2.
  61. Pero R., Coretti L., Nigro E. et al. 12β-Defensins in the Fight Against Helicobacter Pylori. Molecules. 2017. 22(3). 424. doi: 10.3390/molecules22030424.
  62. Christakos S., Dhawan P., Verstuyf A. et al. Carmeliet Vitamin D: Metabolism, Molecular Mechanism of Action, and Pleiotropic Effects. Physiol. Rev. 2016. 96(1). 365-408. doi: 10.1152/physrev.00014.2015.
  63. Wanibuchi K., Hosoda K., Ihara M. et al. Indene compounds synthetically derived from vitamin D have selective antibacterial action on Helicobacter pylori. Lipids. 2018. 53(4). 393-401.
  64. Inamo Y., Hasegawa M., Saito K. et al. Serum vitamin D concentrations and associated severity of acute lower respiratory tract infections in Japanese hospitalized children. Pediatrics International. 2011. 53(2). 199-201.
  65. Gois P.H.F., Ferreira D., Olenski S., Seguro A.C. Vitamin D and infectious diseases: Simple bystander or contributing factor? Nutrients. 2017. 9. 651 doi: 10.3390/nu9070651. 
  66. Del Pinto R., Ferri C., Cominelli F. Vitamin D Axis in Inflammatory Bowel Diseases: Role, Current Uses and Future Perspectives. Int. J. Mol. Sci. 2017. 18(11). 12. doi:10.3390/ijms18112360.
  67. Shimomura H., Hosoda K., Hayashi S. et al. Steroids mediate resistance to the bactericidal effect of phosphatidylcholines against Helicobacter pylori. FEMS Microbiol Lett. 2009. 301(1). 84-94.
  68. Shimomura H., Hosoda K., Hayashi S. et al. Phosphatidylethanolamine of Helicobacter pylori: function as a steroid-binding lipid in the assimilation of free-cholesterol and 3β-hydroxl steroids into the bacterial cell membrane. J. Bacteriol. 2012. 194(10). 2658-2667.
  69. Guo L., Chen W., Zhu H. et al. Helicobacter pylori induces increased expression of the vitamin d receptor in immune responses. Helicobacter. 2014. 19. 37-47. https://doi.org/10.1111/hel.12102.
  70. Yildirim O., Yildirim T., Seckin Y. et al. The influence of vitamin D deficiency on eradication rates of Helicobacter pylori. Adv. Clin. Exp. Med. 2017. 26. 1377-1381. https://doi.org/10.17219/acem/65430.

Вернуться к номеру