Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.



СІМЕЙНІ ЛІКАРІ ТА ТЕРАПЕВТИ
день перший
день другий

НЕВРОЛОГИ, НЕЙРОХІРУРГИ, ЛІКАРІ ЗАГАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ

КАРДІОЛОГИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, РЕВМАТОЛОГИ, НЕВРОЛОГИ, ЕНДОКРИНОЛОГИ

СТОМАТОЛОГИ

ІНФЕКЦІОНІСТИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, ПЕДІАТРИ, ГАСТРОЕНТЕРОЛОГИ, ГЕПАТОЛОГИ
день перший
день другий

ТРАВМАТОЛОГИ

ОНКОЛОГИ, (ОНКО-ГЕМАТОЛОГИ, ХІМІОТЕРАПЕВТИ, МАМОЛОГИ, ОНКО-ХІРУРГИ)

ЕНДОКРИНОЛОГИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, ПЕДІАТРИ, КАРДІОЛОГИ ТА ІНШІ СПЕЦІАЛІСТИ

ПЕДІАТРИ ТА СІМЕЙНІ ЛІКАРІ

АНЕСТЕЗІОЛОГИ, ХІРУРГИ

International neurological journal Том 16, №5, 2020

Back to issue

Autism spectrum disorders in infants: evolution of concepts and opportunities of diagnosing (part 2)

Authors: Кирилова Л.Г., Мірошников О.О., Юзва О.О.
ДУ «Інститут педіатрії, акушерства і гінекології імені академіка О.М. Лук’янової НАМН України», м. Київ, Україна

Categories: Neurology

Sections: Specialist manual

print version


Summary

У статті на основі аналізу сучасної наукової літератури наведені дані про етіологію, патогенез, клінічні особливості розладів аутистичного спектра (РАС) у дітей раннього віку. Наведено історичний екскурс стосовно еволюції поглядів на РАС від давніх часів до сучасності. Перші описи осіб, які, ймовірно, мали клінічні прояви РАС, наводяться в середньовічних церковних хроніках, житіях святих, а також православних юродивих та біографіях так званих дітей з лісу. У вітчизняній психіатрії проблему аутистичних порушень контакту в дітей розробляла Г.Ю. Сухарева на початку ХХ століття. Сучасні наукові уявлення про РАС закладені в роботах Лео Каннера, Ганса Аспергера та Лорни Вінг, які вперше розробили діагностичні критерії різних форм розладу. РАС на сьогодні розглядається як результат взаємодії генетичних факторів із факторами навколишнього середовища. Вплив факторів довкілля може призводити до серйозних порушень розвитку головного мозку, зокрема негативно впливати на диференціацію нейронів, синаптогенез і аксональну мієлінізацію. На даному етапі розвитку наукових поглядів на РАС у дітей беззаперечним є зв’язок розладів з епілептичними енцефалопатіями, які переважно мають генетичну етіологію. Зважаючи на наявність спільних генетичних мутацій, що викликають РАС та епілептичні енцефалопатї, усім дітям з РАС з невстановленою етіологією розладу показане генетичне тестування із застосуванням методу секвенування нового покоління (NGS) на панелі генів, пов’язаних з епілептичними енцефалопатіями, а також проведення ЕЕГ-моніторингу під час нічного сну. Розроблені схеми діагностики дозволяють своєчасно встановити діагноз епілептичної енцефалопатії в дітей з розладами аутистичного спектра й призначити раннє патогенетичне лікування з використанням препаратів нейрометаболічної та нейропротекторної дії, а також антиконвульсантів.

В статье на основе анализа современной научной литературы представлены данные об этиологии, патогенезе, клинических особенностях расстройств аутистического спектра (РАС) у детей раннего возраста. Приведен исторический экскурс относительно эволюции взглядов на РАС от древнейших времен до современности. Первые описания лиц, которые, вероятно, имели клинические проявления РАС, приводятся в средневековых церковных хрониках, житиях святых, а также православных юродивых и биографиях так называемых детей из леса. В отечественной психиатрии проблему аутистических нарушений контакта у детей разрабатывала Г.Е. Сухарева в начале ХХ века. Современные научные представления о РАС заложены в работах Лео Каннера, Ганса Аспергера и Лорны Винг, которые впервые разработали диагностические критерии различных форм расстройства. РАС на сегодня рассматривается как результат взаимодействия генетических факторов с факторами окружающей среды. Влияние факторов окружающей среды может приводить к серьезным нарушениям развития головного мозга, в частности негативно влиять на дифференциацию нейронов, синаптогенез и аксональную миелинизацию. На данном этапе развития научных взглядов на РАС у детей бесспорным является связь расстройств с эпилептическими энцефалопатиями, которые в основном имеют генетическую этиологию. Ввиду наличия общих генетических мутаций, вызывающих РАС и эпилептические энцефалопатии, всем детям с РАС с неустановленной этиологией расстройства показано генетическое тестирование с применением метода секвенирования нового поколения (NGS) на панели генов, связанных с эпилептическими энцефалопатиями, а также проведение ЭЭГ-мониторинга во время ночного сна. Разработанные схемы диагностики позволяют своевременно установить диагноз эпилептической энцефалопатии у детей с расстройствами аутистического спектра и назначить патогенетическое лечение с использованием препаратов нейрометаболического и нейропротекторного действия, а также антиконвульсантов.

Based on an analysis of modern scientific literature, the article presents the data on the etiology, pathogenesis, and clinical features of autism spectrum disorders (ASD) in young children. A historical excursion is given regarding the evolution of concepts on ASD. The first descriptions of people who pro-bably had clinical manifestations of ASD were presented in medieval church chronicles, the lives of saints, as well as bless fools and biographies of so called children from the forest. In domestic psychiatry, the problem of autistic contact disorders in children was developed by G.E. Sukhareva in the early XX century. Modern scientific ideas about ASD are laid down in the works of Leo Kanner, Hans Asperger and Lorna Wing, who first developed diagnostic criteria for various forms of the disorder. ASD is currently known as a result of the interaction of genetic factors with environmental ones. The influence of environmental factors can lead to serious disorders of brain development, in particular, adversely affect the differentiation of neurons, synaptoge-nesis and axonal myelination. At this stage of the development of scientific views on ASD in children, the relationship between disorders and epileptic encephalopathies, which mainly have a genetic etiology, is confirmed. Due to the presence of common genetic mutations that cause ASD and epileptic encephalopathy, all children with ASD with an unknown etiology of the disorder should be tested by NGS method on genes panel associated with epileptic encephalopathies, as well as undergo EEG-monitoring during night sleep. The developed diagnostic schemes allow timely diagnosing the epileptic encephalopathy in children with autism spectrum disorders and prescribe pathogenetic treatment using drugs with neurometabolic and neuroprotective effects, as well as anticonvulsants.


Keywords

епілептичні енцефалопатії; розлади аутистичного спектра; епілептиформна активність; генетичні мутації

эпилептические энцефалопатии; расстройства аутистического спектра; эпилептиформная активность; генетические мутации

epileptic encephalopathies; autism spectrum disorders; epileptiform activity; genetic mutations

Від початку встановлення основних діагностичних критеріїв минули десятки років, і в суспільстві щороку зростає кількість нових випадків розладів аутистичного спектра. Через невпинне зростання поширеності розладів аутистичного спектра (РАС) навіть був введений термін «епідемія РАС». Зокрема, порівнюючи результати мультицентрових досліджень, проведених у США під керівництвом J. Baio et al. та D.L. Christensen et al. (2018), відзначили зростання з 2012 по 2014 рік поширеності РАС серед дітей до 8 років на 1,5 %, а саме з 14,5 на 1000 дітей (1 на 69 дітей) до 16,8 на 1000 дітей (1 на 58 дітей). При оцінці результатів цих досліджень виникає дві думки: покращення діагностики завдяки введенню критеріїв DSM-5, а також те, що це істинне зростання кількості дітей, які хворіють на РАС. 
В Україні поширеність РАС вірогідно невідома, оскільки на сьогодні епідеміологічні дослідження в межах нашої країни не проводилися. Проте, як засвідчують останні публікації, поширеність також зростає, і в більшості випадків внаслідок покращення діагностики. Згідно з офіційними статистичними даними Міністерства охорони здоров’я (МОЗ) України, за п’ять років — із 2009 по 2013 р. — захворюваність на РАС зросла на 194 %: із 0,55 до 1,61 на 100 тис. дитячого населення. Така ситуація пов’язана з тим, що в дітей до 2006 року встановлювали такі діагнози, як «розумова відсталість» або «затримка мовленнєвого розвитку», а після введення уніфікованого протоколу — «дитячий аутизм», у деяких випадках без проведення ретельної диференціальної діагностики. З позиції дитячого невролога загальновживаний термін «дитячий аутизм» вважається неприйнятним, оскільки підкреслює психіатричну природу розладу й не охоплює етіопатогенетичних факторів. 
У цій ситуації, оцінюючи стрімкі темпи зростання частоти виявлення розладів аутистичного спектра, доцільно згадати видатного вітчизняного дослідника, проф. А.П. Чуприкова, за редакцією якого було видано монографію «Цунамі дитячого аутизму».
Анатолій Павлович Чуприков, заслужений діяч науки і техніки України, професор, д.м.н. — учень видатного радянського нейропсихіатра Сергія Семенова, представника бехтеревського напрямку нейронауки. У 60–70-х роках навчався і працював у Центральному інституті судової психіатрії ім. В. Сербського, потім у московському НДІ психіатрії, захищав кандидатську й докторську дисертації в руслі інтересів свого вчителя. У 80-х роках очолив кафедру психіатрії та медичної психології Луганського медичного інституту, пізніше, у 90-х, створив у Києві і був директором Українського НДІ соціальної і судової психіатрії, паралельно очолив кафедру дитячої психіатрії НМАПО ім. П.Л. Шупика, де працював до останніх днів. Відомий своїми роботами з латеральної нейропсихіатрії, методів латеральної терапії психічних розладів, тим, що ініціював у СРСР науково-громадську кампанію із захисту від перенавчання ліворуких дітей, був активним прибічником комплексної допомоги дітям з аутизмом.
У монографії «Цунамі дитячого аутизму» проведений детальний аналіз багатьох попередніх досліджень щодо етіології, патогенезу і особливостей психічного розвитку дітей із розладами аутистичного спектра. А.П. Чуприков, як і Лорна Вінг, наводить думку про різноманітність природи і клініки РАС, що об’єднуються зовні єдиним фасадом аутизму, про необхідність залучення до діагностики як психологічних тестів, так і даних психопатологічного аналізу, генетичних досліджень, електроенцефалографії (у тому числі ЕЕГ-моніторингу під час нічного сну), МРТ. 
Уведення терміна «розлади аутистичного спектра» відображає позицію неврологів щодо РАС як групи розладів зі спільними клінічними проявами, але різноманітною етіологією. Усе більше фактів свідчить про те, що розвиток РАС обумовлений генетичними причинами [6–8]. Перше дослідження аутизму серед близнюків було проведене в 1977 р. і виявило високий рівень конкордатності серед монозиготних близнюків. Якщо в одного з однояйцевих близнюків є РАС, то на 70–90 % імовірно, що у другого близнюка вони теж будуть. Для дизиготних близнюків ця ймовірність становить 0–10 %.
Сімейні дослідження показують, що в дитини набагато вищий ризик розвитку РАС порівняно із загальною популяцією, якщо в сім’ї є брат або сестра, які вже страждають даним розладом [11].
Генетичні причини РАС включають кілька груп порушень:
— синдром ламкої Х-хромосоми;
— моногенні синдроми (наприклад, синдроми Ангельмана і Ретта);
— хромосомна патологія (синдром Дауна);
— мікроделеції/мікродуплікації;
— моногенні захворювання: туберозний склероз, нейрофіброматоз, епілептичні енцефалопатії, фенілкетонурія тощо;
— варіації числа копій (CNV).
Значне число пацієнтів із РАС має варіації числа копій, що впливають на кластери генів, які беруть участь у нейророзвитку, серед яких мікроделеції/мікродуплікація 16p11, дуплікація 15q11 і багато інших. Мутації de novo в генах відповідальні за багато фундаментальних процесів у мозку, включаючи синаптичну передачу і нейрональну пластичність, можуть призводити до появи спорадичних форм РАС. Таким чином, лікування РАС повинно бути спрямоване не на боротьбу з симптомами за допомогою так званих поведінкових чи психокорекційних методик, а на лікування основного захворювання.
Можливо, у найближчий час ми зможемо знайти відповідь на питання щодо етіології та патогенезу розладів аутистичного спектра. Останні перспективні дослідження показали наявність копій генів або одиничних генних мутацій, що призводять до розладів аутистичного спектра.
Аналізуючи дані літератури, звертаємо увагу на факт невизначеності щодо взаємозв’язку розладів аутистичного спектра та епілептичних енцефалопатій, епілептиформних змін на ЕЕГ та прогностичні перспективи щодо лікування. Більшість дослідників РАС дійшли висновку, що сучасні діагностичні критерії, особливо в DSM-5, більш розширені порівняно з класичними, які були запропоновані Л. Каннером. Дітей із РАС необхідно розподіляти залежно від рівня інтелекту або інтелектуальної недостатності. 
У відділенні дитячої психоневрології ДУ «Інститут педіатрії, акушерства і гінекології імені академіка О.М. Лук’янової НАМН України» при вивченні патогенезу, діагностики та лікування епілепсій, епілептичних синдромів та епілептичних енцефалопатій ми звернули увагу, що серед них часто зустрічаються зміни поведінки, регрес мовленнєвих навиків та стереотипні рухи, характерні для РАС. 
Особливі труднощі діагностики епілептичних енцефалопатій у дітей раннього віку полягають у тому, що за відсутності чітких клінічних проявів у вигляді епілептичних нападів, епілептиформних проявів на енцефалограмі основна увага звертається на порушення поведінки та когнітивний регрес. Неодноразово в нашій практиці епілептичні напади в дітей із РАС мали прихований для батьківського ока характер та помилково інтерпретувалися батьками як стереотипна поведінка, «замислення», істерики, тики або порушення нічного сну. 
Типовими є ситуації, коли розвиток дитини з перших місяців життя має аутистичний (первазивний) характер, а епілептичні напади приєднуються згодом. Однак частіше спостерігалося формування когнітивних та поведінкових змін, що виникають після дебюту епілептичних нападів. Особливо це характерне для епілептичних енцефалопатій (ЕЕ), при яких тяжкі судомні напади в поєднанні із руйнівною епілептиформною активністю на ЕЕГ призводять до когнітивних та поведінкових порушень. До них, зокрема, відносять синдроми з резистентними епілептичними нападками, такі як рання міоклонічна енцефалопатія (синдром Айкарді), рання інфантильна епілептична енцефалопатія (синдром Отахара) й епілепсія дитинства з мігруючими вогнищевими нападами, синдроми Веста, Леннокса — Гасто, Драве й епілепсія з міоклонічно-астатичними нападами (синдром Дузе) [23]. Безсудомні форми епілептичних енцефалопатій представлені спектром синдрому Ландау — Клеффнера і синдрому продовженої пік-хвильової активності під час повільного сну, а також недиференційованими формами ЕЕ з когнітивними та поведінковими порушеннями (когнітивна епілептиформна дезінтеграція та аутистичний епілептиформний регрес).
При безсудомних формах ЕЕ, коли наявні клінічні прояви РАС, можуть бути відсутні або не діагностовані епілептичні напади та не виявлятися грубі зміни епілептиформного характеру на ЕЕГ. Такі форми мають назву «епілептичні енцефалопатії з розладами аутистичного спектра та прихованими або нерозпізнаними нападами». 
Коли ми говоримо про епілептиформні зміни на ЕЕГ, то розуміємо, що структури головного мозку проявляють певну дисфункцію і залежно від локалізації виникає певна симптоматика. У більшості випадків проявляється дисфункція неокортексу і, як було сказано вище, пік даних проявів припадає на ранній дитячий вік, як правило, до 5 років. Ці прояви слід інтерпретувати з позиції нейрофізіології, адже дозрівання кори в дітей відбувається саме до 5–7-річного віку. Тобто стає очевидним, що відбувається порушення саме процесів нейророзвитку або нейрофізіологічного дозрівання. Усе більше дослідників схиляються до точки зору, що в ранньому дитячому віці РАС та епілепсія — це не коморбідні стани, а процеси порушення ней-ророзвитку, остаточну причину яких необхідно встановити. 
При ЕЕГ-дослідженні дітей із РАС, як правило, виявляються неспецифічні зміни на ЕЕГ у вигляді уповільнення або асиметрії ритму, повільні хвилі, фокальні спайки або гострі хвилі, можливі й генералізовані епілептиформні зміни, що, як правило, виявляються при ЕЕГ-моніторингу сну і відсутні при рутинній ЕЕГ. Проте остаточних діагностичних ЕЕГ-критеріїв епілептиформної або псевдоепілептиформної активності головного мозку в дітей із РАС на сьогодні не сформовано і потрібне проведення досліджень. Деякі дослідники стверджують, що і у здорових дітей можливі епілептиформні зміни на ЕЕГ. 
Спираючись на ці дослідження та власні дані, хотілося б акцентувати увагу на тому, що саме в дітей раннього віку з порушенням нейророзвитку у формі розладів аутистичного спектра в основі може бути епілептиформна активність, що не завжди проявляється судомними нападами. Проводячи анамнестичні опитування батьків дітей, хворих на РАС, ми неодноразово помічали, що вони відзначають у більшості випадків порушення розвитку у 12–18-місячному віці і регресивний перебіг хвороби з розвитком інтелектуально-мнестичної недостатності, що характерне саме для епілептиформного генезу РАС. 
Причиною відсутності моторних нападів у дітей із РАС та епілептиформними змінами на ЕЕГ може бути локалізація патологічної активності в когнітивних або сенсорних зонах і відсутність поширення на моторні зони. Або інша ситуація, коли батьки не звертають уваги на епілептичні немоторні напади і описують як «задумливість» або «мрійливість», а насправді це класичні абсанси. Це тільки один із прикладів, що зустрічається в практиці невролога. Уведення в нову класифікацію епілептичних нападів немоторних фокальних пароксизмів у вигляді сенсорних, когнітивних, емоційних або зупинки діяльності розширило можливості діагностики.
У багатьох випадках РАС виникають у дітей з епілептичними нападами або епілептиформними змінами на ЕЕГ. Патофізіологічні зміни, які зумовлюють поєднання РАС та епілепсії в дітей, недостатньо зрозумілі. На сьогодні обидва розлади вважаються наслідком порушеного функціонування великомасштабних нейронних мереж та ушкодження кірково-підкіркових зв’язків. Основою порушеного розвитку ЦНС є пренатальне порушення диференціювання нейронів, формування дендритних розгалужень і синаптичних зв’язків, тобто дезінтегративні процеси. Іншими патофізіологічними механізмами вважаються порушення мініколонок кори та локальна розрідженість ГАМК-ергічних інтернейронів, ушкодження білої речовини провідних шляхів, а також порушення розвитку кори півкуль, клітинної організації, кортикальні дисплазії та гетеротопії.
Згідно з новим визначенням, епілептична енцефалопатія — генетично обумовлений стан, при якому існують негативні наслідки для розвитку, що випливають безпосередньо з впливу генетичної мутації, на додаток до негативного впливу епілептичної активності на розвиток (Scheffer et al., 2017).
З появою молекулярно-генетичного методу NGS (секвенування наступного покоління) можливості діагностики ЕЕ, а також РАС значно розширилися. На сьогодні відомий широкий спектр генів, мутації в яких можуть викликати різні розлади нейророзвитку, у тому числі епілептичні енцефалопатії та РАС. Таким чином, існує значна генетична спорідненість між цими групами захворювань, причому одна і та ж патогенна мутація може проявлятися різними формами судомних або безсудомних ЕЕ в поєднанні з клінічними проявами РАС різної тяжкості. Проте залишається багато відкритих питань щодо патогенетичних механізмів взаємозв’язку між ЕЕ і РАС, а саме: чи сприяють безпосередньо епілептиформна активність або епілептичні напади розвитку клінічних проявів РАС у дітей або РАС розвивається паралельно з ЕЕ унаслідок генетичної детермінації, зумовленої патологічною мутацією?
Однією з основних цілей молекулярно-генетичної діагностики при ЕЕ і РАС є виявлення патологічних мутацій, для яких існує лікування з доведеною або передбачуваною ефективністю.
Тому сьогодні у світі застосовують спеціальні діагностичні панелі для визначення найбільш частих мутацій, що викликають ЕЕ та РАС. Так, панель для діагностики генетичних епілептичних енцефалопатій, що використовується в центральній епілептологічній клініці в Данії (Діаналунд), містить не тільки мутації генів STK9, CDKL5, SNXBP1, ARX, але і багато інших маркерів, у тому числі мутацій, характерних для розвитку туберозного склерозу й цероїдного ліпофусцинозу, що можуть імітувати ЕЕ з розвитком РАС. Деякі панелі включають до 30 маркерів мутацій, властивих епілептичним енцефалопатіям перших 2 років життя, і трохи меншу кількість маркерів епілепсій, характерних для інших вікових груп.
Виявлення генетичної мутації при ЕЕ або РАС означає для пацієнта та лікаря завершення діагностичного пошуку, дозволяє не проводити подальші діагностичні дослідження і спрогнозувати реабілітаційний потенціал пацієнта, пояснити родині причини резистентності патології до терапії. Виявлення генетичної мутації пояснює резистентність ЕЕ до терапії, дозволяє не проводити далі непотрібних діагностичних тестів. Частина захворювань із цієї групи має патогенетичне лікування, що дозволяє уникнути або значно сповільнити прогресування неврологічної симптоматики та покращити стан дитини. Наприклад, синдром Драве, який викликається мутаціями в гені SCN1A, практично в 100 % випадків призводить до когнітивних порушень різного ступеня тяжкості, а також приблизно в 73 % випадків — до розвитку РАС. Генетичне підтвердження діагнозу не тільки завершує діагностичний пошук, але й дозволяє оптимізувати терапію, бо відома ефективність окремих антиепілептичних препаратів при цьому синдромі, а саме вальпроатів, клобазаму й топіромату. Блокатори натрієвих каналів (карбамазепін, окскарбазепін, фенітоїн, ламотриджин) можуть погіршувати перебіг синдрому Драве, а стирипентол зменшує число нападів не менше ніж на 50 %.
Завдяки генетичній діагностиці можна прорахувати ризик захворювання в наступних поколіннях й уникнути повторних випадків у родині. Зазвичай ці мутації розвиваються de novo, що важливе для прогнозу дітонародження.
Згідно з рекомендаціями Американської академії неврології та дитячої неврології, діагностичну цінність для пошуку причин РАС мають такі дослідження:
1) генетичне тестування, що включає визначення каріотипу, хромосомний мікроматричний аналіз, ДНК-аналіз на ламку Х-хромосому й високопродуктивне екзомне секвенування;
2) селективні метаболічні тести при поєднанні РАС із циклічними блюваннями, млявістю, летаргією, судомами в ранній період життя;
3) ЕЕГ із записом під час сну на тлі депривації сну.
Наведені вище дані свідчать, що симптоматика РАС навіть на найбільш ранніх етапах життя характеризується значним поліморфізмом, часто неспецифічними та малосимптомними проявами, що робить завдання раннього виявлення даного розладу достатньо складним та часто вимагає участі декількох експертів у галузі нервово-психічного розвитку дитини. 
Однак розуміння природи або етіопатогенетичних факторів на сьогодні викликає багато запитань та суперечок як у наукових колах, так і серед практикуючих спеціалістів. Одним із невирішених питань є, хто повинен проводити лікування дитини раннього віку з РАС — невролог чи дитячий психіатр. Подібне питання виникало в багатьох країнах. Як приклад, у США зрозуміли помилковість рішення, що дітей раннього віку з РАС повинен спостерігати психіатр, коли в практиці почали звертатися діти з епілепсією або епілептичними енцефалопатіями та розладами аутистичного спектра. Пізніші дослідження показали, що в основі цих станів може лежати єдиний генетичний механізм.
Отже, розлади аутистичного спектра становлять гетерогенну групу захворювань, які призводять до ранньої соціальної дезадаптації дітей. Серед етіологічних чинників когнітивних, поведінкових і соціально-комунікативних порушень значну частку можуть становити епілептичні енцефалопатії, що розвиваються внаслідок як частих, резистентних до антиконвульсивної терапії епілептичних нападів, так і вираженої продовженої епілептиформної активності на ЕЕГ, тобто розвивається когнітивна епілептиформна дезінтеграція. Зменшення частоти розвитку когнітивної епілептиформної дезінтеграції з розладами аутистичного спектра залежить від досконалості діагностики (для своєчасного виявлення епілептиформної активності і перших епілептичних нападів) із проведенням індивідуалізованого комплексного лікування сучасними антиконвульсантами і препаратами нейрометаболічної дії.
Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів та власної фінансової зацікавленості при підготовці даної статті.

Bibliography

1. Baio J. et al. Prevalence of Autism Spectrum Disorder Among Children Aged 8 Years — Autism and Developmental Disabilities Mo-nitoring Network, 11 Sites, US, 2014. MMWR Surveill. Summ. 2018 Apr 27. 67(6). 1-23.

2. Christensen D.L. et al. Prevalence of Autism Spectrum Disorder Among Children Aged 8 Years — Autism and Developmental Disabilities Monitoring Network, 11 Sites, US, 2012. MMWR Surveill. Summ. 2018 Nov 16. 65(13). 1-23.

3. Марценковський І.А., Марценковська І.І. Розлади аутистичного спектра: фактори ризику, особливості діагностики й терапії. Міжнародний неврологічний журнал. 2018. 4 (98).

4. Розлади аутистичного спектра (розлади загального розвитку). Уніфікований клінічний протокол первинної, вторинної (спеціалізованої), третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги та медичної реабілітації. Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 15 червня 2015 р. № 341.

5. Lyall K. et al. The Changing Epidemiology of Autism Spectrum Disorders. Annu Rev. Public Health. 2017 Mar 20. 38. 81-102.

6. Siu M.T. Epigenetics of Autism Spectrum Disorder. Adv. Exp. Med. Biol. 2017. 978. 63-90.

7. Waye M.M.Y., Cheng H.Y. Genetics and epigenetics of autism: A Review. Psychiatry Clin. Neurosci. 2018 Apr. 72(4). 228-244.

8. American Psychiatric Association. Diagnostic and Statistical Manual of Mental Disorders (Fifth ed.). Arlington, VA: American Psychiatric Publishing, 2013.

9. Havdahl К.А. et al. The influence of parental concern on the utility of autism diagnostic instruments. Autism. Res. 2017 Oct. 10(10). 1672-1686.

10. Eom S., Fisher B. et al. Routin developmental, autism, beha-vioral, and psychological screening in epilepsy care settings. Dev. Med. Child Neurol. 2014 Nov. 56(11). 1100-1105.

11. Pinto D., Delaby E. et al. Convergence of genes and cellular pathway dysregulated in autism spectrum disorder. Am. J. Hum. Genet. 2014 May 1. 94(5). 677-694.

12. Olson H., Shen Y. et al. Copy number variation plays an important role in clinical epilepsy. Ann. Neurol. 2014. 75(6). 943-958.

13. Woodbury-Smith M., Scherer S.W. Progress in the genetics of autism spectrum disorder. Dev. Med. Child Neurol. 2018 May. 60(5). 445-451.

14. Кириллова Л.Г. и др. Синдром XXYY как пример сочетания метаболической эпилептической энцефалопатии и расстройства аутистического спектра с генетической детерминацией. Міжнародний неврологічний журнал. 2015. 2. 153-159.

15. Глухова Л.Ю. Аутистический эпилептиформный регресс. Русский журнал детской неврологии. 2012. 7(1). 21-30.

16. Tuchman R. Autism and Epilepsy: What Has Regression Got to Do with It? Epilepsy Curr. 2006 Jul. 6(4). 107-111.

17. Tuchman R., Hirtz D., Mamounas L.A. NINDS epilepsy and autism spectrum disorders workshop report. Neurology. 2013 Oct 29. 81(18). 1630-6.

18. Кирилова Л.Г., Ткачук Л.І. та ін. Діагностика когнітивної епілептиформної дезінтеграції з розладами аутистичного спектра у детей раннього віку. Perinatologiya i pediatriya. 2016. 2(66). 106-111.

19. Besag F.M. Epilepsy in patients with autism: link, risks and treatment challenges. Neuropsychiatric Disease and Treatment. 2018. 14. 1-10.

20. Amiet C. et al. Epilepsy in autism is associated with intellectual disability and gender: evidence form a meta-analysis. Biol. Psychiatry. 2008. 64(7). 577-582.

21. Danielsson S., Gillberg I.С. et al. Epilepsy in young adults with autism: a prospective population-based study of 120 individuals diagnosed in childhood. Epilepsia. 2005. 46. 918-923.

22. El Achar C.M., Spence S.J. Clinical characteristics of children and young adults with co-occuring autism spectrum disorder and epilepsy. Epilepsy Behav. 2015. 47. 183-190.

23. Fisher R.S. et al. Operational classification of seizure types by the International League Against Epilepsy. Epilepsia. 2017. 51(4). 522-530.

24. Jeste S.S., Tuchman R. Autism Spectrum Disorder and Epilepsy: Two Sides of the Same Coin?  J. Child Neurol. 2015 Dec. 30(14). 1963-1971.

25. Kim H.L., Donnely J.H. et al. Absence of seizures despite high prevalence of epileptiform EEG abnormalities in children with autism monitored in tertiary care center. Epilepsia. 2006. 47. 394-398.

26. Millichap J.G. EEG Epileptiform Discharges in “Healthy” Children. Pediatric Neurology Briefs, 2010. 24(8). 61-62.

27. Baird G. et al. Sleep electroencephalograms in young children with autism with and without regression. Dev. Med. Child Neurol. 2006. 48. 604-608.

28. McVicar K.A. et al. Epileptiform EEG abnormalities in children with language regression. Neurology. 2005. 65. 129-131.

29. Kanemura H., Sano F., Tando T., Sugita K., Aihara M. Can EEG characteristics predict development of epilepsy in autistic children? Eur. J. Paediatr. Neurol. 2013. 17(3). 232-237.

30. Kumaraku A.T. et al. Epilepsy in autism spectrum disorders. EJPN. 2015. 19. 58.

31.  Bo Hoon Lee, Tristram Smith, Alex R. Paciorkowski. Autism Spectrum Disorder and Epilepsy: disorders with a shared biology. Epilepsy Behav. 2015 June. 47. 191-201.


Back to issue