Международный эндокринологический журнал Том 17, №7, 2021
Вернуться к номеру
Шановні читачі!
Рубрики: Эндокринология
Разделы: От первого лица
Версия для печати
Впровадження принципів медицини, що ґрунтуються на доказах, сучасних методів інструментального та лабораторного обстеження, спеціалізація та «надспеціалізація» сприяли переходу терапевтичних дисциплін на принципово нові рівні діагностики та лікування. Досягнення клінічної медицини безсумнівні, але у нестримному прагненні вперед і вглиб важливо зберегти здатність з допомогою суто клінічних методів знаходити, здавалося б, несуттєву, другорядну, але все-таки значущу інформацію, яка може виконувати найважливішу синтетичну функцію. Іноді ця інформація може бути малим, але невід’ємним елементом картини, без якого решта даних мають характер простої суми складових. Крім того, дуже важливо, перебуваючи у своєму колодязі «надвузького» фахівця, зберігати здатність визирнути нагору і побачити нарешті хворого.
Розглянемо одну із проблем сучасної медицини, що стосується відносин між лікарем і хворим, — проблему стандартизації дій лікаря. Стандартизація медицини, у тому числі й ендокринології, стала її новою властивістю, набутою протягом останніх трьох десятків років. Впровадження стандартів із самого початку супроводжувалося дуже жвавою дискусією про їх необхідність взагалі або принаймні про їхнє місце в сучасній лікувально-діагностичній процедурі.
Практика — споконвічний критерій істини — показує, що все-таки стандарти необхідні. Головним чином тому, що це механізм забезпечення хворому гарантій повноцінності наданої медичної допомоги. При цьому найважливішою рисою стандарту є реальність фінансового забезпечення. Стандарти — це спосіб зрівнювання прав лікаря та пацієнта та надання їхнім відносинам цивілізованого характеру, притаманного правовому суспільству.
Чи означає це, що тепер ендокринолог чи лікар будь-якої спеціальності мають діяти лише за заздалегідь визначеним алгоритмом? По-перше, у цьому немає нічого поганого, оскільки стандарт є результатом узагальнення міжнародного досвіду, перевіреного практикою та результатами багатоцентрових досліджень. По-друге, дія за алгоритмом у низці ситуацій, наприклад при невідкладних станах, мінімізує ймовірність припущення лікарем помилки. Але головне те, що порядок дій у межах стандарту не є залізним, а його рамки теж зроблені не з металу. Рекомендації не мають будь-якого фінансового наповнення, і вони істотно ширші за будь-які стандарти. Вміння лікаря з вельми значного обсягу рекомендацій вибрати потрібну інформацію і правильно застосувати її на практиці є певною мірою мистецтвом реалізації своїх знань у конкретному клінічному випадку.
/10.jpg)
Справді, практична медицина — це не лише наука, але й одночасно мистецтво. Одних знань і вміння користуватися сучасними методами діагностики та лікування для хорошого лікаря недостатньо. Побачити головне в масі суперечливих симптомів та даних аналізів, зрозуміти, коли треба лікувати, а коли — чекати, відрізнити важливу інформацію від тієї, що наведе на хибний слід, оцінити, чи не виявиться лікування тяжчим за хворобу, — все це повсякденні турботи лікаря. Лікарське мистецтво приймати рішення складається зі знань, інтуїції та володіння практикою клінічного мислення.
Клінічне мислення — це найважливіший елемент та інструмент професійної діяльності лікаря, який займається діагностикою та лікуванням будь-яких видів патології. Умовами розвитку клінічного мислення є зіставлення інформації, отриманої під час збору скарг та анамнезу, а також при фізичному обстеженні, з результатами лабораторних, інструментальних і морфологічних досліджень. Сьогоднішній пацієнт ендокринологічної клініки в більшості випадків має декілька захворювань, які не тільки маскують клінічну картину основної на даний момент патології, але й обтяжують один одного. Тому вміння мислити клінічно, тобто зіставляти у процесі діагностики та лікування численні дані, формувати індивідуальний, часом дуже складний діагноз, лікувати не аналізи, а людину, як і раніше, є найважливішою стороною роботи на прийомі в поліклініці та біля ліжка хворого.
/11.jpg)
Медична інформація оновлюється з феноменальною швидкістю. На сьогодні умовно вважається, що знання випускника вищого медичного закладу старіють вже через 2 роки (для порівняння: у 1940-х роках цей показник становив близько 12 років, у 1970-х — 4–5 років). Для цього явища навіть існує спеціальний термін — «період напіврозпаду компетентності». Визначення свідчить, що це тривалість часу після закінчення вишу, коли в результаті старіння отриманих знань у міру появи нової інформації компетентність фахівця знижується на 50 %.
Таким чином, сучасна медицина взагалі та ендокринологія зокрема протягом останніх трьох десятиліть набули багато принципово нових якостей, що істотно підвищують ефективність і діагностики, і лікування. Але протягом багатьох століть сформувалися три її найважливіші властивості або, правильніше сказати, постулати, які, мабуть, і надалі матимуть вагоме значення. Сутність першого полягає в тому, що предметом лікування є не хвороба, а хворий, а точніше, людина як особистість. Другий постулат визначає медицину як науку про людину та потребує від лікаря безперервного вдосконалення своїх знань. І нарешті, третій вимагає від лікаря відданості професії та творчого ставлення до своєї справи — мистецтва лікування.
Традиційне вітання читачам із Саксонської Швейцарії! За якихось двадцять п’ять кілометрів від Дрездена є дивовижне місце, яке не залишить жодну людину без незабутніх вражень. Це Бастай — химерної форми скелі, що підіймаються над Ельбою. Невипадково їх красу колись порівняли з гірським масивом у Швейцарії. Тож скелі Бастай так і стали називати — Саксонська Швейцарія. Це одна з найбільш відвідуваних туристичних пам’яток Німеччини, просто чарівне місце — здається, що ти опинився у фільмі про загублений світ із реалістичною комп’ютерною графікою.
Бастай (у перекладі з нім. «бастіон») — найкрасивіше місце у парку Саксонська Швейцарія. Ряд пiщaниx гiр (їx виcoтa cягaє 288 м), уздoвж якиx проходить мacивний кaм’яний мicт, споруджений понад 200 рoкiв тому, приваблює мандрівників і людей мистецтва. На Бастай почали приїжджати художники, щоб пензлем і фарбами увічнити чарівну красу. Пізніше створили навіть так званий Шлях художника. Не минали увагою Бастай і музиканти — черпали в горах натхнення для створення музичних шедеврів.
Унікальний віадук із пісковику, який неймовірно гармонійно вписується в ландшафт, має сім арок і простягається над яром глибиною 40 метрів. Довжина мосту сягає 76,5 метра. Сьогодні він є історичною й архітектурною пам’яткою, що охороняється державою, а Саксонська Швейцарія — національним парком, де діють особливо суворі правила щодо збереження природи. Тож не дивно, що тут чисто, все надзвичайно доглянуте, охайне. Причому вхід на Бастай безкоштовний. На території є декілька оглядових майданчиків, з яких, крім видів на міст і скелі, відкривається також чудовий краєвид на Ельбу. Ми знаходимося на висоті близько 200 метрів, а виникає відчуття, що внизу під нами не справжній світ, а макет-іграшка, до того все мініатюрне та витончене. Одночасно в кадрі і баржа, і пором, і електричка — насичена картинка для любителів транспорту.
Кам’яні вершини тут утворилися понад мільйон років тому. Колись скелі Бастай використовували як оборонне кільце навколо тамтешнього старовинного замку Нойратен. Що матінка-природа постаралася на славу, розумієш відразу, як крізь крони дерев відкривається розкішна панорама. Одна справа — слухати про Бастай, а інша — його бачити. Коли перед тобою постають вершини, насправді аж дух перехоплює, а від величі Бастаю душа аж завмирає!
Бажаю читачам міцного здоров’я, творчих успіхів і підкорення нових професійних вершин. Запрошую вас, дорогі друзі, взяти активну участь у подальшому розвитку нашого журналу, а наших численних авторів — до продовження співпраці. Ми високо цінуємо ваші знання та досвід, чекаємо на цікаві та актуальні статті!
Головний редактор професор,
член Національної спілки журналістів України
Володимир Іванович Паньків