Мобильная версия

Всесвітній день боротьби із запальними захворюваннями кишечника
день перший
день другий

Коморбідний ендокринологічний пацієнт

Всесвітній день боротьби із запальними захворюваннями кишечника
день перший
день другий

Коморбідний ендокринологічний пацієнт

Международный эндокринологический журнал Том 17, №7, 2021

Депресивні розлади у хворих на цукровий діабет. Вплив фітопрепарату Седаристон на вуглеводний обмін та психоемоційний стан пацієнтів з тривожно-депресивним синдромом

Авторы: Ткач С.М., Мілютіна Т.Л.
Державна установа «Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка НАМН України», м. Київ, Україна

Рубрики: Эндокринология

Разделы: Клинические исследования

Актуальність. Депресивні розлади є досить частими у хворих на цукровий діабет (ЦД). Депресія асоціюється з погіршенням контролю глікемії. Спроби покращити його шляхом використання в комплексній терапії синтетичних антидепресантів мали неоднозначні результати. Мета дослідження — оцінити поширеність депресивних розладів у хворих на ЦД, які лікуються в стаціонарі ендокринологічного профілю, та оцінити вплив комбінованого фітопрепарату Седаристон, що містить стандартизовані сухі екстракти звіробою (100 мг) та валеріани (50 мг) (компанія Esparma GmbH, Німеччина), на вуглеводний обмін та психоемоційний стан пацієнтів з тривожно-депресивним синдромом. Матеріали та методи. У дослідження були включені 122 хворі на ЦД 1-го та 2-го типів, 103 жінки та 19 чоловіків, віком від 18 до 75 років. 33 з них з тривожно-депресивним синдромом взяли участь у 3-місячному дослідженні, 16 з яких додатково приймали Седаристон по дві капсули двічі на день упродовж 2 місяців. На початку спостереження, а також через 2 тижні, 1, 2, 3 місяці проводилася оцінка психоемоційного стану з визначенням ступеня тяжкості депресивного синдрому за шкалами PHQ-9, Бека, а також особистісної і реактивної тривожності за шкалами Спілбергера — Ханіна. Глікований гемоглобін визначали на початку та через 3 місяці моніторингу. Усі пацієнти протягом спостереження приймали інсулінотерапію і/або цукрознижувальні пероральні препарати в постійних дозах. Результати. Депресивні розлади визначалися у 80,3 та 67,2 % обстежених відповідно за даними шкал PHQ-9 та Бека. У більшості пацієнтів відзначалися депресивні розлади легкого та середнього ступенів тяжкості. Висока особистісна тривожність виявлена у 66,4 %, висока реактивна тривожність — у 50,8 % хворих. У пацієнтів основної групи, які приймали Седаристон, зареєстроване суттєве покращення депресивної симптоматики зі зниженням балів за шкалою PHQ-9 з 13,7 ± 1,6 до 9,3 ± 1,4 (p < 0,05) вже після першого місяця лікування та за шкалою Бека з 23,9 ± 1,8 до 18,2 ± 1,9 (p < 0,05) після другого місяця лікування, на відміну від хворих контрольної групи без Седаристону: 11,9 ± 1,2 та 10,8 ± 1,1 бала (p > 0,1) за шкалою PHQ-9 і 19,7 ± 1,7 та 18,9 ± 2,3 бала (p > 0,1) за шкалою Бека відповідно. Досягнуте покращення психоемоційного стану хворих після закінчення лікування Седаристоном зберігалося через 3 місяці від початку моніторингу: 7,1 ± 1,3 бала за шкалою PHQ-9 і 16,1 ± 2,1 бала за шкалою Бека відповідно (p < 0,01). Після 2 місяців терапії Седаристоном у групі пацієнтів з тривожно-депресивним синдромом, на відміну від хворих контрольної групи, знизилася особистісна тривожність з 59,5 ± 2,2 до 53,5 ± 1,9 бала (р < 0,05). У пацієнтів з високою реактивною тривожністю через 2 місяці лікування суттєво знизився її рівень з 57,4 ± 2,5 до 49,3 ± 2,7 бала і залишався таким до кінця спостереження. На тлі позитивної динаміки депресивної симптоматики у хворих, які приймали Седаристон, через 3 місяці після початку терапії відбулося суттєве зниження рівня глікованого гемоглобіну: з 9,4 ± 0,5 % до 8,1 ± 0,2 % (р < 0,05), на відміну від хворих контрольної групи. Висновки. У 63,1 % хворих діабетологічного стаціонару визначається тривожно-депресивний синдром з депресивними розладами головним чином легкого та середнього ступенів тяжкості, високою особистісною та реактивною тривожністю і у 19,7 % пацієнтів — депресивний синдром без порушень тривожності, що вказує на доцільність їх діагностики та проведення відповідного лікування. Комбінований фітопрепарат Седаристон у комплексній терапії хворих на ЦД на тлі позитивного і пролонгованого ефекту щодо тривожно-депресивної симптоматики сприяє покращенню вуглеводного обміну зі зниженням за 3 місяці рівня глікованого гемоглобіну на 1,3 %. Це вказує на можливість використання фітопрепарату Седаристон не тільки з метою лікування тривожно-депресивного синдрому, але й для покращення вуглеводного обміну у хворих на ЦД.

Background. Depressive disorders are quite common in patients with diabetes mellitus (DM). Depression is associated with worsening glycemic control. Attempts to improve it through the use of synthetic antidepressants in complex therapy have had mixed results. The study was aimed to evaluate the prevalence of depressive disorders in patients with diabetes mellitus treated in the endocrinology department and to evaluate the effect of combined herbal medicine Sedariston containing standardized extracts of Hypericum perforatum (100 mg) and Valeriana (50 mg) (Esparma GmbH, Germany) on carbohydrate metabolism and psycho-emotional state of diabetic patients with the anxiety-depressive syndrome. Materials and methods. The study included 122 patients with type 1 and 2 DM, 103 women and 19 men, aged 18 to 75 years. Thirty-three of them with anxiety-depressive syndrome participated in a 3-month study, 16 of which additionally received Sedariston 2 capsules twice a day for 2 months. Prior to, as well as 2 weeks, 1, 2, 3 months from the beginning of the observation, the psycho-emotional state was assessed with a determination of the severity of the depressive syndrome on the PHQ-9, Beck scales, as well as the state of personal and reactive anxiety on the Spielberger-Hanin’s scales. Glycated hemoglobin was determined before and 3 months after the start of monitoring. All patients received insulin therapy and/or hypoglycemic oral medications at constant doses during the observation. Results. Depressive disorders were identified in 80.3 and 67.2 %, respectively, according to the PHQ-9 and Beck scales. Most patients experienced mild and moderate depression. High personal anxiety was found in 66.4 %, high reactive anxiety in 50.8 % of patients. Patients in the Sedariston basic group reported significant improvement in depressive symptomatology with a decrease in PHQ-9 scores from 13.7 ± 1.6 to 9.3 ± 1.4 (p < 0.05) after 1 month of treatment, and on the Beck’s scale from 23.9 ± 1.8 to 18.2 ± 1.9 points (p < 0.05) after 2 months of treatment, in contrast to patients in the control group without Sedariston: 11.9 ± 1.2 and 10.8 ± 1.1 points (p > 0.1) on the PHQ-9 scale and 19.7 ± 1.7 and 18.9 ± 2.3 points (p > 0.1) on the Beck’s scale, respectively. The achieved improvement of the psycho-emotional state of patients after the end of treatment with Sedariston was maintained after 3 months from the beginning of monitoring: 7.1 ± 1.3 points on the PHQ-9 scale and 16.1 ± 2.1 points on the Beck’s scale (p < 0.01). After 2 months of Sedariston therapy in the group of patients with the anxiety-depressive syndrome, unlike the patients of the control group, personal anxiety decreased from 59.5 ± 2.2 to 53.5 ± 1.9 points on the Spielberger-Hanin’s scale (p < 0.05), in patients with high reactive anxiety, after 2 months of treatment significantly decreased its level from 57.4 ± 2.5 to 49.3 ± 2.7 points and remained so until the end of observation. Against the background of the positive dynamics of depressive symptoms in patients receiving Sedariston, a significant decrease in glycated hemoglobin occurred 3 months after the start of therapy: from 9.4 ± 0.5 to 8.1 ± 0.2 % (p < 0.05), unlike the patients of the control group. Conclusions. An anxiety-depressive syndrome is defined in 63.1 % of patients of the diabetology department, with depressive disorders mainly of mild and moderate severity, high personality and reactive anxiety, and 19.7 % of patients experienced a depressive syndrome without disturbance of anxiety, which indicates their diagnosis and conducting appropriate treatment. The combined phytopreparation Sedariston in the complex therapy of patients with diabetes mellitus, against the backdrop of the positive and long-lasting effect on anxiety-depressive symptoms, contributes to the improvement of carbohydrate metabolism, with a decrease of 1.3 % of glycated hemoglobin in 3 months. This indicates that Sedariston may be used not only for the treatment of anxiety-depressive syndrome but also to improve carbohydrate metabolism in patients with DM.

Ключевые слова

цукровий діабет; депресія, тривожно-депресивний синдром; гликемічний контроль; звіробій; валеріана; Седаристон

diabetes mellitus; depression, anxiety-depressive syndrome; glycemic control; hypericum perforatum; valeriana; Sedariston

doi: http://dx.doi.org/10.22141/2224-0721.17.7.2021.244972

Вступ

Серед амбулаторних хворих на цукровий діабет (ЦД) депресія, що належить до соматогенних депресивних розладів, спостерігається вдвічі частіше, ніж у популяції — у 22,8–29,2 % пацієнтів [1–4]. Важливість покращення психоемоційного стану хворих на ЦД обумовлена не тільки погіршенням якості життя при депресії, але й погіршенням при цьому глікемічного контролю [2, 5, 6]. Досягнення компенсації ЦД залишається головною сучасною проблемою при лікуванні хворих у світі [7].

Спроби покращити контроль глікемії шляхом використання в комплексній терапії синтетичних антидепресантів дали неоднозначні результати: як позитивні для окремих препаратів [8, 9], так і відсутність впливу на вуглеводний обмін [10]. Існують дані, що за ефективністю дії у хворих з легкою та помірною депресією рослинні препарати, що містять звіробій, компонент, що забезпечує доведений антидепресивний ефект, не поступаються синтетичним антидепресантам [11], але мають кращу, ніж у синтетичних сполук, переносимість [12]. Однак досі залишається до кінця невизначеним вплив рослинних антидепресантів на стан вуглеводного обміну при лікуванні депресії у хворих на ЦД.

Відомо лише, що стандартизована комбінація рослинних препаратів звіробою 100 мг та валеріани 50 мг, що входять до складу Седаристону, сприяла швидкій та довготривалій антидепресивній дії без побічних реакцій, які притаманні синтетичним антидепресантам, у хворих з депресією без ЦД [12, 13]. У сучасній діабетології є актуальним проведення наукових пошуків щодо полікомпозитних ліків рослинного походження багатоцільової дії [14].

Тому метою даного дослідження стала оцінка поширеності депресивних розладів у хворих на цукровий діабет, які лікуються в ендокринологічному стаціонарі, та оцінка впливу комбінованого фітопрепарату Седаристон на вуглеводний обмін та психоемоційний стан пацієнтів з тривожно-депресивним синдромом.

Матеріали та методи

У дослідження ввійшли 122 стаціонарні хворі на ЦД (68 пацієнтів із ЦД 1-го типу та 54 пацієнти — 2-го типу), 103 жінки та 19 чоловіків, віком від 18 до 75 років (середній вік 50,5 ± 1,3 року), які підписали інформовану згоду на проведення діагностичних і лікувальних заходів. Переважна більшість пацієнтів на початку спостереження перебували в стані субкомпенсації або декомпенсації ЦД. Середній показник глікованого гемоглобіну (HbA1c) становив 9,1 ± 0,2 %.

Для оцінки психоемоційного стану в усіх хворих проводилося опитування з використанням найбільш валідних та уживаних у психіатричній практиці для визначення депресивних порушень шкал опитування: PHQ-9 та Бека, а також шкали Спілбергера — Ханіна на предмет оцінки стану особистісної і реактивної (ситуативної) тривожності [15]. Оцінка результатів опитування за цими шкалами виражалася в балах та інтерпретувалася згідно із загальнодоступними рекомендаціями. До обстеження не включались пацієнти із супутніми психічними захворюваннями: шизофренією, психозом, деменцією, епілепсією; особи, які протягом останніх 2 місяців проходили лікування психоактивними препаратами (антидепресантами, нейролептиками, анксіолітиками).

У подальшому були відібрані 33 пацієнти, у яких за результатами обстеження був виявлений тривожно-депресивний синдром та яким не призначалися лікарські засоби, здатні вплинути на результати дослідження (синергізм, антагонізм, лікарська взаємодія): препарати для лікування наркотичної та/або алкогольної залежності, інші седативні, антидепресанти, протитривожні препарати, антикоагулянти кумаринового ряду (варфарин), антиретровірусні, протиепілептичні препарати, цитостатики, триптани, дигоксин, теофілін, симвастатин, фексофенадин, пероральні контрацептиви.

Відібрані хворі з тривожно-депресивним синдромом були рандомізовані у дві групи. Пацієнтам основної групи (n = 16) було запропоноване, окрім традиційної цукрознижувальної терапії, додаткове лікування препаратом Седаристон: по дві капсули двічі на добу, вранці та за годину до сну протягом 2 місяців. Інші 17 пацієнтів увійшли до контрольної групи. Усі пацієнти протягом спостереження приймали інсулінотерапію і/або цукрознижувальні пероральні препарати в постійних дозах. Загальний період спостереження становив 3 місяці.

Через 2 тижні, 1, 2 та 3 місяці після початку спостереження у всіх хворих проводилося опитування з використанням вищезазначених шкал опитування: PHQ-9, Бека та Спілбергера — Ханіна.

На початку спостереження та через 3 місяці визначався рівень HbA1c.

Усіма пацієнтами було підписано інформовану згоду на участь у дослідженні. Після отримання висновку етичної комісії при ДУ «Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка НАМН України» (протокол № 3 від 03.11.2020) здійснювалося дослідження із дотриманням усіх морально-етичних принципів Гельсінської декларації Всесвітньої медичної асоціації з біомедичних досліджень (World Medical Association Declaration of Helsinki).

Результати були піддані статистичній обробці із застосуванням критерію t Стьюдента з визначенням показника вірогідності різниці (р).

Результати

За результатами проведеного опитування, з 122 госпіталізованих пацієнтів діабетологічного стаціонару депресивна симптоматика була виявлена у 98 (80,3 %) з них за шкалою PHQ-9 та у 82 (67,2 %) хворих — за шкалою Бека.

Хворі з депресією мали скарги на порушення сну (прокидалися на 1–2 години раніше, ніж звичайно, їм складно було знову засинати або зовсім не могли заснути), плаксивість, зниження зацікавленості що-небудь робити та задоволення від результату своєї діяльності, були пригнічені, мали почуття втоми, тривоги, розчарування, дратівливість, почували себе засмученими, помічали за собою зниження рухливості та швидкості мовлення, втрату або зниження сексуального інтересу.

Аналіз результатів опитування за шкалою PHQ-9 показав, що серед пацієнтів з депресією у 48 хворих (49 %) відзначалися мінімальні депресивні прояви, у 25 (25,5 %) — легка депресія, у 18 осіб (18,4 %) — середня і у 7 хворих (7,1 %) — тяжка депресія. Опитування хворих з депресивними станами за шкалою Бека визначило у 28 з них (34,1 %) легку, у 22 осіб (26,8 %) — помірну, у 24 (29,3 %) — середню і у 8 (9,8 %) пацієнтів — тяжку депресію.

За даними опитування за шкалами Спілбергера — Ханіна, у 81 (66,4 %) зі 122 пацієнтів визначена висока, у 36 осіб (29,5 %) — помірна і у лише у 5 (4,1 %) — низька особистісна тривожність. Реактивна (ситуативна) тривожність була високою у 62 пацієнтів (50,8 %) з 122 опитаних, у 51 (41,8 %) — помірною та у 9 (7,4 %) — низькою.

За отриманими результатами, тривожно-депресивний синдром спостерігався у 63,1 % обстежених хворих на ЦД і лише у 19,7 % пацієнтів — депресивний синдром без порушень тривожності. Здебільшого в останніх спостерігалися мінімальні та легкі депресивні порушення, з чого можна припустити, що депресивні порушення у хворих на ЦД передують порушенням тривожності.

Серед відібраних для довготривалого моніторингу лікування фітопрепаратом Седаристон 33 пацієнтів з тривожно-депресивним синдромом були хворі з легкими, помірними та середньої тяжкості депресивними розладами. За результатами опитування за шкалами Бека та PHQ-9, рівні депресивних розладів в основній та в контрольній групах пацієнтів не мали суттєвих відмінностей (табл. 1). У переважної більшості хворих обох груп спостерігалася висока тривожність, як особистісна, так і реактивна. Однак були й такі пацієнти, у яких був підвищеним лише один вид тривожності. Загалом в основній групі було 15 пацієнтів з високою особистісною і 14 — з реактивною тривожністю, а в контрольній групі — 17 хворих з високою особистісною і 13 — з реактивною тривожністю. Крім того, хворі обох груп суттєво не відрізнялися за віком, статтю та рівнем HbA1c.

Подальше спостереження хворих протягом 3 місяців показало, що пацієнти основної групи почали відзначати позитивні зміни депресивної симптоматики вже через 1–2 тижні після початку прийому Седаристону, які поступово відбувалися протягом наступних 4–8 тижнів і зберігалися у більшості хворих до кінця спостереження. Пацієнти відзначали зменшення почуття тривоги, дратівливості, плаксивості, покращення сну (збільшилася його тривалість, скоротився час до засинання), покращення настрою, появу зацікавленості що-небудь робити та задоволення від результатів своєї діяльності. Важливо, що у пацієнтів виникало більш позитивне ставлення до себе, усвідомлення необхідності самоконтролю перебігу хвороби та її лікування. Позитивна клінічна динаміка у пацієнтів, які приймали Седаристон, відповідала результатам опитування за шкалами PHQ-9 і Бека (табл. 2, рис. 1, 2). Як видно з наведених результатів дослідження, в основній групі хворих на ЦД на тлі прийому Седаристону відбулося вірогідне зниження ступеня тяжкості депресивної симптоматики (згідно з даними опитування за шкалою PHQ-9), яке було зареєстроване через 1 місяць від початку лікування і зберігалося протягом наступних 2 місяців моніторингу.

За результатами опитування за шкалою Бека, вірогідне зниження ступеня тяжкості депресивної симптоматики спостерігалося через 2 місяці від початку лікування Седаристоном і зберігалося після закінчення лікування протягом наступного місяця до кінця спостереження.

Протягом моніторингу більшість хворих контрольної групи, які не приймали Седаристон, не відзначали суттєвих змін з боку депресивної симптоматики. Оцінка даних їх опитування протягом усього періоду спостереження не показала вірогідної динаміки симптомів депресії (табл. 2, рис. 1, 2).

Аналіз стану тривожності за результатами опитування хворих за шкалою Спілбергера — Ханіна показав, що через 2 місяці лікування Седаристоном в групі пацієнтів з початково високою особистісною тривожністю її рівень суттєво знизився. Також у пацієнтів з високою реактивною тривожністю на початку спостереження через 2 місяці лікування суттєво знизився її рівень і залишався таким ще місяць до кінця спостереження (табл. 3, 4, рис. 3, 4). У хворих контрольної групи з тривожно-депресивним синдромом динаміки стану особистісної та реактивної тривожності не спостерігалося.

У процесі дослідження Седаристон продемонстрував достатньо високий профіль безпеки і переносимості — серед хворих з тривожно-депресивним синдромом не було зареєстровано побічних явищ.

Обговорення

Таким чином, проведене дослідження показало терапевтичну ефективність та безпеку фітопрепарату Седаристон у лікуванні хворих на ЦД з тривожно-депресивним синдромом, яка відзначалася через 1–2 тижні хворими від початку його прийому та була підтверджена через 1–2 місяці від початку лікування за результатами опитування за шкалою PHQ-9, Бека та Спілбергера — Ханіна. Це вказує на доцільність тривалого, не менше 2 місяців, лікування таких хворих. Більш пізній прояв антидепресивного ефекту препарату Седаристон у пацієнтів із ЦД та тривожно-депресивним синдромом порівняно з даними попередніх досліджень може бути пов’язаний з тим, що у попередні дослідження з даним препаратом не включали хворих з тяжкими загальними (соматичними) хворобами, якою є ЦД.

У хворих на ЦД, крім загальновідомих неврологічних уражень (енцефалопатії, полінейропатії, автономної нейропатії), як свідчать останні дослідження, спостерігаються суттєві органічні ураження головного мозку, а саме атрофія гіпокампа [16, 17], що, на нашу думку, може обумовлювати більш стійкий характер депресивних порушень і тому більш тривалий період лікування.

Оцінка показників вуглеводного обміну показала, що на тлі позитивної динаміки тривожно-депресивного синдрому у хворих на ЦД, які приймали Седаристон, спостерігалося суттєве зниження HbA1c, на відміну від хворих контрольної групи (табл. 5, рис. 5). Так, в основній групі хворих після 2-місячного прийому Седаристону, на відміну від пацієнтів контрольної групи, через 3 місяці від початку спостереження рівень HbA1c знизився на 1,3 %.

Оцінити ступінь впливу лікування препаратом Седаристон на вуглеводний обмін може допомогти порівняння з гіпоглікемізуючою дією пероральних цукрознижувальних препаратів. Згідно з літературними даними, окреме застосування сучасних пероральних цукрознижувальних препаратів може призводити до зниження HbA1c на 0,44–1,77 % [18]. Тому зниження рівня HbA1c за 3 місяці на 1,3 % на тлі додаткового прийому фітопрепарату Седаристон, виглядає достатньо вагомим.

Отже, комбінований фітопрепарат Седаристон може бути корисним в комплексній терапії хворих на ЦД з тривожно-депресивним синдромом як додатковий препарат для суттєвого покращення вуглеводного обміну та довготривалого зменшення проявів депресивної симптоматики.

Висновки

1. У більш ніж у половини хворих діабетологічного стаціонару визначається тривожно-депресивний синдром з депресивними розладами головним чином легкого та середнього ступенів тяжкості, високою особистісною та реактивною тривожністю, що вказує на доцільність їх визначення та проведення відповідного лікування.

2. 2-місячний прийом фітопрепарату Седаристон на тлі традиційної цукрознижувальної терапії хворих на цукровий діабет 1-го та 2-го типів з тривожно-депресивним синдромом сприяє покращенню вуглеводного обміну зі зниженням за 3 місяці рівня глікованого гемоглобіну на 1,3 %.

3. Застосування комбінованого препарату Седаристон в комплексній терапії хворих на цукровий діабет вже за 1–2 місяці застосування позитивно впливає на симптоматику тривожно-депресивного синдрому зі збереженням антидепресивного ефекту після закінчення його прийому.

Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів при підготовці даної статті.

Отримано/Received 04.10.2021

Рецензовано/Revised 27.10.2021

Прийнято до друку/Accepted 08.11.2021

Список литературы

Roy T., Lloyd C.E. Epidemiology of depression and diabetes: a systematic review. J. Affect. Disord. 2012. 142 Suppl. S8-21. doi: 10.1016/S0165-0327(12)70004-6.
Sartorius N. Depression and diabetes. Dialogues Clin. Neurosci. 2018. 20(1). 47-52. doi: 10.31887/DCNS.2018.20.1/nsartorius.
Salinero-Fort M.A., Gómez-Campelo P., San Andrés-Rebollo F.J., Cárdenas-Valladolid J., Abánades-Herranz J.C., Carrillo de Santa Pau E., Chico-Moraleja R.M. et al.; MADIABETES Research Group. Prevalence of depression in patients with type 2 diabetes mellitus in Spain (the DIADEMA Study): results from the MADIABETES cohort. BMJ Open. 2018. 8(9). e020768. doi: 10.1136/bmjopen- 2017-020768.
Hussain S., Habib A., Singh A., Akhtar M., Najmi A.K. Prevalence of depression among type 2 diabetes mellitus patients in India: A meta-analysis. Psychiatry Res. 2018. 270. 264-273. doi: 10.1016/j.psychres.2018.09.037.
Plener P.L., Molz E., Berger G., Schober E., Mönkemöller K., Denzer C., Goldbeck L., Holl R.W. Depression, metabolic control, and antidepressant medication in young patients with type 1 diabetes. Pediatr. Diabetes. 2015. 16(1). 58-66. doi: 10.1111/pedi.12130.
Abuhegazy H., Elkeshishi H., Kamel A., Ismail A., Sherra K., Saleh N., Azim K.A., Mokhtar D. Longitudinal effect of depression on glycemic control in patients with type 2 diabetes: A 3-years prospective study. European Psychiatry. 2016. 33(1). 404-405. doi:10.1016/j.eurpsy.2016.01.1461.
Artasensi A., Pedretti A., Vistoli G., Fumagalli L. Type 2 Diabetes Mellitus: A Review of Multi-Target Drugs. Molecules. 2020. 25(8). 1987. doi: 10.3390/molecules25081987.
Radojkovic J., Sikanic N., Bukumiric Z., Tadic M., Kostic N., Babic R. Improvement of Glycemic Control in Insulin-Dependent Diabetics with Depression by Concomitant Treatment with Antidepressants. Med. Sci. Monit. 2016. 22. 2133-43. doi: 10.12659/msm.899571.
Brieler J.A., Lustman P.J., Scherrer J.F., Salas J., Schneider F.D. Antidepressant medication use and glycaemic control in co-morbid type 2 diabetes and depression. Fam. Pract. 2016. 33(1). 30-6. doi: 10.1093/fampra/cmv100.
Gagnon J., Lussier M.T., MacGibbon B., Daskalopoulou S.S., Bartlett G. The Impact of Antidepressant Therapy on Glycemic Control in Canadian Primary Care Patients With Diabetes Mellitus. Front Nutr. 2018. 5. 47. doi: 10.3389/fnut.2018.00047.
Gastpar M., Singer A., Zeller K. Comparative efficacy and safety of a once-daily dosage of hypericum extract STW3-VI and citalopram in patients with moderate depression: a double-blind, randomised, multicentre, placebo-controlled study. Pharmacopsychiatry. 2006. 39(2). 66-75. doi: 10.1055/s-2006-931544.
Ng QX., Venkatanarayanan N., Ho C.Y. Clinical use of Hypericum perforatum (St John’s wort) in depression: A meta-analysis. J. Affect. Disord. 2017. 210. 211-221. doi: 10.1016/j.jad.2016.12.048.
Bukhari I.A., Dar A. Behavioral profile of Hypericum perforatum (St. John’s Wort) extract. A comparison with standard antidepressants in animal models of depression. Eur. Rev. Med. Pharmacol. Sci. 2013. 17(8). 1082-9. PMID: 23661522.
Voloshin O.I., Glubochenko O.V., Pankiv I.V., Glubochenko V.G., Malkovich N.M. Peculiarities of phytotherapy of diabetes mellitus through the prism of comorbidity and prevention of complications. International Journal of Endocrinology (Ukraine). 2019. 15(3). 83-92. doi: 10.22141/2224-0721.15.3.2019.172113 (in Ukrainian).
Kvaal K., Ulstein I., Nordhus I.H., Engedal K. The Spielberger State-Trait Anxiety Inventory (STAI): the state scale in detecting mental disorders in geriatric patients. Int. J. Geriatr. Psychiatry. 2005. 20(7). 629-34. doi: 10.1002/gps.1330.
Selvarajah D., Wilkinson I.D., Maxwell M., Davies J., Sankar A., Boland E., Gandhi R. et al. Magnetic resonance neuroimaging study of brain structural differences in diabetic peripheral neuropathy. Diabetes Care. 2014. 37(6). 1681-8. doi: 10.2337/dc13-2610.
Moulton C.D., Costafreda S.G., Horton P., Ismail K., Fu C.H. Meta-analyses of structural regional cerebral effects in type 1 and type 2 diabetes. Brain Imaging Behav. 2015. 9(4). 651-62. doi: 10.1007/s11682-014-9348-2.
Maloney A., Rosenstock J., Fonseca V. A Model-Based Meta-Analysis of 24 Antihyperglycemic Drugs for Type 2 Diabetes: Comparison of Treatment Effects at Therapeutic Doses. Clin. Pharmacol. Ther. 2019. 105(5). 1213-1223. doi: 10.1002/cpt.1307.