Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

Журнал «Медицина неотложных состояний» Том 21, №3, 2025

Вернуться к номеру

Особливості знеболювальної терапії на різних етапах лікування відкритих переломів гомілки

Авторы: Рушай А.К., Лисайчук Ю.С., Мартинчук О.О.
Національний медичний університет імені О.О. Богомольця, м. Київ, Україна

Рубрики: Медицина неотложных состояний

Разделы: Клинические исследования

Версия для печати


Резюме

Актуальність. Розвитку ускладнень у хворих з відкритими високоенергетичними переломами кісток гомілки сприяють процеси, які виникають при розвитку патологічного системного больового синдрому. Але больовий синдром у періопераційному періоді й у період реабілітації відрізняється. Оптимальне вирішення питання лікування болю на всіх етапах повинно поліпшити результати лікування цієї складної патології. Метою роботи було поліпшити результати лікування хворих з відкритими переломами гомілки шляхом адекватного знеболювання на усіх етапах шляхом виявлення особливості больового синдрому в періопераційному періоді і у періоді реабілітації; обґрунтування можливості застосування оптимальних форм декскетопрофену в періопераційному періоді і на етапі активної реабілітації. Вивчити ефективність застосування препаратів Дексалгін®, Ліотон® 1000 і Фастум® гель у комплексному лікуванні відкритих переломів гомілки. Матеріали та методи. Під нашим спостереженням перебували 24 потерпілі з відкритими переломами гомілки. Періопераційне знеболювання хворих з відкритими переломами кісток гомілки проводилося шляхом здійснення спинномозкової анестезії, яка доповнювалася застосуванням препарату Дексалгін® з розчином парацетамолу (Інфулгану) у вигляді премедикації і знеболювання в ранньому післяопераційному періоді. Кількість промедолу при цьому була незначною. Повторно наркотичні знеболювальні вводили у випадках вираженого больового синдрому (при показниках за візуально-аналоговою шкалою більше за 5 балів). У період початку реабілітації з’являвся больовий синдром; оптимальним варіантом його лікування було застосування таблетованих форм Дексалгін® і топікальних форм — Ліотон® 1000 і Фастум® гель на ділянки гомілковостопного суглоба і нижню третину гомілки. Результати. Отримані клінічні результати застосування препарату Дексалгін® з розчином парацетамолу (Інфулгану) у вигляді премедикації і знеболювання в ранньому післяопераційному періоді слід вважати непоганими. Результати знеболювання після втручання оцінювалася хворими як адекватні. Порівняно з результатами інших авторів отримані добрі функціональні результати. Обумовлено це і використанням топікальних форм Ліотон® 1000 і Фастум® гель у період реабілітації — активній фазі відновлення рухів і опороздатності ураженої кінцівки. Висновки. Отримані клінічні результати застосування препарату Дексалгін® у вигляді премедикації і знеболювання в ранньому післяопераційному періоді слід вважати адекватними. Застосування топікальних форм Ліотон® 1000 і Фастум® гель у період реабілітації дозволило отримати добрі функціональні результати.

Background. The development of complications in patients with open high-energy fractures of the tibia is facilitated by the processes that occur in pathological systemic pain syndrome. But the pain syndrome in the perioperative period and during rehabilitation is different. The optimal solution to the issue of pain control at all stages should improve the results of treatment of this complex pathology. The aim of the work was to improve outcomes in patients with open tibia fractures by adequate pain relief at all stages by identifying the peculiarities of pain syndrome in the perioperative period and during rehabilitation; to substantiate the possibility of using optimal forms of dexketoprofen in the perioperative period and during active rehabilitation; to study the efficacy of Dexalgin®, Lioton® 1000 and Fastum® gel in the comprehensive treatment of open tibia fractures. Materials and methods. We studied 24 patients with open tibia fractures. Perioperative pain management was performed by spinal anesthesia, which was supplemented by the use of Dexalgin® with paracetamol solution (Infulgan) as premedication and pain relief in the early postoperative period. The amount of promedol was insignificant. Narcotic painkillers were repeatedly administered in cases of severe pain (with visual analog scale scores of more than 5 points). At the beginning of rehabilitation, pain syndrome appeared; the best option for its treatment was the use of tablet forms of Dexalgin® and topical forms — Lioton® 1000 and Fastum® gel on the ankle joint and lower third of the lower leg. Results. The obtained clinical results of the use of Dexalgin® with paracetamol solution (Infulgan) in the form of premedication and pain relief in the early postoperative period should be considered good. The results of pain control after the intervention were assessed by the patients as adequate. In comparison with the data from other authors, good functional results were obtained. This is also due to the introduction of topical forms of Lioton® 1000 and Fastum® gel during the rehabilitation period — the active phase of restoration of movement and support of the affected limb. Conclusions. The obtained clinical results of the use of Dexalgin® in the form of premedication and analgesia in the early postoperative period should be considered adequate. The introduction of topical forms of Lioton®1000 and Fastum® gel during the rehabilitation period allowed to achieve good functional results.


Ключевые слова

відкриті переломи гомілки; знеболювання на різних етапах лікування

open tibia fractures; pain relief at different stages of treatment

Вступ

Розвитку ускладнень у хворих з відкритими високоенергетичними переломами кісток гомілки сприяють процеси, які виникають при розвитку патологічного системного больового синдрому. Але больовий синдром в періопераційному періоді й у період реабілітації відрізняється [1–3]. Оптимальне вирішення на всіх етапах проблеми болю повинно поліпшити результати лікування цієї складної патології. 
Мета роботи: поліпшити результати лікування хворих з відкритими переломами гомілки шляхом адекватного знеболювання на усіх етапах лікування.
Завдання:
1. Виявити особливості больового синдрому в періопераційному періоді й у періоді реабілітації. 
2. Обґрунтувати можливість застосування оптимальних форм декскетопрофену в періопераційному періоді і на етапі активної реабілітації.
3. Вивчити ефективність застосування препаратів Дексалгін®, Ліотон® 1000 і Фастум® гель у комплексному лікуванні відкритих переломів гомілки.

Матеріали та методи

Під нашим спостереженням перебували 24 хворі з відкритими переломами кісток гомілки, які проходили лікування на базі кафедри хірургії, анестезіології та інтенсивної терапії післядипломної освіти Національного медичного університету імені О.О. Богомольця. Більшість були чоловіки —18 (75,0 %), жінок було 6 (25,0 %); особи працездатного віку від 18 до 60 років становили 87,5 %. 
Біль у всіх випадках відкритих переломів гомілки є патологічним станом, що призводить до дезадаптації та зниження якості життя пацієнта. Він має ноцицептивний характер (біль ушкодження). Процес цей багатоетапний.
Формування больового стимулу на периферії називається трансдукцією. Відбувається вона в специфічних больових рецепторах. Ними багаті шкіра, окістя, ендотелій судин. Гострий біль виникає з моменту отримання травми. У момент здійснення хірургічної обробки відкритого перелому гіпералгезія розвивається в зоні пошкоджених тканин, де з пошкоджених клітин і закінчень С-аферентних волокон виділяються медіатори болю (алгогени). Попереднє ураження (відкритий перелом) сенситизує периферичні ноцицептори. Хірургічне втручання в зоні попереднього ураження веде до виникнення вираженої больової імпульсації. Процес трансмісії полягає в передачі сформованого больового імпульсу по аферентних волокнах в інтегративні центри центральної нервової системи. Задні роги спинного мозку є ключовою структурою у формуванні больового сигналу. Тут відбувається не тільки посилення його інтенсивності, а й модуляція больового імпульсу — вплив на передачу больової інформації з периферичних волокон на спинномозкові нейрони шляхом пресинаптичного гальмування і полегшення. Модульований ноцицептивний сигнал поширюється висхідним шляхом до кори головного мозку. Значне місце в обробці больової інформації відводиться ретикулярній формації та гіпоталамусу. Перцепція — сприйняття больового імпульсу окремими ділянками кори головного мозку.
Сучасним підходом при відкритому переломі є мультимодальне знеболювання. Такий принцип передбачає застосування різних за хімічною структурою, за механізмами дії та точками впливу препаратів. Їх синергізм дає змогу зменшити негативний вплив на організм і отримати бажаний ефект за менших дозувань.
Попередня анестезія (pre-emptive anesthesia) передбачає підвищення больового порога, комфортний стан пацієнта ще до операції та в післяопераційному періоді внаслідок попереднього застосування відносно невеликих доз сучасних препаратів. Складовими частинами мультимодального знеболювання є: місцеві анестетики; опіоїдні анестетики; парацетамол; нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП); допоміжні лікарські засоби.
До анестезіологічного захисту пацієнтів у періопераційному періоді існують певні вимоги: охоплення всіх рівнів ноцицепції (мультимодальність); безперервність анестезіологічного захисту до, під час і після операції, індивідуальний вибір безпечних засобів різних видів.
Опіоїди є основою післяопераційного знеболювання й одними з найбільш тривало застосовуваних препаратів. Опіоїдний компонент залишається основою захисту від болю на центральному (сегментарному та надсегментарному) рівні, однак не може забезпечити повний анестезіологічний захист.
Тривале і широке застосування опіоїдів зумовлене їхніми позитивними якостями: ефективні за тяжкого болю; не викликають гастроінтестинальних кровотеч.
Останнім часом загальновизнаним напрямком в алгології є тенденція до зниження кількості або навіть відмова від опіоїдних препаратів. Це пов’язано з наявністю побічних, небажаних ефектів, до яких належать: ризик звикання і залежності; ризик тяжких побічних ефектів — побічні впливи на шлунково-кишковий тракт (ШКТ), пригнічення свідомості, утруднене сечовипускання у післяопераційному періоді, депресія дихання.
Опіоїдні аналгетики не впливають на периферичні та сегментарні неопіоїдні механізми ноцицепції і не запобігають центральній сенситизації та гіпералгезії. Тому загальні анестетики в поєднанні з опіоїдними аналгетиками не здатні повністю захистити пацієнта від болю під час операційної травми. Існує необхідність впливати також на неопіоїдні механізми розвитку болю. Тому регіонарна анестезія місцевими анестетиками в будь-якому варіанті має обов’язково бути наявна в мультимодальному знеболюванні хворих з відкритими переломами гомілки.
Останніми десятиліттями спостерігається чітка тенденція до посилення ролі неопіоїдного компонента в мультимодальній аналгезії.
З іншого боку, антиноцицептивний захист організму доцільно починати на передопераційному етапі із застосування інгібіторів алгогенів. Найважливіше значення в механізмах центральної сенситизації, а отже, і у формуванні хронічного болю має тканинне запалення, що є показанням для включення в схему лікування післяопераційного болю НПЗП. Протягом тривалого часу НПЗП вважали периферичними аналгетиками, здатними через оборотну блокаду циклооксигенази (ЦОГ) пригнічувати синтез медіаторів запалення, насамперед простагландинів, у тканинах. Потім було отримано докази центральної дії НПЗП. Зокрема, показано, що НПЗП пригнічують таламічну відповідь на ноцицептивну стимуляцію і перешкоджають підвищенню концентрації простагландинів у спинномозковій рідині, що гальмує розвиток вторинної гіпералгезії. Нестероїдні протизапальні препарати пригнічують (інгібують) ЦОГ-1 і ЦОГ-2.
ЦОГ-1 є конституціональною та відіграє захисну роль у слизовій оболонці шлунка та кишечника, нирках і тромбоцитах. ЦОГ-2 — індукована, визначається в зоні запалення, макрофагах і синовіоцитах.
Перші НПЗП впливали як на ЦОГ-1, так і на ЦОГ-2. 
Тому виражений клінічний ефект класичних НПЗП супроводжувався і високим ризиком небажаних ефектів інгібування ЦОГ-1 — ускладнень з боку слизових ШКТ, кровоточивості тощо.
Мінімізація небажаних ефектів відбувалася такими шляхами. Синтезували молекули з вираженим знеболювальним ефектом уже в мінімальних дозуваннях, які не мали небажаних ефектів, наприклад декскетопрофен (Дексалгін®).
Механізм дії препарату Дексалгін® — збалансоване інгібування ЦОГ-1 і ЦОГ-2; інгібування активних форм кисню, окису азоту та інтерлейкіну-6; стимуляція вироблення ендогенних опіатів — ендорфіну і динорфіну (при внутрішньовенному введенні). 
Нині не існує аналгетика, який би безпечно і надійно впливав на всі механізми болю. Ідеальне знеболювання — це відмінні результати знеболювання без небажаних явищ (побічних ефектів).
Комплексна терапія відкритих переломів кісток гомілки, окрім знеболювання, включала хірургічне лікування (хірургічну обробку у межах здорових тканин, накладання кільцевих позавогнищевих фіксаторів), антибактеріальну терапію.
Якість періопераційного знеболювання визначалася за динамікою середньої інтенсивності болю за 10-бальною візуально-аналоговою шкалою (ВАШ) протягом 48 годин після операції. 
Відкриті переломи великогомілкової кістки завжди супроводжуються порушенням кровообігу. Операційна травма є фактором, що поглиблює ці процеси. Виражений больовий синдром веде до спазму судин. Тому важливим етапом зменшення явищ запалення є профілактика порушення мікроциркуляції у вогнищі й ураженому сегменті впродовж тривалого часу, що і забезпечується застосуванням мультимодального знеболювання в періопераційному періоді. Максимально тривалою і безпечною є провідникова анестезія (спинномозкова анестезія) з використанням декскетопрофену (Дексалгін®) і максимальним зменшенням опоїдних анестетиків. Небажані ефекти застосування наркотичних аналгетиків корегувалися зменшенням їх кількості. 
Як анестетик використовували 0,5% розчин бупівакаїну. Від загальноприйнятої наша методика відрізнялася введенням розчину Дексалгін® з метою премедикації і знеболювання в ранньому післяопераційному періоді.
Напередодні проводилася премедикація — вводився Дексалгін®, розчин для ін’єкцій, 25 мг/мл, 2 мл. За пів години до операції ін’єкцію повторювали.
Через 12 годин внутрішньом’язово вводили 2,0 мл розчину Дексалгін® навіть за відсутності болю; введення препарату тривало впродовж 3 діб. Наркотичні знеболювальні вводили у випадках вираженого больового синдрому (при показниках за ВАШ більше ніж 5 балів).
У період початку реабілітації з’являвся больовий синдром. Оптимальним варіантом його лікування було застосування таблетованих форм Дексалгін® і топікальних форм — Ліотон® 1000 і Фастум® гель на ділянки гомілковостопного суглоба. Відновлення функції після відкритих переломів гомілки вимірювали з використанням оцінної анатомо-функціональної шкали Modified Functional Evaluation System by Karlstrom-Olerud.

Результати та обговорення

У хворих клінічно оцінювали розвиток післяопераційного больового синдрому на підставі показників інтенсивності болю за 10-бальною візуально-аналоговою шкалою протягом 48 годин після операції (рис. 1). 
Через 12 годин після початку операції біль пацієнтами оцінювався як терпимий (6,75 ± 0,80 бала).
Підвищення показників за ВАШ порівняно з доопераційним рівнем (2,25 ± 0,80 бала) свідчило про поступове зменшення дії спинномозкової анестезії і премедикації (зокрема, препарату Дексалгін®). 
З ослабленням дії спинномозкової анестезії основним напрямком знеболювання декскетопрофеном було пригнічення трансдукції (ноцицептивної рецепції), трансмісії (передачі ноцицептивної інформації в інтегративні центри центральної нервової системи) і меншою мірою — модуляція (пресинаптичне гальмування і полегшення).
На 12-ту годину після початку операції дія спинномозкової анестезії практично припинялася, а больова імпульсація була значною. Знеболювання забезпечувалося дією препарату Дексалгін® (пригнічення механізмів центрального і периферичного генезу болю). Потреба у введенні промедолу зменшувалася.
Через 24 і 48 годин після втручання біль був слабо виражений (3,05 ± 0,70 і 2,15 ± 0,60 бала відповідно) і легко сприймався хворими.
Це призвело до того, що у переважної більшості прооперованих (19 осіб) з використанням препарату Дексалгін® промедол вводився в кількості 1,0 мл одноразово, і лише у 1 пацієнта знадобилося його повторне введення. 
Були отримані наступні результати лікування постраждалих з відкритими переломами кісток гомілки з оптимальним знеболюванням на всіх етапах лікування за оцінною анатомо-функціональною шкалою Modified Functional Evaluation System by Karlstrom-Olerud (табл. 1).
У 8 (66,7 %) хворих результати були оцінені як добрі та відмінні і лише у 2 — як незадовільні. Беручи до уваги тяжкість патології і близькість результатів інших авторів [7–9], отримані нами клінічні результати слід вважати непоганими.
Періопераційне знеболювання хворих з переломами кісток гомілки проводилося шляхом спинномозкової анестезії, яка доповнювалася застосуванням препарату Дексалгін® з розчином парацетамолу (Інфулгану) у вигляді премедикації і знеболювання в ранньому післяопераційному періоді. Кількість промедолу при цьому була незначною. Результати знеболювання після втручання оцінювалася хворими як адекватні.
Отримані клінічні результати застосування препарату Дексалгін® з розчином парацетамолу (Інфулгану) у вигляді премедикації і знеболювання в ранньому післяопераційному періоді слід вважати непоганими. Порівняно з результатами інших авторів отримані добрі функціональні результати. Обумовлено це і використанням топікальних форм Ліотон® 1000 і Фастум® гель у період реабілітації — активній фазі відновлення рухів і опороздатності ураженої кінцівки.

Висновки

1. Отримані клінічні результати застосування препарату Дексалгін® у вигляді премедикації і для знеболювання в ранньому післяопераційному періоді слід вважати адекватними. 
2. Використання топікальних форм Ліотон® 1000 і Фастум® гель у період реабілітації дозволило отримати добрі функціональні результати. 
Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів та власної фінансової зацікавленості при підготовці даної статті.
Інформація про фінансування. Робота виконувалася відповідно до плану наукових досліджень «Теорія та методика ефективного лікування постраждалих з порушенням регенерації тканин». Номер держ. реєстрацiї 0117U00263. Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця, Київ, Україна. Дослідження проведено за бюджетні кошти.
Внесок авторів. Рушай А.К. — концепція та дизайн дослідження, написання тексту; Мартинчук О.О. — аналіз даних, дизайн дослідження; Лісайчук Ю.С. — збір та обробка матеріалів, написання тексту.
 
Отримано/Received 05.02.2025
Рецензовано/Revised 10.03.2025
Прийнято до друку/Accepted 20.03.2025

Список литературы

  1. Рушай А.К., Ковальчук Д.Ю., Байда М.В. Конструктивні удосконалення кістково-транспортної техніки під час лікування дефектів великогомілкової кістки. Травма. 2024;25(4):73-77. DOI: https://doi.org/10.22141/1608-1706.4.25.2024.991. 
  2. Swart E, Lasceski C, Latario L, Jo J, Nguyen UDT. Modern treatment of tibial shaft fractures: Is there a role today for closed treatment? Injury. 2021 Jun;52(6):1522-1528. https://doi.org/10.1016/j.injury.2020.10.018. 
  3. Dickson DR, Moulder E, Hadland Y, Giannoudis PV, Sharma HK. Grade 3 open tibial shaft fractures treated with a circular frame, functional outcome and systematic review of literature. Injury. 2015;46(4);751-758. https://doi.org/10.1016/j.injury.2015.01.025. 
  4. Jain S, Patel P, Gupta S, External Fixator as a Definitive Treatment for Tibial Diaphyseal Fractures. OJMPC. 2020;26(1):34-39. https://ojmpc.com/index.php/ojmpc/article/view/102. 
  5. Cinthuja P, Wijesinghe PCI, Silva P. Use of external fixators in developing countries: a short socioeconomic analysis. Cost Eff Resour Alloc. 2022;20:14. https://doi.org/10.1186/s12962-022-00353-4. 
  6. Naude JJ, et al. Functional Outcomes and Quality of Life Following Complex Tibial Fractures Treated with Circular External Fixation: A Comparison between Proximal, Midshaft, and Distal Tibial Fractures. Strategies in Trauma and Limb Reconstruction. 2021;16:32-40. https://doi.org/10.5005/jp-journals-10080-1506. 

Вернуться к номеру