Международный неврологический журнал 4(20) 2008

Вступ

У низці патофізіологічних постішемічних процесів — від оклюзії церебральної артерії до необоротного ураження нейронів — існує декілька ланок прикладання для терапевтичного впливу. Тому розробка ефективних медикаментозних засобів, направлених на переривання відстрочених процесів загибелі нейронів при ішемічному інсульті, привертає все більшу увагу неврологів і фахівців інших спеціальностей.

Для відновлення перфузії та функціонування нейронів ішемізованої тканини мозку найуспішнішим способом є тромболізис із використанням рекомбінованого тканинного активатора плазміногену (rt-PA) [28]. Проте його проведення обмежене вузькими рамками 3-годинного терапевтичного вікна, необхідністю надійної верифікації тромботичного характеру інсульту, підвищеним ризиком геморагічних ускладнень. До того ж є повідомлення, що rt-PA, крім лікувальної (тромболітичної) дії, справляє нейротоксичні побічні ефекти [40]. Тому існує нагальна потреба впровадження ефективного й безпечного лікування, спрямованого на попередження необоротного ураження нейронів, захист їх від ішемічного ураження.

Другий, також основний, шлях терапії гострого ішемічного інсульту — медикаментозна нейропротекція (цитопротекція), тобто захист нейронів від ушкоджувальної дії ішемічного каскаду, запобігання механізмам нейрональної смерті на клітинному та молекулярному рівнях або корекція наслідків ішемії [20]. Проте тривалий пошук ефективних нейропротекторів не забезпечив однозначних позитивних результатів у клінічних випробуваннях (EUSI — Recommendations for Stroke Management) [22]. Тому питання щодо доцільності їх застосування в разі розвитку гострого ішемічного інсульту є предметом жвавої дискусії. Приводом до цього були такі факти. По-перше, у проведених за останнє десятиліття численних випробуваннях великої кількості препаратів нейропротекторної дії встановлена ефективність більшості з них лише в експерименті на тваринах, натомість у клінічних випробуваннях ІІ або ІІІ фази виявлено виражені неприйнятні побічні дії або неефективність [9, 27, 32]. По-друге, аналіз неефективності більшості застосованих нейропротекторних засобів свідчить, що екстраполяція результатів з експериментальних тварин із моделями закупорки середньої мозкової артерії на неоднорідну популяцію пацієнтів, які перенесли мозковий інсульт, не є коректною і виправданою [21].

Як би то не було, помилково було б ставити під сумнів значення і корисність медикаментозної нейропротекції для терапії у людей. Результати клінічних спостережень свідчать, що своєчасне призначення нейропротекторних засобів у комплексній терапії ішемічного інсульту зменшує вираженість неврологічного дефіциту та поліпшує функціональні наслідки інсульту [1].

Основною мішенню атаки при застосуванні нейрозахисних стратегій є ішемічна напівтінь. Функціонування нервових клітин саме ішемічної пенумбри необхідно зберегти, щоб зменшити наслідки інсульту.

Для визначення доцільності призначення засобів нейропротекторної терапії важливе значення мають методи нейровізуалізації, зокрема дифузійно-перфузійні МРТ-дослідження, за допомогою яких можна верифікувати наявність потенційно відновної ділянки ішемічної пенумбри, що може сприймати застосовуваний нейропротекторний препарат. Неважко передбачити, що методи нейровізуалізації мають відігравати важливу роль у клінічних випробуваннях ефективності окремих нейропротекторів у терапії ішемічного інсульту.

З-поміж існуючих лікарських засобів із заявленою нейропротекторною активністю найбільшу кількість рандомізованих подвійних сліпих плацебо-контрольованих клінічних випробувань ІІІ фази проведено для цитиколіну [5, 13, 16, 26, 36, 41]. Із препаратів цитиколіну в Україні в 2006 р. зареєстрований Цераксон, міжнародна непатентована назва його ЦДФ-холін (цитидин 5'-дифосфохолін), виробництва компанії Ferrer International (Іспанія), презентований компанією Nycomed (Австрія).

Цераксон (цитиколін) належить до групи біомолекул живих систем — нуклеотидів і відіграє важливу роль у клітинному метаболізмі [2, 37]. Основними складовими компонентами цитиколіну є природні метаболіти холін і цитидин. Тому препарат не належить до чужорідних хімічних сполук — ксенобіотиків, як більшість лікарських засобів, і практично не має побічних ефектів [5]. У 1983 р. було опубліковано близько 22 наукових праць, у яких описані фізико-хімічні властивості, фармакокінетика і біодоступність ЦДФ-холіну [8].

Ендогенний ЦДФ-холін синтезується в організмі, він є необхідною проміжною сполукою в метаболічному циклі біосинтезу медіаторів ацетилхолін і фосфатидилхолін, одного з важливих структурних компонентів мембран нейронів мозку, який у разі ішемії розпадається з утворенням вільних жирних кислот і високотоксичних вільних радикалів [6, 17]. Коли ж цю сполуку вводять ззовні, її називають цитиколіном.

Екзогенний цитиколін у формі натрієвої солі (цитидин 5'-дифосфохолін натрію — аналог ендогенного цитиколіну) добре всмоктується у шлунково-кишковому тракті, гідролізується в тонкому кишечнику і в печінці до його складових — холіну та цитидину. У подальшому ці компоненти потрапляють у системний кровотік, проникають у головний мозок через ГЕБ, не ушкоджуючи його, де відбувається ресинтез цитиколіну з холіну та цитидину. Ресинтезований у мозку цитиколін активує біосинтез фосфатидилхоліну і попереджує його катаболізм із нейрональних мембран [5, 33]. Препарат легко розчиняється у воді, крові, міжклітинній і внутрішньоклітинній рідині, що забезпечує швидку доставку його в уражені ділянки мозку. Біологічна доступність цитиколіну наближається до 100 % при пероральному прийманні та парентеральному введенні. Препарат повільно виводиться з організму, що підтверджує його участь у процесах клітинного метаболізму [18].

Спектр фармакологічної дії Цераксону (цитиколіну), що визначає його нейропротекторні властивості при ішемічному інсульті, досить широкий:

— зменшення надлишкового вивільнення з аксональних терміналей ексайтотоксинів, стимуляція зворотного внутрішньоклітинного захвату нейромедіаторних амінокислот, що попереджує розвиток феномену ексайтотоксичності та викликану нею ексайтотоксичну загибель клітин і, відповідно, сприяє зниженню активності NMDA-, AMDA-рецепторів [23];

— гальмування зумовлених ішемією процесів руйнування мембран нейронів завдяки безпосередньому впливу на активацію провідного ферменту катаболізму фосфоліпідів — фосфоліпази А2, відновлення структури, цілісності та пластичності зовнішніх цитоплазматичних нейрональних мембран за рахунок стимуляції біосинтезу фосфатидилхоліну (лецитину) та інтегрування його в мембрани уражених клітин [3, 34];

— участь у біосинтезі сфінголіпідів, що зумовлює відновлення зниженого внаслідок ішемії рівня сфінгомієліну — ще одного фосфоліпідного компонента мембрани нейронів, а також кардіоліпіну — фосфоліпідного елемента внутрішньої мітохондріальної мембрани [3];

— усунення мітохондріальної дисфункції, стимуляція енергосинтезуючої функції мітохондрій, активація енергетичних процесів у нейронах, нормалізація процесів тканинного дихання і, отже, підвищення витривалості тканини мозку до гіпоксії/ішемії [7, 34, 38];

— відновлення активності Na⁺-K⁺-АТФази, рівня АТФ і нормалізація іонного гомеостазу [3, 19, 25];

— гальмування зумовленого ішемією перекисного окислення ліпідів, нейтралізація вільних радикалів і малонового діальдегіду, пригнічення вивільнення з мембранних фосфоліпідів вільних жирних кислот, включаючи арахідонову, що є субстратом для фосфоліпази А2, а продукти перетворення її під впливом циклооксигенази є важливим джерелом продукції активних форм кисню [4, 24, 33];

— активація ендогенної антиоксидантної (АО) системи захисту клітин: стимуляція синтезу глутатіону — неферментного фактора внутрішньоклітинного АО-захисту, стимуляція активності глутатіонредуктази, зниження рівня окисної форми глутатіону, що є показником редокс-потенціалу глутатіону [3, 5];

— активація антиагрегантних властивостей тромбоцитів — важливого компонента розвитку ішемічного ураження тканини головного мозку [30];

— стимуляція холінергічних процесів у головному мозку, відновлення уражених холінергічних нейронів за рахунок інтенсифікації продукції ацетилхоліну, що зумовлює поліпшення рухової функції [3, 18];

— гальмування і попередження смерті клітин шляхом пригнічення експресії білків, відповідальних за розвиток апоптозу, зменшення надлишкового вивільнення глутамату з аксональних терміналей, впливу на систему глутатіону й за рахунок пригнічення активності каспази-3 у клітинах [10, 26, 31].

Отже, нейропротекторні властивості Цераксону (цитиколіну) забезпечуються нейромедіаторними, нейрометаболічними, нейротрофічними механізмами, що здійснюють нейрональний захист на клітинному й молекулярному рівнях. Усі ці ефекти сприяють активації енергетичних процесів у нейронах. Препарат ефективний на ранніх етапах ішемічного каскаду, а також корегує його віддалені наслідки, зумовлює блокаду провідних механізмів необоротного ураження нейронів, що формують стійкий неврологічний дефіцит.

Починаючи з 1990 р. проводяться клінічні дослідження ефективності застосування ЦДФ-холіну в лікуванні гострого ішемічного інсульту. Серед чималої кількості клінічних випробувань (понад 13) фази ІІ і ІІІ за минулі два десятиліття в літературі детально аналізуються дослідження цитиколіну, проведені в США, Європі та Японії [3].

В американських випробуваннях використовували пероральний шлях введення цитиколіну для лікування гострого ішемічного інсульту. Були проведені ІІ і ІІІ фази випробувань для оцінки терапевтичної ефективності препарату в 3 дозуваннях 500, 1000 і 2000 мг/добу порівняно з плацебо. Результати першого рандомізованого дослідження засвідчили, що лікування 259 пацієнтів цитиколіном у дозі 500 і 2000 мг/добу через 12 тиж. сприяло значному поліпшенню неврологічних функцій (за шкалою NIHSS), функціонального (за індексом Бартел — ІБ) і глобального (за модифікованою шкалою Ренкіна — МШР) статусу, а також когнітивних функцій (за шкалою MMSE) порівняно з плацебо [12].

В іншому дослідженні було рандомізовано 394 хворі з гострим ішемічним інсультом, які отримували цитиколін у дозі 500 мг/добу щоденно в межах перших 24 год після розвитку захворювання протягом 6 тиж. Детальний аналіз результатів дослідження показав, що в підгрупі пацієнтів із середньотяжким і тяжким перебігом інсульту з вихідними показниками неврологічного дефіциту за шкалою NIHSS і 8 балів на 12-му тиж. спостерігалось значне відновлення функціонального стану хворих (ІБ ≥ 95) порівняно з плацебо: повне відновлення в підгрупі цитиколіну у 33,0 %, у підгрупі плацебо — у 21 % (р = 0,05). Водночас у пацієнтів із параметрами NIHSS < 8 балів не спостерігалось чіткої різниці (цитиколін — 89 %, плацебо — 77 %; р > 0,1) [13].

Ще одне дослідження було проведено для підтвердження ефективності впливу високої дози цитиколіну (2000 мг/добу) на неврологічний статус і функціональні результати в пацієнтів із середньотяжким і тяжким гострим ішемічним інсультом і вихідним неврологічним дефіцитом за шкалою NIHSS > 7 балів [14]. При аналізі результатів не було виявлено значної різниці в значеннях первинної кінцевої точки (≥ 7 пунктів поліпшення за шкалою NIHSS). Проте детальний прицільно вибраний аналіз таких показників, як МШР, виявив потенційну користь застосування цитиколіну. До того ж методами нейровізуалізації було показано, що терапія з використанням цитиколіну в деяких хворих зменшує об’єм інфарктного ураження [43]. У всіх американських випробуваннях безпечність використання препарату була подібною до безпечності плацебо.

Нещодавно проведений метааналіз 7 великих клінічних досліджень, що грунтується на оцінці 1652 пацієнтів із гострим ішемічним інсультом і фоновим неврологічним дефіцитом за шкалою NIHSS ≥ 8 балів, підтвердив ефективність перорального приймання цитиколіну в дозах 500, 1000, 2000 мг/добу протягом 6 тиж. щодо відновлення неврологічних функцій через 3 місяці після початку терапії та вірогідно позитивний вплив на наслідки інсульту порівняно з плацебо. Доброго відновлення неврологічних функцій протягом 3 місяців лікування (загальний бал за шкалою NIHSS ≤ 1, МШР ≤ 1, ІБ ≥ 95) було досягнуто в 25,2 % пацієнтів, які лікувалися цитиколіном, порівняно з 20,2 % у групі плацебо. Найефективнішою виявилася доза препарату 2000 мг/добу: вона підвищувала статистичні шанси більш сприятливих наслідків інсульту [16]. Лікування ішемічного інсульту цитиколіном обумовлювало зменшення частоти інвалідності пацієнтів і показника смертності при довготривалому спостереженні на 10–12 % [36].

Узагальнюючи результати наведених досліджень, A. Davalos et al. (2002) зазначають, що цитиколін — це єдиний із відомих нейропротекторів, що виявив певні позитивні результати в усіх рандомізованих подвійних сліпих багатоцентрових дослідженнях і продемонстрував ефективність у заздалегідь визначених первинних кінцевих точках метааналізу. На відміну від багатьох інших препаратів, які виявилися неефективними в лікуванні інсульту протягом перших 6 год [29], цитиколін довів свою ефективність при застосуванні його в межах 24 год після появи перших симптомів інсульту. До того ж профіль його безпечності створює умови для сприятливого співвідношення «користь/ризик». Водночас у літературі зазначається, що пероральний шлях уведення препарату не найбільш прийнятний [5].

У Європейських клінічних дослідженнях було показано, що застосування цитиколіну шляхом внутрішньовенного введення в різних дозуваннях і при різній тривалості лікування гострого ішемічного інсульту суттєво поліпшувало відновлення рухової функції (особливо в разі геміплегії), сприяло нормалізації ЕЕГ-параметрів, когнітивних функцій [3, 11, 35, 38]. У роботі E.A. Corso et al. [15] подані відомості про застосування внутрішньовенних інфузій цитиколіну в дозі 1000 мг/добу в перші 48 год після розвитку інсульту; у подальшому протягом 30 діб лікування в 71 % пацієнтів спостерігалося суттєве поліпшення неврологічного статусу, у групі плацебо — у 31 % хворих.

У багатоцентровому подвійному сліпому плацебо-контрольованому дослідженні, проведеному в Японії, яке включало 272 пацієнти з гострим ішемічним інсультом, показано, що внутрішньовенне введення цитиколіну в дозі 1000 мг/добу протягом 14 діб сприяло поліпшенню свідомості в 51 % пацієнтів, у контрольній групі — у 39 %. Водночас у 56 % обстежених покращувалися неврологічні функції, у групі плацебо — у 26 % пацієнтів [41].

У нещодавно опублікованій іспанськими авторами роботі [39] повідомляється про безпечність і позитивні тенденції щодо ефективності цитиколіну в лікуванні хворих з інтрацеребральною геморагією. Проте ці дані потребують підтвердження великими клінічними випробуваннями.

Упровадження Цераксону в клінічну практику лікувальних закладів України як лікарського засобу нейропротекторного ряду потребує подальшого поглибленого дослідження та оцінки ефективності.

Мета дослідження — оцінити ефективність внутрішньовенного застосування Цераксону за окремими шкалами (NIHSS, індекс Бартел, модифікована шкала Ренкіна), визначити вплив препарату на загальний показник відновлення неврологічних функцій у хворих, виражений комбінацією показників цих шкал у пацієнтів із середньотяжким і тяжким гострим ішемічним інсультом.

Матеріал і методи

Проведене комплексне клініко-неврологічне і лабораторне обстеження 70 хворих (44 чоловіки та 26 жінок) із гострим ішемічним інсультом віком від 46 до 76 років (середній вік — 62,8 ± 0,8 року). Діагноз гострого ішемічного інсульту встановлювали за даними неврологічної клінічної симптоматики, а також магнітно-резонансної та спіральної комп’ютерної томографії. Функціональний стан магістральних артерій голови досліджували методами ультразвукової та транскраніальної доплерографії на апараті Multigon 500M (США).

Основною причиною мозкового інсульту в 51 пацієнта була артеріальна гіпертензія в поєднанні з атеросклерозом судин або цукровим діабетом, у 19 — атеросклероз судин. Залежно від застосовуваної терапії хворих розподілили на дві групи. До 1-ї групи увійшли 27 пацієнтів віком від 48 до 75 років (середній вік — 61,5 ± 1,3 року); до 2-ї, контрольної групи, — 43 пацієнти віком від 46 до 76 років (середній вік — 62,6 ± 1,1 року).

Критерії включення пацієнтів до груп клінічного дослідження: вік > 18 років; рандомізація в межах 24 год після розвитку інсульту; наявність вогнищевих симптомів, характерних для гострого ішемічного інсульту; дані нейровізуалізації підтверджували діагноз гострого ішемічного інсульту; вихідний рівень неврологічного дефіциту від 8 до 22 балів за шкалою NIHSS (до того ж не менше 2 градацій із загальної суми балів були отримані за рахунок параметрів 5-го і 6-го пунктів шкали); значення показника за модифікованою шкалою Ренкіна безпосередньо перед інсультом складало ≤ 1 бала.

Критерії виключення: наявність за даними нейровізуалізації лакунарного інсульту, інфаркту мозочка, субарахноїдального, внутрішньомозкового і/або внутрішньошлуночкового крововиливу; вихідний рівень неврологічного дефіциту < 8 і > 22 балів за шкалою NIHSS; стан коми, супутній гострий інфаркт міокарда, нестабільна стенокардія, декомпенсована серцева недостатність; припущення наявності пухлини головного мозку.

Ступінь порушення неврологічних функцій оцінювали на час госпіталізації, на 7-му, 14-ту, 21-шу добу захворювання за шкалою NIHSS. Цю шкалу використовували також для оцінки динаміки регресування неврологічного дефіциту у хворих після лікування. Рівень повсякденної життєвої активності (функціональний статус) оцінювали за індексом Бартел, глобальний статус — за модифікованою шкалою Ренкіна.

Досліджували стандартні лабораторні тести: клінічний аналіз крові, рівень глюкози в цільній крові, фібрину, фібриногену, протромбіновий індекс.

Лікування пацієнтів проводили за такою схемою. Пацієнтам 1-ї групи призначали Цераксон: 1-ша — 5-та доба — 1000 мг в 200 мл фізіологічного розчину хлориду натрію внутрішньовенно краплинно двічі на добу; 6–10-та доба — 500 мг в 200 мл фізіологічного розчину хлориду натрію внутрішньовенно краплинно двічі на добу; 11–15-та доба — 500 мг внутрішньом’язово двічі на добу; 16–45-та доба — по 200 мг перорально тричі на добу. Препарат застосовували в поєднанні з традиційною терапією: пентоксифілін 5 мл в 100 мл фізіологічного розчину хлориду натрію внутрішньовенно краплинно протягом 7–10 діб; гепарин у малих дозах підшкірно в припупкову ділянку живота або ацетилсаліцилова кислота — 320 мг перорально перші 2 доби, а потім по 100 мг/добу; протинабрякова терапія: манітол, L-лізину есцинат внутрішньовенно краплинно; гіпотензивні засоби (за необхідності); ноотропні засоби не призначали. Пацієнти контрольної групи отримували лише традиційну терапію. Курс стаціонарного лікування тривав 3 тиж. У подальшому хворі 1-ї групи продовжували пероральне приймання Цераксону в амбулаторних умовах, а також антиагреганти, гіпотензивні засоби (усі пацієнти). Контроль за станом хворих здійснювали в умовах стаціонару щоденно, в амбулаторних умовах — на 30-й і 90-й день спостереження.

Терапевтичну ефективність Цераксону оцінювали на 21-й день лікування за обсягом відновлення неврологічних функцій у балах за шкалами NIHSS і МШР: висока ефективність — регресування неврологічного дефіциту за шкалою NIHSS більше ніж на 4 бали, відновлення життєдіяльності за МШР більше ніж на 1 бал; помірна ефективність — зменшення неврологічного дефіциту за шкалою NIHSS на 4 бали, відновлення життєдіяльності за МШР на 1 бал; відсутність ефекту — зменшення неврологічного дефіциту за шкалою NIHSS < 4 балів і відсутність динаміки за МШР.

Для оцінки повного відновлення неврологічних функцій через 3 місяці комбінували показники шкал: NIHSS ≤ 1 бала; ІБ ≥ 95 балів; МШР ≤ 1 бала. Статистична обробка матеріалу включала використання двовибіркового критерію Стьюдента.

Результати та їх обговорення

У більшості хворих 1-ї клінічної групи (у 22) виявляли півкульний ішемічний інсульт: у 15 пацієнтів вогнище ураження локалізувалось у басейні лівої середньої мозкової артерії, у 7 — правої середньої мозкової артерії. У 5 пацієнтів виявляли нелакунарний інфаркт у вертебробазилярному басейні (ВББ). Серед обстежених контрольної групи у 34 хворих вогнище ішемії локалізувалось у каротидному басейні, в 9 — у ВББ. Це були пацієнти з однаковим часовим періодом від перших проявів інсульту до початку терапії. За патогенетичними механізмами розвитку ішемічні інсульти були таких типів: атеротромботичний (n = 14), кардіоемболічний (n = 8), нез’ясований механізм розвитку інсульту в 5 пацієнтів; у групі контролю: атеротромботичний (n = 21), кардіоемболічний (n = 14), не з’ясовано — у 8 пацієнтів.

Вихідний рівень порушення неврологічних функцій у хворих 1-ї групи в середньому дорівнював за шкалою NIHSS 11,6 ± 0,45 бала: у 19 пацієнтів розлади були середньої тяжкості (10,20 ± 0,25 бала), у 8 — тяжкими (15,20 ± 0,62 бала). У хворих 2-ї групи середній бал неврологічного дефіциту складав 12,20 ± 0,36 бала: у 30 пацієнтів розлади були середньої тяжкості (10,60 ± 0,27 бала), у 13 — тяжкими (14,40 ± 0,51 бала). Отже, клінічні групи були порівнянні за вираженістю неврологічного дефіциту.

Динаміка регресування неврологічного дефіциту за шкалою NIHSS у хворих із середньотяжким та тяжким гострим ішемічним інсультом на фоні лікування Цераксоном і традиційної терапії наведена на рис. 1 і 2.

Аналіз результатів лікування пацієнтів 1-ї групи з вихідним рівнем неврологічних порушень середньої тяжкості (10,20 ± 0,25 бала) засвідчив, що на фоні терапії Цераксоном неврологічні функції відновлювалися починаючи з першої доби: вірогідне клінічне поліпшення відзначене на 7-му добу (7,70 ± 0,37 бала; р < 0,05), ще значніше відновлювався обсяг довільних рухів і сила в паретичних кінцівках на 14-ту добу (6,50 ± 0,27 бала; р < 0,001), а на 21-шу тяжкість неврологічних порушень знижувалась до 5,1 ± 0,31 бала; р < 0,001.

Втрачені функції у хворих з ішемічним інсультом середньої тяжкості на фоні застосування традиційної терапії відновлювалися повільніше, ніж у пацієнтів 1-ї групи; вірогідне відновлення обсягу довільних рухів і сили в паретичних кінцівках відзначали в період до 14-ї доби (9,20 ± 0,43 бала; р < 0,05) і лише на 21-шу добу зниження тяжкості неврологічних порушень досягало верхньої межі легкого ступеня (7,90 ± 0,38 бала; р < 0,05).

Динаміка неврологічних порушень у хворих із тяжким ішемічним інсультом на фоні лікування Цераксоном і традиційної терапії наведена на рис. 2. Втрачені неврологічні функції у таких пацієнтів відновлювалися, звичайно, повільніше, ніж у хворих із середньотяжкими порушеннями. Водночас темп відновлення неврологічних функцій залежав від застосовуваної терапії. У пацієнтів із тяжким перебігом ішемічного інсульту з вихідним показником неврологічного дефіциту за шкалою NIHSS 15,20 ± 0,62 бала на фоні лікування Цераксоном у поєднанні з традиційною терапією помірне клінічне поліпшення наставало на 7-му добу (13,20 ± 0,75 бала; р > 0,05), вірогідне відновлення втрачених функцій — від 14-ї (10,40 ± 0,49 бала; р < 0,05) до 21-ї доби (8,50 ± 0,65 бала; р < 0,001).

У хворих із тяжким перебігом інфаркту мозку, які отримували традиційну терапію, вірогідне відновлення обсягу довільних рухів і сили в паретичних кінцівках відзначали лише в період до 21-ї доби (11,30 ± 0,44 бала; р < 0,01). Отже, неврологічний/функціональний результат на 21-шу добу в них був гірший порівняно з таким у пацієнтів, які лікувалися Цераксоном.

Статистичне порівняння регресування неврологічного дефіциту виявило не тільки прискорення темпу відновлення неврологічних функцій у хворих з ішемічним інсультом, які лікувалися Цераксоном, а й вірогідну різницю між середньою кількістю балів за шкалою NIHSS починаючи з 7-ї доби у пацієнтів з середньотяжким інсультом, з 14-ї доби — у хворих із тяжким перебігом інсульту.

Терапевтична ефективність Цераксону порівняно з традиційною терапією на 21-шу добу лікування середньотяжкого та тяжкого гострого ішемічного інсульту за обсягом відновлення неврологічних функцій у балах за шкалами NIHSS і МШР була різною: висока ефективність на фоні лікування Цераксоном у 70,4 % пацієнтів, традиційної терапії — у 34,9 %; помірна — відповідно 22,3 і 30,2 %. Рівень ранньої смерті суттєво не відрізнявся (Цераксон — 7,4 %, традиційна терапія — 9,3 %; р > 0,1).

Наприкінці курсу лікування (на 21-шу добу) частка пацієнтів, які вижили і не потребували сторонньої допомоги у виконанні найважливіших життєвих функцій, складала в 1-й групі 37,0 %, у 2-й — 20,9 %. У групі обстежених, які лікувались Цераксоном, спостерігалося значніше відновлення функціонального стану за індексом Бартел.

Аналіз загального показника повного відновлення неврологічних функцій у хворих із гострим ішемічним інсультом, вираженого комбінацією показників NIHSS ≤ 1, МШР ≤ 1 та ІБ ≥ 95 балів, засвідчив, що повне одужання протягом 3 місяців терапії було досягнуто в 30,8 % пацієнтів, які лікувалися Цераксоном, порівняно з 22,2 % у контрольній групі (р < 0,05). Препарат безпечний, добре переносився хворими, лише у двох пацієнтів спостерігалась нетривала артеріальна гіпотензія.

Висновки

Результати проведеного клінічного дослідження показали, що внутрішньовенне введення Цераксону в дозі 2000 мг на добу в лікуванні середньотяжкого та тяжкого гострого ішемічного інсульту в перші 24 год після його розвитку через 3 тиж. після початку терапії було високоефективним у 70,4 % пацієнтів порівняно з 34,9 % у групі осіб, які отримували традиційну терапію.

Застосування Цераксону в перші 24 год після розвитку гострого ішемічного інсульту вірогідно підвищувало показник повного відновлення неврологічних функцій, виражений комбінацією показників шкали NIHSS, індексу Бартел, МШР, через 3 місяці після початку терапії у 29,6 % порівняно з 20,9 % обстежених групи контролю.

Використання препарату Цераксон у комплексній терапії гострого ішемічного інсульту, безсумнівно, має важливе значення для підвищення ефективності терапії хворих із гострим ішемічним інсультом.

Безпечність використання препарату була подібною до безпечності традиційної терапії.