Журнал «Медицина неотложных состояний» 5(18) 2008

Спортивна медицина викликає надзвичайний інтерес як специфічна галузь медичної науки й практики. Вона інтенсивно розвивається й вивчається в усьому світі.

Термін «спортивна медицина» офіційно був прийнятий у нашій країні порівняно недавно. До цього використовували термін «лікарський контроль» [1]. Проте деякі вчені вважають, що лікарський контроль — це основний розділ спортивної медицини [2, 3].

У Законі України «Про фізичну культуру та спорт», прийнятому в 1993 р., спортивна медицина визнається як наука, що є складовою частиною системи охорони здоров’я у сфері фізичної культури та спорту. Її задачами є визначення стану здоров’я, фізичного розвитку й функціонального стану фізкультурників та спортсменів, а також здійснення профілактики, діагностики й лікування захворювань та ушкоджень, пов’язаних із заняттями фізкультурою та спортом.

Спортивна медицина тісно пов’язана з такими важливими галузями медичної науки, як фізіологія, морфологія й біохімія спорту та ін. З огляду на загальні закономірності та зміни функцій організму при заняттях спортом задачами спортивної медицини є здійснення діагностики стану здоров’я тих, хто займається спортом, визначення показань та протипоказань щодо занять, профілактики травм, лікування, реабілітаціи, розробки раціональних режимів.

Під впливом регулярних занять фізичними вправами в організмі поступово відбуваються закономірні морфологічні та функціональні зміни. Виявляти такі зміни повинен спортивний лікар, щоб визначити їх причину та характер фізичних навантажень. Часто при підвищених навантаженнях можуть виникати зміни, що перевищують фізіологічно допустимі й поступово переходять у патологічні. Ось чому медичний контроль повинен включати:

— поглиблене медичне обстеження спортсменів та всіх, хто займається спортом;

— визначення резервних можливостей організму й можливостей адаптації;

— профілактику захворювань, пов’язаних із перетренуванням;

— своєчасне лікування патології, що виникає, і повну медична реабілітацію;

— профілактику травматизму;

— забезпечення радикального лікування травм і реабілітації;

— профілактику та лікування, у тому числі й немедикаментозне, шкідливих звичок.

У цій лекції ми розглядаємо переважно немедикаментозні методи лікування.

Якщо масаж, самомасаж і лікувальна фізкультура застосовуються у спортивній медицині достатньо широко, то про рефлексотерапію згадують зрідка.

У спортивній медицині, як і в клінічній, необхідно приділяти велику увагу не тільки патологічним, але й передпатологічним станам. Ці стани дуже часто можуть розвинутися в організмі спортсмена при нераціональних заняттях спортом. Вони зумовлені гострим чи хронічним перенапруженням.

Ураження тих чи інших органів при гострому та хронічному фізичному перенапруженні, безсумнівно, пов’язане з уродженою або набутою патологією. Очевидно, що в першу чергу уражаються ті органи та системи, які є місцем найменшого опору, так би мовити, ахіллесовою п’ятою.

Гостре чи хронічне перенапруження частіше розвивається тоді, коли навантаження перевищує функціональні можливості спортсмена. У таку ситуацію потрапляють перш за все недостатньо треновані, проте подібний стан може виникнути й у добре тренованих спортсменів.

Це може статися після перенесених захворювань, особливо у випадках, коли не була проведена достатня медична реабілітація. Стійкість до фізичних наднавантажень знижують також нервове напруження, особливо під час змагань, порушення режиму харчування та сну, хронічні інфекції. Особливо небезпечні форсовані тренування тоді, коли спортсмен до них не підготовлений. Така ж ситуація може виникнути при недостатній акліматизації при переїздах в умовах високогір’я та різних часових поясів.

При різкому фізичному перенапруженні можуть виникати дистрофія (гостра) міокарда, гостра серцева недостатність і навіть інфаркт міокарда [4–6]. Іноді реєструються випадки смерті спортсменів під час змагань. Ураження органів дихання при різкому перенапруженні може виражатися в емфіземі легень, спонтанному пневмотораксі, гострій легенево-серцевій недостатності.

Протеїнурія, гематурія, циліндрурія можуть з’являтися у спортсменів і вважаються фізіологічними, якщо ці патологічні елементи зникають протягом 24–48 годин відпочинку після тяжких фізичних навантажень. В інших випадках необхідне детальне обстеження з метою виявлення патології нирок.

До гострого патологічного стану, що виникає внаслідок перенапруження, належить запаморочення з короткочасною чи частковою непритомністю. Виділяють два основні кардіоваскулярні механізми втрати свідомості у спортсменів: перший пов’язаний із зменшенням кількості крові, що викидається серцем; другий — із короткочасною зупинкою серця. В обох випадках порушується кровообіг головного мозку. Порушення оксигенації нервової тканини призводить у першу чергу до непритомності або затьмарення свідомості.

Короткочасна непритомність може виникнути у спортсменів при раптовій зупинці після інтенсивного бігу, їзди на велосипеді, бігу на ковзанах чи лижах тощо. Розвивається так званий гравітаційний шок. До цього призводять недостатня тренованість, переохолодження або перегрівання, виражена перевтома, недостатня реабілітація після перенесених захворювань. більшість учених пов’язують гравітаційний шок із різким зменшенням венозного повернення крові до серця, наслідками чого є зменшення серцевого викиду й розвиток кисневого голодування головного мозку.

Зменшення венозного повернення пов’язане з раптовим припиненням роботи м’язового насоса. При фізичному навантаженні повертання крові з капілярів до серця забезпечується не тільки присмоктувальною дією дихальних рухів, але й витискаючою дією м’язів, що скорочуються. Кожне м’язове скорочення здійснює тиск на кров, що міститься в капілярах та венах.

Але венозні клапани перешкоджають відцентровому руху крові, і вона під час м’язового скорочення рухається доцентрово — до серця. Тому вплив м’язових скорочень на переміщення крові від периферії до серця визначається умовно як м’язовий насос. Вимкнення його при раптовому припиненні фізичного навантаження зменшує венозне повернення крові до серця, оскільки механізм присмоктувальної дії дихальних рухів у цих умовах виявляється недостатнім. Тому для профілактики гравітаційного шоку необхідно продовжувати рухатися після фінішу ще 2–3 хвилини з помірною інтенсивністю.

Проте коли гравітаційний шок усе ж розвивається, у спортсмена з’являється різка блідість шкіри, йому треба надати горизонтальне положення з трохи піднятими ногами. Частіше за все цього буває достатньо для відновлення свідомості. Але якщо хворий у найближчі 40–60 секунд не отямиться, необхідно терміново поміряти артеріальний тиск, що часто виявляється різко зниженим, і ввести йому центральні аналептики або серцеві засоби парентерально.

Одночасно хворому дають понюхати ватку, змочену 10% розчином нашатирного спирту. Переносити спортсмена треба обов’язково в горизонтальному положенні.

У східній медицині в таких випадках уводять голки у позамеридіанні точки, що розташовані на кінчиках пальців рук та ніг, а також у кінчик носа — точку Т-25 або безпосередньо під носом — Т-26 [7, 8]. Проте треба звернути увагу на те, що надмірне подразнення цих точок може погіршити стан, а різка болісна стимуляція точки Т-25 може спровокувати зупинку серця [9].

Тому європейці у випадках тривалої непритомності й судинного колапсу застосовують нагальну фармакологічну терапію.

Таким же загрозливим є ортостатичний колапс, що може виникати у спортсмена внаслідок тривалого перебування у вимушеному, наприклад вертикальному, положенні.

У важкоатлетів непритомність може розвинутися у зв’язку з натугою, наприклад, при підніманні штанги, коли різко підвищується внутрішньочеревний та внутрішньогрудний артеріальний тиск. Під час непритомності у спортсмена різко знижується артеріальний тиск, з’являється тахікардія. Можлива навіть короткочасна зупинка серця. Деякі вчені вважають вірогідним механізмом розвитку асистолії посилення центрального тонусу блукаючого нерва. Досвід показує, що відновити діяльність серця при «вагусних» зупинках серця надзвичайно тяжко, закритий масаж серця може бути неефективним навіть при своєчасному внутрішньосерцевому застосуванні м-холінолітиків та адреналіну. Такі ускладнення досить часто виникають внаслідок перевтоми чи перетренування.

Наслідком перетренування та підвищених навантажень може бути гостре перенапруження міокарда. Симптоми найрізноманітніші — від болю в ділянці серця до гострої серцевої недостатності, що потребує відповідного фармакологічного лікування, оскільки гостра серцева недостатність може призвести до смерті.

Гостре перенапруження міокарда може закінчитися достатньо благополучно, однак не виключений перехід у хронічний стан — дистрофію серцевого м’яза з порушенням здатності до скорочення міокарда. У такому випадку спортсмен повинен пройти тривалу медичну реабілітацію.

Досить частим є гіпоглікемічний стан, пов’язаний із різким зниженням умісту глюкози в крові, особливо під час змагань, наприклад, при тривалих запливах, бігу на довгі дистанції, під час багатогодинних гонок у велосипедному спорті тощо.

Вуглеводи є основним джерелом енергії, що забезпечують роботу м’язів. При фізичному навантаженні та різкому перенапруженні, хвилюванні підвищується виділення адреналіну, що сприяє перетворенню глікогену в глюкозу. Остання з кров’ю доставляється з печінки до нервової системи та м’язів, що працюють. Проте при інтенсивному та тривалому навантаженні виникає зниження рівня цукру в крові. Якщо воно незначне й не виходить за нижню межу норми, у добре тренованого спортсмена патологічних реакцій не спостерігається, але при різкому зниженні цукру в крові може виникнути гіпоглікемічний стан, однією з ранніх ознак якого є гостре відчуття голоду. Потім, якщо не вжити необхідних заходів, розвивається різка слабкість, з’являється холодний піт.

Важливою ознакою гіпоглікемії є запаморочення аж до повної непритомності. Цьому передує дезорієнтація спортсмена. Так, спостерігалися випадки, коли спортсмен змінював напрямок руху й рухався не до фінішу, а до місця старту. Артеріальний тиск при цьому може різко знизитися, з’являється сильна тахікардія. Тому перед тривалим багатогодинним фізичним навантаженням і в процесі самого навантаження спортсмен повинен отримувати спеціалізоване харчування, що включає суміші, які містять, зокрема, легкозасвоювані вуглеводи. У надзвичайних випадках суміші можуть замінюватися грудковим цукром або шоколадом.

У тих видах спорту, що передбачають змагання на довгих дистанціях (біг, велосипедні перегони, біг на лижах та ін.), на 5–10–15-му або 25-му кілометрі організовуються спеціальні пункти, де спортсмен повинен отримати певну кількість суміші, що містить не менше 350 г цукру.

Гіпоглікемія може спостерігатися й після тренувань або особливо після змагань. Тому вуглеводи доцільно вживати й після фінішу.

Голкотерапія при гіпоглікемії не показана, оскільки вона викликає зниження вмісту цукру в крові.

Тривалі та тяжкі фізичні навантаження під час тренувань і змагань, особливо при високій температурі повітря й високій вологості, а також випадки, коли одяг спортсмена перешкоджає нормальному теплообміну, можуть призвести до перегрівання й навіть теплового удару. Тепловому удару зазвичай передує різке посилення потовиділення. Частота пульсу та дихання підвищується. У спортсмена з’являється спрага й сухість слизових оболонок рота.

Якщо фізичне навантаження продовжується, то підвищується температура тіла, відбувається перегрівання тіла і з’являються симптоми теплового удару. При цьому, окрім тахікардії, з’являється задишка, запаморочення, головний біль, затьмарення свідомості й навіть галюцинації (у тяжких випадках).

При підвищенні температури тіла спортсмена до 40–42 °С створюються всі передумови для значного порушення дихання й кровообігу, появи блювання, судорог м’язів тулуба й кінцівок.

При появі перших ознак перегрівання навантаження на м’язи слід припинити, постраждалого треба перенести в прохолодне місце або просто в тінь, зняти одяг, покласти холод на голову й ділянку серця, виміряти артеріальний тиск та пульс і при необхідності ввести серцеві й судинні препарати. Голкотерапія при тепловому ударі малоефективна.

Унаслідок хронічного фізичного перенапруження може виникнути стан, що називають перетренуванням. Частіше за все він виникає на етапі основних змагань або підготовки до них. У такі моменти спортсмени, які знаходяться на так званому піку спортивної форми, намагаються покращити свої результати шляхом значних і нераціональних додаткових фізичних навантажень.

Такий стан може посилитися через порушення режиму тренувань та відпочинку, харчування, при перенесених інфекційних захворюваннях, фізичних та психічних травмах.

Деякі автори вважають, що клінічну картину хронічного перенапруження визначають функціональні порушення у центральній нервовій системі [10].

На їхню думку, в основі цього патологічного стану лежить перенапруження збуджувальних і гальмівних процесів або їх рухливості в корі великих півкуль головного мозку. Тому патогенез перетренування подібний до патогенезу неврозів.

Велике значення в патогенезі перетренування має стан ендокринної системи: щитоподібної залози, гіпофізу, надниркових залоз, які багато в чому визначають стан адаптації під час інтенсивної м’язової роботи. Виснаження ендокринної системи при хронічному й емоційному напруженні може призвести до порушення процесів адаптації.

У клініці хронічного перетренування виділяють 3 стадії.

І стадія — скарги практично відсутні. Тільки інколи деякі спортсмени відзначають порушення сну, можуть знижуватися спортивні досягнення. На цій стадії найчастіше можуть з’являтися зміни з боку серцево-судинної системи, що виникають після фізичних навантажень.

ІІ стадія — для неї характерні різноманітні скарги: слабкість, швидка стомлюваність, підвищене роздратування, інколи навіть неприємні відчуття в ділянці серця. Сон не приносить відпочинку й відновлення сил. Відновлювальний період після фізичних навантажень затягується. У деяких спортсменів з’являється вегетосудинна дистонія за гіпер- або гіпотонічним типом із тахі- або брадикардією. Такий стан може з’являтися навіть у спокої.

При хронічному перетренуванні у спортсменів можуть виникати розлади координації рухів, що інколи спричинює спортивні травми.

При хронічному перенапруженні підвищується основний обмін речовин, порушується вуглеводний обмін: усмоктування й утилізація глюкози, уміст цукру в крові у спокої зменшуються. Учені вказують на порушення процесів окислення в організмі, зокрема, різко знижується вміст аскорбінової кислоти у тканинах. Замість підвищення при фізичному навантаженні життєва ємність легень зменшується.

Такі зміни в органах і системах можуть бути пов’язані зі зниженням глюкокортикостероїдної функції надниркових залоз і пригніченням адренокортикотропної функції передньої частки гіпофізу [11, 12]. Деякі вчені при перетренуванні виявляють підвищення функції щитоподібної залози [13].

При перетренуванні на І та ІІ стадії тренування на 2–3 тижні замінюються активним відпочинком. Деякі автори пропонують на І стадії перетренування тільки змінити режим тренувань: зменшити загальний обсяг тренувального навантаження, заборонити брати участь у змаганнях.

Якщо немає значних змін в органах та системах, то при перетренуванні достатньо зменшити або на кілька тижнів відмінити тренування, а активний відпочинок із мінімальними навантаженнями доповнити призначенням вітамінізованої їжі або вітамінів С, групи В, Е. Інколи цього буває недостатньо, для більш надійної та швидшої реабілітації доцільно призначати немедикаментозну терапію, застосовувати традиційні методи рефлексотерапії [14, 15]. Це передусім дозований точковий масаж із подальшим прогріванням полиновими сигаретами по 30–40 с кожної з наведених нижче точок акупунктури: у перші дні буває достатньо тільки дистальних точок Е-36 і GI-4 з обох боків. Якщо цього замало, то необхідно впливати також на точки шийно-комірцевої ділянки: Т (VG)-14, 15, 16; VB-12, 20, 21; V-9, 11, 12, 14, 15; GI-15; вушної раковини: 55, 95, 78. Впливають за гармонізуючим варіантом.

Необхідно навчити спортсмена прийомам самомасажу, як мінімум вушної раковини — усі її ділянки старанно масажувати 2 рази на день до появи відчуття тепла й гіперемії. Масаж вушних раковин бадьорить, покращує настрій, підвищує витривалість.

Особливо доцільно поєднувати рефлексотерапію з психотерапією, на І та ІІ стадіях перетренування достатньо застосовувати метод раціональної психотерапії. При цьому треба в доступній формі пояснити хворому механізм дії на організм стимуляції точок акупунктури.

ІІІ стадія — для неї характерні всі симптоми І та ІІ стадій перетренування, що були розглянуті вище, а також поява симптомів гіпер- або гіпостенічної форм неврастенії. Гіперстенічна форма пов’язана з ослабленням гальмівного процесу, а гіпостенічна — із перенапруженням збуджувального процесу в корі головного мозку [10]. Якщо в клініці гіперстенічної форми неврастенії переважають підвищена збудженість, різка втомлюваність, слабкість і порушення сну, то при гіпотонічній формі, окрім слабкості та швидкої втомлюваності, спостерігаються апатія, сонливість удень.

При обох формах неврастенії можуть з’являтися головний біль та запаморочення.

Необхідно також зазначити, що в третій стадії перетренування можуть спостерігатися фобії: страх перед підвищеним навантаженням, незвичайно підвищене почуття страху перед змаганнями. Це вже прикмети неврозу нав’язливих станів, що інколи пропонують лікувати за допомогою заспокійливих засобів (валеріана) або навіть транквілізаторів [5, 16]. Ми не проти використання валеріани, тільки не спиртової настойки, а водної настойки з коренів, а також рефлексотерапії за гармонізуючим варіантом при неврастенії і седативним варіантом — при фобіях. При цьому особливо корисно прогрівання полиновими сигаретами акупунктурних точок Е-36; С-3, 7, 8; Т-4; VB-20, 21. При недостатньому ефекті необхідно додати голкотерапію, особливо акупунктурних точок задньосерединного меридіана Т(VG)-4, 8, 14, 15, 16, 20; одночасний вплив на точки IG-3 і V-62 з обох боків із наступним прогріванням полиновими сигаретами .

Дуже ефективним є вплив на акупунктурні точки V-22 і V-23 з обох боків. У ділянці вушної раковини необхідно стимулювати точки 13 — надниркові залози, 22 — залози внутрішньої секреції, 34 — кори великих півкуль, 26 — гіпофіза, 55 — антистресову, враховуючи той факт, що при дії на аурикулярні та корпоральні точки впливу в першу чергу зазнає ушкоджена система або орган.

При лікуванні курсами ця терапія сприяє нормалізації функції мозкового й коркового шару надниркових залоз, хоч деякі автори пропонують у ІІІ стадії перетренування застосовувати гормони кори надниркових залоз і навіть гормони статевих залоз [12]. На нашу думку, останнє є достатньо суперечливим.

У спорті, як і в медицині, головне — профілактика. Підвищені навантаження під час тренувань повинні суворо контролюватися й застосовуватися тільки після тривалої попередньої підготовки.

При хронічному фізичному перенапруженні у спортсменів досить часто з’являється дистрофія міокарда. Мають місце кілька досить обгрунтованих теорій, серед яких теорія нейродистрофії, теорія надлишку катехоламінів, із якими пов’язують не тільки вегетосудинну дистонію, але й стимуляцію переходу іонів кальцію в міокардіальні клітини, що призводить до витіснення з клітин міокарда іонів калію. У виникненні дистрофії міокарда велике значення має підвищення секреції тироксину щитоподібною залозою, що закономірно відбувається при будь-якому фізичному навантаженні, у тому числі й у спорті.

Окрім традиційної фармакологічної терапії дистрофії міокарда, психотерапії, раціонального відпочинку та харчування з достатньою кількістю калію, магнію та вітамінів, за нашими даними, необхідна для надійнішої реабілітації пролонгована (у декілька етапів протягом 2–3 місяців) рефлексотерапія. Це здебільшого традиційна голкотерапія та прогрівання акупунктурних точок полиновими сигаретами в ділянці точок J(VC)-14, 17; MC-6; C-4, 5, 7; V-14, 15, 22, 43, вплив на точки вушної раковини: 13, 22, 34, 55, 78, 95, 100, 104, 105.

При наявності ознак неврастенії використовують точки меридіана T(VG)-14, 15, 16, 20, 24, а також позамеридіанні точки РС-1 (їх 4), точки меридіанів С-3, 7; МС-6, 8; VB-12, 20, 21.

При тривалих інтенсивних тренуваннях у спортсменів досить часто виникає печінковий больовий синдром, що є патологічним станом, основна ознака якого — гострий біль у правому підребер’ї [4]. Найчастіше печінковий больовий синдром виявляється в бігунів на довгі дистанції, лижників, велосипедистів.

Деякі автори вважають, що при цій патології мають значення не тільки перенапруження, але й хронічні процеси печінки, жовчного міхура та жовчовивідних шляхів. У той же час з’являються теорії, за допомогою яких намагаються пояснити патогенез печінкового больового синдрому: теорія порушення гемодинаміки — недостатність правого шлуночка і як наслідок — збільшення венозного застою в судинах печінки, що призводить до розтягнення глісонової капсули й виникнення больового синдрому. Однак багато хто заперечує цю теорію й можливість виникнення правошлуночкової недостатності.

Інші автори больовий синдром найчастіше зводять до дискінезії жовчних шляхів. Є навіть гістамінна теорія, згідно з якою «гістамін, здійснюючи влив на гладеньку мускулатуру печінкових вен, сприяє їх скороченню, послаблює відтік крові з печінки, що призводить до венозного стазу і, як наслідок цього, до збільшення печінки й появи больового синдрому» [17].

При лікуванні больового синдрому в печінці необхідно провести диференціальну діагностику й відповідно фармакологічне лікування, обмежити фізичні навантаження.

Необхідно пересвідчитися також у відсутності жовчнокам’яної хвороби і гострого живота (!), що потребує інтенсивної терапії.

При хронічному больовому синдромі рефлексотерапія здійснюється в декілька етапів із впливом на акупунктурні точки меридіанів печінки F-2, 3, 13, 14 і жовчного міхура VB-24, 25, 37, 38, 39, 40; «співчуваючих точок» V-18, 19 з обох боків, а також точок вушної раковини 55, 76, 77, 96, 97.

При хронічному больовому синдромі печінки зазвичай поєднують точковий масаж, особливо в ділянці корпоральних точок, голкотерапію й прогрівання полиновими сигаретами.

Провести диференціальну діагностику між так званими фізіологічними й патологічними змінами в сечі спортсменів досить важко, оскільки при хронічному фізичному перенапруженні часто уражаються нирки. Гематурія, протеїнурія, циліндрурія ще довго зберігаються після значних фізичних навантажень. Ось чому діагностичні помилки достатньо часті. Останнє підтверджує необхідність постійного уважного ставлення до здоров’я спортсменів, їх багаторазового обстеження для своєчасного виявлення патологічних змін у нирках та сечовивідних шляхах і своєчасного їх лікування.

Відомо, що для зникнення патологічних елементів у сечі необхідні 3–4 тижні, протягом яких спортсмен не підлягає значним фізичним навантаженням. Тому необхідна перерва в тренуваннях, особливо при наявності додаткових патологічних симптомів, що свідчать про патологію нирок і сечовивідних шляхів.

У лікуванні нирок і сечовивідних шляхів необхідне тривале застосування настоянок та відварів із лікарських рослин, інколи — фармакологічна терапія.

Рефлексотерапія також приносить суттєві результати в лікуванні й реабілітації спортсменів: це перш за все прогрівання полиновими сигаретами точок R-1, 3, 6, 8, 15; V-23, 28, 30, 31, 32, 33, 34, 58, 60, 62, 65; J-2, 3; RP-6. При необхідності проводять додатково голкотерапію за гармонізуючим варіантом у ділянці вушної раковини: 13, 22, 34, 51, 55, 80, 92, 94, 95, 104, 118. Рефлексотерапію проводять щоденно або через день. На жаль, призначення на тривалий час сечогінних трав неможливе при відновленні тренувань, оскільки це спричиняє певну незручність, особливо для бігунів на довгі дистанції, лижників, велосипедистів, веслувальників та ін.

Постійні фізичні надвисокі навантаження, а також стресові ситуації під час тренувань і особливо змагань призводять до патології шлунково-кишкового тракту. Спортсмени скаржаться на ниючий, інколи дуже сильний, біль в епігастральній ділянці та правому підребер’ї, інколи вночі, що заважає нічному сну, зрідка — на печію, нудоту. Біль може з’являтися й натщесерце. Інколи непокоять метеоризм, запори або поноси. Зараз нерідко спортсменам ставлять діагноз синдрому подразненої товстої кишки, гастриту, гастродуоденіту. описані випадки виникнення пептичної виразки внаслідок дистресу. Ось чому спортсмена потрібно пильно обстежити, щоб гастродуоденіт не ускладнився виразковою хворобою.

У таких випадках необхідні перерва в інтенсивних тренуваннях та змаганнях, обстеження, у тому числі фіброгастроскопія з аналізом на наявність Helicobacter pylori. Цьому фактору нині приділяється велика увага. Розробляються схеми лікування з використанням потрійної або навіть квадротерапії з включенням різноманітних препаратів, антибактеріальні препарати обов’язково повинні поєднуватися з антисекреторними — блокаторами Н₂-рецепторів гістаміну, інгібіторами протонної помпи та ін.

За відсутності органічних змін зазвичай проводять лікування дієтою в поєднанні із заспокійливими засобами, психотерапію, рефлексотерапію, що в таких випадках досить ефективна.

Рефлексотерапію доцільно проводити не тільки при відсутності органічних змін, але й у випадках гастриту, гастродуоденіту, виразкової хвороби дванадцятипалої кишки, колітах, синдромі подразненої товстої кишки. Вона передбачає поєднання голкотерапії з прогріванням акупунктурних точок: Е-19, 25, 26, 36; GI-2, 4 11; I-12, 6, 5; J-8 (ділянка пупка голкотерапії не підлягає!). У цій точці проводять тільки прогрівання, що є надзвичайно ефективним, особливо при ентероколітах. Використовують також точки RP-4, 6; V-21, 25, 27; у ділянці вушної раковини: 34, 51, 55, 81, 87, 88, 89, 91, 120. При виявленні гастродуоденіту, виразкового гастриту, виразкової хвороби дванадцятипалої кишки необхідно проводити пролонговану (протягом 2–3 місяців) рефлексотерапію для отримання більш надійної ремісії.

Останнім часом збільшилася захворюваність на холецистити, гепатопанкреатити, у патогенезі яких значне місце посідають інфекція, порушення обміну речовин, спадкова схильність і, нарешті, виснажливі фізичні навантаження та стресові ситуації.

Безсумнівно, гострі ситуації потребують інтенсивної терапії, а при необхідності — оперування. Водночас при хронічних захворюваннях необхідні комбінована терапія, переважно фармакологічна, відповідна дієта, лікування травами, а також тривала рефлексотерапія — голкотерапія з прогріванням акупунктурних точок: VB-24, 25, 37, 38, 39, 40; P-13, 14, 2, 5, 8; V-18, 19, 20, 22; RP-4, 6, 16; PC-63, 64, 88,152; у ділянці вушної раковини: точки 51, 55, 76, 96, 104, 109, 110. Ці ж акупунктурні точки використовуються при дискінезії жовчних шляхів.

Захворювання жовчовивідних шляхів у спортсменів зазвичай розвивається поступово, перебігає навіть безсимптомно. Інколи біль у правому підребер’ї та тяжкість відсутні, а спостерігається біль у ділянці серця, що є підтвердженням східної теорії «південь — північ»: максимальна активність меридіана жовчного міхура від 23-ї години до 1-ї години ночі, а серця від 11-ї до 13-ї години. Однак спортсмена потрібно старанно обстежити (не тільки печінку, жовчний міхур та жовчовивідні шляхи, але й стан серця).

При підвищеному фізичному навантаженні, особливо в період підготовки до змагань, у спортсменів нерідко виникає перезбудження, неврівноважений стан, що у свою чергу знижує фізичну і психічну працездатність.

Постійне фізичне напруження й перенапруження психічних процесів може призвести до неврозів [18–20]. Неврози — це хвороби особистості, хвороби мотиваційно-емоційної системи, визначальною прикметою яких є вегетативні розлади.

У спортивній медицині найчастіше спостерігаються неврастенія та невроз нав’язливих станів.

Виникнення неврозів спричинюють передусім конституційні особливості особистості, черепно-мозкові травми, перенесені соматичні та інфекційні захворювання і, звичайно, велика фізична та психічна перевтома. Ось чому не тільки грамотно розроблений режим навантажень і відпочинку, що, звичайно, залежить від тренера, але й наявність у команді лікаря не тільки загальної практики, але й психотерапевта, а також психолога є обов’язковими.

Неврастенія може проявлятися у двох клінічних формах — гіперстенічній та гіпостенічній.

Для гіперстенічної форми характерні підвищене загальне збудження, роздратованість, неадекватні реакції на зауваження тренера і товаришів по команді, немотивовані спалахи гніву, плачу. Сон порушений, найчастіше спортсмен погано засинає, протягом ночі прокидається від неприємних, інколи загрозливих сновидінь. Після сну почуває себе не бадьорим, а стомленим. При цьому зазвичай знижуються загальна працездатність і відповідно погіршуються результати на змаганнях.

Гіпостенічна форма характеризується загальною млявістю, пригніченим настроєм, сонливістю вдень і водночас порушенням сну вночі. Спортсмен скаржиться на загальну слабкість, млявість, відсутність бажання тренуватися.

З боку внутрішніх органів при неврастенії можуть з’являтися ознаки гастриту, дискінезії жовчних шляхів, спастичні або атонічні запори, неприємні відчуття в ділянці серця, коливання артеріального тиску, тахікардія. У деяких випадках — головний біль та запаморочення.

При неврозі нав’язливих станів у практично здорової людини (спортсмена) з’являються ті чи інші страхи (фобії). Найчастіше це страх програшу на змаганнях, страх фальстарту, страх захворіти до чи безпосередньо під час змагань. Важливе місце посідають страх захворювань серця (кардіофобія) або страх раптової смерті. Останній підтримується тим, що раптові смерті, особливо під час змагань, в останні роки стали частішими, що можна пов’язувати з наднавантаженнями при тренуваннях та змаганнях. Питання раптової смерті й досі залишається далеким від розв’язання, отже, такою тяжкою залишається і профілактика.

Окрім розумної фармакологічної терапії, доцільним є призначення психотерапії та рефлексотерапії: точкового масажу, голкотерапії, прогрівання акупунктурних точок: C-3, 5, 7; MC-6, 8; RP-6; T(VG)-101, 20,14, 4; VB-20, 21; E-36; GT-4; V-14, 15, 43, 71; у ділянці вушної раковини: точки 12, 13, 22, 28, 34, 55, 78, 87, 88, 100.

Захворювання периферичної нервової системи, хребта та суглобів є найбільш поширеними серед спортсменів. найчастіше ці захворювання спостерігаються в тих видах спорту, у яких застосовуються вправи з обтяжуванням (штанга, гантелі), а також у спортсменів, вправи яких пов’язані з постійними макро- та мікротравмами: у борців, легкоатлетів, акробатів, гімнастів, велосипедистів, футболістів, гірськолижників, тенісистів та ін.

Ці захворювання можуть бути пов’язані з перенесеними інфекційними захворюваннями, гострими і хронічними — хронічною інфекцією, із млявим перебігом, із відповідною автосенсибілізацією. Це стосується передусім захворювань суглобів, однак захворювання корінців спинномозкових нервів може мати таке ж саме походження. Тому лікарі, які працюють із спортсменами, повинні в подібних випадках проводити відповідне обстеження хворих і застосовувати необхідну терапію.

Однак у патології хребта у спортсменів першочергове значення має деформуючий спондильоз, спондилоартроз, остеохондроз міжхребцевих дисків.

Велике значення при цій патології має больовий синдром. Незалежно від того як називають цю патологію (радикуліт, ішіорадикуліт чи корінцеві прояви остеохондрозу хребта) клініка залишається однаковою: біль із частою іррадіацією по задній поверхні стегна, інколи біль іррадіює тільки в сідничну ділянку.

Біль може також іррадіювати в пахову ділянку, ділянку мошонки. При цьому у хворого з’являється відчуття оніміння в нозі, «повзання мурах» і, що надзвичайно важливо в спортивній медицині, зниження сили. Ці симптоми можуть виникати раптово під час тренувань, після забою, при тривалому вимушеному положенні тіла, при переохолодженні.

При призначенні лікування треба повною мірою враховувати етіологію й патогенез патології, що виникла. Для ліквідації гострого больового синдрому, як і для подальшого лікування, із метою надійнішої реабілітації необхідно проводити все можливе фармакологічне лікування, у тому числі й лікувальні блокади. Велике значення має своєчасна мануальна терапія (при необхідності). Дуже обережно треба підходити до призначення при гострому больовому синдромі масажу, щоб не посилити набряк корінців спинномозкових нервів. Однак після ліквідації гострого больового синдрому масаж, особливо точковий та лінійний, є доцільним.

Рефлексотерапія, особливо голкотерапія із введенням анальгетичних засобів (або без них) у точки акупунктури в поєднанні з точковим масажем із застосуванням анальгезуючих комбінованих мазей з «проникаючим» ефектом, а також обережне дозоване прогрівання акупунктурних точок, є доцільним доповненням у гострому, підгострому періодах та в стадії реабілітації при больовому синдромі, пов’язаному не тільки з поперековим остеохондрозом хребта, але й шийним та грудним. Це переважно акупунктурні точки меридіанів V 10-62, а при необхідності й 65, 67; меридіана T(VG) 4-16; меридіана VB-20, 21, 30-40; IG-3, 4, 8, 14, 15; TR-5, 9, 12, 13, 14, 15; GI-4, 5, 10, 11, 15; позамеридіанні точки РС-29, 30, 32, 57, 60, 62, 71, 72, 75, 76, 81, 103, 108, 109, 115, 117, 123; «нові точки» PN-68, 73, 79, 88, 103, 109 та ін. При цьому ми, звичайно, враховуємо східне правило про те, що біль — це янський синдром і головними меридіанами при цьому є GI, TR і VB.

При больовому синдромі широко застосовуються акупунктурні точки вушної раковини: 13, 22, 28, 29, 34, 55, 82, 54, 64, 65, 66, 83, 104, 121.

При лікуванні захворювань суглобів також необхідно враховувати етіологію та патогенез. А з огляду на останнє точно визначати (що має особливе значення у спортсменів!) показання до оперативного лікування. Консервативне лікування необхідно поєднувати з фармакологічною багатоплановою терапією, у тому числі й уведення в середину суглобів лікарських препаратів, масаж із застосуванням різноманітних протизапальних та протибольових мазей і гелів із проникаючим ефектом. Рефлексотерапія може застосовуватися в гострому, підгострому періодах та в стадії реабілітації. При цьому в основному використовують точки, що часто є точками загальної дії. Так, при захворюваннях плечового суглоба використовують для рефлексотерапії (голкотерапії, точкового масажу, прогрівання полиновими сигаретами та конусами) точки GI-15, 16; IG-9, 10, 11; TR-13, 14; VB-21; PC-127; PN-72, 73, 74. При лікуванні ліктьового суглоба рефлексотерапія здійснюється в точках IG-81; GI-11; TR-10; РС-124; PN-66.

При рефлексотерапії захворювань променевозап’ясткового суглоба і дрібних суглобів кисті використовують акупунктурні точки: GI-2, 3, 4, 5; IG-3, 4, 5; TR-3, 4, 5; Р-9, 10; С-5, 6, 7; МС-6, 7, 8; РС-86 (5) 107, 108, 109, 111; у ділянці вушної раковини стимулюють точки: 13, 22, 55, 62-67.

При лікуванні захворювань суглобів нижніх кінцівок також широко використовуються немедикаментозні методи лікування, але тільки в поєднанні з лікарськими препаратами, що також інколи вводять у порожнину суглобів. Широко застосовують масаж і рефлексотерапію — голкотерапію (використання східного методу постановки банки на голку для посилення ефекту). Це стосується не тільки плечового суглоба, але й колінного, і тазостегнового.

При захворюванні тазостегнового суглоба використовують такі акупунктурні точки: VB-30, 31; E-31; V-36, 54; PC-83, 84; у ділянці вушної раковини: точки50, 55, 13, 22.

При захворюванні колінного суглоба використовують такі точки: VB-34; RP-9; E-35, 36; V-40; PC-145, 154; у ділянці вушної раковини: 49, 55, 13, 22.

При захворюванні гомілковостопного суглоба та дрібних суглобів стопи впливу підлягають акупунктурні точки: V-41, 60, 61, 62; VB-41; R-1, 3; RP-4; PC-141, 130, 134; у ділянці вушної раковини: точки 46, 47, 48, 13, 22.

Ефективне поєднання точкового масажу, голкотерапії, прогрівання акупунктурних точок полиновими сигаретами або конусами.

Особливу увагу при лікуванні захворювань хребта й суглобів необхідно приділяти грамотній і дозованій лікувальній гімнастиці, що може й повинна застосовуватися в гострому, підгострому періодах і довгостроково в період реабілітації, причому в цей період вона посідає провідне місце.