Журнал «Здоровье ребенка» 5(14) 2008

Щоб бути хорошим лікарем, треба передусім бути доброю людиною, мати серце, сповнене справжньої чуйності і душевної щирості... до страждань чужої дитини ставитись як до страждань власної.

В.М. Сідельников

Віктор Михайлович Сідельников народився 15 жовтня 1928 року в сім'ї робітників у місті Харкові. Ще з дитинства у Віктора Михайловича виявився великий потяг до знань та всього нового. Багато лиха і труднощів, що випали на його долю у дитинстві та юності, зробили його міцною, працелюбною та цілеспрямованою людиною. Після Великої Вітчизняної війни та демобілізації з лав Радянської Армії він за два роки закінчив останні три класи середньої школи і в 1949 році вступив на педіатричний факультет Київського медичного інституту, з яким було пов'язане його життя упродовж 50 років.

Він казав: «Зараз я так люблю свою професію, що, гадаю, інший вибір, мабуть, не зробив би мене щасливим». У виборі професії, можливо, зіграв роль вплив мами Віктора Михайловича — Катерини Микитівни, яка, знаючи про його широкі інтереси та потяг буквально чи не до всіх професій, радила: «Йди, синку, у медичний. Станеш гарним лікарем — завжди матимеш любов і шану від людей».

Закінчивши з відзнакою педіатричний факультет Київського медичного інституту в 1955 році, Віктор Михайлович вступив до аспірантури на кафедру педіатрії стоматологічного та санітарно-гігієнічного факультету, якою керувала того часу професор Е.Г. Городецька. Його перші наукові пошуки присвячені дослідженню білкового спектра плазми крові та мукополісахаридів у здорових, хворих на ревматизм та хронічний тонзиліт дітей, визначенню активності ревматичного процесу та функції надниркових залоз у даних групах дітей, а також розробці методики лікування глюкокортикоїдами хворих на ревматизм. Любов до дитячої кардіоревматології, якій він присвятив перші кроки в науці, наш Учитель зберіг на все життя.

Активна життєва позиція та жадоба нових знань разом із цілеспрямованістю та послідовністю в роботі забезпечили швидке закінчення навчання в аспірантурі. У 1958 році він захистив кандидатську дисертацію «Белковый спектр плазмы крови в клинике ревматизма у детей» і був обраний асистентом кафедри педіатрії стоматологічного та санітарно-гігієнічного факультету Київського медичного інституту.

У 1959 році В.М. Сідельников почав працювати асистентом кафедри факультетської педіатрії Київського медичного інституту, і наступні десять років його науково-педагогічної і лікувально-консультативної роботи були пов'язані з цією кафедрою. Уже через чотири роки — 20 листопада 1963 року — Вища атестаційна комісія затвердила В.М. Сідельникова в ученому званні доцента.

Упродовж десяти років Віктор Михайлович працює над докторською дисертацією, що була присвячена клініко-гемодинамічним особливостям уроджених пороків серця в дітей. Саме йому належить першість у розгляді цієї надзвичайно важливої проблеми дитячої кардіології в Україні. Він уперше надав державної ваги проблемі допомоги дітям з уродженими пороками серця. Віктор Михайлович розробляє нові методи діагностики, диференціальної діагностики та лікування уроджених пороків серця.

Він був новатором у запровадженні нових діагностичних методів (полікардіографія, метод розведення барвника) для ранньої діагностики та диференціальної діагностики різновидів уроджених пороків серця. У 1969 році за редакцією професора І.М. Руднєва, професора П.С. Мощича і В.М. Сідельникова в Україні вийшла перша книга з дитячої кардіології «Практична кардіологія дитячого віку».

В.М. Сідельниковим уперше в країні був описаний новий різновид дефекту міжшлуночкової перегородки в дітей — мінімальний дефект міжшлуночкової перегородки та були запропоновані критерії його діагностики. Він приділив значну увагу диференціальній діагностиці функціонального та органічного систолічних шумів у дітей, що має велике значення в педіатричній практиці.

Віктором Михайловичем також була розроблена нова концепція призначення серцевих глікозидів дітям з уродженими пороками серця, перебіг яких ускладнився розвитком серцево-судинної недостатності. Призначення серцевих глікозидів дітям із раннього віку, що вперше в країні почав робити Віктор Михайлович, дозволяло хворим уникнути декомпенсації серцевої діяльності й дожити до віку, коли можливо було оперативним шляхом усунути уроджений порок серця.

Докторська дисертація «Диагностика некоторых врожденных пороков сердца у детей и оценка нарушений гемодинамики по косвенным показателям» була успішно захищена. 12 вересня 1969 року Вища атестаційна комісія затвердила рішення спеціалізованої ради та присудила В.М. Сідельникову науковий ступінь доктора медичних наук.

У липні 1971 року йому було присвоєне вчене звання професора кафедри госпітальної педіатрії, яку він очолив у січні того ж року. Наступні 26 років до останнього дня життя лікувальна, наукова та педагогічна діяльність Віктора Михайловича була пов'язана з кафедрою госпітальної педіатрії Київського медичного інституту, а зараз кафедрою педіатрії № 2 та медичної генетики Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця.

Це була одна з основних педіатричних кафедр інституту й країни, її свого часу очолювали такі видатні українські педіатри, як Л.Й. Фінкельштейн, О.М. Хохол, В.Я. Зельдич, І.М. Руднєв. Віктор Михайлович зберіг традиції колективу і заклав нові наукові напрямки роботи кафедри: дитяча кардіоревматологія, алергологія, екологічна педіатрія, неонатологія, гастроентерологія та інтенсивна терапія в педіатрії.

Важко навіть оцінити те, що зробив Віктор Михайлович для практичної охорони здоров'я. У 1975 році його стараннями відкривається велика багатопрофільна дитяча клініка на Лівому березі, ідею створення якої давно виношував Віктор Михайлович. І саме Віктору Михайловичу Сідельникову, тоді провідному фахівцю в галузі педіатрії, головному дитячому кардіоревматологу МОЗ УРСР, доручили очолити цей великий лікувальний комплекс. У дитячій клінічній лікарні № 2 м. Києва, яку можна назвати дитиною Віктора Михайловича, ним уперше в Києві були відкриті спеціалізовані відділення інтенсивної терапії, дитячої алергології та кардіології. Нині Київська міська дитяча клінічна лікарня № 2 залишається одним із передових і кращих лікувально-профілактичних закладів вітчизняної охорони здоров'я. Свого часу в лікарні вперше в країні була заснована школа для хворих дітей із метою продовження їх навчання та виховання навіть в умовах стаціонару.

Під керівництвом В.М. Сідельникова проводились активні дослідження стану міокарда та центральної гемодинаміки при ревматизмі (Л.В. Терещенко, Г.В. Шафаренко). Була проведена клініко-експериментальна оцінка дії бета-блокатора тразикору на обмін багатих енергією фосфорних сполучень у м'язі серця на ранніх етапах постнатального онтогенезу, що дозволило застосувати даний препарат при порушеннях серцевого ритму в дітей найбільш раннього віку та розробити методику визначення дозування тразикору в педіатрії (С.С. Казак).

В.М. Сідельниковим разом із його учнями А.Я. Кузьменко, С.П. Кривопустовим, О.П. Волосовцем розроблено новий метод диференціальної діагностики органічних та функціональних порушень серцевого ритму в дітей за допомогою ультразвукової доплеркардіографії безперервного випромінювання. Розроблені патогенетично спрямовані схеми медикаментозного та немедикаментозного лікування порушень серцевого ритму. Визначені відносні й абсолютні показання для призначення протиаритмічних препаратів. Апробовані та впроваджені в практику дитячої кардіоревматології схеми лікування протиаритмічними препаратами складних порушень серцевого ритму та екстрасистолії (А.Я. Кузьменко, А.О. Чащева). У клінічну практику була впроваджена нова методика лікування аритмій серця в дітей за допомогою мінімальних доз серцевих глікозидів у поєднанні з антиаритмічними засобами (С.П. Кривопустов).

Упродовж усього періоду наукової діяльності В.М. Сідельников значну увагу приділяв питанням діагностики та лікування серцево-судинної недостатності. Ним розроблено нові терапевтичні підходи до лікування гострої та хронічної серцевої недостатності в дитячому віці, критерії діагностики за допомогою ультразвукових методів діастолічної серцевої недостатності, що випереджає систолічну недостатність. Запропоновані нові методичні підходи до лікування діастолічної серцевої недостатності за допомогою антагоністів кальцію (О.П. Волосовець).

У вивченні питань ранньої діагностики та терапевтичної корекції набутих захворювань серцевого м'яза — ревматичних та неревматичних кардитів, кардіодистрофій та кардіопатій були розроблені нові інформативні методи діагностування цих станів у дітей із використанням комплексу інструментальних досліджень та ензимної «біопсії» міокарда (С.С. Казак, А.Я. Кузьменко, Л.І. Голопихо, Н.М. Манько). Метод визначення швидких та повільних ацетиляторів у хворих на ревматизм та ревматоїдний артрит дозволив індивідуалізувати патогенетичну терапію цих станів у дітей. Результати цих досліджень знайшли широке відображення в публікаціях за кордоном.

В.М. Сідельниковим розроблені нові терапевтичні комплекси із застосуванням серцевих глікозидів та кардіопротекторів для лікування різних вариантів набутих захворювань серцевого м'яза в дітей, що дозволило скоротити час перебування хворих дітей у стаціонарі та зменшити ймовірність хронізації цих захворювань із виходом до кардіодистрофії та кардіосклерозу (Є.М. Афанасьєв, В.Ф. Люткевич).

Розроблена методика використання кардіометаболітів (сольової суміші, фосфадену, рибоксину, мілдронату) при лікуванні набутих уражень міокарда в дітей (С.С. Казак, О.П. Волосовець, С.П. Кривопустов). Застосування в комплексі терапії набутих захворювань серцевого м'яза вітаміну Е значно покращувало відновлювання функціональної активності міокарда в дітей, хворих на ревматизм та неревматичний міокардит (Н.В. Баликіна).

В.М. Сідельников є співавтором нового протизапального препарату піримідант, що знайшов широке застосування в клінічній практиці й був запатентований у провідних країнах світу: США, Канаді, Швеції, Франції, Швейцарії та Великобританії. Було також обгрунтовано застосування в лікуванні дітей, хворих на ревматизм та неревматичний кардит, препарату пармідин, який нормалізує стан мікроциркуляції та гемокоагуляції (А.Я. Кузьменко).

Уперше були розроблені діагностичні схеми та терапевтичні комплекси із застосуванням ударних доз глюкокортикоїдів для лікування алергічного субсепсису Вісслера — Фанконі. Під керівництвом В.М. Сідельникова вивчений стан системи згортання крові та протизгортальної системи крові при набутих захворюваннях серця в дітей. Науково обгрунтовано необхідність використання «малих» гіпокоагулянтів у терапії міокардитів у дітей.

Результати багаторічних досліджень у галузі кардіології відображені в трьох виданнях підручника «Дитячі хвороби» (К.: Вища школа, 1973, 1975, 1984), у численних монографіях: «Практична кардіологія дитячого віку» (К.: Здоров'я, 1969), «Невідкладна допомога в педіатрії» (К.: Здоров'я, 1975), «Патологічні синдроми в педіатрії» (К.: Здоров'я, 1977), «Фармакотерапія у педіатрії» (К.: Здоров'я, 1980), «Невідкладні стани в педіатрії» (К.: Здоров'я, 1983), «Кардіологія дитячого віку» (К.: Здоров'я, 1986), «Енциклопедія матері та дитини» (К.: Здоров'я, 1992) тощо.

У 70–80-х роках пріоритетом наукового та практичного напрямку досліджень В.М. Сідельникова стає невідкладна допомога дітям. За його ініціативою в дитячій клінічній лікарні № 2 відкривається відділення анестезіології, реанімації та інтенсивної терапії, що на той час було другим у місті Києві. У цій роботі Віктору Михайловичу багато допомагали А.Є. Депутат та Ю.Д. Дрикер. У роботах, що присвячені організації та наданню невідкладної допомоги в умовах дитячого стаціонару, В.М. Сідельников розробив нові принципи посиндромного лікування критичних станів у дитячому віці з детальним обгрунтуванням патофізіологічних механізмів невідкладних станів у дітей. Значний досвід клініциста був викладений ним у монографії «Невідкладна допомога дітям» (К.: Здоров'я, 1974), що витримала два перевидання та стала настільною для педіатрів на теренах СРСР.

Багато наукових праць В.М. Сідельникова було присвячено питанням дитячої пульмонології та алергології. Цей напрямок активно розроблявся фахівцями кафедри: О.І. Ласицею, Т.В. Пашун, Л.О. Безруковим, В.Г. Мігалем, В.Г. Боряковським, Л.Р. Помиткіною, М.М. Срєбним, О.Л. Дзюбою, Н.М. Царьовою, М.П. Прохоровою, О.М. Руднєвим, В.М. Пархоменко, В.Є. Хоменко, О.В. Рибаковою. У дослідженнях із гострої пневмонії велика увага приділялася розробці лікування основних патологічних синдромів, що супроводжують пневмонії. Було подано широке клініко-біохімічне обгрунтування показань та протипоказань глюкокортикоїдної терапії і застосування серцевих глікозидів при токсичній пневмонії та деяких токсико-алергічних захворюваннях у дітей.

Професором В.М. Сідельниковим розроблено та застосовано у клінічній практиці новий протизапальний препарат мефенамінe натрієва сіль та піримідант (М.А. Мохорт, М.М. Срєбний). Застосування цих препаратів у комплексі лікувальних заходів дозволило значно скоротити курс лікування антибіотиками. Роботи з етапного лікування й реабілітації хворих на гострі та хронічні бронхолегеневі захворювання в період загострення та ремісії характеризувалися сучасним підходом до диференціальної діагностики та вибору лікування (О.Л. Дзюба, В.І. Пасечник, Л.А. Победимська).

В.М. Сідельников був новатором у розвитку алергологічної служби в Україні. Під його керівництвом уперше в Києві були створені міське алергологічне відділення, міський алергологічний центр. Він першим у країні приділив значну увагу діагностиці та розробці системних алгоритмів лікування й профілактики астматичного бронхіту та бронхіальної астми в дітей (О.І. Ласиця, Л.О. Безруков, В.Г. Мігаль, Т.В. Пашун, Л.Р. Помиткіна, М.Т. Макуха). До того ж уперше в Україні було зроблено акцент на немедикаментозних методах лікування, у зв'язку з чим була значно збільшена кількість підрозділів фізіотерапевтичного відділення, що стало одним із найкращих у місті (М.Л. Лінкова).

За його ініціативи в клініці було створено камеру мікроклімату соляних шахт (КМСШ) з аерозолем натрію хлориду та негативними аероіонами. За допомогою КМСШ був розроблений та впроваджений у широку клінічну практику метод визначення швидких та повільних ацетиляторів при бронхіальній астмі в дітей, що дозволив індивідуалізувати лікування цього захворювання. Доведено позитивний вплив даного методу на вільнорадикальні процеси та гіперчутливість бронхів, на стан сурфактантної системи та на порушення обміну фосфоліпідів у дітей із рецидивуючими бронхітами та бронхіальною астмою. Ці дослідження стали основою двох винаходів (М.П. Прохорова, В.Є. Хоменко, О.В. Рибакова).

Новий метод впливу на стан гіперреактивності бронхіального дерева високодисперсним аерозолем натрію хлориду дозволив значно зменшити кількість рецидивів бронхіальної астми в дітей, поліпшив результати традиційної хіміотерапії. Даний метод знаходить широке застосування в комплексному лікуванні інших алергічних захворювань, таких як нейродерміт та дитяча екзема (М.П. Прохорова, Л.П. Арабська, Я.В. Соколова).

Широке висвітлення знайшли також питання застосування лікарських засобів при бронхіальній астмі у дітей. В.М. Сідельников уперше запропонував включити до терапії алергічних уражень бронхіального дерева імуномодулятор — левамізол, що дозволило зменшити тривалість перебування хворих на стаціонарному етапі лікування та поглибило ступінь ремісії. Вивчено також вплив на бронхіальне дерево бекломету, інталу та преднізолону (О.М. Руднєв); уперше був використаний імуномодулятор (декарис) при лікуванні бронхіальної астми (О.І. Ласиця, Є.М. Афанасьєв, Л.Р. Помиткіна); застосований порошковий інтал для дітей віком до одного року в ультразвукових інгаляціях, тому що інших методів доставки кромонів у бронхи не було. В.М. Сідельников розробив та запровадив новий метод лікування дитячої екземи та нейродерміту в дітей, що був захищений патентом («мазь Сідельникова»).

Було вивчено стан гемостазу та мікроциркуляції в дітей із бронхіальною астмою та використання гепарину в інгаляціях у періоді приступу бронхіальної астми (Н.М. Царьова). Уперше були визначені критерії неімунної форми бронхіальної астми — астми напруження, вивчена фізична працездатність дітей із бронхіальною астмою та розроблені рухові режими ЛФК і критерії переходу з одного режиму на інший. Розроблені також критерії реабілітації дітей першого року життя з обструктивним бронхітом, пневмонією з обструктивним синдромом (М.П. Прохорова).

Віктор Михайлович є новатором у розробці нових методів надання невідкладної допомоги дітям з астматичним статусом. Розроблені ним терапевтичні підходи до лікування цього загрозливого для здоров'я та життя дитини прояву бронхіальної астми знайшли відображення в монографіях: «Неотложная помощь в педиатрии» (К.: Здоров'я, 1974), «Патологічні синдроми у педіатрії» (К.: Здоров'я, 1980), «Фармакотерапія у педіатрії» (К.: Здоров'я, 1980), «Невідкладні стани у педіатрії» (К.: Здоров'я, 1983), «Практична алергологія дитячого віку» (К.: Здоров'я, 1985).

Узагальнений досвід лікування екземи, нейродермітів та алергічних станів у дітей викладено в монографії «Діатези у дітей» (К.: Здоров'я, 1990). В.М. Сідельниковим написані розділи, присвячені лікуванню та діагностиці алергічних захворювань у дітей, у трьох виданнях підручника «Дитячі хвороби» (К.: Вища школа, 1973, 1975, 1984), 7 методичних рекомендаціях та 9 інформаційних листах. Результати досліджень у галузі алергології були представлені в доповідях на всесвітніх конгресах у Польщі, Німеччині та Чехословаччині.

Однією з головних проблем педіатрії була висока смертність новонароджених, особливо в ранньому неонатальному періоді. Віктор Михайлович завжди думав про шляхи зниження неонатальної смертності, саме тому в дитячій клінічній лікарні № 2 уперше в Києві відкрилося спеціалізоване відділення патології новонароджених, куди госпіталізували дітей, які захворіли вдома після виписки з пологового будинку.

Співробітники кафедри консультували тяжких хворих і проводили науковий аналіз захворювань новонароджених (М.О. Макаренко, В.І. Дашковська, В.Г. Мігаль, Г.В. Громадська). Головною причиною смерті недоношених новонароджених у ранньому неонатальному періоді були пневмопатії, пов'язані з дефіцитом сурфактанту. На початку 80-х років уперше в Україні співробітником кафедри В.Г. Мігалем на базі пологового будинку № 3 м. Києва з метою стимуляції сурфактантної системи був застосований при лікуванні пневмопатій глюкокортикоїд беклометазону дипропіонат.

У середині 80-х років групою українських учених, фізіологів та біохіміків на основі фосфатидилхоліну жовтка курячого яйця був створений новий препарат ліпін, який при інгаляційному введенні не тільки міг бути замісником сурфактанту, але й забезпечував системну антигіпоксичну дію шляхом захисту клітинних мембран. Під керівництвом Віктора Михайловича були проведені дослідження з упровадження ліпіну в неонатологічну практику. Це дозволило покращити показники клінічної адаптації новонароджених дітей із проявами гіпоксії, зменшити прояви дихальної недостатності при синдромі дихальних порушень (О.Ф. Черній).

Понад 10 років В.М. Сідельниковим активно розроблялись актуальні питання дитячої гастроентерології. Під керівництвом Віктора Михайловича ці дослідження проводили О.С. Костін, О.М. Руднєв, Ж.О. Афанасьєва, Ю.В. Каруліна. У 1986 році на базі дитячої клінічної лікарні № 2 відкритий ендоскопічний кабінет, що був на той час другим у місті Києві. У 1993 році були впроваджені методики обстеження дітей на хелікобактеріоз, а пізніше — методика гістологічного обстеження біоптатів слизової оболонки шлунка та дванадцятипалої кишки, мікроскопія біоптатів шлунково-кишкового тракту та методика бактеріологічного обстеження верхнього відділу шлунково-кишкового тракту в дітей (О.М. Руднєв, Ю.В. Каруліна).

Треба сказати, що Віктор Михайлович був першим майже в усьому. Ще у 80-х роках ХХ сторіччя, коли з'явилася можливість почати впровадження ультразвукових методів у практику педіатрії, він став активно сприяти цьому (О.П. Волосовець, С.П. Кривопустов). Робота розпочиналася на найпростіших приладах із використанням М-режиму ехокардіографії («Узкар»), потім В-режиму (ЕКС-02), доплерехокардіографії за методикою Шатихіна, а вже потім були сучасні апарати фірм Shimadzu, Hitachi, Aloka, Hewllet Packard.

Віктор Михайлович добре розумів, яку цінну інформацію несуть ці, тоді новітні й мало знайомі практичним лікарям, методи неінвазивної діагностики. Головне, на чому акцентував увагу Віктор Михайлович як блискучий клініцист, що цінував сучасні методи інструментальної діагностики, — це необхідність постійної клініко-ехографічної паралелі, пріоритет клініки над інструментальною діагностикою, принцип «лікар — хворий», а не «лікар — машина». Це мало велике виховне значення у формуванні клінічного мислення в усіх тих, кому пощастило бувати на його обходах, консультаціях.

У полі зору В.М. Сідельникова були проблеми дитячої ендокринології. На кафедрі виконувався цикл робіт, присвячених дослідженню імунітету в дітей з ендокринною патологією та розробці шляхів їх лікування (І.М. Криворук, Г.В. Шафаренко).

У 80-х роках минулого сторіччя захищаються перші докторанти Віктора Михайловича — М.О. Макаренко, О.І. Ласиця, С.С. Казак, М.М. Пєший. 1986 рік був доленосним для Віктора Михайловича Сідельникова. Його обрано членом-кореспондентом АМН СРСР, також йому присвоєно почесне звання «Заслужений діяч науки та техніки України». Тоді ж виходить фундаментальне керівництво з дитячої кардіології, редакторами якого були Петро Степанович Мощич, Віктор Михайлович Сідельников та Данило Юліанович Кривченя. То був рік слави Віктора Михайловича, але це також був гіркий рік Чорнобильської трагедії.

Коли спалахнуло лиховісне полум'я Чорнобиля, Віктор Михайлович Сідельников був одним із перших учених-медиків, які виїхали на допомогу дітям, потерпілим від аварії. Він не рахував отриманих рентгенів і часу, віддаючи всього себе для захисту дітей — майбутнього нашої країни. І хто знає, чи не оті дози радіації, що тоді ніхто не рахував, забрали потім стільки його здоров'я.

Будучи очевидцем тих трагічних подій, який безпосередньо брав участь у евакуації дитячого населення із забруднених територій Київської області, професор В.М. Сідельников з 1987 року почав наукове дослідження стану здоров'я дітей, які постраждали від аварії, і відкрив новий напрям роботи в клініці — розробку проблем екологічної педіатрії.

Завдяки ініціативі керівництва Верховної Ради України та старанням В.М. Сідельникова і професорів В.Д. Чеботарьової, В.Г. Майданника, А.О. Андрущук та О.В. Тяжкої в Україну надійшла велика гуманітарна допомога від Баварського Червоного Хреста, що дозволила оснастити київські дитячі клініки найбільш передовим діагностичним та лікувальним обладнанням для обстеження дітей, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Слід зазначити, що коло інтересів Віктора Михайловича було надзвичайно широким. Він завжди активно включався в громадське життя. У 70-х роках В.М. Сідельников багато й плідно працював в інституті на посадах декана педіатричного факультету, проректора з наукової роботи (1972–1978 рр.). Він був заступником голови Республіканського наукового товариства дитячих лікарів УРСР, членом редакційної ради журналу «Педіатрія», членом навчально-методичної сесії з педіатрії при УНЗ МОЗ УРСР, головою спеціалізованої ради з педіатрії, алергології та імунології при Київському медичному інституті, членом центральної методичної комісії з викладання педіатрії при Головному управлінні навчальних закладів МОЗ УРСР.

У 1982 році Віктор Михайлович очолив єдиний на той час в Україні журнал «Педіатрія, акушерство та гінекологія», головним редактором якого він був понад десять років. Саме завдяки авторитету В.М. Cідельникова журнал був збережений для держави, незважаючи на найважчі часи економічної скрути перших років незалежності нашої країни.

Віктора Михайловича активно залучали до роботи в Міністерстві охорони здоров'я, де він працював на посадах головного педіатра МОЗ УРСР (1972–1974 рр.), а потім головного дитячого кардіоревматолога МОЗ УРСР (1975–1997 рр.). Упродовж двох десятиріч В.М. Сідельников працював заступником голови Товариства дитячих лікарів України, брав активну участь у з'їздах педіатрів України та СРСР, а також у міжнародних форумах.

У 1962 році він був у Чехословаччині для обміну досвідом із лікування та профілактики ревматизму в дітей. У 1976 році був делегатом Всесвітнього конгресу дитячих лікарів, що проходив у Індії, на якому виступав із доповіддю з питань дитячої кардіоревматології. У 1979 році виступав на симпозіумі в Німецькій Демократичній Республіці, що був присвячений вихованню здорової дитини, а в 1982 році — з доповіддю на симпозіумі, присвяченому неонатології, що проводили МОЗ УРСР та МОЗ Федеративної Республіки Німеччини. У 1984 році виступав на симпозіумі у Фінляндії, присвяченому діагностиці, лікуванню та профілактиці алергічних захворювань у дітей. У 1990 році В.М. Сідельников стає членом Національної комісії з радіаційного захисту населення України.

У 1992 році Віктор Михайлович одним із перших українських педіатрів відкрив нову сторінку міжнародного співробітництва дитячих лікарів нашої молодої незалежної країни. Разом із групою провідних науковців під керівництвом заступника міністра охорони здоров'я Н.Г. Гойди він у складі однієї з перших українських делегацій медиків відвідав США, протягом 10 років у лікарні та університеті тривала плідна співпраця з лікарями й науковцями Дитячого госпіталю м. Філадельфія та Пенсильванським університетом. Віктор Михайлович став науковим керівником українсько-американської програми з проблем перинатології та неонатології.

З огляду на необхідність зосередження уваги педіатрів на перших днях життя новонародженого з ініціативи професора В.М. Сідельникова на кафедрі госпітальної педіатрії у 1989 році був створений курс неонатології, який очолив професор А.С. Лявинець. До складу курсу увійшли досвідчені фахівці педіатри та неонатологи — асистенти І.О. Логінова, Л.М. Гелескул, О.Ф. Черній, С.М. Гнатюк. На початку 90-х років на кафедрі також був створений курс медичної генетики, на якому студентам усіх факультетів Національного медичного університету ведеться викладання основ медичної генетики та її застосування у клінічній практиці. Кафедра, яку очолював В.М. Сідельников, визнана МОЗ України як опорна серед педіатричних кафедр вищих навчальних закладів III–IV рівнів акредитації.

У 1992 році В.М. Сідельников був обраний членом-кореспондентом Національної академії наук України, а в 1993 році — членом-кореспондентом АМН України. У перші роки незалежності України колективом Національного медичного університету В.М. Сідельников був висунутий у депутати Верховної Ради, але він зняв свою кандидатуру.

У 90-х роках, після створення В.М. Сідельниковим власної наукової школи, у нього з'являється думка про формування великого авторського колективу з написання першого україномовного фундаментального підручника «Дитячі хвороби». Він дуже поспішав завершити цю працю, наче відчуваючи наближення хвороби, яка знівечила йому останні роки життя. У кінці 1994 року великий двотомний підручник був зданий до видавництва, але настали часи економічних негараздів, і лише в 1999 році, доопрацьований, він завдяки професору В.В. Бережному та учням В.М. Сідельникова побачив світ.

Віктором Михайловичем створена велика українська школа дитячих кардіоревматологів та алергологів, перші в Україні дитячі діагностичні центри й одна з найбільших дитячих клінік України. Його підручники та книжки були, є і будуть настільними для багатьох поколінь дитячих лікарів. Він автор понад 300 наукових праць, 15 монографій, 16 винаходів. Віктор Михайлович підготував яскраву плеяду вчених-педіатрів: 8 докторів медичних наук та 23 кандидати медичних наук. Його учні очолюють кафедри педіатрії вищих навчальних медичних закладів ІV рівня акредитації МОЗ України.

Багаторічна натхненна та плідна діяльність Віктора Михайловича була відзначена Батьківщиною. Він нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, чотирма медалями, знаком «Відмінник охорони здоров'я», Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР. Щорічно на конференції пам'яті В.М. Сідельникова збираються усі завідувачі педіатричних кафедр України, численні лікарі-педіатри з різних міст України.

Коли згадуєш про Вчителя, стискається серце й перехоплює дихання, так важко говорити про нього в минулому часі. Частина його душі в серці кожного з нас. На нього ми рівняємось у своїх вчинках і діяннях. Пам'ятаючи його настанови, ми йдемо життєвим шляхом, виховуємо дітей та учнів. Він із нами в наукових пошуках, роботі в клініці, роздумах та відчуттях.

Говорять, що коли душа людини відходить від нас, на небі спалахує ще одна зірка. Десь там у Всесвіті горить і зоря професора Віктора Михайловича Сідельникова, що освітлює шляхи майбутніх лікарів і зігріває вічним теплом наші душі та серця...