Международный неврологический журнал 5(21) 2008

За даними Комісії міжнародної ліги боротьби з епілепсією (ILAE), кожен 20-й житель планети один раз у житті зазнає напад судом. У Європейських країнах на 1 мільйон населення 10 тисяч страждають від епілепсії. Щорічно реєструються 20 тисяч пароксизмів, що виникли вперше, 20 тисяч фебрильних судом, 5 тисяч епілепсій.

Аналіз даних державної статистичної звітності свідчить про достатньо високі показники поширеності захворюваності та інвалідності з приводу епілепсій. Кількість дітей, які мали один напад, становить 5–7 %. Показники поширеності епілепсій в Україні з 1999 до 2006 року збільшились з 1,8 до 2,7 на 1000 дітей.

Аналіз захворюваності на епілепсії в Херсонській області за період з 1980 по 2006 рік свідчить про прогресивне зростання цієї патології. Захворюваність зросла майже в 6 разів (на 1000 дітей 0,14 — у 1980; 0,88 — у 2006), поширеність майже в 7 разів (0,57 — у 1980; 3,81 — у 2006). При цьому показник народжуваності зберігається на рівні 1995–1996 років, а природний приріст залишається від'ємним (–5,7). У майбутньому можна очікувати зростання епілепсій у дітей. Сьогодні кожна 5-та новонароджена дитина в області має порушення здоров'я, насамперед це розлади нервової системи. Зберігається стійка тенденція до збільшення поширеності уроджених вад, у тому числі нервової системи. Більше ніж за 15 років в області поширеність вад розвитку зросла в 3,5 раза, а захворюваність — у 4 рази (рис. 1).

Епілепсії та епілептичні синдроми реєструються в області у 6 разів частіше, ніж цукровий діабет, у 4 рази частіше, ніж онкологічні хвороби, в 1,5 раза — ніж бронхіальна астма.

Згідно з даними ILAE, ефективність лікування епілепсій сягає понад 75 %, в Україні цей показник не перевищує 35 % (В.Ю. Мартинюк, 2004).

Вищевказане обумовило розвиток надання спеціалізованої допомоги дітям, хворим на епілепсії, у Херсонській області. На Херсонщині надання спеціалізованої допомоги дітям, хворим на епілепсії, розпочалося в 1992 році з відкриттям протипароксизмального центру в обласній дитячій клінічній лікарні, завданням якого було створення регіонального банку обліку та методологічне керівництво обстеженням й лікуванням хворих дітей.

Діяльність центру в період з 1991 до 1999 року впливала лише на кількісні статистичні показники щодо епілепсій: поширеність, захворюваність та інвалідність. Так, поширеність збільшилась з 1,6 до 2,3 на 1000 дітей, інвалідність зросла з 2,4 до 3,5 на 10 000 дитячого населення.

Протипароксизмальний центр ОДКЛ як функціональний структурний підрозділ входить до регіональної системи надання допомоги дітям з органічним ураженням нервової системи. Одним із найважливіших напрямків роботи системи є принцип подвійного спостереження (ЦРЛ — ОДКЛ). В області впроваджено програми моніторингу за новонародженими дітьми, дітьми першого року життя, хворими на епілепсії, із дегенеративними та демієлінізуючими захворюваннями (рис. 2, 3).

Діагностика порушень нервової системи починаючи з періоду новонародженості впливає на показники захворюваності на хвороби нервової системи, які дещо перевищують середньостатистичні в державі.

Зростання показників інвалідності свідчило насамперед про неефективність лікування та формування резистентних форм. Основні фактори неефективної діяльності центру:

1. Нераціональна терапев-тична стратегія, що базувалась на використанні антиконвульсантів першої генерації (фенобарбітал, дифенін, бензонал), і обмежене використання похідних карбамазепіну, вальпроєвої кислоти та їх нераціональне дозування.

2. Низький рівень підготовки фахівців з питань епілептології, які займалися лікуванням дітей, хворих на епілепсії.

3. Відсутність етапності та наступності в обстеженні та лікуванні.

У 1999–2000 роках за методологічну основу діяльності протипароксизмального центру та неврологічної служби регіону в питаннях надання допомоги дітям, хворим на епілепсії, було прийнято «Загальноєвропейські стандарти допомоги при епілепсіях», ILAE, від 1998 року.

При цьому було переглянуто подальшу доцільність використання так званої розсмоктуючої терапії, ноотропних, вазоактивних препаратів та ін. Практично з 2000 року в області не використовуються фенобарбітал, бензонал, дифенін, бензодіазепіни. Базовими препаратами було визнано похідні карбамазепіну, вальпроєвої кислоти, сукциніміди. Надалі впроваджені новітні антиконвульсанти — ламотриджин, топірамат тощо.

Обов'язковими умовами організації спеціалізованої допомоги дітям, хворим на епілепсії, у регіоні є:

1. Принцип єдиної терапевтичної стратегії (антиконвульсантна терапія призначається та коригується тільки епілептологом та неврологами центру).

2. При первинному зверненні обстеження хворого проводиться за скринінговими програмами, згідно з вимогами ILAE (нейровізуалізація, генетичне обстеження, обстеження на TORCH-інфекції тощо).

3. Принцип подвійного спостереження: протипароксизмальний центр — неврологічні кабінети міських та районних лікарень.

15-річний досвід допомоги дітям, хворим на епілепсії, свідчить про ефективність медико-організаційних технологій, що впливають на ефективність лікування та значно зменшують ризик формування резистентного перебігу епілепсій та інвалідності. Показники інвалідності з приводу дитячих епілепсій з 1999 до 2006 року зменшилися з 3,3 до 1,6 на 10 000 дитячого населення, при тому що показники захворюваності в регіоні значно вищі, ніж середньостатистичні в Україні (рис. 4).

Діагноз епілепсії вже протягом декількох десятиріч не є вироком для хворого і його близьких, однак для досягнення кінцевої мети в його лікуванні сьогодні необхідні знання нової якості.

Висновки

Упровадження медико-організаційних технологій, спрямованих на широке застосування загальноєвропейських стандартів лікування епілепсій та протоколів лікування епілепсій у дітей МОЗ України, зменшує ризик формування резистентного перебігу та функціонального обмеження життєдіяльності хворих.