Журнал «Медицина неотложных состояний» 6(19) 2008

Хронічний простатит (ХП) — найбільш поширена хвороба передміхурової залози в осіб працездатного віку, що складає, за даними різних авторів, 40–75 % усіх запальних захворювань нижніх сечових шляхів у чоловіків [5, 6]. Часте, необгрунтоване призначення антибіотиків призвело до поширення нечутливих до них госпітальних штамів мікроорганізмів. У великій кількості випадків інфекційний збудник взагалі неможливо визначити, тому зростає роль профілактики загострень, призначення в лікувальних схемах небактеріостатичних засобів [2].

Пацієнти з ХП скаржаться на наявність симптомів нижніх сечових шляхів переважно іритативного характеру — часте сечовипускання, імперативні позиви до сечовипускання, виникнення неприємних відчуттів над лоном, у паху, сечовому каналі. Розлади сечовипускання притаманні 52–88 % хворих на хронічний простатит [3].

Вважають, що причинами дизурії при ХП є збільшення передміхурової залози, викликане набряком унаслідок венозного стазу, тиск збільшеної передміхурової залози на шийку сечового міхура, помірне стискання простатичної частини сечового каналу, вплив на α₁-адреноблокатори передміхурової залози, а також нестабільність детрузора [7].

Вплив на обструктивну симптоматику пов’язаний із блокадою α₁-адренергічних рецепторів, що розташовані в тканині передміхурової залози, шийці сечового міхура, уретрі [4]. Стосовно впливу на іритативну симптоматику, поки не все з’ясовано [1].

Маловивченими залишаються питання попередження загострень хронічних простатитів у післяопераційному періоді. Загостренню хронічного простатиту сприяє низка різноманітних факторів: переохолодження, надмірне вживання алкоголю та гострих страв, нерегулярне статеве життя та інше. Загострення хронічного запалення передміхурової залози — поширене явище після хірургічних втручань у хворих хірургічних стаціонарів, що може провокувати низка факторів, які супроводжують хірургічне лікування, — запалення, погіршення кровообігу в тазовій ділянці, особливо мікроциркуляції, гіподинамія у зв’язку з постільним режимом, відсутність статевого життя, нервове перенавантаження. Серед головних факторів, що сприяють загостренню хронічного простатиту після оперативних втручань, є тривала гіподинамія в післяопераційному періоді у зв’язку з больовим синдромом, можливість інфікування передміхурової залози госпітальними штамами мікроорганізмів при катетеризації сечового міхура під час оперативного втручання та в період знаходження хворого в післяопераційному періоді в палаті інтенсивної терапії, зниження загальної резистентності організму, погіршення мікроциркуляції тазових органів та реологічних властивостей крові.

Загальновизнаним є те, що лікування ХП повинне бути індивідуальним та комплексним. Комплекс лікувальних заходів повинен включати: антибіотики (фторхінолони та антибіотики цефалоспоринового ряду ІІІ покоління), протизапальні засоби (диклофенак натрію), α₁-адреноблокатори, імуномодулюючі препарати, фізіотерапевтичні процедури.

Інгібіторам α₁-адренергічних рецепторів (Тамсол) належить суттєва роль у медикаментозному усуненні симптоматики з боку нижніх сечових шляхів, що викликана ХП. Призначення α₁-адреноблокаторів у першу чергу показане пацієнтам із дизуричною та обструктивною симптоматикою.

Тамсол забезпечує швидке наростання клінічного ефекту (2–3 доби), знижує ризик гострої затримки сечі, має зручний режим застосування (1 капсула на добу), не впливає на гемодинаміку та рівень простатспецифічного антигену (PSA) у крові, також відсутній ефект звикання до препарату.

Суттєвою терапевтичною перевагою Тамсолу є відсутність необхідності в титруванні дози. Із високим ступенем клінічної безпеки препарат може використовуватись разом із різноманітними групами лікарських засобів.

Отже, призначення препарату Тамсол є теоретично обгрунтованим, тому що він впливає на патогенетичні фактори, які призводять до загострення хронічного неспецифічного простатиту після хірургічного лікування.

Метою дослідження було визначити ефективність препарату Тамсол виробництва фірми «Ріхтер Гедеон» у пацієнтів із хронічним неспецифічним запаленням передміхурової залози, які були прооперовані в хірургічному стаціонарі.

Матеріали та методи

Проведений аналіз лікування 60 хворих на хронічний неспецифічний простатит, яким було виконано оперативне лікування у хірургічних відділеннях міської клінічної лікарні № 1 м. Києва у 2005–2008 рр. з приводу пахових гриж. Основну (І) групу склали 38 хворих, які в комплексному лікуванні ХП отримували препарат Тамсол. Контрольну (ІІ) групу склали 22 пацієнти, які проходили лікування за звичайною методикою (без призначення α₁-адреноблокаторів).

Ми амбулаторно обстежували хворих до планової операції грижосічення, через 7 днів після операції та після закінчення місячного курсу лікування хронічного неспецифічного простатиту.

Всі пацієнти проходили курс лікувальних заходів, що включав: антибіотики (фторхінолони та антибіотики цефалоспоринового ряду ІІІ покоління), протизапальні засоби (диклофенак натрію), α₁-адреноблокатори, імуномодулюючі препарати та фізіотерапевтичні процедури за загальноприйнятою в клініці методикою.

Лікування α₁-адреноблокатором — препаратом Тамсол (тамсулозин у дозі 4 мг) проводилося за звичайною методикою — 1 капсула 1 раз на добу вранці через 30 хв після їжі.

Клінічний діагноз встановлювали при плановому обстеженні хворих до надходження на стаціонарне хірургічне лікування на підставі вивчення скарг хворого, анамнезу захворювання, пальцьового ректального дослідження та ультрасонографічного дослідження передміхурової залози з визначенням її розмірів, об’єму та об’єму залишкової сечі, визначали PSA, здійснювали урофлоуметричне дослідження. Комплексне обстеження включало проведення в динаміці лабораторних аналізів сечі та крові, визначення рівня азотистого обміну, дослідження секрету передміхурової залози, бактеріологічного посіву секрету передміхурової залози, проведення полімеразної ланцюгової реакції. Стан хворих на хронічний простатит оцінювали з використанням міжнародного опитувальника NIH (Національних інститутів охорони здоров’я США) за індексом симптомів хронічного простатиту (NIH-CPSI). Визначали ступінь вираженості больових відчуттів чи дискомфорту, порушення сечовипускання, оцінювали значимість симптомів для пацієнтів та якість життя.

Як критерії ефективності ми оцінювали: зменшення больових відчуттів та дизуричних явищ, покращення результатів сонографічного дослідження та показників секрету передміхурової залози, покращення загального стану хворих та копулятивної функції, визначались показники IPSS, QoL, Qmax.

Дані клінічних і лабораторних досліджень були статистично оброблені з використанням критерію Стьюдента.

Результати дослідження та їх обговорення

Вік хворих І групи коливався в межах 25–53 років. Середній вік пацієнтів склав 38,3 ± 5,8 року. Тривалість хвороби коливалась у межах від 1 до 12 років (у середньому 6,6 ± 1,3 року).

Вік хворих ІІ групи коливався в межах 28–51 року. Середній вік пацієнтів склав 36,3 ± 5,6 року. Тривалість хвороби коливалась у межах від 1 до 14 років (у середньому 7,1 ± 2,3 року).

Оперативне лікування провокує загострення всіх симптомів хронічного неспецифічного простатиту (табл. 1). Особливо істотно в післяопераційному періоді збільшується вираженість больового синдрому в 55 (91,7 %) хворих. Біль турбує хворого як об’єктивний фактор і тому, що пацієнти після оперативного втручання налаштовані на больові відчуття. Хворі в післяопераційному періоді, на нашу думку, можуть розцінювати як біль ті відчуття, що до операції визначали як дискомфорт. На противагу цьому, порушення статевих функцій у 32 чоловіків (53,3 %) у післяопераційному періоді проти 19 осіб (31,7 %) пов’язані з «неактуальністю» статевих відносин у ранньому післяопераційному періоді. Особливо суттєво стан хворих погіршують явища, пов’язані з обструктивною симптоматикою (табл. 2). Отже, оперативне лікування погіршує стан хворих із відповідним посиленням больового синдрому, обструктивних і дизуричних явищ, порушенням статевих функцій та погіршенням психічного стану. За даними табл. 1, чоловіки, які хворіють на хронічний неспецифічний простатит, після оперативних втручань потребують проведення курсу лікування загострень хронічного простатиту. Використання препарату Тамсол покращує стан хворих за всіма показниками, особливо суттєво зменшуються обструктивні явища та больовий синдром.

Серед збудників неспецифічного хронічного запалення передміхурової залози з секрету передміхурової залози висівалися: Escherichia coli — 21 (35,0 %), Enterobacter spp. — 9 (15,0 %), Enterococcus faecalis — 5 (8,3 %), Proteus mirabilis — 2 (3,3 %), Staphylococсus spp. — 3 (5,0 %,) Streptococcus faecalis — 1 (1,7 %), Klebsiela spp. — 2 (3,3 %). Рівень бактеріальної флори знаходився в межах 10³–10⁴ КОЕ/мл. Висіви секрету проводились до оперативного лікування та після проведеного курсу лікування хронічного простатиту. Через 7 днів після оперативного втручання ми вважали це дослідження недоцільним тому, що в ранньому післяопераційному періоді більшість хворих отримували антибіотики та загальний стан пацієнтів не дозволяв безболісно отримати секрет передміхурової залози. Найбільша чутливість бактеріальної флори була до антибіотиків фторхінолонового ряду та цефалоспоринів ІІІ–IV покоління. У 27 (45,0 %) хворих росту бактеріальних культур не було. Після проведеного курсу антибактеріальної терапії тільки в 1 хворого був висіяний патогенний штам Escherichia coli в кількості 10³ КОЕ/мл.

При пальцьовому ректальному дослідженні в післяопераційному періоді у 44 (73,3 %) пацієнтів відмічалась болючість передміхурової залози, набряк — у 37 (61,7 %), неоднорідність структури передміхурової залози зафіксована у 43 (71,7 %), у 2 хворих пальпувались розширені та болючі сім’яні пухирці. Після проведеного курсу лікування всі хворі відмічали зменшення больових відчуттів при пальпаторному огляді передміхурової залози. Неоднорідність структури залози залишалась у 18 (30,0 %) пацієнтів, а набряк лише у 9 (15,0 %) чоловіків.

Дані УЗД щодо розміру та об’єму передміхурової залози до оперативного втручання відповідали літературним даним [5]. Після оперативного втручання всі розміри збільшувалися, а після проведеного лікування суттєво зменшувались (табл. 3). Об’єм передміхурової залози після операції також збільшувався до 42,6 ± 6,6 см³, після курсу лікування зменшувався до передопераційного рівня — 28,5 ± 5,2 см³.

При дослідженні секрету передміхурової залози було визначено, що кількість лейкоцитів після проведеного лікування вірогідно зменшилась (табл. 4). Привертає увагу той факт, що після оперативного лікування кількість лейкоцитів була меншою, ніж перед оперативним втручанням. Ми пояснюємо це тим, що хворі після грижосічення отримували антибіотики широкого спектра дії (переважно цефалоспоринового ряду), тому в дослідженні секрету передміхурової залози кількість лейкоцитів менша, ніж до операції.

Незважаючи на зменшення кількості лейкоцитів у секреті передміхурової залози, загалом пацієнти в післяопераційному періоді відмічали погіршення стану у зв’язку зі збільшенням скарг, характерних для загострення простатиту (табл. 1, 4).

За даними табл. 5, використання препарату Тамсол суттєво покращує стан хворих при лікуванні ХП після оперативних втручань. Щодо контрольної групи, значно кращі як об’єктивні показники стану хворих на ХП (об’єм залишкової сечі, об’єм передміхурової залози, Qmax), так і суб’єктивні (IPSS, QoL). На підставі результатів нашого дослідження ми рекомендуємо в комплекс лікувальних заходів терапії ХП у пацієнтів хірургічних стаціонарів у післяопераційному періоді включати препарат Тамсол.

Перед плановим оперативним втручанням усі пацієнти оглядаються урологом. Але діагноз уролога при направленні в стаціонар часто має формальний характер (пальцьове ректальне дослідження), тобто виключається тільки онкопатологія — рак передміхурової залози. Ми пропонуємо хворих на хронічний неспецифічний простатит перед хірургічним втручанням ретельно обстежувати та проводити відповідне лікування. Доцільно призначати препарат Тамсол особливо хворим похилого віку, у яких ХП поєднується з доброякісною гіперплазією передміхурової залози. Призначення Тамсолу виправдане в першу чергу як засобу для запобігання гострої затримки сечі в цієї категорії хворих.

Висновки

1. Хірургічне лікування пацієнтів із хронічним неспецифічним простатитом погіршує стан передміхурової залози, сприяє прогресуванню запалення передміхурової залози.

2. Тамсол є високоефективним препаратом для лікування і профілактики загострень хронічного простатиту в післяопераційному періоді.

3. Отримані дані свідчать про доцільність включення препарату Тамсол по 1 капсулі на добу протягом 30 діб у комплексну терапію хворих на хронічний неспецифічний простатит у післяопераційному періоді, які перебувають у хірургічних стаціонарах.