Газета «Новости медицины и фармации» 5-6(272-273) 2009

Дослідження в різних країнах показують, що бронхіальна астма (БА) є одним із найпоширеніших захворювань у популяції, що спричиняє виражене порушення якості життя людини, інвалідність, призводить до значних економічних втрат [1, 3]. Бронхіальна астма з тяжким перебігом складає близько 5 % від усіх випадків захворювань на астму, має притаманні їй клініко-функціональні особливості, що є визначальними для інвалідизації та летальності.

Питання прогресування й контролю симптомів тяжкої астми вивчалися в багатоцентровому дослідженні ENFUMOSA [2]. Отримані результати надали можливість на цьому етапі визначити основні положення перебігу тяжкої астми: незважаючи на стандартну терапію, що проводиться згідно з консенсусом (високі дози інгаляційних глюкокортикостероїдів та оральні стероїди), відсутній достатній контроль; тяжкі клінічні симптоми; при цьому спостерігаються щорічні багаторазові тяжкі загострення; різко знижена функція легень, що можна об''єктивно оцінити за допомогою функції зовнішнього дихання: з''являється фіксована бронхообструкція (зменшення швидкісних показників у динаміці, відсутня повна оборотність), добова варіабельність пікової об''ємної швидкості видиху (ПОШвид.) понад 30 %, відмічається різке зниження об''єму форсованого видиху за 1-шу секунду (ОФВ₁) та ПОШвид.; денні та нічні симптоми стають постійними; збільшується частота використання β₂-агоністів короткої дії; зростає частота викликів швидкої допомоги; погіршується якість життя, обмежуються діяльність, коло інтересів, знижується рівень самооцінки хворого [2]. Метою роботи стало вивчення контингенту хворих, у яких присутні часті тяжкі загострення астми й вона набула тяжкого неконтрольованого перебігу, а також проведення фармакоекономічного аналізу витрат, пов''язаних із наданням невідкладної допомоги хворим із тяжкими загостреннями бронхіальної астми.

Матеріали та методи

Нами ретельно були досліджені хворі, які користуються послугами швидкої допомоги (ШД) м. Вінниця, і методом випадкової вибірки сформована група пацієнтів. У групу обстежуваних увійшли особи, у яких бронхіальна астма набула неконтрольованого перебігу, унаслідок чого вони користувались послугами ШД більше ніж 1 раз на місяць. У групах обстежуваних жоден пацієнт не отримував базисну терапію. Ці хворі хаотично приймали велику кількість медикаментів, таких як короткодіючі бронходилататори, спазмолітики, теофіліни. Пацієнтам І групи, які лікувались самостійно та за допомогою ШД, пропонувалась базисна терапія, але в силу різних причин вони від неї відмовились, тому ці хворі склали контрольну групу. У цю групу увійшло 35 осіб, серед яких із легкою персистуючою астмою було двоє хворих, із середньої тяжкості персистуючою — 10 осіб, тяжкою персистуючою — 23 пацієнти. ІІ (основну) групу склали 32 хворі, які погодились на приймання планової терапії сальметеролом/флютиказоном (серетидом), серед них із легкою персистуючою було 9 осіб, із середньої тяжкості персистуючою — 11 хворих, тяжкою персистуючою — 12 пацієнтів [3]. Оцінкою стану пацієнтів послужив тест із контролю над бронхіальною астмою (АСТ). Цей тест повною мірою відображає перебіг захворювання та, відповідно, стан контролю над ним за останні 4 тижні [4]. Уперше тест заповнювався перед початком проведеної терапії, потім через кожен місяць протягом 3 місяців. На початку обстеження та через 1 міс. усім пацієнтам проводився запис спірограми. Функцію зовнішнього дихання ми оцінювали за таким швидкісним показником, як об''єм форсованого видиху за 1 секунду. Під час комбінованої терапії проводився моніторинг викликів ШД. Крім того, розраховувались витрати, пов''язані з невідкладною медичною допомогою в м. Вінниця в період з 2003 по 2007 рр.

Результати

Перед початком лікування середній бал за результатами АСТ-питальника в основній та контрольній групі вірогідно не відрізнявся, тобто був майже однаковий і склав відповідно 11,75 та 10,8 бала. Ці показники відповідають критеріям неконтрольованого перебігу захворювання. Через місяць після лікування в основній групі відбувається вірогідне збільшення середнього бала й він складає 15,5 (р < 0,001), тобто спостерігається позитивна відповідь на лікування сальметеролом/флютиказоном (серетидом). З огляду на критерії оцінки ця цифра хоча і є вищою за початкову, вона все ж таки відповідає неконтрольованому перебігу БА. Аналізуючи результати тесту в контрольній групі через місяць порівняно з початковим, ми констатували, що він залишається незмінним і складає 10,8 бала; порівняно з результатом у контрольній групі через місяць він є вірогідно нижчим (р < 0,001).

Через 2 міс. після лікування в основній групі спостерігається вірогідне збільшення середнього балу й він складає 18,03 (р < 0,001). У контрольній групі він залишається незмінним (10,8) і вірогідно нижчим, ніж в основній групі (р < 0,001).

Через 3 місяці в основній групі спостерігається збільшення кількості балів і показник досягає 19,93 бала (р < 0,01). Отримані дані свідчать про те, що пацієнти основної групи, які в плановому порядку приймали сальметерол/флютиказон (серетид), за своїми клінічними показниками майже наблизились до добре контрольованого перебігу БА, у той час як у контрольній групі результат у балах через 3 місяці залишився майже незмінним і склав 10,9 (р > 0,05) (рис. 1).

При порівнянні середніх показників ОФВ₁ у контрольній та основних групах встановлено, що через 1 місяць спостереження ОФВ₁ у контрольній групі склав 53,9 % порівняно з початковим 55,76 %. В основній групі, а саме у тих осіб, які приймали серетид, має місце виражена тенденція до збільшення ОФВ₁. Через місяць середній показник у цій групі склав 76,78 % (рис. 2).

Проведене дослідження свідчить про те, що комбінована терапія має виражений клініко-функціональний позитивний ефект уже через місяць після початку її застосування. Подальше спостереження за цим контингентом хворих продемонструвало ще більшу вираженість позитивних впливів комбінованої терапії. Трьохмісячне спостереження показало, що сумарна кількість викликів швидкої допомоги в групі хворих, які застосовували базисну терапію протягом трьох місяців, зменшилась в 2,5 раза. Це дає підстави більш обгрунтованого мотивування лікарів до призначення базисної терапії. Також отримані дані дозволили нам вирахувати, що зменшення кількості викликів ШД призвело до суттєвої економії коштів на надання невідкладної допомоги. За цей період було заощаджено близько 10 тис. грн. Отримані дані також спонукають до перегляду фінансування витрат на лікування хворих на БА, які знаходяться під диспансерним спостереженням. Збільшення коштів, виділених на закупівлю фіксованих комбінацій, зокрема, наприклад, серетиду, і призначення його хворим із середньотяжким і тяжким персистуючим перебігом, здатне суттєво вплинути на зменшення викликів швидкої допомоги, що призведе до економії коштів як на догоспітальному, так і на госпітальних етапах курації хворих на БА.

За нашими даними, щорічно відбувається прогресування зростання витрат на невідкладну допомогу з приводу БА і зменшення витрат на закупівлю ліків, у той час як рівень захворюваності на БА за останні роки залишається стабільним, а первинна захворюваність збільшується (табл. 1). Це свідчить про те, що при фінансуванні даної галузі медицини не враховуються реальні фармакоепідеміологічні показники. Отже, подальше вивчення ефективності базисної терапії при БА та більше залучення до неї хворих, урахування фармакоекономічних показників здатні оптимізувати лікування БА.