Журнал «Внутренняя медицина» 1-2(13-14) 2009

Датою створення медичного факультету № 2 Національного медичного університету імені О.О. Богомольця є 1971 рік, коли на базі одного лікувального факультету були організовані лікувальні факультети № 1 і 2. Це відповідало тогочасним потребам в організації й координації навчального процесу, удосконаленні методичної та наукової роботи в Київському медінституті, сприяло ефективному вирішенню кадрової політики.

38-річний період діяльності обох медичних факультетів підтвердив доцільність їх окремого організаційного та структурного функціонування.

Перший декан факультету — професор Орест Максимович Іванюта, видатний організатор, талановитий педагог, клініцист, громадський діяч. Працював на посаді декана з 1971 до 1979 р., одночасно очолював деканат вечірнього відділення Київського медичного інституту.

О.М. Іванюта — автор 8 монографій, 160 наукових праць, багатьох винаходів. Упродовж кількох років працював директором Київського НДІ фтизіатрії і пульмонології імені Т.Г. Яновського. Під його керівництвом відбувся перший випуск 145 лікарів у 1977 році, а загалом із 1977 до 2008 року на медичному факультеті № 2 було підготовлено 8778 лікарів.

Із 1979 до 1985 року деканат очолював член-кореспондент АПН України, лауреат Державної премії УРСР, заслужений працівник вищої школи України, лауреат премії імені О.О. Богомольця професор Юрій Вікторович Биць, учень відомого радянського патофізіолога, члена-кореспондента АМН СРСР М.Н. Зайка. У період роботи Ю.В. Биця деканом у 1982 р. було завершено будівництво найсучаснішого на той час студентського гуртожитку № 7, а медичний факультет № 2 у 1983 році був нагороджений орденом Червоного Прапора за відмінні показники в підготовці медичних кадрів. Студенти й співробітники кафедр факультету поважали й шанували Ю.В. Биця за його творчу, організаційну й виховну діяльність.

Вагомі також і його наукові здобутки в галузі медицини. Він є автором оригінальної експериментальної моделі атеросклерозу та енергодефіцитної концепції його патогенезу. Ю.В. Биць — співавтор підручника «Патологічна фізіологія», третє (україномовне) перевидання якого здійснене під його керівництвом. За роки праці він сприяв здійсненню матеріально-технічного оснащення деканату, упровадженню організаційних та структурних форм діяльності.

Із 1985 до 1988 року деканом факультету працював професор Юрій Володимирович Хмелевський, лауреат премії імені акад. Палладіна, завідувач кафедри біоорганічної та біологічної хімії НМУ (1976–1997 рр.), заступник голови вченої ради МОЗ УРСР (1970–1976 рр.), член редколегії «Українського біохімічного журналу», член спеціалізованої ради Інституту біохімії НАН України із захисту докторських і кандидатських дисертацій, автор близько 200 наукових праць, 10 монографій, декількох навчальних посібників.

Із 1988 по 1990 рік деканом факультету працював професор Юлій Вікторович Балтайтіс, учень професора І.М. Матяшина, завідувач кафедри факультетської хірургії Київського медичного інституту (1989–1993 рр.), керівник Українського республіканського проктологічного центру, автор 4 монографій, 150 наукових праць з актуальних проблем хірургічної гастроентерології, проктології, невідкладної та реконструктивно-відновної хірургії.

Із 1990 року деканат факультету очолює член-кореспондент АМН України, професор Василь Захарович Нетяженко, завідувач кафедри пропедевтики внутрішньої медицини № 1 НМУ імені О.О. Богомольця, заслужений діяч науки і техніки України, дійсний член Європейського товариства кардіологів, головний редактор журналів «Внутрішня медицина», «Клінічна фармакологія, фізіологія, біохімія», член редколегії низки фахових журналів, зокрема «Український кардіологічний журнал», «Український терапевтичний журнал» та ін. Василь Захарович щиро переконаний, що дар лікування дається людині Богом. Лікар зустрічає людину на початку життя та часто проводжає в останню путь. Становлення майбутнього лікаря повинно розпочинатися з першого курсу університету та тривати все життя. Лікар не має права на помилку, адже йому довірені чужі життя. Тому на медичному факультеті № 2 сумлінно дотримуються найкращих традицій в медичній освіті. Зі студентами працюють досвідчені викладачі, відомі не лише в Україні, але й за її межами. За факультетом закріплено 11 кафедр, серед яких кафедри анестезіології і інтенсивної терапії, внутрішньої медицини № 2, загальної хірургії № 1, нейрохірургії, неврології, онкології, оториноларингології, офтальмології, пропедевтики внутрішньої медицини № 1, урології, шкірних та венеричних хвороб із курсом СНІД. Більшість кафедр розташовані в найстарішій базі університету — Олександрівській лікарні, що була відкрита 1885 року.

Найстарішою кафедрою факультету є кафедра дерматології та венерології. На засіданні ради Київського університету святого Володимира 4 жовтня 1863 року було розглянуто постанову медичного факультету: «Медицинский факультет в заседании 25 сего сентября по предложению профессора Меринга поручил адъюнкту Горецкому Л.К. чтение накожных болезней. Донося об этом Совету, факультет просит ходатайства об учереждении на общих основаниях клинического отделения накожных болезней в Киевском военном госпитале и о предоставлении Горецкому звания ординатора с увольнением его от дежурств и от всяких занятий, несовместимых с обязанностями профессора». Рада прийняла позитивне рішення. Серед учнів завідуючого кафедрою шкірних та венеричних хвороб медичного факультету Київського університету св. Володимира С.П. Томашевського особливе місце посідає Михайло Опанасович Булгаков, який став видатним письменником. Його новели, романи та п’єси відомі в усьому світі. У формуванні М.О. Булгакова як письменника значну роль відіграв період його навчання на медичному факультеті Київського університету св. Володимира, у якому він навчався з 1909 до 1916 року. У студентські роки Михайло Булгаков цікавився лабораторними дослідженнями, хірургією та дерматологією. Після отримання звання «лекарь с отличием» він працював у пересувних госпіталях Західного фронту, потім — земським лікарем і зарекомендував себе енергійним працівником. Упродовж року ним було обстежено та проліковано близько 16 000 хворих. Потім, уже будучи професійним літератором, він шкодував, що покинув медицину: «Но, видит Бог, одна только любовь к литературе и была причиной этого». Із 1974 року кафедру дерматології очолює відомий учений, проректор з наукової роботи з 1978 р., президент Української асоціації лікарів дерматовенерологів та косметологів, лауреат іменної премії НАН України Фундації доктора М. Дем’яніва «Свобода і мир для України», голова спеціалізованої вченої ради із захисту докторських дисертацій, головний редактор «Українського журналу дерматологів, венерологів, косметологів», член-кореспондент АМН України, доктор медичних наук, професор Володимир Григорович Коляденко.

Витоки організаційного становлення кафедри пропедевтики внутрішньої медицини № 1 відносяться до 1841 р. — дати заснування першої кафедри внутрішніх хвороб на медичному факультеті Київського університету святого Володимира, коли перший професор терапії Ф.С. Цицурін обгрунтував необхідність створення самостійної кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб. Ідею Ф.С. Цицуріна послідовно відстоювали і намагались реалізувати в педагогічному процесі наступні завідувачі кафедри С.П. Алфер’єв, Є.І. Афанасьєв, Ф.О. Леш. Однак структурно кафедра була оформлена лише в 1928 р. після злиття кафедр спеціальної патології та терапії і діагностики. Істотну роль в організації кафедри відіграли фундатори київської терапевтичної школи В.П. Образцов, М.Д. Стражеско, Ф.Г. Яновський. На той час кафедра розташовувалась у шостому корпусі Київської міської лікарні ім. Жовтневої революції (нині Олександрівська лікарня). Першим завідувачем кафедри був відомий клініцист, який багато років працював у лабораторії І.П. Павлова, учень В.П. Образцова, академік АН УРСР, професор М.М. Губергріц. Він очолював кафедру з 1928 до 1951 р. Основні педагогічні засади на той час: удосконалення методики проведення практичних занять і читання лекцій; упровадження в педагогічний процес української мови; демонстрації в лекційному курсі тематичних хворих. За редакцією М.М. Губергріца видано підручник для студентів «Клінічна діагностика». Із 1952 до 1973 р. кафедру очолював заслужений діяч науки УРСР, професор Ф.Я. Примак. Під його керівництвом колектив кафедри вивчав проблему кисневої нестачі, що була обгрунтована в клінічній концепції гіпоксично-дистонічного синдрому. У клінічний процес було впроваджено капіляроскопію та інші методи дослідження мікроциркуляторного русла. Із 1973 по 1988 р. кафедрою завідував професор Б.М. Щепотін, науково-педагогічна діяльність якого була присвячена подальшому удосконаленню навчального процесу, поліпшенню навчально-методичної роботи. Під керівництвом Б.М. Щепотіна продовжувалось вивчення проблем гіпоксидозу та активно розроблялись питання діагностики й лікування серцево-судинних захворювань, зокрема проводилось дослідження змін системи кровообігу при ендокринній патології. Із 1988 р. кафедру очолює член-кореспондент АМН України, заслужений діяч науки і техніки України, дійсний член Європейського товариства кардіологів, професор В.З. Нетяженко. Сформувавши свій світогляд на кафедрі госпітальної терапії № 1 під керівництвом професора О.І. Грицюка, В.З. Нетяженко продовжив наукові традиції вивчення невідкладних станів у кардіології та проблем гемокоагуляційного гомеостазу, що знайшло відображення в його докторській дисертації «Особливості патогенезу, діагностики, лікування та профілактики нестабільних форм гострого великовогнищевого інфаркту міокарда», захищеній у 1989 р.

Кафедра внутрішньої медицини № 2 заснована в 1849 році Сергієм Петровичем Алфер’євим (1849–1855) та мала назву «кафедра частной патологии терапии с госпитальной клиникой». Відтак кафедрою завідували видатні терапевти Ф.Ф. Меринг, В.Т. Покровський, К.Г. Тритшель, Ф.Г. Яновський (1914–1919), В.В. Виноградов (1919–1927), М.Д. Стражеско (1927–1936), Ф.А. Удинцев (1937–1951), А.А. Айзенберг (1958–1973). Після реорганізації кафедр терапевтичного профілю Київського медичного інституту в 1973 р. кафедрою госпітальної терапії № 1 керував член-кореспондент АМН СРСР, лауреат Державної  премії УССР, професор А.І. Грицюк (1973–1989). Із 1989 року кафедру очолює Катерина Миколаївна Амосова, доктор медичних наук, професор, член-кореспондент АМН України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки.

Кафедра офтальмології Національного медичного університету імені О.О. Богомольця виникла однією з перших кафедр у Росії. Рішення про створення кафедри очних хвороб прийняте у вересні 1869 р., клініки очних хвороб — у березні 1870 р. Першим завідуючим кафедрою очних хвороб став професор Олександр Володимирович Іванов (1836–1880). Викладали матеріал з очних хвороб на ІІІ та IV курсах, лекції з офтальмології читали по 3 години на тиждень у пристосованому приміщенні. З 1881 до 1903 p. кафедру очолював професор Андрій Васильович Ходін (1847–1905). Офтальмологію викладали на IV і V курсах. Студенти слухали 70 двогодинних лекцій, а також були кураторами хворих з обов’язковим захистом історій хвороб. У 1903–1918 pp. кафедру очолював професор Олександр Федорович Шимановський (1860–1918) — вихованець медичного факультету Київського університету. Талановитий лектор, професор О.Ф. Шимановський у 1909 p. ввів обов’язкові для студентів практичні заняття. З 1919 по 1921 p. кафедрою завідував його учень Іван Юлійович Руберт (1874–1934), якому належить класична експериментальна робота «Про туберкульозно-алергічну природу та гістологічну структуру фліктен». У 1922 p. завідуючим кафедрою очних хвороб Київського медичного інституту обрано Михайла Андрійовича Левитського (1870–1942). У 1944 p. завідуючим кафедрою стає професор В.Н. Архангельський (1897–1973). В.Н. Архангельський — автор підручника з очних хвороб для студентів (два випуски), відповідальний редактор багатотомного керівництва з очних хвороб для офтальмологів. Протягом 1953–1954 навчального року кафедрою очних хвороб КМІ тимчасово завідував доцент Іван Андрійович Кореневич. У 1954 p. завідуючим кафедрою було обрано професора Павла Савича Плітаса, учня професора К.Х. Орлова. Професор П.С. Плітас впровадив сувору профілізацію викладання очних хвороб на кожному факультеті. У 1966–1983 pp. кафедру очолювала професор Тетяна Володимирівна Шлопак (1918–1985). Офтальмологічну освіту здобула в Одесі в академіка В.П. Філатова, під керівництвом якого виконала й захистила кандидатську дисертацію «Еластотонометричні дослідження і тканинна терапія при міопічних хоріоретинітах». Її докторська дисертація присвячена дуже важливій проблемі — ролі мікроелементів в очній патології. З 1983 до 1985 p. обов’язки завідуючого кафедрою очних хвороб виконував учень професора П.С. Плітаса доцент Леонід Олександрович Сєдой (1933 р.н.). У грудні 1984 року на посаду завідуючого кафедрою було обрано заслуженого лікаря України (1993), члена-кореспондента АМН України (1997), доктора медичних наук, професора Геннадія Дмитровича Жабоєдова (1938 р.н.), який розпочав роботу в лютому 1985 року. У 1984 p. Г.Д. Жабоєдова нагороджено медаллю «Винахідник СРСР», у 1993 p. йому присвоєно звання заслуженого лікаря України, у 2000 році — заслуженого діяча науки і техніки України.

У своїх працях запропонував нові діагностичні методи дослідження гостроти зору, поля зору, просторової та контрастної чутливості зорового нерва, сітківки та пристрої для їх реалізації; нові методи консервативного та хірургічного лікування глаукоми та катаракти, захворювань сітківки та зорового нерва, ушкоджень органа зору, тяжких ускладнень з боку органа зору у хворих на гіпертонічну хворобу, цукровий діабет, хронічну ниркову недостатність. Є науковим керівником центру «Травма ока» у м. Києві. Створив сучасну українську школу нервових хвороб.

До появи самостійної кафедри на медичному факультеті Київського університету святого Володимира читалися окремі лекції з нервових хвороб. Починаючи з 1855 р. найпослідовніше це робив завідувач кафедри госпітальної терапії професор В.С. Покровський. Йому, учневі С.П. Боткіна, питання соматоневрології, нейро- і психопатології були найбільш близькими. Новим етапом у викладанні неврології було заснування у 1884 р. об’єднаної кафедри нервових і душевних хвороб, яку очолив професор І.О. Сікорський. Саме з його ім’ям пов’язують початок викладання на медичному факультеті Київського університету курсу нервових хвороб як самостійної медичної дисципліни. Він залучив до викладання різних розділів неврології групу вчених, серед яких виділялись своєю клінічною підготовкою М.М. Лапінський і приват-доцент В.В. Селецький. Професор І.О. Сікорський читав студентам курс загальної патології та терапії нервових хвороб. Офіційне виділення самостійної кафедри неврології відбулося в 1903 р. Об’єднана кафедра нервових і душевних хвороб була розділена на дві — неврології та психіатрії. Першим завідувачем кафедри неврології був учень І.О. Сікорського професор М.М. Лапінський — один з основоположників української неврологічної школи. У 1919 р. кафедру нервових хвороб очолив учень І.О. Сікорського професор В.В. Селецький. При ньому кафедру було розподілено (1922 р.) на дві — факультетську й госпітальну. Кафедру факультетської неврології очолив професор В.В. Селецький і здійснював керівництво нею до 1950 р., а створену кафедру госпітальної невропатології очолив академік АМН України Б.М. Маньківський. У 1933 р. була організована кафедра нервових хвороб лікувального факультету, яку очолив Б.М. Маньківський і керував нею до 1962 р. Першими асистентами у Б.М. Маньківського були Ю.В. Василенко, В.М. Слонімська, В.Л. Бедер, Л.І. Черні. За свою багаторічну наукову діяльність (1922–1962 рр.) академік Б.М. Маньківський зробив вагомий внесок у різні розділи клінічної неврології. Після смерті академіка Б.М. Маньківського в різні роки кафедру очолювали професор М.Б. Маньківський, доцент Г.Д. Бобровська, професор О.А. Ярош. У травні 1992 р. кафедру нервових хвороб очолив заслужений діяч науки та техніки України професор С.М. Віничук. Випускник Київського медичного інституту, він став послідовним продовжувачем традицій Київської неврологічної школи академіка Б.М. Маньківського. Вплив професійної діяльності професора С.М. Віничука на розвиток сучасної неврології непересічний. Про це свідчать основні напрямки наукових досліджень: судинні захворювання нервової системи, демієлінізуючі захворювання.

Історія кафедри загальної хірургії № 1 бере свій початок із 1889 р., з моменту організації нової кафедри хірургічної патології і терапії. Посаду завідувача кафедри зайняв приват-доцент Української військово-медичної академії Олександр Дмитрович Павловський — відомий учений, фундаментальними роботами якого були: «Бактериологические исследования» (1889), «Борьба с заразными болезнями» (1897), «Происхождение общей бугорчатки (чахотка и борьба с ней)» (1908), «Сыпной тиф и возвратный тиф» (1919). З 1912  до 1919 р. кафедру очолював відомий клініцист-хірург Михайло Михайлович Дітеріхс, вірний учень та послідовник професора Н.А. Вельямінова. Книга «Военно-полевая хирургия врача войскового района», що вийшла двома виданнями, є відображенням великого досвіду М.М. Дітеріхса у військово-польовій хірургії. Запропонована Михайлом Михайловичем транспортна шина з гідністю витримала випробування часом, особливо в період Великої Вітчизняної війни, та дотепер залишається на озброєнні медичної служби нашої армії. У різні роки кафедру очолювали відомі вчені професор М.М. Москальов, професор В.С. Земсков. Сьогодні кафедрою завідує відомий учений професор О.І. Дронов, під керівництвом якого на кафедрі сумлінно підтримуються найкращі традиції української хірургії.

Кафедра оториноларингології. Приват-доцентські курси з риноларингології, отіатрії були запроваджені в університеті в другій половині XIX ст. Засновником курсу оториноларингології був професор М.М. Волкович. У 1903 р. цей курс очолив професор М.П. Трофімов. Він організував першу ЛОР-клініку в Києві. Із 1906 р. курс стає обов’язковим для всіх студентів. Як самостійна кафедра існує з 1921 р. Її керівником був обраний професор О.М. Пучківський. Він започаткував планове викладання хвороб вуха, носа і горла як самостійної клінічної дисципліни. Кафедра швидко посіла провідне місце в Україні з вивчення склероми, туберкульозу верхніх дихальних шляхів, отосклерозу, новоутворень ЛОР-органів, методів реконструктивно-відновної хірургії. У наступні роки цю кафедру очолювали його учні й послідовники. У 1938–1939 рр. обов’язки завідувача кафедри тимчасово виконував доцент Л.Л. Гіренко, а в 1939–1943 рр. нею керував професор А.Л. Гінзбург. У роки війни кафедра функціонувала в м. Челябінську. Серед наукових інтересів А.Л. Гінзбурга було хірургічне лікування озени. Із 1944 до 1963 рр. кафедру очолював заслужений діяч науки, професор Я.О. Шварцберг. Вивчались такі науково-практичні проблеми, як тонзилярна патологія, сторонні тіла в дихальних шляхах та стравоході, опіки стравоходу, склерома, приглухуватість, рак ЛОР-органів, операції на трахеї та бронхах, гострий середній отит, гостре запалення гортані. У 1963 р. завідувачем кафедри обраний професор І.А. Курилін. Під його керівництвом колектив кафедри продовжив вивчення склероми, проблем тонзиліту. Велика увага приділялась реконструктивно-відновній хірургії ЛОР-органів. Кафедра стала науковим, навчально-методичним та клінічним центром для кафедр оториноларингології вищих медичних навчальних закладів України.

Із 1985 р. кафедру очолює професор Ю.М. Мітін, продовжуючи наукові традиції, започатковані його попередниками. Кадровий склад кафедри, як завжди, є високопрофесійним.

Кафедра урології в Київському медичному інституті була заснована в 1924 році. До цього викладання урології проводилось факультативно, зокрема завідувач кафедри госпітальної хірургії професор А.Г. Радзієвський читав окремі лекції, присвячені захворюванням органів сечостатевої системи. Засновану кафедру урології очолив професор А.А. Чайка, який з 1907 до 1911 року навчався в Санкт-Петербурзі у Військово-медичній академії у видатного хірурга С.П. Федорова, а в 1914 році захистив докторську дисертацію на тему «До техніки нефротомії». Київська урологічна школа, започаткована професором А.А. Чайкою, являє собою найбільшу й найплодотворнішу в Україні. Прогресивному розвитку київської урологічної школи сприяли учні професора А.А. Чайки: професор О.В. Проскура, професор Ю.Г. Єдиний, доцент В.Н. Скляр, професор П.М. Федорченко, академік О.Ф. Возіанов. У 1938 році відновлену кафедру урології очолив професор П.І. Гельфер. Асистентами кафедри були Б.Ф. Златман, Ю.Л. Холчанський, М.Б. Пластунов. На той час кафедра розташовувалась на базі 25-ліжкового відділення залізничної лікарні. Із 1945 року з переходом професора П.І. Гельфера на роботу в Київський інститут удосконалення лікарів кафедру урології знову очолює професор А.А. Чайка. Працювали з ним доцент О.В. Проскура та асистенти Б.Ф. Златман, О.І. Янушевський, Ф.М. Шесткін. Із 1981 р. і донині керівником кафедри є учень проф. А.А. Чайки заслужений діяч науки та техніки України, академік НАН та АМН України, Герой України, професор О.Ф. Возіанов. У 1987 р. керівник кафедри професор О.Ф. Возіанов стає директором Інституту урології і нефрології. Він — засновник, а з 1993 року президент Академії медичних наук України. Основними напрямками наукової діяльності кафедри під керівництвом акад. О.Ф. Возіанова є діагностика та лікування гнійно-запальних захворювань нирок, хірургія сечокам’яної хвороби, урогінекологія, пластична і реконструктивна урологія, функціональна діагностика й радіологічні методи обстеження сечостатевих органів, термодіагностика й ультразвукові методи дослідження в урології. Діяльність О.Ф. Возіанова та його учнів має великий вплив на розвиток функціональної та клінічної медицини. Академік О.Ф. Возіанов уперше в Україні заснував лабораторію термодіагностики та відділення екстракорпорального дроблення каменів нирок, запровадив радикальну простатектомію, запропонував класифікацію передраку та раку передміхурової залози й сечового міхура.

Кафедра онкології Київського медичного інституту була організована в липні 1974 року. Першим завідуючим кафедрою онкології був доктор медичних наук, професор Сергій Михайлович Слинчак. За роки завідування С.М. Слинчаком кафедра онкології на базі Міського онкологічного диспансеру стала центром наукової думки й удосконалення фахівців у галузі онкології. Йому вдалося передати учням високоморальні цінності медицини, глибокі знання, відданість своїй справі, кращі задуми душі. Протягом багатьох років С.М. Слинчак був головою Київського товариства онкологів. Із 1989 року обов’язки завідуючого кафедрою виконував досвідчений клініцист і педагог професор Олександр Йосипович Міляновський, автор 196 наукових праць, з них 7 монографій, 9 авторських свідоцтв, володар 3 медалей ВДНГ СРСР та УРСР. У 1991 році кафедру онкології очолив дійсний член Нью-Йоркської академії наук, доктор медичних наук, професор Олександр Якович Яремчук. Із 2003 року кафедру очолив доктор медичних наук, професор Ігор Борисович Щепотін, із 2005 року головний онколог МОЗ України, заслужений лікар України, член Національної ради з питань охорони здоров’я при Президенті України, директор Інституту раку.

Офіційне виділення самостійної кафедри анестезіології та інтенсивної терапії було здійснене в 1974 році. Першим завідуючим став професор Леонард Петрович Чепкий — один із засновників української школи анестезіології, реаніматології та інтенсивної терапії, лауреат Державної премії України, заслужений діяч науки і техніки України, а першими співробітниками кафедри були доцент В.П. Жалко-Титаренко та асистенти Д.А. Коваль, А.Ю. Депутат, Г.С.  Антонова та інші. До формування кафедри анестезіології і реаніматології однойменний курс викладався на кафедрах факультетської хірургії імені академіка О.П. Кримова, госпітальної хірургії, хірургії стоматологічного факультету. Першими викладачами, які були за фахом лікарями-анестезіологами і почали викладати анестезіологію та реаніматологію на хірургічних кафедрах КМІ до заснування кафедри анестезіології та реаніматології, були: В.П. Жалко-Титаренко (кафедра госпітальної хірургії); Г.С. Антонова (кафедра факультетської хірургії імені академіка Кримова); А.Ю. Депутат (кафедра хірургії стоматологічного факультету). Із 2002 року кафедру очолив доктор медичних наук, професор Фелікс Семенович Глумчер, лауреат Державної премії, заслужений діяч науки та техніки України. Із 2004 року кафедра має назву «Кафедра анестезіології і інтенсивної терапії». Новий етап розвитку кафедри характеризується активною діяльністю керівника та всіх співробітників у широкому спектрі наукових інтересів, практичній медицині, навчально-методичному напрямку. Кафедра бере активну участь у діяльності Асоціації анестезіологів України, президентом якої є Фелікс Семенович, публікації періодичних наукових видань (журнал «Біль, знеболювання і інтенсивна терапія» та «Медицинский реферативно-обзорный журнал»), методичних рекомендацій, підручників і посібників.

У 1980 р. була створена самостійна кафедра нейрохірургії, яку очолив учень А.П. Ромоданова доктор медичних наук, професор В.Г. Станіславський (1933–1986). Базою кафедри було нейротравматологічне відділення 14-ї міської лікарні. У 1986 р. кафедру нейрохірургії КМІ за сумісництвом очолив акададемік А.П. Ромоданов. У цьому ж році вона була переведена до Київського НДІ нейрохірургії. Це дало можливість використати величезний досвід Інституту для поліпшення підготовки студентів, ознайомлення їх із новітніми досягненнями сучасної нейрохірургії. Був створений навчально-науково-виробничий комплекс «Нейрохірургія». У 1987 р. на кафедрі організовано факультет удосконалення викладачів кафедр і курси нейрохірургії України та СРСР. Із 1992 р. кафедра нейрохірургії Українського державного медичного університету (з 1995 р. — Національний медичний університет) стала опорною кафедрою в цій галузі в Україні. Із 1993 р. кафедрою завідує учень А.П. Ромоданова член-кореспондент АМН України професор В.І. Цимбалюк, відомий у багатьох країнах світу. Доречно зауважити, що на базах кафедр факультету створені міські центри кардіології і ревматології, неврології, урології, оториноларингології, хірургії, дерматології, травми ока. Національний медичний університет імені О.О. Богомольця постійно збільшує кількість сучасних клінічних баз, останньою новою базою на медичному факультеті № 2 став Центральний госпіталь Державної прикордонної служби України.

На факультеті працюють: академік НАН, АМН України професор О.Ф. Возіанов, чотири члени-кореспонденти АМН України, один член-кореспондент АПН України, дев’ять заслужених діячів науки і техніки України, сім заслужених лікарів України, вісім лауреатів Державної премії. За останні роки професорсько-викладацький склад факультету значно помолодшав, на кожній кафедрі працюють випускники факультету. Щороку кращим випускникам надається можливість залишитись у рідному університеті. Викладачі та студенти проходять стажування в провідних клініках країн Європи та Сполучених Штатів Америки.

У 2005 році Україна приєдналась до Болонського процесу. На базі НМУ імені О.О. Богомольця було створено Регіональний центр супроводження Болонського процесу. На всіх факультетах розпочато викладання за кредитно-модульною системою, згідно з якою тривалість навчання становить 6 років (360 кредитів), 1 рік — 60 кредитів (40 тижнів), 1 тиждень — 1,5 кредита, 1 кредит — 30 академічних годин, аудиторне навантаження становить 60 %, самостійна робота — 40 %. Оцінка з дисципліни рейтингова та визначається як середнє арифметичне оцінок за кожний модуль. Обсяг аудиторної роботи не повинен перевищувати 50 % залікового кредиту. Орієнтовані обсяги самостійної та індивідуальної роботи можуть становити по 25 %. Позитивним моментом також є те, що на клінічних кафедрах студенти навчаються за системою циклів (протягом кожного циклу вивчають один предмет), що дає можливість максимально засвоїти не лише теоретичну, а й практичну частину кожного предмета. Практичні заняття на клінічних кафедрах проводяться в провідних клініках м. Києва під керівництвом висококваліфікованих викладачів. Під час кожного заняття студенти самостійно працюють із хворими, оволодівають практичними навичками з усіх розділів медицини, знайомляться з найсучаснішими лікувально-діагностичними методиками. Завдяки підтримці ректора Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, члена-кореспондента АМН України, заслуженого лікаря України професора В.Ф. Москаленка на кафедрах факультету постійно оновлюється медичне обладнання, щорічно на придбання сучасної апаратури витрачається більше мільйона гривень.

Зі студентської лави розпочинається формування особистості лікаря-науковця. Студенти факультету щорічно перемагають на всеукраїнських олімпіадах, беруть активну участь у роботі студентського самоврядування. У кожного студента є можливість обрати науковий гурток, на якому починаючи з молодших курсів він матиме можливість оволодіти не лише азами майбутньої професії, а й сучасними практичними навичками. Під час роботи в студентських наукових гуртках студенти виконують сучасні наукові дослідження, результати яких презентують на науково-практичних конференціях різних рівнів, отримують гранти для представлення робіт на міжнародних конференціях. Більшість кафедр розпочала видавництво власних фахових видань («Актуальные проблемы медицины и биологии», «Український журнал дерматології, венерології, косметології», «Медичний реферативний журнал», «Біль, знеболювання і інтенсивна терапія», «Серце і судини», «Український неврологічний журнал», «Внутрішня медицина», «Клінічна фізіологія, фармакологія та біохімія»), деякі з них рекомендовані ВАК України; у них публікуються кращі наукові роботи студентів факультету.

На факультеті функціонують три спеціалізовані вчені ради із захисту дисертацій («Кардіологія та ревматологія», «Шкірні та венеричні хвороби», «Імунологія та алергологія»). На сьогодні на факультеті виконуються 17 докторських дисертацій та 44 кандидатські.

Постійно проводиться оновлення навчально-методичної літератури, що використовується в усіх медичних закладах України. За результатами складання ліцензованого іспиту «Крок-2» медичний факультет упродовж 2003–2007 років посідав перше місце в НМУ імені О.О. Богомольця, а в 2004 та 2006 роках середній бал перевищував вищий показник по Україні. За показниками навчально-методичної роботи факультет упродовж останніх трьох років посідає призові місця в рейтингу НМУ імені О.О. Богомольця.

Із метою покращення якості підготовки студентів створено сучасний комп’ютерний клас, оснащений персональними комп’ютерами з TFT-моніторами, у яких інстальовані програми з підготовки студентів до ліцензованих інтегрованих іспитів «Крок-1» та «Крок-2». Студенти мають можливість у позааудиторний час не лише перевірити свої знання, а й суттєво їх покращити.

На факультеті активно працює студентське самоврядування, яке складається з представників студентського парламенту НМУ імені О.О. Богомольця, студентських рад факультету та гуртожитку № 7, голови відповідних рад є членами вченої ради факультету. Силами студентського самоврядування під керівництвом декана факультету організована філія бібліотеки з читальними залами в гуртожитку № 7, що розташований на Караваєвих дачах. Створений батьківський комітет мешканців гуртожитку. Функціонують комісії з поселення та побуту. Завдяки підтримці ректора Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, члена-кореспондента АМН України, професора В.Ф. Москаленка проведено капітальний ремонт закріплених за медичним факультетом № 2 поверхів гуртожитку № 7, що суттєво покращило побутові умови студентів. Доречно зауважити, що силами студентського самоврядування та студентських ремонтних бригад проведений сучасний ремонт у більшості кімнат гуртожитку та встановлені металопластикові вікна.

За кожним поверхом гуртожитку закріплено кафедри факультету, викладачі щорічно розробляють план курації студентів, який передбачає не лише елементи професійної підготовки, а й відвідування театрів та музеїв з метою багатогранного розвитку особистості майбутнього лікаря.

Підготував В.С. Мельник,
к.м.н., заступник декана медичного
факультету № 2 Національного
медичного університету імені
О.О. Богомольця