Журнал «Здоровье ребенка» 8 (59) 2014

Статья опубликована на с. 29-31

Вступ

Однією з найбільш актуальних проблем сучасної педіатрії є алергічна патологія в дітей, зокрема бронхіальна астма (БА). Згідно з даними епідеміологічних досліджень, від алергічних захворювань страждає до 25 % дітей і підлітків, а від бронхіальної астми потерпає кожна десята дитина [1]. Відповідно до даних ВООЗ, поширеність бронхіальної астми серед дитячого населення становить 10 %. У різних регіонах України даний показник коливається від 5 до 9 % дитячої популяції [2]. Особливо гостро наразі стоїть питання підвищення ефективності терапії даного захворювання та досягнення такого рівня контролю, який дозволяв би дитині вести активне соціальне життя.

Згідно з даними літератури, практично в половини хворих (40–60 %, за даними різних авторів) [2] розвивається астма, що погано піддається лікуванню. Вважають, що неефективність контролюючої терапії БА [3, 4] зумовлена, зокрема, наявністю різних астма-фенотипів, наприклад фенотипу «тяжкої астми» [5, 6].

Отже, призначаючи контролюючу терапію астми в дітей, необхідно враховувати особливість її фенотипу, що визначається неоднорідними механізмами розвитку, проте практично однаковими клінічними симптомами [3, 4, 7]. Виходячи із зазначеного вище, врахування показників атопічної реактивності організму дітей, які відображають патогенетичні механізми реалізації БА [5], у комплексному обстеженні пацієнтів дозволить встановити певний її фенотип і відповідно до цього персоналізувати терапію астми і тим самим підвищити ефективність лікування даного захворювання.

Мета дослідження. Оцінити діагностичну цінність показників атопічної реактивності організму у верифікації тяжкого фенотипу бронхіальної астми для покращення результатів лікування в дітей шкільного віку.

Матеріал та методи дослідження

У пульмонологічному відділенні Обласної дитячої клінічної лікарні м. Чернівців у періоді ремісії комплексно обстежено 60 дітей шкільного віку, хворих на БА. За перебігом захворювання хворих розподіляли на дві клінічні групи. До першої (І) клінічної групи увійшли 30 пацієнтів, у яких реєструвалась тяжка бронхіальна астма. Другу (ІІ) клінічну групу сформували 30 школярів, у яких визначалась БА середньої тяжкості. За основними клінічними ознаками групи були порівнянними.

Першу клінічну групу сформували 21 хлопчик (70,0 %) та 9 дівчаток (30,0 %). До другої групи увійшло 19 хлопчиків (63,3 %, Pф > 0,05) та 11 дівчаток (36,7 %, Pф > 0,05). Середній вік хворих І групи становив 12,2 ± 0,5 року, а школярів ІІ групи — 11,1 ± 0,6 року (P > 0,05). До складу першої клінічної групи увійшли 33,3 % міських жителів та 66,7 % пацієнтів із сільської місцевості. Другу групу сформували 12 осіб (40,0 %) — мешканців міст і міських поселень та 18 хворих (60,0 %, Pф > 0,05), які проживають у селах.

Таким чином, за статтю, віком, та місцем проживання клінічні групи порівняння вірогідно не відрізнялися.

Усім дітям проводили імунологічне дослідження крові ІІ–ІІІ рівнів. Уміст у сироватці крові загального імуноглобуліну класу Е (IgE), ІЛ-4 та ІЛ-5 визначали методом імуноферментного аналізу (ІФА). Визначення чутливості шкіри негайного типу до стандартних небактеріальних алергенів проводили методом внутрішньошкірних проб. Для дослідження атопії використовували побутові, епідермальні, пилкові та харчові алергени.

Статистичну обробку результатів дослідження здійснювали за допомогою методів варіаційної статистики, використовуючи статистичну програму StatSoft Statistica v5.0, та з позиції клінічної епідеміології з визначенням чутливості та специфічності тестів і позитивного (ВП+) та від’ємного (ВП–) відношення правдоподібності, а також з урахуванням абсолютного, відносного ризиків та відношення шансів із зазначенням 95% довірчого інтервалу (95% ДІ).

Результати дослідження та обговорення

Важливим індикатором хронічного запалення при бронхіальній астмі є вміст у сироватці IЛ-4 та IЛ-5, біологічний ефект яких пов’язаний із регуляцією синтезу імуноглобуліну Е та підтримкою еозинофільного запалення в респіраторному тракті [8]. Порівняльний аналіз концентрації даних цитокінів у сироватці крові школярів обох клінічних груп не виявив вірогідних відмінностей, проте відмічено чітку тенденцію до її зростання в пацієнтів із тяжкою БА. Так, середня концентрація ІЛ-4 у сироватці крові дітей першої клінічної групи становила 10,6 ± 2,1 пг/мл, а в осіб другої групи — 7,2 ± 2,5 пг/мл (Р > 0,05). Середній уміст інтерлейкіну-5 у клінічних групах становив 35,8 ± 15,7 пг/мл та 8,6 ± 4,3 пг/мл (Р > 0,05) відповідно. Незважаючи на відсутність вірогідних відмінностей концентрації даних цитокінів у сироватці крові дітей із різними фенотипами БА, практично в кожного третього пацієнта першої клінічної групи (36,4 %) реєструвався значно підвищений вміст ІЛ-4 (понад 10,0 пг/мл), тоді як в обстежених хворих другої групи — лише у 15,5 % випадків (Р < 0,05). Тенденція до підвищеного вмісту інтерлейкінів-4 та -5 у сироватці крові дітей, хворих на тяжку бронхіальну астму, зумовлена, ймовірно, більш вираженим запаленням дихальних шляхів [9]. При цьому специфічність зазначеної вище концентрації ІЛ-4 у периферичній крові школярів як тесту з верифікації фенотипу тяжкої БА становила 84,6 % (95% ДІ 75,9–91,1), а чутливість — лише 36,4 % (95% ДІ 26,9–46,6), при відношенні шансів 3,1 (95% ДІ 1,5–6,2).

Оскільки розвиток бронхіальної астми повсякчас асоціюється з уродженою, генетично детермінованою гіперпродукцією IgE [8], нами досліджено його вміст у сироватці крові обстежених дітей. Встановлено, що вміст загального IgE у сироватці крові практично у всіх обстежених нами хворих (95,1 %) перевищував популяційну норму здорових дітей (120 МО/мл), однак у пацієнтів першої клінічної групи він був дещо вищим. Так, концентрація імуноглобуліну E у школярів із тяжкою астмою становила 813,5 МО/мл, а в осіб другої клінічної групи — 685,3 МО/мл (Р > 0,05). Водночас концентрація IgE, що перевищувала 545,3 МО/мл, реєструвалась у 56,6 % дітей першої клінічної групи та лише в 43,4 % випадків — у другій (Р > 0,05) групі порівняння. При цьому відносний ризик визначення такої концентрації IgE у сироватці крові школярів за тяжкої БА становив 1,4 (95% ДІ 1,0–1,8), абсолютний ризик — 0,2, при відношенні шансів 1,9 (95% ДІ 1,1–3,4).

Таким чином, у більшості пацієнтів із тяжкою бронхіальною астмою відмічається підвищена концентрація імуноглобуліну Е, ІЛ-4 та -5 у сироватці крові, що опосередковано відображає вираженість запального процесу в даної когорти осіб.

При проведенні внутрішньошкірних алергопроб встановлено, що в пацієнтів першої групи найбільш часто трапляється підвищена чутливість шкіри до побутових та пилкових алергенів, натомість у дітей другої клінічної групи — до харчових алергенів (рис. 1).

Слід зазначити, що в групі пацієнтів із тяжкою бронхіальною астмою вірогідно частіше траплялись випадки підвищеної чутливості шкіри до побутових алергенів порівняно з другою групою. Так, розмір гіперемії понад 15,0 мм реєструвався у 81,5 % дітей першої групи та тільки у 51,9 % осіб (Рф < 0,05) другої.

Показники діагностичної цінності підвищеної чутливості шкіри до побутових алергенів у виявленні тяжкого фенотипу БА порівняно з середньотяжким перебігом захворювання були такими: чутливість — 81,5 % (95% ДІ 72,5–88,5), специфічність — 48,1 % (95% ДІ 37,9–58,4), ВП+ — 1,5 та ВП– — 0,3. Підвищена чутливість шкіри до побутових алергенів (гіперемія понад 15,0 мм) асоціювалась із ризиком наявності фенотипу тяжкої БА таким чином: атрибутивний ризик — 0,3, відносний ризик дорівнював 2,2 (95% ДІ 1,7–2,7) при відношенні шансів 4,1 (95% ДІ 2,1–7,7).

Значно вища чутливість шкіри у дітей із тяжкою астмою відповідає погляду деяких науковців [5], які вважають провідним механізмом розвитку даного фенотипу БА атопічний.

Висновки

1. Враховуючи низьку чутливість вмісту ІЛ-4 та -5 в сироватці крові, їх недоцільно самостійно використовувати для верифікації фенотипу тяжкої бронхіальної астми.

2. Концентрація імуноглобуліну Е, що перевищує 545,3 МО/мл, у 2 рази підвищувала шанси наявності тяжкої бронхіальної астми в дітей.

3. Підвищена чутливість шкіри до побутових алергенів (гіперемія понад 15,0 мм) дозволяє зі специфічністю 81,5 % верифікувати тяжку бронхіальну астму та персоналізувати лікувальну тактику в даних пацієнтів.